12 лютого 2026 року м. Харків Справа № 913/161/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Мартюхіна Н.О.
за участі секретаря судового засідання Довгань А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (вх. №2645 Л/2) та апеляційну скаргу Державної установи "Старобільський слідчий ізолятор" (вх. №2793 Л/2)
на рішення Господарського суду Луганської області від 05.12.2025 ухвалене у приміщенні Господарського суду Луганської області суддею Голенко І.П., в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (повне рішення складено 05.12.2025) у справі №913/161/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ
до Державної установи "Старобільський слідчий ізолятор", м. Старобільськ Луганської області
про стягнення 516 838,28 грн
У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулось до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Державної установи "Старобільський слідчий ізолятор" про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу №11-1079/21-БО-Т від 09.11.2021 у сумі 516 838,28 грн, з яких: 305167,10 грн - основний борг, 64461,32 грн - пеня, 27866,35 грн - 3% річних, 119343,51 грн - інфляційні втрати.
Рішенням Господарського суду Луганської області від 05.12.2025 у справі №913/161/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Державної установи "Старобільський слідчий ізолятор" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" основний борг у сумі 305167,10 грн, пеню в сумі 30000,00 грн, 3% річних у сумі 27866,35 грн, інфляційні втрати в сумі 119343,51 грн, судовий збір у сумі 6202,06 грн.
Мотивуючи рішення, суд дійшов висновку, що обов'язок відповідача оплатити вартість поставленого йому позивачем товару виникає в силу закону (статті 655, 692, 712 ЦК України) та не залежить від факту отримання відповідачем акту приймання-передачі природного газу за спірний період.
Також суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення розміру пені до 30000,00 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" з рішенням Господарського суду Луганської області від 05.12.2025 частково не погодилось, 11.12.2025 звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 05.12.2025 у справі №913/161/25 у частині відмови в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" щодо стягнення 34461,32 грн пені; прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" щодо стягнення 34 461,32 грн пені задовольнити.
Одночасно апелянт просить покласти на відповідача судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3633,60 грн у справі №913/161/25.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує такими доводами:
- з матеріалів справи не вбачається та судом не встановлено оспорювання відповідачем і визнання недійсним пункту Договору, яким чітко та однозначно передбачено порядок нарахування Позивачем пені, а тому обов'язок відповідача зі сплати вказаної пені підлягає виконанню в силу вимог статей 204, 612, 629 ЦК України;
- висновок суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру пені у спірних правовідносинах, ґрунтується на неправильному застосуванні ст. 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, та не відповідає сформованій та сталій судової практиці;
- оскаржувана сума пені є співмірною з сумою боргу та становить 21%; відсутні підстави для твердження, що стягнення 64 461,32 грн з відповідача є «надмірним» чи «значним» у порівнянні до суми боргу 305 167,10 грн;
- матеріали справи не містять доказів про те, що сплата 64461,32 грн пені може унеможливити виконання відповідачем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто, що цей тягар може бути невиправдано обтяжливим для відповідача;
- судом не враховано, що умови воєнного стану впливають на діяльність обох сторін правочину та враховуючи значення їх виду діяльності; ряд об'єктів позивача теж зазнали пошкодження під час війни; відповідачем допущено значний строк прострочення виконання грошового зобов'язання за договором, а борг не погашено до цих пір; недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника та відсутність у боржника необхідних коштів, у відповідності до положень ст. 617 ЦК України, не є підставою для звільнення його від відповідальності зі сплати неустойки;
- зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Згідно з витягом протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2025, для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О.
Державна установа "Старобільський слідчий ізолятор" також не погодилась з рішенням Господарського суду Луганської області від 05.12.2025 та звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій (з урахуванням заяви про усунення недоліків апеляційної скарги від 07.01.2026) просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 05.12.2025 у справі №913/161/25 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про стягнення з Державної установи "Старобільський слідчий ізолятор" 516838,28 грн відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає:
- ДП "Старобільський слідчий ізолятор" є бюджетною установою, отже, для реєстрації бюджетних зобов'язань та проведення платежів, документами що підтверджують фактичне отримання товарів та послуг по оплаті природного газу є акт надання послуг/акт приймання-передавання товарної продукції. Без наявності підписаного сторонами акта приймання-передачі природного газу за лютий 2022 року неможливо здійснити оплату через органи Державної казначейської служби України;
- за відсутності підтверджуючих документів для реєстрації бюджетних зобов'язань та проведення платежів (акту приймання-передачі газу за лютий 2022 року), а також відсутності доступу до комерційних вузлів обліку газу (п. 3.6 Договору), перевірити фактичний обсягу спожитого газу за лютий 2022 року неможливо, тобто підстав для проведення розрахунків у Державної установи «Старобільський слідчий ізолятор» не було;
- борг у сумі 9932,40 грн, який складається з вартості газу, поставленого 28.02.2022 у кількості 0,600 тис.куб.м, не підлягає задоволенню, оскільки згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 №1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій;
- постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 №1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.
- наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 затверджений «Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окуповані Російською Федерацією», в якому Старобільська міська територіальна громада визначається окупованою з 28.02.2022;
- 28.02.2025 Міністерством розвитку громад та територій України був прийнятий наказ №376, яким затверджений оновлений «Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією». У вказаному переліку Старобільська міська територіальна громада (UA44140110000056578) визначена окупованою також з 28.02.2022. Тобто, спірний період утворення боргу у цій справі частково охоплює час, з якого за даними вказаного вище Переліку територія місцезнаходження відповідача є окупованою, що має правові наслідки згідно з чинним законодавством;
- територія Старобільської міської територіальної громади визнана тимчасово окупованою в умовах воєнного стану, отже, положення статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» можуть бути поширені на такі території;
- враховуючи приписи ст. 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», дія останнього розповсюджується на спірні правовідносини у цій справі, отже, з 28.02.2022 позивач не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання природного газу відповідачу;
- правову позицію щодо заборони передачі енергоресурсів на тимчасово окуповану територію висловлено у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, в якій, окрім цього, зазначено, що правовий режим на такій території не залежить від ухвалення уповноваженим органом державної влади рішення про визнання такої території як тимчасово окупованої;
- зважаючи на викладене, у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу в сумі 9932,40 грн за природний газ, поставлений 28.02.2022 в обсязі 0,600 тис.куб.м. має бути відмовлено у зв'язку з відсутністю у позивача права на отримання заявлених до стягнення грошових коштів та відсутність у відповідача зобов'язання на їх оплату;
- з 18.04.2022 позивачу було відомо про заборгованість, але він не звертався з відповідною вимогою до відповідача, не надав акт приймання-передачі природного газу для оплати заборгованості за лютий 2022 року і лише нарахувавши пеню, 3% річних та інфляційних втрат за 37 місяців прострочення (що є вигідним для ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»») звернувся до суду з позовною заявою до державної установи «Старобільський слідчий ізолятор»;
- такі факти свідчать про недобросовісне користування позивачем процесуальними правами;
- неустойка має стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. В той же час, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, що складає 211 671,18 грн, тобто 69% від суми основного боргу (305 167,10 грн);
- на момент укладання Договору, відповідач не міг передбачити реальне виникнення ситуації за якої виконання зобов'язання буде ускладнено, а саме, введення воєнного стану в Україні, окупацію території Старобільської міської територіальної громади, припинення діяльності та захоплення майна окупаційною владою, що перешкодило відповідачу виконати свої зобов'язання за договором постачання природнього газу належним чином;
- до початку повномасштабного вторгнення відповідач добросовісно виконував зобов'язання за Договором, про що свідчить відсутність заборгованості за попередні періоди (до 24 лютого 2022 року), а також оплата за постачання природного газу за січень 2022 року.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Луганської області від 05.12.2025 у справі №913/161/25. Розгляд справи призначено на 14.01.2026. Встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 15 днів з дня вручення даної ухвали. Витребувано у Господарського суду Луганської області матеріали справи №913/161/25.
30.12.2025 від ДП "Старобільський слідчий ізолятор" надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", в якому відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечує та зазначає, просить відмовити у її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У відзиві зазначає, що місцезнаходженням відповідача є територія Старобільської міської територіальної громади Луганської області, яка з 28.02.2022 була територією активних бойових дій, та з цього часу - є тимчасово окупованою територією України.
Посилаючись на обставини знаходження Луганської області в зоні безпосередніх бойових дій та захоплення всього майна державної установи «Старобільський слідчий ізолятор» воєнізованими формуваннями країни-агресора, повідомляє, що саме зазначені обставини перешкодили установі виконати свої зобов'язання за договором постачання природнього газу належним чином. До початку повномасштабного вторгнення відповідач добросовісно виконував зобов'язання за Договором, про що свідчить відсутність заборгованості за попередні періоди (до 24 лютого 2022 року), а також оплата за постачання природного газу за січень 2022 року.
З 16.04.2022 позивачу було відомо про заборгованість, але він не звертався з відповідною вимогою до відповідача, не надав акт приймання-передачі природного газу для оплати заборгованості за лютий 2022 року. І лише тепер, нарахувавши пеню, 3% річних та інфляційних втрат за 37 місяців прострочення (що є вигідним для ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»») звернувся до суду з позовною заявою до державної установи «Старобільський слідчий ізолятор». На думку відповідача, такі факти свідчать про недобросовісне користування позивачем процесуальними правами; зловживанням своїми процесуальними правами, що є неприпустимим та суперечить основним засадам господарського судочинства.
Матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків внаслідок прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати отриманого газу.
Втрати позивача від невиконання відповідачем свого грошового зобов'язання фактично компенсуються окрім пені також за рахунок стягнення з останнього сум 3% річних (27866 грн.35 коп. обо 9,1% від суми основного боргу) та інфляційних втрат (119343,51 грн або 39,1%) та за своєю правовою природою виконують в тому числі і компенсаторну функцію, покладення ж на відповідача додатково 64461,32 грн або 21,1% пені перетворює її на каральну санкцію.
Зазначає, що на момент укладання Договору, відповідач не міг передбачити реальне виникнення ситуації за якої виконання зобов'язання буде ускладнено, а саме, введення воєнного стану в Україні, окупацію території Старобільської міської територіальної громади, припинення діяльності та захоплення майна окупаційною владою.
Державна установа «Старобільський слідчий ізолятор» в силу специфіки своєї роботи не є релоксованою установою, оскільки є установою закритого типу, організація тримання осіб на підконтрольній Україні території не відновлена, працівники установи звільнені.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної установи "Старобільський слідчий ізолятор" на рішення Господарського суду Луганської області від 05.12.2025 у справі №913/161/25. Розгляд справи призначено на 14.01.2026. Запропоновано позивачу подати відзив на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань.
Зважаючи, що ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 відкрито апеляційне провадження ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Луганської області від 05.12.2025 у справі №913/161/25, колегія суддів в ухвалі від 12.01.2026 також дійшла висновку про необхідність спільного розгляду апеляційних скарг ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" та Державної установи "Старобільський слідчий ізолятор".
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.01.2026 розгляд справи відкладено на 12.02.2026. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 10 днів з дня вручення даної ухвали.
23.01.2026 від ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" надійшов відзив на апеляційну скаргу ДП "Старобільський слідчий ізолятор", в якому позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ДП "Старобільський слідчий ізолятор", рішення Господарського суду Луганської області від 05.12.2025 у справі № 913/161/25 в оскаржуваній відповідачем частині залишити без змін.
Зокрема, у спростування доводів відповідача про неотримання первинних документів у рамках Договору, відповідач зазначає, що позивачем у період листопада 2021р. - лютого 2022 р. поставлено природний газ відповідачу за Договором відповідно до актів приймання-передачі природного газу у відповідних об'ємах. Акти дійсно містять лише підпис постачальника. Проте, в матеріалах справи міститься інформація з Інформаційної платформи щодо об'ємів спожитого природного газу, відповідно до якої, зокрема, споживачем з ЕІС-кодом 56ХS00008FMN400F спожито природний газ в обсягах, які співпадають з обсягами, що зазначені в актах приймання-передачі газу.
У зв'язку з тим, що відповідачем не було підписано відповідні Акти приймання-передачі природного газу, враховуючи дані Інформаційної платформи щодо обсягів спожитого природного газу, які вважаються і є встановленими, вартість природного газу визначена з урахуванням ціни такого газу та узгоджена сторонами в Договорі.
Враховуючи положення чинного законодавства та Договору, з урахуванням даних свого комерційного вузла обліку, а також доступу відповідача до Інформаційної платформи, відповідач був обізнаний про обсяги природного газу та про вартість поставленого газу, що було ним спожито у спірний період поставки.
Після тимчасової окупації території позивач не мав можливості надсилати кореспонденцію засобами поштового зв'язку. У свою чергу, Відповідач не повідомив Позивача про зміну поштової адреси та електронної адреси як це передбачено п. 13.5 Договору.
