Рішення від 11.02.2026 по справі 910/13905/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.02.2026Справа № 910/13905/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали господарської справи

За первісним позовом Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка»

про стягнення 101.275.341,11 грн.

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка»

до Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель»

про визнання частини договору недійсною

Представники сторін:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом): Коваленко В.О.;

від відповідача (позивача за зустрічним позовом): Шпаргалюк С.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

07.11.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» про стягнення 101.275.341,11 грн, з яких 49.801.736,88 грн пені, 37.404.738,00 грн штрафу, та 14.068.866,23 грн процентів за користування коштами попередньої оплати.

Позовні вимоги обгрунтовані простроченням виконання відповідачем зобов'язань з поставки товару за Державним контрактом №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2025 відкрито провадження у справі №910/13905/25, постановлено здійснювати розгляд справи у закритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.12.2025, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

24.11.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач повідомив, що з метою виконання своїх зобов'язань за Державним контрактом №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 відповідач уклав Зовнішньоекономічний контракт №MOS-U-300324 від 30 березня 2024 року з компанією MOS Consulting Sp. z o.o. Однак, Компанія MOS Consulting Sp. z o.o. листом №MOS/2025/01/03 від 08.01.2025 повідомила Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» про виникнення форс-мажорних обставин.

У відзиві на позовну заяву відповідач також просив суд зменшити розмір штрафних санкцій до 1% та заперечив проти стягнення процентів за користування коштами попередньої оплати, оскільки, на думку відповідача, вони по суті є пенею.

24.11.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» з вимогами про визнання недійсним пп. 4) пункту 7.2 Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024.

Зустрічні позовні вимоги обгрунтовані тим, що не зважаючи на те, що в Державному контракті №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 назви відповідальностей носять формально різні назви - пеня (підпункт 1 пункту 7.2. Державного контракту) та проценти за користування коштами (підпункт 4 пункту 7.2. Державного контракту), однак по юридичній природі це є однакові відповідальності, які виникають внаслідок одного й того ж самого порушення - прострочення постачання товару. Хоча вид відповідальності за підпунктом 4 пункту 7.2 Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 проценти за користування коштами носить назву саме «проценти за користування коштами», юридично цей вид відповідальності є пенею, враховуючи порядок їх обрахування.

25.11.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2025 зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» прийнято до спільного розгляду із первісним позовом Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель».

02.12.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 10.12.2025 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 24.12.2025.

10.12.2025 до Господарського суду міста Києва від Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» надійшов відзив на зустрічну позовну заяву.

11.12.2025 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» надійшла відповідь на відзив на зустрічний позов.

12.12.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача за зустрічним позовом надійшли заперечення на відповідь на відзив.

19.12.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача за зустрічним позовом надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 24.12.2025 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 22.01.2026.

У судовому засіданні 22.01.2026 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 04.02.2026.

30.01.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача за первісним позовом надійшли додаткові докази, які суд долучив до матеріалів справи.

У судовому засіданні 04.02.2026 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 11.02.2026.

10.02.2026 від відповідача за зустрічним позовом надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У судове засідання 11.02.2026 з'явились представники сторін; надали усні пояснення по справі.

У судовому засіданні 11.02.2026 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.03.2024 між Державним підприємством Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» (виконавець) укладено Державний контракт №22/2-92-ЕДК-24 на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього Контракту товари оборонного призначення (далі - Товар), найменування, технічні характеристики, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому Контракті та в Специфікації товарів оборонного призначення (Додаток 1 до Контракту) (далі - Специфікація), для подальшого використання Збройними Силами України, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити Товар в строки та на умовах, визначених цим Контрактом.

Відповідно до п. 2.2 Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 загальна вартість (ціна) товару становить 1.817.601.450,00 грн.

У Специфікації до Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 (Додаток №1) сторони визначили найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість - 1.817.601.450,00 грн.

Крім того, у Специфікації сторони встановили строки поставки товару: 6250 одиниць товару (вартість 622.466.250,00 грн) поставляються у строк Т0+6 місяців, 6000 одиниць товару (вартість 597.567.600,00 грн) поставляються у строк Т0+9 місяців, 6000 одиниць товару (вартість 597.567.600,00 грн) поставляються у строк, який буде визначений сторонами за окремою додатковою угодою.

Т0 - дата здійснення авансового платежу.

Відповідно до п. 2.2 Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 (в редакції Додаткової угоди №5 від 06.09.2024) загальна вартість (ціна) товару становить 1.950.389.910,00 грн.

Відповідні зміни були внесені до Специфікації.

Відповідно до п. 2.2 Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 (в редакції Додаткової угоди №6 від 14.11.2024) загальна вартість (ціна) товару становить 1.951.858.210,00 грн.

Відповідні зміни були внесені до Специфікації.

Відповідно до п. 3.1 Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 поставка Виконавцем та приймання Замовником Товару за цим Контрактом здійснюється відповідно до комплекту експлуатаційної документації, що поставляється разом з Товаром, у місці поставки на підставі товаросупровідних документів та видаткової накладної з оформленням Сторонами Акта приймання-передачі Товару за Контрактом. Товар поставляється Виконавцем відповідно до умов DDP Україна, місце знаходження отримувача, визначеного державним замовником, згідно з міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів "Інкотермс" у редакції 2020 року. Точне місце поставки буде повідомлено Замовником Виконавцю не менше ніж за 3 (три) робочих дні до планової дати поставки.

Згідно з п. 3.3 Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 датою виконання Виконавцем зобов'язань щодо поставки Товару є дата підписання Сторонами Акта приймання-передачі Товару за Контрактом.

Відповідно до п. 3.4 Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 сторони погодили, що Товар може поставлятись партіями. Розмір кожної партії Виконавець погоджує завчасно із Замовником до початку відвантаження.

