ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.01.2026Справа № 910/4387/24 (910/9396/25)
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвест-Кредо" (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал,13/2 літера "Б", ідентифікаційний номер 39761587)
до 1) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
2) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 )
про визнання недійсним Договору про поділ майна між подружжям від 20.05.1996 року, Додатку №1 від 03.03.2003 року до Договору та скасування реєстраційних дій
в межах справи № 910/4387/24
За заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
про неплатоспроможність
Суддя Мандичев Д.В.
Помічник (за дорученням судді) Судак С.С.
Представники сторін:
від позивача - Кучерук А.В.,
відповідач-1 - Чуфарін В.С.,
від відповідача-2 - не з'явилися,
вільний слухач - ОСОБА_3
У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справи №910/4387/24 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .
29.07.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвест-Кредо" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до 1) ОСОБА_1 ; 2) ОСОБА_2 про визнання недійсним Договору про поділ майна між подружжям від 20.05.1996 року та Додатку №1 від 03.03.2003 року до Договору, скасування реєстраційних дій.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2025 позовну заяву залишено без руху.
07.08.2025 до Господарського суду міста Києва надійшли докази усунення недоліків позовної заяви, встановлених ухвалою суду від 05.08.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 17.09.2025.
13.08.2025 до суду надійшло клопотання позивача про витребування у відповідачів оригіналів документів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2025 залишено без розгляду клопотання позивача про витребування доказів від 13.08.2025. Відкладено підготовче засідання на 15.10.2025.
14.10.2025 до Господарського суду міста Києва надійшли пояснення щодо клопотання позивача про призначення у справі судової технічної експертизи давності документів.
14.10.2025 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про призначення судової технічної експертизи давності документів. Відкладено підготовче засідання у справі № 910/4387/24 (910/9396/25) на 19.11.2025.
03.11.2025 до суду надійшла заява позивача про зміну предмету позову.
05.11.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив ОСОБА_1 на позовну заяву.
17.11.2025 до суду від відповідача-1 надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2025 закрито підготовче засідання, розгляд справи по суті призначено на 17.12.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2025 відкладено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 23.01.2026.
У судовому засіданні 23.01.2026 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача-1 проти задоволення позову заперечував.
Представник відповідача-2 до судового засідання не з'явився, проте про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
20.05.1996 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір про поділ майна між колишнім подружжям (надалі - Договір про поділ майна), згідно з п. 2 якого Сторони визначили, що у власність ОСОБА_1 переходить 66.6% в статутному капіталі ООО ПКФ «Термо» (ТОВ ВКФ «ТЕРМО») та 10/100 частки квартири АДРЕСА_4 , а у власність ОСОБА_2 переходить 90/100 частки квартири АДРЕСА_4 .
03.03.2003 між Стороною 1 - ОСОБА_1 , та Стороною 2 - ОСОБА_2 , укладено Додаток № 1 до договору про розподіл майна між колишнім подружжям від 20 березня 1996 р. (надалі також - «Додаток № 1 до Договору про поділ майна»), за яким Сторони додатково підтвердили факт розподілу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 в наступних пропорціях: 90/100 належить ОСОБА_2 , 10/100 належить ОСОБА_1 . Сторона 1 зобов'язується переписати в житлі - по АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 , а також не перешкоджати йому (а в подальшому членам його сім'ї) в користуванні квартирою. Сторона 2 не заперечує проти того, аби ОСОБА_4 (в подальшому члени його сім'ї) проживав (проживали) на належній їй частці квартири (90/100).
14.04.2006 між Відкритим акціонерним товариством «Інноваційно-промисловий банк» (правонаступник - ПАТ «Інноваційно-промисловий банк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 32-2006, за умовами якого, з урахуванням договорів про внесення змін до кредитного договору, надано Боржнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі потреби з наданням окремими частинами (траншами) з лімітом кредитування у сумі 500 000 доларів США строком до 14.04.2009.
Також, 14.04.2006 у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та відкритим акціонерним товариством «Інноваційно-промисловий банк» укладено договір іпотеки (з наступними змінами), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевельовим Я.Д. за реєстровим № 849.
Відповідно до умов договору іпотеки ОСОБА_1 передав в іпотеку Банку квартиру АДРЕСА_4 .
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11.06.2009 у справі № 2- 2709/2009 за позовом ВАТ «Інноваційно-промисловий банк» до ОСОБА_1 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Інпробанк» заборгованість за кредитним договором № 32- 2006 від 14.04.2006 року в сумі 536 678,75 дол. США.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 28.02.2012 у справі № 22-2690/3545/2012 задоволено вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та визнано за ОСОБА_2 право власності на частку 90/100 частини квартири АДРЕСА_4 .