Підпункт 4 пункту 6.2 Договору не ставить оплату газу у залежність від оформлення акту приймання-передачі газу. Основним критерієм для оплати є поставка газу.
Отже, обґрунтованим є висновок суд першої про те, що обставини не підписання між сторонами актів прийому-передачі природного газу не можуть бути підставою для звільнення відповідача від розрахунків за поставлений газ та відповідальності відповідно до умов Договору та законодавства.
Щодо доводів відповідача в апеляційні скарзі про необхідність застосування Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», вважає, що спірний період постачання газу взагалі не підпадає під дію Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
За статтями 13 і 13-1 Закону №1207-VII заборона на переміщення товарів та на здійснення господарської діяльності прямо діє лише щодо територій, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 3.
Для територій, визнаних тимчасово окупованими під час воєнного стану (пункт 3 частини першої статті 3), дія цієї заборони може бути встановлена лише за рішенням Кабінету Міністрів України.
Станом на лютий 2022 року такого рішення Кабінетом Міністрів України не приймалося. Тому практика (постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду справи № 908/1162/23) не є релевантною до даних відносин, адже в межах справи № 908/1162/23 розглядалось питання відносин постачання протягом листопада-грудня 2022 року.
На час виникнення спірних правовідносин (у лютому 2022 року) діяв Закон №1618-IX, згідно якого заборона переміщення товарів, робіт і послуг поширювалася виключно на територію Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, тобто на території, зазначені у пунктах 1- 3 частини першої статті 3 Закону № 1618-IX. Жодної згадки про інші тимчасово окуповані території, зокрема на території, у цій редакції Закону не було.
Також, положення ст.13-1 Закону стосуються заборони на «переміщення», а не на «продаж».
Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» датою окупації територіальної громади визначено - 24.02.2022.
Втім, на момент дії спірних відносин, був відсутній законодавчо затверджений перелік окупованих територій, у зв'язку з чим позивач не мав можливості встановити обставини перебування відповідача на окупованій території України в момент поставки природного газу.
Зазначає, що ухвалою від 05.11.2025 Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду справу №280/5808/23 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Підстави направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зокрема, наступні: «У вищенаведених постановах вказане (маються на увазі постанови КГС в тому числі по справі № 908/1162/23, див. за змістом ухвали) не враховано, а саме, що для застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", необхідним є не лише факт визнання відповідних територій тимчасово окупованими, а й наявність окремого рішення Кабінету Міністрів України про введення відповідних обмежень господарської діяльності на цих територіях.
При цьому рішення про визнання територій тимчасово окупованими, яке на момент виникнення спірних правовідносин відповідно до визначеного Кабінетом Міністрів України порядку приймалось Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, не може замінювати собою рішення Кабінету Міністрів України про введення обмежень, передбачених статтями 13 та 13- 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
У відзиві позивач також просить суд врахувати, що:
- обов'язок контролювати споживання газу та у разі необхідності припиняти його споживання покладається саме на споживача, а не на постачальника. Постачальник, у свою чергу, має забезпечити постачання природного газу відповідно до умов договору та в межах підтверджених обсягів;
- саме відповідач мав оперативно припинити споживання газу та звертатись до відповідних органів з питання можливості врегулювання взаємовідносин, які виникли між сторонами;
- відповідачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 77, 78 ГПК України, а саме, актів про припинення як споживання так і розподілу, та, як наслідок, постачання природного газу на об'єкти відповідача; не надано доказів (наказу, розпорядження тощо) про припинення своєї діяльності або користування майном (обладнанням тощо) за яким відбувалось споживання природного газу у спірний період; відповідач не повідомив позивача про настання у нього форс-мажорних обставин, як передбачено умовами Договору;
- позивач як постачальник газу не міг знати про окупацію тієї чи іншої території в умовах, коли транспортування та розподіл газу здійснювали інші юридичні особи;
- суд першої інстанції цілком обґрунтовано дійшов висновку, що на момент виникнення спірних правовідносин (лютий 2022 року) редакція Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не передбачала поширення заборони на переміщення товарів (робіт, послуг) на території Луганської області, а лише на територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Відповідне правове регулювання було змінено лише з 20.03.2022, що не спростовано відповідачем в апеляційній скарзі.
У судовому засіданні 11.02.2026, що відбувалось в режимі відеоконференції, представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання 11.02.2026 не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив, про час, день та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
В силу приписів ГПК України відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Приймаючи до уваги що правова позиція відповідача викладена в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу позивача, явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в судовому засіданні за відсутністю представника ДП "Старобільський слідчий ізолятор" за наявними матеріалами справи.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційних скарг та відзивів на апеляційні скарги, заслухавши представника позивача, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, встановила таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 09.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", ЕІС-код - 56Х930000010610Х (далі - постачальник, позивач) та Державною установою "Старобільський слідчий ізолятор", ЕІС-код - 56XS00008FMN400F (далі - споживач, відповідач) укладено договір постачання природного газу № 11-1079/21-БО-Т, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.3 договору за цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений на митну територію України.
Згідно із п. 1.4 договору споживач підтверджує та гарантує, що на момент підписання цього договору у споживача є в наявності укладений договір на розподіл природного газу між споживачем та оператором газорозподільної мережі (далі - Оператор ГРМ) та присвоєний оператором ГРМ персональний ЕІС-код та/або укладений договір транспортування природного газу між споживачем та оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) та присвоєний оператором ГТС персональний ЕІС-код (якщо об'єкти споживача безпосередньо приєднані до газотранспортної мережі). Відповідальність за достовірність інформації, зазначеної в цьому пункті, несе споживач.
У п. 1.5 договору передбачено, що у разі якщо об'єкти споживача підключені до газорозподільних мереж, розподіл природного газу, який постачається за цим договором, здійснює(ють) оператор(и) газорозподільних мереж, а саме: АТ "Оператор газорозподільної системи "Луганськгаз", з яким (якими) споживач уклав відповідний договір.
Постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з жовтня 2021 року по грудень 2022 року (включно), в кількості 183 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях: жовтень 2021 - 0,00 тис. куб. м, листопад 2021 - 18,0 тис. куб. м, грудень 2021 - 27,0 тис. куб. м, січень 2022 - 27,0 тис. куб. м, лютий 2022 - 26,0 тис. куб. м, березень 2022 - 26,0 тис. куб. м, квітень 2022 - 5,0 тис. куб. м, травень 2022 - 0,8 тис. куб. м, червень 2022 - 0,8 тис. куб. м, липень 2022 - 0,8 тис. куб. м, серпень 2022 - 0,8 тис. куб. м, вересень 2022 - 0,8 тис. куб. м, жовтень 2022 - 5,0 тис. куб. м, листопад 2022 - 18,0 тис. куб. м, грудень 2022 - 27,0 тис. куб. м (п. 2.1 договору).
Відповідно до п. 2.1.3 договору загальний обсяг природного газу, замовлений споживачем за цим договором, складається з сум загальних обсягів природного газу, замовлених споживачем на всі розрахункові періоди протягом строку дії договору.
Згідно з п. 2.3 договору підписанням цього договору споживач дає згоду постачальнику на включення його до Реєстру споживачів постачальника (надалі - Реєстр або Реєстр споживачів), розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС.
У пункті 2.4 договору передбачено, що споживач зобов'язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно надавати постачальнику для оформлення відповідну додаткову угоду на коригування замовлених обсягів за цим договором.
Режим використання природного газу протягом розрахункового періоду споживач визначає самостійно в залежності від своїх власних потреб (п. 2.5 договору).
У п. 3.1 договору передбачено, що постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Постачання газу за цим договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС (п. 3.2 договору).
Відповідно до п. 3.4 договору постачальник із застосуванням ресурсів Інформаційної платформи Оператора ГТС та споживач здійснюють щоденний моніторинг фактично відібраного споживачем обсягу природного газу.
Згідно із п. 3.5 договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
У п. 3.5.1 договору передбачено, що споживач зобов'язується надати постачальнику не пізніше 5-го (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ.
На підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також акт), підписані уповноваженим представником постачальника (п. 3.5.2 договору).
Відповідно до п. 3.5.3 договору споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання.
Згідно із п. 3.5.4 договору у випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору.
Сторони у п. 3.6 договору визначили, що звірка фактично використаного обсягу газу за цим договором на певну дату чи протягом відповідного розрахункового періоду ведеться сторонами на підставі даних комерційних вузлів обліку газу та інформації про фактично поставлений споживачу обсяг газу згідно з даними Інформаційної платформи Оператора ГТС.
У п. 4.1 договору сторони передбачили, що ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином:
-ціна природного газу за 1000 куб. м газу без ПДВ 13658,42 грн., крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи 124,16 грн. без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом 136,576 грн., крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ 163,89 грн. за 1000 куб. м.
Всього ціна газу за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на цим договором становить 16554,00 грн.
Загальна вартість цього договору на дату укладання становить 2524485,00 грн, крім того ПДВ 504897,00 грн, разом з ПДВ 3029382,00 грн (п. 4.3 договору).
Відповідно до п. 5.1 договору оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюєтьсяспоживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70%грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору.
Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.
Згідно із п. 5.3 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього Договору. Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови оплати споживачем 100% вартості природного газу, замовленого на попередній розрахунковий період, та 100% оплати вартості фактично переданого природного газу у попередні розрахункові періоди.
Споживач зобов'язаний самостійно контролювати власне використання природного газу за цим договором (п. 6.2 договору).
У п. 7.1 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.
У разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п. 7.2 договору).
Відповідно до п. 13.1 договору даний договір набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору.
У п. 13.5 договору сторони передбачали повідомляти одна одну рекомендованим листом з повідомленням про зміну власних платіжних реквізитів, ЕІС-коду, адреси, номерів телефонів, факсів у п'ятиденний строк з дня виникнення відповідних змін.
Договір постачання природного газу № 11-1079/21-БО-Т від 09.11.2021 підписаний сторонами та скріплений їх печатками.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу природний газ у листопаді 2021 року - лютому 2022 року.
На підтвердження поставки відповідачу природного газу у грудні 2021-лютому 2022 року позивач надав акти приймання-передачі природного газу:
-від 31.12.2021 в обсязі 27,0 тис.куб.м на суму 446957 грн 87 коп.;
-від 31.01.2022 в обсязі 24,96465 тис.куб.м на суму 413264 грн 69 коп.;
-від 28.02.2022 в обсязі 18,43465 тис.куб.м на суму 305167 грн 10 коп.
Акти приймання-передачі природного газу від 31.12.2021, 31.01.2022 та 28.02.2022 підписані ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг".
Позивач зазначає, що акти від 31.12.2021, 31.01.2022 та 28.02.2022 направлялися відповідачу на електронну пошту 1969wsyqaz@ukr.net, medkolom@ukr.net, st.sizo@... на підтвердження чого надав скріншот з електронної пошти. Поряд з цим, скріншоти повідомлень від 12.01.2022, 12.02.2022, 13.03.2022, адресовані на вищезазначені електронні пошти, мають статус "готове до надсилання".
Водночас, на підтвердження поставки природного газу відповідачу та його споживання позивачем до матеріалів справи надано лист ТОВ «Оператор газотранспортної системи» №ТОВВИХ-24-12825 від 20.08.2024., в якому зазначено дані з Інформаційної платформи щодо остаточної алокації відборів споживача з EIC-кодом 56XS00008FMN400F в періоди з 12.11.2021 по 28.02.2022, а саме:
-з 12.11.2021 по 30.11.2021 - 11450,00 м3;
-з 01.12.2021 по 31.12.2021 - 27000,00 м3;
-з 01.01.2022 по 31.01.2022 - 24964,65 м3;
-з 01.02.2022 по 28.02.2022 - 18434,65 м3 .
Споживач з ЕІС-кодом 56XS00008FMN400F у період з 12.11.2021 по 28.02.2022 був закріплений за постачальником ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (ЕІС-код 56X930000010610X).
Всього у період з листопада 2021 по лютий 2022 року поставлено природний газ в обсязі 81,8493 тис. куб. м на загальну суму 1 354 932,91 грн.
Відповідач частково розрахувався за отриманий природний газ у загальній сумі 1049765,81 грн: 13.12.2021 на суму 189543,25 грн за природний газ, поставлений у листопаді 2021 року; 17.12.2021 на суму 446957,87 грн за природний газ, поставлений у грудні 2021 року; 14.02.2022 на суму 413264,69 грн за природний газ, поставлений у січні 2022 року (інформація від 12.08.2024 № 16/2-09/92086/2024 АТ "Ощадбанк" про надходження коштів, сальдо з бухгалтерського рахунку позивача, платіжне доручення № 83 від 14.02.2022).