У п. 3.5 Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 сторони погодили, що право власності на Товар, ризики втрат від випадкового знищення та випадкового пошкодження та контроль над Товаром переходить від Виконавця безпосередньо до отримувача в день підписання Замовником та уповноваженим представником отримувача Акту приймання-передачі, про що Замовник офіційно повідомляє Виконавця. Акт приймання передачі Товару за Контрактом та Акт приймання- передачі, що підписується Замовником та отримувачем, підписуються одночасно в місці передачі Товару. Видаткова накладна, акт приймання-передачі та/або інший документ, який підтверджує факт передачі Товару Виконавцем, в обов'язковому порядку має містити код УКТЗЕД для кожного найменування Товару.

У п. 4.1 Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 зазначено, що Виконавець зобов'язаний поставити Товар згідно з умовами цього Контракту не пізніше строку, визначеному в Специфікації.

Згідно з п. 4.2 Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 в обґрунтованих випадках Сторони мають право коригувати строк поставки і приймання Товару не пізніше ніж за 5 (п'ять) календарних днів до закінчення строку дії Контракту шляхом внесення змін до цього Контракту на підставі письмового звернення Виконавця, яке Виконавець повинен надати не пізніше ніж за 5 днів до дати поставки Товару з обґрунтуванням та наданням документального підтвердження настання такого випадку відповідно вимог розділу 7 цього Контракту.

Відповідно до п. 11.1 Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 Контракт набирає чинності з дати підписання додаткової угоди про взяття бюджетних зобов'язань та діє до 31 грудня 2025 року, а в частині виконання гарантійних зобов'язань - до повного виконання.

Відповідно до п. 11.1 Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 (в редакції Додаткової угоди №10 від 18.04.2025) Контракт набирає чинності з дати підписання додаткової угоди про взяття бюджетних зобов'язань та діє до 31 січня 2026 року, а в частині виконання гарантійних зобов'язань - до повного виконання.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач за первісним позовом вказує на те, що відповідач за первісним позовом допустив прострочення поставки обладнання за Державним контрактом №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024, у зв'язку з чим позивачем за первісним позовом нараховано та заявлено до стягнення 101.275.341,11 грн, з яких 49.801.736,88 грн пені, 37.404.738,00 грн штрафу, та 14.068.866,23 грн процентів за користування коштами попередньої оплати.

Заперечуючи проти первісного позову, відповідач за первісним позовом зауважив, що з метою виконання своїх зобов'язань за Державним контрактом №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 відповідач уклав Зовнішньоекономічний контракт №MOS-U-300324 від 30 березня 2024 року з компанією MOS Consulting Sp. z o.o. Однак, Компанія MOS Consulting Sp. z o.o. листом №MOS/2025/01/03 від 08.01.2025 повідомила Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» про виникнення форс-мажорних обставин.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають частковому задоволенню, а вимоги позивача за зустрічним позовом підлягають задоволенню у повному обсязі, зважаючи на такі обставини.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. (ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України).

У п. 2.9 Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 відповідно до вимог абзаців 4, 5 пункту І постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 "Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти" за рішенням головного розпорядника бюджетних коштів розрахунки за товари здійснюються шляхом проведення попередньої оплати у розмірі до 97 (дев'яносто сім) відсотків від вартості (ціни) Товару за Контрактом, що підлягає поставці у 2024 році на строк не більше як на 10 (десять) місяців з дати перерахування першої частини коштів на рахунок Виконавця у такому порядку: оплата прямим банківським переказом до 50 (п'ятдесят) відсотків від вартості партії Товару, що буде поставлено в 2024 році здійснюється Замовником на підставі рахунку, наданого Виконавцем після надання Замовнику дозволу уповноваженого органу з експортного контролю країни походження товару та країни, в якій розміщується постачальник Товару на здійснення міжнародної передачі (транзиту) Товарів та транзитних ліцензій для Товару від уповноважених органів. оплата прямим банківським переказом до 47 (сорок сім) відсотків від вартості кожної партії Товару, що буде поставлено в 2024 році здійснюється Замовником після отримання повідомлення від Виконавця про готовність партії Товару до відвантаження.

Умови оплати та строки поставки Товару що підлягає Постачанню у 2025 році буде визначено Сторонами за окремою додатковою угодою.

Оплата прямим банківським переказом 3 (три) відсотки від вартості Товару, оплачується па підставі підписаного Сторонами Акту приймання- передачі Товару за умови виконання всіх умов Державного контракту.

Умови оплати Товару, що підлягає постачанню у 2025 році буде визначено Сторонами за окремою додатковою угодою.

Замовник письмово поінформує Виконавця щодо рішення головного розпорядника бюджетних коштів стосовно можливості та порядку здійснення попередньої оплати за цим Контрактом протягом 2 (двох) робочих днів з дати отримання рішення головного розпорядника бюджетних коштів.

У разі проведення попередньої оплати Товар поставляється не пізніше строку поставки Товару, зазначеного у Специфікації.

Попередня оплата здійснюється протягом 15 (п'ятнадцяти) робочих днів з дня прийняття головним розпорядником бюджетних коштів рішення щодо здійснення попередньої оплати за умови наявності (надходження) бюджетних асигнувань (коштів) на рахунку Замовника на підставі рахунку на оплату, наданого Виконавцем, шляхом перерахування коштів на рахунок, відкритий на ім'я Виконавця в органі державної казначейської служби, з подальшим використанням зазначених коштів Виконавцем виключно на цілі, визначені цим Контрактом, з наданням відповідних підтвердних документів.

Судом встановлено, що 23.10.2024 відповідно до умов Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 позивач за первісним позовом сплатив відповідачу за первісним позовом попередню оплату у розмірі 267.176.700,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №2200 від 22.10.2024.