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 22.01.2015 зареєстровано право спільної часткової власності, зокрема, частки 90/100 - за ОСОБА_2 відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Дуднік Ольги Сергіївни, індексний номер 19377027 від 16.02.2015.
22.05.2014 між ВАТ «Інпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором № 32- 2006 від 14.04.2006.
20.07.2020 між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова Компанія Інвест-Кредо» укладено Договір № 2290/К про відступлення права вимоги, відповідно до положень якого до ТОВ «Фінансова Компанія Інвест-Кредо» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 32-2006 від 14.04.2006 року.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки, індексний номер: 217867130 від 27.07.2020, міститься запис про реєстрацію іпотеки, що накладено на п'ятикімнатну квартиру, загальною площею 125,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , іпотекодавцем за яким є боржник - ОСОБА_1 , іпотекодержателем - ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо». Підставою для накладання запису про іпотеку є договір про внесення змін до договору іпотеки від 14.04.2006 № 2-І-849, серія та номер: 2-І-3003, виданий 21.11.2007, виданий: ПНКМНО ОСОБА_5 .
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21.01.2021 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Інвест-Кредо» про заміну сторони, шляхом заміни стягувана його правонаступником у справі № 2-2709/09 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Інпромбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено. Замінено стягувача з ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «Фінансова Компанія Інвест-Кредо» у справі № 757/38638/20-ц за позовом ВАТ «Інпромбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
04.01.2022 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Іванютою І.М. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 із виконання рішення суду у справі №2-2709/09 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» заборгованості в розмірі 536 678,75 доларів США.
У відзиві відповідач-1 заявив про сплив строку позовної давності за пред'явленими позовними вимогами. Також зазначив, що укладення спірного договору мало місце задовго до укладення кредитного договору та договорі іпотеки, відтак права Банку не могли бути порушені.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).
Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.
Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, й це передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор має право розраховувати, що всі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимог іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Як слідує з матеріалів справи, оспорюваний Договір про поділ майна між колишнім подружжям укладений між відповідачами 20.05.1996, до якого в подальшому 03.03.2003 укладено додаток № 1 до договору.
Разом із цим, кредитний договір № 32-2006 між відповідачем-1, як позичальником, та Відкритим акціонерним товариством «Інноваційно-промисловий банк» укладено лише 14.04.2006, тобто після спірного правочину.
Таким чином, відсутні належні підстави вважати, що Договір про поділ майна між колишнім подружжям від 20.05.1996 із Додатком від 03.03.2003 № 1 до договору укладені відповідачами із зловживанням права з метою уникнення сплати заборгованості за кредитним договором № 32- 2006 від 14.04.2006.
При цьому, заборгованість за кредитним договором № 32-2006 від 14.04.2006 стягнута у справі № 2- 2709/2009 за позовом ВАТ «Інпробанк» із ОСОБА_1 на підставі рішення Печерського районного суду міста Києва від 11.06.2009, майже зі спливом 13 років після укладення спірного Договору про поділ майна між колишнім подружжям від 20.05.1996.
Суд також відхиляє посилання позивача на недійсність спірного договору внаслідок його укладення між заінтересованими особами в розумінні статті 1 КУзПБ.
Так, можливість визнання недійсним господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство правочину, укладеного боржником із заінтересованою особою, передбачено в статті 42 КУзПБ та обмежено умовою про вчинення такого правочину протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство.
Натомість, оскільки провадження у справі № 910/4387/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 відкрито на підставі ухвали Господарського суду м. Києва від 15.04.2024, то положення статті 42 КУзПБ до спірних правовідносин не підлягають застосуванню.
Судом прийняті до уваги посилання позивача на те, що відповідачі неодноразово зверталися до суду з позовами про визнання договору іпотеки недійсним, та право спільної часткової власності на предмет іпотеки, зокрема, частки 90/100 - за ОСОБА_2 , зареєстровано лише 22.01.2015.
Однак, згідно з частинами 1, 2 статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.
До того ж, реалізація відповідачами права на оскарження договору іпотеки також не свідчить сама по собі про зловживання правом. Доказів установлення судами протилежного при розгляді відповідних позовів іпотекодавця (відповідача-1) та ОСОБА_2 до матеріалів даної справи не надано.
Ураховуючи викладене в сукупності, суд дійшов висновку в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Щодо доводів відповідача-1 про пропуск строку позовної давності, суд зауважує наступне.
Згідно з положеннями статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц.
Оскільки підстави для задоволення позовних вимог відсутні, позовна давність до заявлених вимог не застосовується.
Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 23.02.2026
Суддя Д.В. Мандичев