Решту суми заборгованості за договором відповідач не сплатив.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з позовом до Господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з відповідача:
- основного боргу за лютий 2022 року в сумі 305 167,10 грн,
- пені в сумі 64 461,32 грн за період з 16.04.2022 до 15.10.2022,
- 3% річних у сумі 27866,35 грн за період з 16.04.2022 до 01.05.2025,
- інфляційних втрат у сумі 119 343,51 грн за період з травня 2022 року до березня 2025 року.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що обґрунтованими є вимоги про стягнення з відповідача на користь ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" основного боргу у сумі 305167,10 грн, пені в сумі 30 000,00 грн, 3% річних у сумі 27 866,35 грн, інфляційних втрат в сумі 119 343,51 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації дискреції суду на зменшення пені на 53,46%, в порядку ст. 551 Цивільного кодексу України, до 30 000,00 грн.
Рішення суду першої інстанції позивачем оскаржується в частині відмови у стягненні 34461,32 грн пені, а відповідачем - в повному обсязі.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, апеляційний господарський суд зазначає таке.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У статті 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Згідно з частинами 1, 2 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно з частинами 1-3 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Правовідносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС), регулюються Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2496 (далі - Правила).
Відповідно до пункту 3 розділу І Правил постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил, та після включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі Оператора ГТС у відповідному розрахунковому періоді в порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи.
Споживач самостійно контролює власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу в розрахунковому періоді має самостійно і завчасно обмежити (припинити) власне газоспоживання. В іншому разі до споживача можуть бути застосовані відповідні заходи з боку постачальника, передбачені цим розділом та розділом VII цих Правил, у тому числі примусове обмеження (припинення) газопостачання.
Постачальник має право оперативно контролювати обсяг споживання природного газу споживачем, використовуючи інформаційну платформу Оператора ГТС або інформацію споживача, а також шляхом самостійного контролю обсягів споживання природного газу на об'єкті споживача.
Споживач та його постачальник мають право на коригування протягом розрахункового періоду підтверджених обсягів природного газу відповідно до умов договору постачання природного газу (п. 11 розділу ІІ Правил).
Правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом Газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 року за №1378/27823 (далі - Кодекс ГТС).
Відповідно до пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб'єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об'єктах газової інфраструктури, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб'єктами ринку природного газу, на національному рівні використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем (ENTSOG).
Для кодування використовується ЕІС-код.
На ринку природного газу використовуються ЕІС-коди, що присвоєні відповідно до регламенту EIC-схеми для кодування та ідентифікації в енергетиці.
Кожному суб'єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один ЕІС-код.
Згідно з пунктом 4 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС оператор газорозподільної системи присвоює EIC-коди всім споживачам, що приєднані до газорозподільної системи відповідного оператора та відповідних ЕІС-кодів їх точок комерційного обліку (за необхідності).
У пункті 1 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС передбачено, що для забезпечення електронної взаємодії та документообігу між суб'єктами ринку природного газу, у тому числі для організації замовлення та супроводження послуг транспортування природного газу в умовах добового балансування газотранспортної системи, а також між суб'єктами ринку природного газу та операторами торгових платформ оператор газотранспортної системи зобов'язаний створити та підтримувати функціонування інформаційної платформи.
Інформаційна платформа має бути доступною всім суб'єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов'язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом.
Для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень (п. 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).
Так, предметом позову у даній справі є вимоги ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про стягнення заборгованості 516 838,28 грн, з яких: 305167,10 грн - основний борг, 64461,32 грн - пеня, 27866,35 грн - 3% річних, 119343,51 грн - інфляційні втрати, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу №11-1079/21-БО-Т від 09.11.2021 в частині здійснення розрахунків за отриманий природний газ.
Факт укладання договору постачання природного газу № 11-1079/21-БО-Т від 09.11.2021 між сторонами спору підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Правова позиція відповідача у справі ґрунтується на тому, що у спірний період лютого 2022 року відповідачем не отримувались від позивача акти приймання-передачі і у відповідача була відсутня можливість надати остаточну алокацію відборів споживача щодо обсягу спожитого (поставленого /розподіленого ) природного газу у період з 01.02.2022 по 28.02.2022 (подобово).
Крім того, в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що ДП "Старобільський слідчий ізолятор" є бюджетною установою, отже, для реєстрації бюджетних зобов'язань та проведення платежів, документами що підтверджують фактичне отримання товарів та послуг по оплаті природного газу є акт надання послуг/акт приймання-передавання товарної продукції. За відсутності підтверджуючих документів для реєстрації бюджетних зобов'язань та проведення платежів (акту приймання-передачі газу за лютий 2022 року), а також відсутності доступу до комерційних вузлів обліку газу (п. 3.6 Договору), перевірити фактичний обсягу спожитого газу за лютий 2022 року неможливо, тобто підстав для проведення розрахунків у Державної установи «Старобільський слідчий ізолятор», вважає апелянт, не було.
Отже, узагальнені доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що факт неотримання відповідачем відповідного Акту приймання-передачі природного газу за лютий 2022 року не можуть бути підставою для задоволення позову в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 305 167,10 грн, а також нарахованих на суму пені, інфляційних втрат та 3%річних .
Зважаючи на наведені доводи колегія суддів зазначає, що за умовами договору постачання природного газу №11-1079/21-БО-Т від 09.11.2021, ЕІС-код відповідача 56XS00008FMN400F.
Пунктом 2.3. договору передбачено, що підписанням договору споживач дає згоду постачальнику на включення його до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС.
Згідно листа ТОВ «Оператор газотранспортної системи» №ТОВВИХ-24-12825 від 20.08.2024, відповідач у період з 01.02.2022 по 28.02.2022 був закріплений за постачальником ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (лист № ТОВВИХ-24-12825 від 20.08.2024ТОВ "Оператор газотранспортної системи України"), що також не спростовується сторонами спору.
Фактичне виконання позивачем зобов'язання щодо поставки відповідачу природного газу в обсязі 18,43465 тис.куб.м на суму 305167,10 грн у лютому 2022 року та його споживання відповідачем підтверджується належними доказами, зокрема, листом ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" від 20.08.2024 № ТОВВИХ-24-12825, а також даними з Інформаційної платформи щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XS00008FMN400F.