Крім того, 23.10.2024 відповідно до умов Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 позивач за первісним позовом сплатив відповідачу за первісним позовом попередню оплату у розмірі 320.612.040,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №2201 від 22.10.2024.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Як встановив суд, у Специфікації до Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 (в редакції Додаткової угоди №5 від 06.09.2024) сторони встановили строки поставки товару: 6250 одиниць товару (вартість 667.941.750,00 грн) поставляються у строк Т0+6 місяців, 6000 одиниць товару (вартість 641.224.080,00 грн) поставляються у строк Т0+9 місяців, 6000 одиниць товару (вартість 641.224.080,00 грн) поставляються у строк, який буде визначений сторонами за окремою додатковою угодою. Т0 - дата здійснення авансового платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 3 ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Отже, відповідач за первісним позовом повинен був поставити партію товару у кількості 6250 одиниць вартістю 667.941.750,00 грн до 23.04.2025, а партію товару у кількості 6000 одиниць вартістю 641.224.080,00 грн - до 23.07.2025.

Однак, як підтверджується актом приймання-передачі товару від 11.09.2024, відповідач за первісним позовом поставив товар за першою партією лише у кількості 1250 одиниць на суму 135.056.650,00 грн.

Матеріали справи не містять доказів поставки відповідачем за первісним позовом товару у кількості 11000 одиниць (перша та друга партії) на загальну суму 1.174.109.180,00 грн.

У п. 12.1 Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 визначено, що контракт може бути розірваний в односторонньому порядку Замовником у разі істотного порушення умов Контракту Виконавцем, що створює реальну загрозу безперебійному забезпеченню потреб Збройних Сил України в умовах стримування збройної агресії російської федерації проти України, зокрема, але не виключно - у разі порушення Виконавцем строків поставки Товару більше ніж на 31 календарний день.

Листом вих. №21-12349 від 15.07.2025 Державне підприємство Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» про розірвання Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 з 25.07.2025.

24.11.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву за первісним позовом, в якому відповідач за первісним позовом повідомив, що з метою виконання своїх зобов'язань за Державним контрактом №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 відповідач уклав Зовнішньоекономічний контракт №MOS-U-300324 від 30 березня 2024 року з компанією MOS Consulting Sp. z o.o. Однак, Компанія MOS Consulting Sp. z o.o. листом №MOS/2025/01/03 від 08.01.2025 повідомила Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» про виникнення форс-мажорних обставин.

З приводу вказаних заперечень суд зазначає, що відповідно до п. 7.8 Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Контрактом, якщо це невиконання або неналежне виконання сталося внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Відповідно до п. 7.9 Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 під обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами) розуміються надзвичайні та невідворотні обставини, які об'єктивно впливають на виконання зобов'язань, передбачених умовами Контракту, обов'язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.

Дія таких обставин може бути викликана: винятковими погодними умовами і стихійним лихом (епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо); непередбаченими обставинами, що відбуваються незалежно від волі і бажання заявника (пожежі, повені, землетрусу, інших стихійних лих, страйків, блокад, ембарго, інших міжнародних санкцій, валютних обмежень, захворювань, епідемії, карантину, рішень державних організацій і інших обставин); умовами, регламентованими відповідними рішеннями та актами державних органів влади, закритгям морських проток, ембарго, забороною (обмеження) експорту/імпорту тощо.

Вищезазначений перелік обставин не є вичерпним.

Не вважаються форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) фінансова та економічна криза, дефолт, зростання офіційного та комерційного курсів іноземної валюти до національної валюти, недодержання/порушення своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів тощо.

У п. 7.10 Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 визначено, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою України.

Отже, невиконання MOS Consulting Sp. z o.o.т своїх зобов'язань за Зовнішньоекономічним контрактом №MOS-U-300324 від 30 березня 2024 року не є форс-мажорними обставинами в розуміння умов Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024.

У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

В статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

Відповідачем за первісним позовом не надано суду відповідного сертифікату ТПП України, а також будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження виникнення форс-мажорних обставин за Державним контрактом №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У зв'язку з простроченням виконання відповідачем за первісним позовом обов'язку з поставки товару позивачем за первісним позовом нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 49.160.512,80 грн за прострочення поставки 1 партії товару за період з 24.04.2025 по 24.07.2025, пеню у розмірі 641.224,08 грн за прострочення поставки 2 партії товару за 24.07.2025, штраф у розмірі 37.404.738,00 грн за прострочення поставки 1 партії товару.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 1) п. 7.2 Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 у разі порушення строків поставки Товару з Виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості Товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості.

Перевіривши розрахунок пені за прострочення поставки 1 партії товару, суд дійшов висновку в його необгрунтованості, оскільки відповідно до специфікації вартість 1 партії становить 667.941.750,00 грн за 6250 одиниць товару, з яких відповідачем за первісним позовом було поставлено 1250 одиниць на суму 135.056.650,00 грн - відповідно до уточнюючого акту від 13.12.2024 та коригуючої накладної, підписаними обома сторонами.

Отже, відповідачем за первісним позовом не поставлено товар першої партії на суму 532.885.100,00 грн., відповідно до якої і слід здійснювати нарахування штрафних санкцій.

За розрахунком суду обгрунтованим розміром пені за прострочення поставки Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» першої партії товару за період з 24.04.2025 по 24.07.2025 є 49.025.429,20 грн.

Розрахунок пені за прострочення поставки 2 партії товару за 24.07.2025 у сумі 641.224.08 грн є обгрунтованим.

Так само, розрахунок штрафу за прострочення поставки 1 партії товару є необгрунтованим, оскільки відповідно до специфікації вартість 1 партії становить 667.941.750,00 грн за 6250 одиниць товару, з яких відповідачем за первісним позовом було поставлено 1250 одиниць на суму 135.056.650,00 грн - відповідно до уточнюючого акту від 13.12.2024 та коригуючої накладної, підписаними обома сторонами.

За розрахунком суду обгрунтованим розміром штрафу за прострочення поставки Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» першої партії товару є 37.301.957,00 грн.

Що стосується клопотання відповідача за первісним позовом про зменшення розміру пені та штрафу до 1% від заявленої суми, суд зазначає таке.

Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов'язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов'язань.