Згідно даних листа ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" від 20.08.2024 № ТОВВИХ-24-12825, а також даних з Інформаційної платформи щодо остаточної алокації відборів споживача з EIC-кодом 56XS00008FMN400F в періоди з 12.11.2021 по 28.02.2022 відповідачем спожито газу: з 12.11.2021 по 30.11.2021 - 11450,00 м3; з 01.12.2021 по 31.12.2021 - 27000,00 м3; з 01.01.2022 по 31.01.2022 - 24964,65 м3; з 01.02.2022 по 28.02.2022 - 18434,65 м3.
Судом першої інстанції правомірно встановлено, що надані позивачем до матеріалів справи акти приймання-передачі природного газу від 31.12.2021, 31.01.2022, 28.02.2022, а також повідомлення від 12.01.2022, 12.02.2022, 13.03.2022 із відповідними актами, адресовані 1969wsyqaz@ukr.net, medkolom@ukr.net, st.sizo@..., мають статус "готове до надсилання" не дають змоги для твердження про направлення відповідачу цих документів. Отже, докази відправлення позивачем електронною поштою актів приймання-передачі природного газу від 31.12.2021, 31.01.2022, 28.02.2022 відповідачу визнано місцевим господарським судом неналежними.
Поряд з цим, судом першої інстанції правомірно враховано, що відповідач мав можливість дізнатися з Інформаційної платформи Оператора ГТС про спожиті обсяги природного газу за спірний період (наприклад, після створення нової поштової офіційної скриньки або після створення нового паролю та логіну для входу до Інформаційної платформи тощо), зважаючи, що доступ до Інформаційної платформи Оператора ГТС про спожиті обсяги природного газу за спірний період мають всі учасники ринку природного газу.
За умовами п. 6.2 договору, яким визначені обов'язки споживача, споживач зобов'язаний самостійно контролювати власне використання природного газу за цим договором і своєчасно коригувати замовлені обсяги шляхом підписання додаткової угоди; прийняти газ на умовах цього договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.
Необхідність контролювання власного газоспоживання покладено на відповідача також вищенаведеними приписами Кодексу ГТС та приписами п. 11 розділу ІІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2496. Тому, відповідач не був позбавлений можливості здійснити оплату поставленого у лютому 2022 року природного газу, не очікуючи надходження акту приймання-передачі природного газу.
З огляду на умови п.п. 3.5.4, 5.1 договору, відсутність вчасного надіслання з боку позивача актів прийому-передачі природного газу не звільняє відповідача від обов'язку власного визначення об'єму переданого природного газу відповідно до даних інформаційної платформи Оператора ГТС та сплати його вартості, визначеної на підставі цін, визначених в розділі 4 договору, та в установлений договором строк.
У такому випадку фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору, яким передбачено, що обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору.
З урахуванням обізнаності відповідача про замовлені обсяги природного газу за Договором, а також вартість природного газу за 1000 куб.м, що визначена у п. 4.1. Договору, відповідач не був позбавлений права здійснити таку оплату навіть не очікуючи відповідного акту приймання-передачі природного газу.
Колегія суддів зазначає, що умовами договору не передбачено звільнення споживача від здійснення оплати за поставлений газ через ненаправлення постачальником оригіналу акта приймання-передачі природного газу, тоді як такі умови договору та встановлені фактичні обставини свідчать про можливість споживача визначити кількість спожитого ним природного газу для здійснення його оплати.
Оскільки відповідач мав можливість дізнатися з Інформаційної платформи Оператора ГТС про спожиті обсяги природного газу за спірний період, колегія суддів вважає, що сам по собі факт відсутності підписаного сторонами акту приймання-передачі не є визначальним для висновку про необізнаність відповідача про спожиті обсяги природного газу. При цьому, відповідач ніяким чином документально не спростував дані Інформаційної платформи та не надав суду доказів того, що використані позивачем дані, розміщені Оператором ГТС на Інформаційній платформі щодо остаточної алокації відборів газу відповідача за лютий 2022 року, що містяться в матеріалах справи, є неповними чи недостовірними або такими, що відрізняються від даних самого споживача.
Враховуючи особливості правового регулювання ринку природного газу, а також встановлений факт його постачання позивачем та споживання відповідачем, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на ненадання позивачем підписаного акта приймання-передачі природного газу відповідачеві як на підставу для відмови в позові в частині стягнення заборгованості за лютий 2022 року є помилковим.
Отже, оскільки природний газ був переданий та отриманий споживачем у спірний період, обов'язок відповідача оплатити вартість поставленого йому позивачем товару виникає в силу закону (статті 655, 692, 712 Цивільного кодексу України) та не залежить від факту надсилання (або не надсилання) позивачем акту приймання-передачі природного газу.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача вартості обсягу спожитого відповідачем природного газу у лютому 2022 року відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС.
Поряд з цим, колегія суддів не може погодитись із висновком суду про наявність підстав для стягнення суми основного боргу в повному обсязі в розмірі 305167,10 грн, до якої входить також обсяг газу, поставлений 28.02.2022 року в обсязі 0,600 тис. куб. м.
Зокрема, за даними, наведеними у листі ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" від 20.08.2024 № ТОВВИХ-24-12825, а також даними з Інформаційної платформи щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XS00008FMN400F обсяг поставленого природного газу за лютий 2022 становить 18434,65 куб. м.
Також зі змісту даних Інформаційної платформи щодо остаточних відборів споживача з ЕІС-кодом 56XS00008FMN400F вбачається споживання відповідачем 28.02.2022 природного газу у обсязі 0,600 тис. куб. м.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у повному обсязі, а саме, в розмірі 305167,10 грн, суд першої інстанції врахував, що місцезнаходженням відповідача згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є: Луганська область, м. Старобільськ, вул. Монастирська, буд. 65.
Також судом враховано, що територія Старобільської міської територіальної громади є тимчасово окупованою з 28.02.2022 відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025, яким затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, яким був затверджений Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окуповані Російською Федерацією, та встановлена аналогічна дата тимчасової окупації зазначеної вище території, втратив свою чинність від 20.03.2025 на підставі наказу Міністерства розвитку громад та територій № 376 від 28.02.2025.
Позивачем заявлено до стягнення заборгованість у сумі 305167,10 грн за поставлений відповідачу природний газ у лютому 2022 року (з 01.02.2022-24.02.2022 та 28.02.2022), місцезнаходження якого з 28.02.2022 окуповане.
Суд першої інстанції виснував, що у статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (в редакції до 19.03.2022, коли виникли спірні правовідносини у лютому 2022 року) визначався правовий статус тимчасово окупованої території України, і за цією нормою тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Датою початку тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є 20 лютого 2014 року.