Нарахування неустойки (пеня, штраф) здійснюється замовником, починаючи з наступного дня від кінцевої дати постачання товару, визначеної договором, до моменту надходження (постачання) товару, визначеного актом приймання-передачі.

Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов'язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже, неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов'язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов'язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків (в тому числі у вигляді збитків).

Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.

Неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов'язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов'язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому, для деяких видів зобов'язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов'язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

Верховний Суд виснував, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

За наслідками розгляду справи №911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки: «розмір неустойки у зобов'язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов'язання, зокрема, у разі заподіяння збитків; отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов'язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов'язання та виникнення зобов'язання; у силу положень статті 3 Цивільного кодексу України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, стаття 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер;

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду;

- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду…;

- індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права».

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного виконання зобов'язання не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Як вбачається з матеріалів справи, для виконання Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» уклало Зовнішньоекономічний контракт №MOS-U-300324 від 30 березня 2024 року з компанією MOS Consulting Sp. z o.o., відповідно до умов якого компанія MOS Consulting Sp. z o.o. зобов'язується продати та передати у власність ТОВ «Українська бронетехніка» боєприпаси у кількості, номенклатурі, комплектності, ціні та у термін, визначених в Додатках до Зовнішньоекономічного контракту.

Відповідно до пункту 1.2 Зовнішньоекономічного контракту кінцевим споживачем виробів є Міністерство оборони України.

Відповідно до пункту 1.3 Зовнішньоекономічного контракту ТОВ «Українська бронетехніка» гарантує, що товар буде переданий виключно кінцевому споживачу та буде використаний тільки для його власних потреб у відповідності до наданого сертифікату кінцевого споживача.

Компанія MOS Consulting Sp. z o.o. листом №MOS/2025/01/03 від 08.01.2025 повідомила Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» про виникнення форс-мажорних обставин. В своєму повідомленні про обставини форс-мажору іноземний постачальник повідомив, що вони стосуються декількох позицій Зовнішньоекономічного контракту, в тому числі товару, який є предметом Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024.

Також MOS Consulting Sp. z o.o. повідомила про те, що перебуває в процесі отримання необхідного сертифікату про форс-мажорні обставини від Торгово-промислової палати.

Листом №09012025-22 від 09.01.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» надіслало Агенції повідомлення про форс-мажорні обставини (відповідно до вимог пункту 7.10 Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024).

Відповідач за первісним позовом у відзиві на позовну заяву повідомив, що іноземним постачальником на даний момент не надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» сертифікат про форс-мажорні обставини, а отже, і отримання відповідного сертифікату Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» є неможливим.

Відповідач за первісним позовом пояснив, що продукція оборонного призначення є дефіцитною на міжнародному ринку озброєння. Реалізація на практиці Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» своїх повноважень як спецімпортера щодо постачання боєприпасів на підставі відповідних повноважень Кабінету Міністрів України супроводжується перешкодами, які викликані неоднозначною позицією іноземних країн щодо підтримки України під час завдання відсічі збройної агресії рф. Неоднозначність такої політичної єдності спричиняє перешкоди в логістиці, призводить до збоїв в ланцюгах поставок. Такі обставини неможливо передбачити на етапі укладання Державного контракту, або швидко усунути їх після виникнення.

Відповідач за первісним позовом повідомив, що він не відмовлявся від постачання продукції, і докладав всіх зусиль задля належного виконання зобов'язань за Державним контрактом №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024.

Виконання належним чином умов Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 стало неможливим через обставини, які не залежали від волі та дій Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка».

Затримка у постачанні, яка виникла, спричинена форс-мажорними обставинами, які першочергово виникли у іноземного постачальника.

Відповідач за первісним позовом повідомив, що заміна іноземного постачальника є неможливою з огляду на відсутність аналогічних пропозицій на міжнародному ринку озброєння. Станом на сьогодні ринок озброєння характеризується дефіцитом товарів та їх комплектуючих через підвищений попит та через малу кількість виробників даного товару.

Крім того, відповідач за первісним позовом повідомив, що листом №24-10594 від 16.06.2025 Державне підприємство Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» висунуло вимогу про необхідність здійснити повернення суми попередньої оплати у розмірі 587788740,00 гривень.

В найкоротші терміни ТОВ «Українська бронетехніка» звернулось до іноземного постачальника з вимогою повернути кошти попередньої оплати, який 24.06.2025 повернув на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» 14212500 євро.

ТОВ «Українська бронетехніка» 25.06.2025 повернуло на рахунок Агенції кошти у розмірі 587788740,00 гривень.

В процесі повернення авансу Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» іноземний постачальник 24.06.2025 повернув 14212500 євро, які були продані 24.06.2025 по курсу 48,40 гривень за 1 євро, з яких 12650000 євро - авансовий платіж за товар по Державному контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024.

В результаті цього від проданої іноземної валюти утворилась позитивна курсова різниця в гривнях, а саме - 45413500,00 гривень.

Листом № 25062025-04к від 25.06.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» повідомило Державне підприємство Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» про необхідність укласти додаткову угоду до контракту щодо зменшення загальної кількості виробів на закупівлю (постачання) та надати обґрунтування (підстави) із реквізитами для повернення утвореної позитивної курсової різниці у сумі 45413500,00 гривень.

Вказана сума коштів була повернута Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» Агенції 07.07.2025, що підтверджується платіжними інструкціями №3554 від 07.07.2025 та №41184 від 07.07.2025.

Як вказав відповідач за первісним позовом, прибуток Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» за результатами виконання Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 склав 5475950,50 гривень, тоді як нараховані Державним підприємством Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» штрафні санкції значно перевищують вказану суму.

Відповідач за первісним позовом пояснив, що нарахування підприємству штрафних санкцій у заявленому Агенцією розмірі може поставити під загрозу розвиток та навіть існування підприємства, і поставити під ризик подальше безперебійне постачання товарів, кінцевим споживачем яких є, в тому числі, Міністерство оборони України.

Значна частина коштів Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» задіяна у виробництві та постачанні товарів оборонного призначення, оскільки, попередня оплата здійснюється не завжди в повному обсязі за укладеними з Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» державними контрактами, а деякі державні контракти взагалі виконуються на умовах відсутності попередньої оплати.

При цьому, відповідач за первісним позовом зауважив, що не зважаючи на значну вартість державних контрактів, за результатами їх виконання, прибуток Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» складає лише 3% від ціни контракту.

Більш того, з отриманого прибутку сплачуються податки в повному розмірі, виплачуються заробітні плати та інші платежі.

Бізнес-концепція Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» на даний момент полягає у повному реінвестуванні прибутку та спрямування його на розширення та розвиток виробництва, вдосконалення технологій виробництва задля подальшого якісного забезпечення потреб армії в цей надскладний для країни час. Зброя та військова техніка українського виробництва у багатьох сегментах краща за західні аналоги. Діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка», окрім поточного забезпечення потреб країни в озброєнні, спрямована на розвиток та вдосконалення вітчизняного виробництва, що потребує значних вкладень та витрат.

Відповідач за первісним позовом вказав на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» має статус підприємства, що є критично важливим для національної економіки, проте не отримує і не отримувало від держави жодних інвестицій на закупівлю та ремонт, або заміну обладнання, релокацію чи будівництво, усі витрати на розвиток підприємства здійснюються за власні кошти.

Окрім того, під час ведення підприємницької діяльності в умовах збройної агресії рф проти України, товариство стикається з додатковими ризиками та витратами.

Як вказав відповідач за первісним позовом, стягнення з підприємства штрафних санкцій, які перевищують розмір прибутку, цілком нівелює мету діяльності підприємства, та врешті-решт, може стати причиною банкрутства останнього. Враховуючи те, що країна знаходиться в режимі воєнного стану, той факт, що діяльність одного з найбільших приватних підприємств оборонно-промислового комплексу України може поставитись під загрозу через дії суб'єкта, який первинно забезпечує потреби Збройних Сил України, суперечить основним завданням існування такого підприємства.

Суд зазначає, що спірні відносини стосуються забезпечення обороноздатності країни у період дії особливого періоду. Водночас забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами є одним з пріоритетних напрямів у забезпеченні оборони Держави.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Особливий період діє в Україні від 17.03.2014 після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.

Відповідно до статей 2, 3 Закону України «Про оборону України» оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

Фінансування потреб національної оборони держави здійснюється за рахунок і в межах коштів, визначених у законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Фінансування потреб національної оборони держави може здійснюватися додатково за рахунок благодійних пожертв фізичних та юридичних осіб у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого часу включає забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою та іншою технікою, а також створення високоефективних засобів збройної боротьби.

Судом враховано, що позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) за своєю статутною діяльністю створений з метою створення інтегрованої системи закупівель у Міністерстві оборони України, забезпечення циклу продукції оборонного призначення, укладення компенсаційних (офсетних) угод, укладенні та визначення етапності виконання державних контрактів (договорів) на забезпечення продукцією оборонного призначення, здійснення закупівель товарів, робіт та послуг, зокрема, оборонних закупівель та для гарантованого забезпечення потреб Міністерства оборони України та Збройних Сил України, у тому числі, як служба державного замовника у сфері оборони, реалізації та забезпечення виконання державних цільових оборонних програм, а також одержання прибутку від статутної діяльності Підприємства.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду № 7-рп/2013 від 11.07.2013).

Враховуючи специфіку товарів, що є предметом Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024, та відповідно обмеженість кола контрагентів, з якими відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) може укласти відповідні контракти на поставку таких товарів, та положення статті 17 Конституції України, за змістом яких оборона України, захист її суверенітету територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу, суд вважає за можливе зменшити розмір належних до стягнення з відповідача за первісним позовом пені до 5 000 000,00 грн та штрафу до 4 000 000,00 грн.

Крім того, 30.01.2026 відповідач за первісним позовом долучив до матеріалі справи копію листа Компанії MOS Consulting Sp. z o.o. про те, що частину товарів не вдалось поставити через недобросовісну конкуренцію спричинену діями позивача за первісним позовомякі призвели до зриву договірних зобов'язань та спекулятивного зростання ринкових цін. Такі обставини полягають у тому що позивач за первісним позовом підписав контракт з болгарською компанією «BIEM» на постачання 152-мм фугасних снарядів зі зменшеним зарядом для 2S3/D20, NSN: 1320-50-000-1546 болгарського походження, виробництва заводу «VMZ AED» за ціною 2900 євро за одиницю, що значно перевищує ціну в зовнішньоекономічному контракті №MOS-U-300324 від 30.03.2024 року на той самий продукт. Це спекулятивно підвищило ціну на ринку та заблокувало контракти MOS Consulting Sp. z o.o. з «VMZ AED». Завод більше не був зацікавлений у постачанні продукції MOS Consulting Sp. z o.o. за попередньою нижчою ціною.

Судом враховано, що обороноздатність країни підтримується не шляхом застосування надмірних штрафних санкцій стосовно підпорядкованого суб'єкта господарювання, яке може спричинити його банкрутство, а шляхом будь-якого посильного сприяння відповідному суб'єкту в своєчасному виконанні своїх зобов'язань з поставки вкрай необхідної державі продукції.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» бере участь у посиленні обороноздатності України шляхом здійснення поставок товарів військового призначення, в тому числі, для Міноборони з метою забезпечення потреб військових формувань, водночас, стягнення штрафних санкцій у заявленому розмірі може призвести до зриву виконання інших державних та зовнішньоекономічних контрактів, для виконання яких мають бути залучені власні кошти відповідача, може призвести до порушення інтересів держави у сфері обороноздатності, що в даний час є пріоритетним питанням, вкрай важливим для державного суверенітету та територіальної цілісності України.