На момент виникнення спірних правовідносин (лютий 2022 року) Закон України №2138-ІХ від 15.03.2022 "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України" (набрав чинності 20.03.2022) не був чинний, тому положення ст. 131 Закону в редакції від 15.03.2022 щодо заборони переміщення товару трубопроводним транспортом на тимчасово окуповану територію у м. Старобільськ Луганської області не можуть поширюватися на спірні правовідносини щодо поставки природного газу відповідачу, оскільки вони виникли до набрання чинності цим Законом.
Суд зазначив, що Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного суду у справі № 908/1162/23 дійшла висновку, "що для поширення особливого правового режиму, передбаченого статтями 13 та 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", на нові тимчасово окуповані території можливе застосування відповідних обмежень на підставі самого загальновідомого факту окупації. Для поширення дії статей 13 та 131 Закону не є необхідним прийняття спеціального рішення Кабінету Міністрів України, яким би було офіційно запроваджено обмеження, передбачені цим правовим режимом".
Водночас, як вважав місцевий господарський суд, застосування певних законодавчих обмежень на нові тимчасово окуповані території здійснюється після набрання чинності Закону України №2138-ІХ від 15.03.2022 "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України" (з 20.03.2022).
За висновком суду, позивачу не було заборонено у лютому 2022 року здійснювати господарську діяльність щодо постачання природного газу відповідачу; обсяг природного газу 18,43465 тис. куб. м позивач поставив відповідачу правомірно, а тому наявні підстави для стягнення суми основного боргу за лютий 2022 року у сумі 305167,10 грн.
Разом з цим, колегія суддів не може погодитись із таким висновком в повному обсязі зважаючи на таке.
Так, місцезнаходженням відповідача згідно з договором було м.Старобільськ, Луганська область.
Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025, датою тимчасової окупації Старобільської міської територіальної громади визначено 28.02.2022 року.
Така дата була визначена і в Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженому Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу №309 від 22.12.2022.
Відповідно до ст. 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями. На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті. Переміщення товарів, маркування (етикетування) яких свідчить про вироблення таких товарів на тимчасово окупованій території, забороняється, крім речей, які віднесені до особистих речей, що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі відповідно до частин третьої та четвертої цієї статті. Контроль в'їзду-виїзду з метою виявлення, запобігання переміщенню товарів на тимчасово окуповану територію та з такої території в межах контрольних пунктів в'їзду-виїзду, а також поза межами контрольних пунктів в'їзду-виїзду проводять уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України.
Так, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду переглянув у касаційному порядку постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі №908/1162/23 про стягнення боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 року обсяг електроенергії на об'єкті, який знаходиться у місті Мелітополі.
Об'єднана палата зазначила, що у справі №908/1162/23, як і у справі №910/9680/23 (від висновків Верховного Суду в якій пропонується відступити), йдеться про діяльність, що підпадає під ознаки, наведені у частині другій статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України"; окрім того, в обох справах йдеться про території, окуповані з лютого 2022, за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24 лютого 2022 року. Тобто правовідносини у цих справах є подібними за критерієм здійснення господарської діяльності на тимчасово окупованій території і доводи касаційної скарги ґрунтуються на застосуванні тих самих приписів Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
Предметом розгляду Об'єднаною палатою було питання застосування частини 2 статті 13 та частини 2 статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 року №1364 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу №309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією".
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон №1207-VII) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).
Так, у справі №908/1162/23 Верховний Суд, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема дійшов висновку, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 №2764-ІХ частину третю статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" №3050-IX від 11.04.2023 року) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
За висновком Об'єднаної палати, з 07.05.2022 року ні пункт 7 частини першої статті 1-1, ні пункт 1 частини третьої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
06.12.2022 року Кабінет Міністрів України затвердив постанову "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 року №2217-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України" правовий статус тимчасово окупованої території РФ в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.
З огляду на викладене, у постанові у справі №908/1162/23 Об'єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі №910/9680/23 про поширення положень статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
Колегія суддів також враховує зазначені вище висновки Верховного Суду у справі №908/1162/23 відповідно до положень ч.4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки правовідносини у справах є подібними за змістовим критерієм.
Таким чином, враховуючи, що окупація території місцезнаходження відповідача 28.02.2022 року є загальновідомим фактом (підтвердженим до того ж Кабінетом Міністрів України), а також положення ст. 13-1 Закону №1207-VII, позивач у даний період не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання на окуповану територію товарів і послуг, в тому числі природного газу.
З огляду на викладене, висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог про стягнення в повному обсязі суми основного боргу із включенням періоду - 28.02.2022, у розмір основного боргу 305167,10 грн не можна визнати обґрунтованим.
Оскільки, встановленим є те, що окупація території, на який розташований відповідач розпочалась 28.02.2022, саме з цього періоду відсутні підстави для стягнення, а з наданого розрахунку (подобові алокації та споживання) вбачається, що 28.02.2022 споживання відповідачем природного газу дорівнювало 0,600 тис. куб. м, у стягненні 9932,40 грн основного боргу має бути відмовлено (0,600 тис. куб. м х 16554,00 грн = 9932,40 грн).
Отже доводи апеляційної скарги відповідача в частині неправомірності заявленої до стягнення суми основного боргу в розмірі 9932,40 грн за 28.02.2022 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення основного боргу в розмірі 9932,40 грн підлягає скасуванню з прийняттям у цій частині нового рішення про стягнення з відповідача 295 234,80 грн основного боргу.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 27866,35 грн - 3% річних за період з 16.04.2022 по 01.05.2025, 119 343,51 грн - інфляційних втрат за період з 01.05.2022 по 31.03.2025, колегія суддів зазначає таке.
Порушенням зобов'язання на підставі статті 610 ЦК є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК).
В разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК).
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 Цивільного кодексу України, отже вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини щодо виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт (аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справі №646/14523/15-ц, від 09.11.2021 року у справі №320/5115/17).
Відповідно до умов договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п. 7.2. договору).
З матеріалів справи вбачається, що посилаючись на порушення відповідачем дисципліни розрахунків, встановлених у договорі, позивачем до стягнення з відповідача заявлено до стягнення 27866,35 грн - 3% річних за період з 16.04.2022 по 01.05.2025, 119 343,51 грн - інфляційних втрат за період з 01.05.2022 по 31.03.2025.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції, дійшов висновку, що розрахунок є арифметично вірним та узгоджується з умовами договору.