Разом з тим, судом також враховано, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі №918/289/19, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Зважаючи на викладені обставини, суд дійшов висновку частково задовольнити позов Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» пеню у розмірі 5 000 000,00 грн та штраф у розмірі 4 000 000,00 грн.

Крім того, позивачем за первісним позовом нараховано та заявлено до стягнення з відповідача за первісним позовом 14.068.866,23 грн процентів за користування коштами попередньої оплати за період з 24.04.2025 по 24.06.2025.

Згідно з пп. 4) п. 7.2 Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024 у разі порушення Виконавцем зобов'язань щодо строків поставки Товару, за умови здійснення Замовником попередньої оплати, Виконавець зобов'язаний сплатити на користь Замовника проценти за користування коштами попередньої оплати (в частині вартості простроченого Товару) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від дня порушення строку поставки Товару до дня виконання Виконавцем обов'язку щодо поставки Товару, визначеного згідно з абзацом першим пункту 3.3 цього Контракту.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Процедура укладення державного контракту (договору) та його умови визначаються відповідно до Порядку планування, формування, особливості розміщення, коригування оборонних закупівель, здійснення контролю та звітування про їх виконання, а також оприлюднення інформації про оборонні закупівлі та Типового державного контракту (договору) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення за закритими закупівлями, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2021 року № 363. Відповідно до зазначеного Порядку сторони державних контрактів (договорів) можуть конкретизувати умови типових державних контрактів (договорів) виходячи з особливостей діяльності державних замовників та специфіки закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення. Проект державного державного контракту (договору) готується державним замовником (службою замовника) відповідно до Господарського і Цивільного кодексів України з урахуванням норм Законів України «Про оборонні закупівлі» та «Про державну таємницю».

Згідно із частинами 2, 3 статті 693 Цивільного кодексу України в разі, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Отже, положення статті 536 та частини третьої статті 693 Цивільного кодексу України передбачають можливість для покупця нарахування на суму сплаченої ним продавцю попередньої оплати процентів за користування грошовими коштами, що узгоджується із загальним правилом про оплатний характер договору купівлі-продажу. Порушення продавцем обов'язку щодо передачі товару, який був попередньо оплачений, надає покупцеві можливість стягнути з продавця проценти за користування чужими грошовими коштами.

У пункті 112 постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі №904/3315/18 вказано, що для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов'язання у вигляді штрафної санкції забезпечення належного виконання зобов'язання (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 січня 2025 року у cправі № 916/828/24).

Приписами статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення.

Водночас, за своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами.

Закон, зокрема положення статті 536, частини третьої статті 693, частини першої статті 1054, частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України у їх сукупності, передбачає можливість для покупця нарахування на суму сплаченої ним продавцю попередньої оплати процентів за користування грошовими коштами, що узгоджується із загальним правилом про оплатний характер позики. Порушення продавцем обов'язку щодо передачі товару, який був попередньо оплачений, надає покупцеві можливість стягнути з продавця проценти за користування чужими грошовими коштами.

Зі змісту положень ч.3 ст.693 Цивільного кодексу України можна дійти висновку, що для стягнення процентів за користування грошовими коштами попередньої оплати необхідним є встановлення таких обставин:

1) здійснення замовником попередньої оплати товару, її розмір;

2) прострочення зобов'язання виконавцем щодо строків поставки товару.

Отже, для стягнення процентів за ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України необхідна наявність факту прострочення виконання зобов'язань з передачі товару (передача товару не в строк). Сторона, яка має поставити товар, фактично має альтернативні дії: або передати товар з порушення строку, або повернути суму попередньої оплати (сплативши при цьому проценти на суму авансу). Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2025 у справі №905/1159/24.

Натомість неустойка є видом забезпечення виконання зобов'язання та за своєю правовою природою є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним зобов'язання.

Отже, передбачені статтею 536 та частиною третьої статті 693 Цивільного кодексу України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції. Така правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18.

Як зазначено в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18, договором на покупця може покладатися обов'язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. При цьому договір купівлі-продажу (поставки), який містить обов'язок продавця щодо попередньої оплати, є різновидом комерційного кредиту, що передбачений статтею 1057 Цивільного кодексу України. У даному випадку покупець здійснює кредитування продавця, а попередня оплата фактично є сумою кредиту (позики).

Після пред'явлення покупцем продавцю вимоги про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов'язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима.

У постанові зазначено, що наведені висновки узгоджуються та відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, а також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2020 року у справі № 916/4693/15.

Водночас, об'єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 03.12.2021 у справі №910/14180/18 дійшла висновку, що з огляду на різну правову природу проценти, передбачені частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, не можуть бути ототожнені з неустойкою. Крім того, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду вважає, що правова природа передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами не залежить від встановленого сторонами у договорі способу обчислення такої плати. Передбачене статтею 536, частиною третьою статті 693, частиною першою статті 1048, частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України право сторін на встановлення плати за користування грошовими коштами (попередньою оплатою, позикою) з урахуванням положень статті 6 та частини першої статті 627 Цивільного кодексу України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів і порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 вказала на існування двох значень терміна "користування чужими коштами". Перше - це одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Велика Палата дійшла висновку, що наслідком неправомірного користування чужими грошовими коштами, тобто прострочення виконання грошового зобов'язання (як договірного, так і позадоговірного), є нарахування процентів річних відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Правомірне ж користування чужими грошовими коштами може передбачати сплату процентів, розмір яких визначений договором або законом (зокрема ст.536, 693, ст.1048 Цивільного кодексу України - у правовідносинах, що виникають з договору).

Велика Палата Верховного Суду у постанова від 22.09.2020 у справі №918/631/19 зазначила, що правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у постачальника/продавця виникло зобов'язання повернути покупцю суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Одночасно, за висновками Великої Палати Верховного Суду (постанова від 22.09.2020 у справі №918/631/19), у постачальника (продавця) виникає зобов'язання повернути покупцю суму передоплати (сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, частини першої статті 530 Цивільного кодексу України з наступного дня після спливу строку поставки.

Зазначена правова позиція Великої Палати Верховного Суду застосовується у численних постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13 лютого 2024 року у справі №922/1075/23, від 03 жовтня 2024 року у справі №910/1406/23, від 07 серпня 2024 року у справі №910/14071/23.

Згідно із наведеною постановою Велика Палата Верховного Суду вважає, що у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки постачальник (продавець) є таким, що прострочив своє грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у постачальника (продавця) виникло зобов'язання повернути покупцю суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов'язанням.

Вказане зобов'язання відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України виникає в особи, яка отримала попередню оплату і не виконала обов'язку з поставки фактично у зв'язку із закінченням обумовленого сторонами строку поставки, після настання якого постачальник (продавець) має усвідомлювати протиправний характер неповернення грошових коштів.

Наведене також узгоджується із диспозицією частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України, відповідно до якої договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця, тобто проценти на суму попередньої оплати можуть нараховувати і за правомірної поведінки постачальника (за відсутності прострочення зобов'язання з поставки товару і з моменту отримання попередньої оплати).

Водночас, з наступного дня після закінчення терміну поставки, поведінка постачальника (продавця), який отримав попередню оплату і не виконав обов'язку з поставки, є неправомірною.

Отже, з огляду на зазначене ключовим у застосуванні наведених вище норм є визначення моменту, з якого особа користується чужими грошовими коштами неправомірно, тобто настає прострочення виконання грошового зобов'язання. До цього моменту можливе нарахування процентів як плати, зокрема, згідно з ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, після цього моменту відсутні підстави для нарахування процентів на підставі статті частина 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, та відповідно до законодавчого регулювання нараховуються проценти річні відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Як зазначено вище, оскаржуваним пунктом контракту передбачено, що у разі порушення виконавцем зобов'язань щодо строків поставки товару, за умови здійснення замовником попередньої оплати, виконавець зобов'язаний сплатити на користь замовника проценти за користування коштами попередньої оплати (в частині вартості простроченого товару) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від дня порушення строку поставки товару до дня виконання виконавцем обов'язку щодо поставки товару, визначеного згідно з абзацом першим пункту 3.3 цього контракту.

Тобто, сторони фактично погодили, що сплата процентів безпосередньо пов'язана із неправомірними діями виконавця, отже, користування попередньою оплатою в такому випадку є також неправомірним.

Таким чином, враховуючи зазначене, сплата процентів за користування коштами попередньої оплати обумовлена сторонами контракту порушенням виконавцем зобов'язань щодо строків поставки, а отже, відповідно до вищевказаної позиції Великої Палати Верховного Суду користування коштами у такому випадку не може вважатись правомірним.

Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17.09.2025 у справі №905/1159/24.

У підпункті 4 пункту 7.2. контракту сторони визначили, що для стягнення процентів за користування грошовими коштами попередньої оплати необхідним є наявність таких передумов:

1) здійснення замовником попередньої оплати товару;

2) порушення умов договору, а саме відсутність факту поставки товару у встановлений строк (нарахування процентів здійснюється до моменту поставки).

Таким чином, сторони відійшли від змісту положень ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України та в укладеному між ними правочині встановили по суті санкцію за неправомірне користування коштами попередньої оплати за умови непоставки товару. Сторони домовилися, що за умови непоставки товару - весь період користування коштами є неправомірним і встановили пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Разом з тим, відповідальність за прострочення строку поставки товару у вигляді пені вже передбачена у підпункті 1 пункту 7.2. контракту.

Отже, враховуючи наведені вище положення законодавства, з огляду на те, що пеня є одним із видів забезпечення виконання зобов'язань та мірою відповідальності за його порушення, а подвійна облікова ставка НБУ законодавчо обмежує розмір пені, погодженої сторонами у договорах, умови контракту (підпункт 1 та підпункт 4 пункту 7.2. контракту), які передбачають одночасно пеню в розмірі 0,1% від вартості товару за порушення строку поставки та проценти за користування коштами попередньої оплати в розмірі подвійної облікової ставки НБУ також за порушення строку поставки, фактично встановлюють двічі таку міру відповідальності, як пеня.

Відтак, спірний пункт контракту суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки передбачає подвійну відповідальність у вигляді стягнення пені у разі протиправної поведінки виконавця (продавця/постачальника) внаслідок порушення строків поставки товару.

Як зазначено у постанові ОП КГС ВС від 03.12.2021 у справі №910/14180/18, виходячи із свободи визначення умов договору відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони мають право викласти умови договору, зокрема і щодо способу обчислення процентів за користування грошовими коштами (за один день чи за календарний рік), на власний розсуд у спосіб, який є найбільш зрозумілим та прийнятним саме для них.

Поряд з цим, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України), а отже, і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність у правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальноприйнятих уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21.

Врахування сторонами контракту зазначених загальних засад цивільного законодавства знайшло своє відображення в п.11.5 контракту, згідно якого усі правовідносини, що виникають з Контракту або пов'язані із ним, у тому числі пов'язані із дійсністю, укладанням, виконанням, зміною та припиненням Контракту, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення Контракту регулюються цим Контрактом, а правовідносини, що прямо не врегульовані ним - відповідними нормами чинного законодавства України, а також звичаями ділового обороту, які застосовуються до таких правовідносин на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.

У контексті спірних правовідносин, суд зазначає, що встановлення облікової ставки НБУ є прерогативою саме Національного банку України та лежить поза волею сторін контракту, при цьому при підписанні та виконанні контракту його сторонам не може бути відома облікова ставка НБУ, оскільки остання є змінюваною та не залежить від волі сторін договору, а визначається економічною ситуацією у країні та встановлюється національним банком як регулятором.

За змістом статті 1 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» (далі - Закон № 679-XIV) облікова ставка НБУ - один із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів. НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (стаття 2 Закону № 679-XIV).

Пунктом 1 частини першої статті 15 цього Закону передбачено, що правління НБУ приймає рішення, зокрема, про встановлення та зміну облікової та інших процентних ставок Національного банку.

Відповідно до статті 27 Закону № 679-XIV НБУ встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.

Положеннями ст. 1 Закону № 679-XIV визначено, що облікова ставка Національного банку України - один із монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк України встановлює для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.

Пунктами 9-12 Положення про процентну політику НБУ, затвердженого постановою Правління НБУ 21.04.2016 № 277 (у редакції постанови Правління Національного банку України від 26 жовтня 2023 року № 136) встановлено, що облікова (ключова) ставка Національного банку (далі - облікова ставка) застосовується в значенні, визначеному Законом України "Про Національний банк України" та є основним інструментом грошово-кредитної політики, за допомогою якого Національний банк досягає її цілей. Облікова ставка є основним індикатором змін у грошово-кредитній політиці. Облікова ставка встановлюється на основі підготовлених Національним банком комплексного аналізу та прогнозу макроекономічного, монетарного та фінансового розвитку. Рішення щодо розміру облікової ставки затверджується Правлінням Національного банку на черговому або позачерговому засіданні з питань монетарної політики після обговорення на засіданні Комітету з монетарної політики. Національний банк оприлюднює розмір облікової ставки на сторінці офіційного Інтернет-представництва Національного банку.

Отже, облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням Правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України- гривні.

Так, за час дії договору облікова ставка НБУ неодноразово змінювалась, зокрема, наступним чином за моменту укладення договору по 14.12.2023 - 16%, з 15.12.2023 по 14.03.2024 - 15%, з 15.03.2024 - 25.04.2024 - 14,5%, з 26.04.2024 по 13.06.2024 - 13,5%, з 14.06.2024 по 12.12.2024 - 13%, з 13.12.2024 по 23.01.2025 - 13,5%, з 24.01.2025 по 06.03.2025 - 14,5%, з 07.03.2025 по дату закінчення строку дії договору - 15,5%.

За таких обставин, встановлення в контракті процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі подвійної облікової ставки НБУ не є способом, який можна вважати найбільш зрозумілим та прийнятним для сторін контракту.

Такий висновок узгоджується з приписами ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України, якою встановлено можливість визначити розмір на рівні облікової ставки Національного банку України лише у випадку якщо договором такий розмір не встановлено, в той час як, положення цієї норми не є застосовними до спірних правовідносин, оскільки, у спірному випадку проценти за користування чужими грошовими коштами не встановлені законом та більш того, їх нарахування пов'язане з неправомірною поведінкою покупця, що взагалі виключає застосування положень ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України.

З урахуванням визначених в ст.6 Цивільного кодексу України правил про те, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту та із суті відносин між сторонами (ч.3 ст.693, ст.536 Цивільного кодексу України щодо встановлення конкретного розміру процентів за користування чужими грошовими коштами за неправомірної поведінки покупця), враховуючи, що спірний пункт контракту передбачає подвійну відповідальність у вигляді стягнення пені у разі протиправної поведінки виконавця внаслідок порушення строків поставки товару, що суперечить ст. 61 Конституції України, та з огляду на погодження сторонами розміру процентів за користування коштами попередньої оплати, які не встановлюються ними, не залежать від їх волі (тоді як облікова ставка є змінюваною та не встановлюється сторонами Контакту), на переконання суду оскаржуваний пункт контракту суперечить вимогам законодавства, що є підставою згідно із ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України для визнання недійсним підпункту 4 пункту 7.2 Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024.

Аналогічна позиція викладена у постановах Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2025 у справі №910/6742/25 та від 23.06.2025 у справі №910/15843/24 (касаційне провадження у справі №910/15843/24 закрито ухвалою Верховного Суду від 24.09.2025).

Так як суд дійшов висновку задовольнити зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» про визнання недійсним підпункту 4 пункту 7.2 Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024, то підстави нараховувати та стягувати з постачальника вказані проценти відсутні, у зв'язку з чим суд відмовляє у позові Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» 14.068.866,23 грн процентів за користування коштами попередньої оплати.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір в частині первісного позову покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас судом враховано, що у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Судовий збір в частині зустрічного позову покладається на відповідача за зустрічним позовом (згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Частково задовольнити первісний позов Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель».

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» (03057, м. Київ, вул. Олександра Довженка, буд. 18; ідентифікаційний код: 31410901) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 2; ідентифікаційний код: 44725823) пеню у розмірі 5 000 000 (пять мільйонів) грн 00 коп., штраф у розмірі 4 000 000 (чотири мільйони) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 728069 (сімсот двадцять вісім тисяч шістдесят дев'ять) грн 30 коп.

3. В іншій частині первісного позову відмовити.

4. Задовольнити зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка».

5. Визнати недійсним підпункт 4 пункт 7.2 Державного контракту №22/2-92-ЕДК-24 від 30.03.2024.

6. Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 2; ідентифікаційний код: 44725823) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» (03057, м. Київ, вул. Олександра Довженка, буд. 18; ідентифікаційний код: 31410901) судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

7. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 23.02.2026.

Суддя О.М. Спичак

Попередній документ

134264612

Наступний документ

134264614

Інформація про рішення:

№ рішення:	134264613
№ справи:	910/13905/25
Дата рішення:	11.02.2026
Дата публікації:	24.02.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд міста Києва
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (11.02.2026)
Дата надходження:	07.11.2025

Розклад засідань:

Минулі засідання (5)

10.12.2025 15:30	Господарський суд міста Києва
24.12.2025 12:15	Господарський суд міста Києва
22.01.2026 11:50	Господарський суд міста Києва
04.02.2026 11:15	Господарський суд міста Києва
11.02.2026 12:00	Господарський суд міста Києва

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

суддя-доповідач:

СПИЧАК О М