У запереченні на відповідь на відзив відповідач зазначав, що нараховані позивачем штрафні санкції (пеня, 3% річних, інфляційні втрати) є несправедливими, неспівмірними та направлені виключно на збагачення позивача.
У зв'язку з цим, наведені відповідачем доводи було розцінено судом першої інстанції як клопотання про зменшення відповідних нарахувань.
Вирішуючи питання щодо зменшення розміру відсотків річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, що розмір відсотків річних не є надмірним, за умовами договору визначений саме в розмірі, який передбачає ст. 625 ЦК України (3% річних). Можливість зменшення розміру інфляційних втрат законодавством не передбачена.
В той же час, зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 9932,40 грн основного боргу, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних з урахуванням визначеної до стягнення судом апеляційної інстанції суми основного боргу у розмірі 295234,80 грн, колегія суддів приходить до висновку, що стягненню з відповідача підлягає 115 459,23 грн інфляційних втрат (за період з 01.05.2022 до 31.03.2025) та 3% річних у розмірі 26 959,39 грн (за період з 16.04.2022 по 01.05.2025). В задоволенні решти вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних має бути відмовлено.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 64461,32 грн пені за період з 16.04.2022 по 15.10.2022.
Частинами першою, третьою статті 549 ЦК визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК).
Виходячи з умов п. 7.2. договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Згідно вимог позовної заяви позивачем до стягнення нараховано 64461,32 грн пені за період з 16.04.2022 по 15.10.2022.
Місцевий господарський суд вважав за можливе зменшити заявлений до стягнення розмір пені відповідно до ст. 551 ЦК України на 53,46%, тобто до 30000,00 грн, відмовивши у решті позову в цій частині - у сумі 34 461,32 грн.
В апеляційній скарзі позивач не погоджується із таким висновком суду першої інстанції та зазначає, що оскаржувана сума пені є співмірною з сумою боргу та становить 21%; відсутні підстави для твердження, що стягнення 64 461,32 грн з відповідача є «надмірним» чи «значним» у порівнянні до суми боргу 305 167,10 грн.
Також наголошує, що матеріали справи не містять доказів про те, що сплата 64461,32 грн пені може унеможливити виконання відповідачем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто, що цей тягар може бути невиправдано обтяжливим для відповідача;
Вважає, що судом не враховано, що умови воєнного стану впливають на діяльність обох сторін правочину та враховуючи значення їх виду діяльності; ряд об'єктів позивача теж зазнали пошкодження під час війни; відповідачем допущено значний строк прострочення виконання грошового зобов'язання за договором, а борг не погашено до цих пір; недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника та відсутність у боржника необхідних коштів, у відповідності до положень ст. 617 ЦК України, не є підставою для звільнення його від відповідальності зі сплати неустойки.
Зазначає, що зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
З приводу наведених доводів колегія суддів зазначає таке.
Як вже зазначалось, згідно ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тобто зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 26.08.2021 року у справі №911/378/17 (911/2223/20).
Тож, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 року у справі №904/3551/18).
Верховний Суд у постанові від 23.02.2023 року у справі №905/1677/16 констатував, що застосоване у ст.551 ЦК України словосполучення "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення.
Крім того, у вирішенні судом про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.05.2019 року у справі №910/11733/18 та від 04.06.2019 року у справі №904/3551/18).
Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18.
Вирішуючи питання про зменшення пені, судом першої інстанції, було правомірно враховано, що: місцезнаходженням відповідача є Луганська область, м. Старобільськ, яке окуповане з 28.02.2022; відповідач є бюджетною неприбутковою установою, яка фінансується за рахунок місцевого бюджету громади; через тимчасову окупацію Старобільська міська територіальна громада втратила значну частину доходів, тому покладення надмірного фінансового тягаря на відповідача, який фінансується з бюджету Старобільської міської територіальної громади, у вигляді неустойки може унеможливити виконання певних обов'язків, а в умовах недостатності державного фінансування у період збройної агресії тягар може бути невиправдано обтяжливим.
Також судом враховано, що розмір заявленої до стягнення пені становить 21% від розміру заявленого до стягнення основного боргу; неустойка є лише санкціями за неналежне виконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може; при зменшенні розміру пені позивач не несе негативного наслідку в своєму фінансовому стані; матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану та господарської діяльності позивача, понесення позивачем збитків саме в результаті порушення (несвоєчасного виконання) відповідачем умов договору.
Судом першої інстанції також обґрунтовано прийнято до уваги ступінь виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором, а саме, сумлінне проведення розрахунків до початку збройної агресії Російської Федерації.
Враховано відсутність у відповідача після окупації м. Старобільськ та на теперішній час можливості здійснення своєї безпосередньої діяльності, а також той факт, що інтереси позивача, крім заявленої до стягнення пені, захищені заявленими до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційними втратами.
За таких підстав виходячи із принципів добросовісності, справедливості, розумності, пропорційності, суд вважав за можливе зменшити розмір заявленої до стягнення пені відповідно до ст. 551 ЦК України на 53,46%, тобто до 30000,00 грн, відмовивши у стягненні решти вимог у сумі 34461,32 грн.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції та також звертає увагу на ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором (своєчасне проведення розрахунків до повномасштабного вторгнення на територію України) та окупацію території України (м. Старобільськ, Луганська область), внаслідок чого нормальна та повноцінна діяльність відповідача є об'єктивно неможливою; а розмір заявленої до стягнення пені становить 21% від розміру заявленого до стягнення основного боргу.
Колегія суддів враховує також, що у спірний період розпочалася неочікувана, раптова широкомасштабна військова агресія російської федерації на територію України. Зокрема, велика територія Луганської області піддалася швидкому навальному захопленню ворогом, що спричинило небезпеку життю та здоров'ю людей. Початок агресії російської федерації має відношення до всієї країни. Втім, певні регіони в перші, особливо важкі тижні війни, перебували у більш вразливому становищі, спричиненому, зокрема, безпосередніми бойовими зіткненнями, проведенням безпосередніх військових дій в таких регіонах, хаотичним та навіть панічним переміщенням людей із таких регіонів у більш безпечні місця, що не могло не вплинути на здійснення органами управління суб'єктів господарювання своїх функцій. До таких регіонів беззаперечно можна віднести Луганську область (місце проведення діяльності відповідача).
При цьому, колегія суддів зазначає, що зменшення розміру штрафних санкції не має негативного впливу на фінансовий стан позивача, оскільки стягнення штрафних санкцій має компенсаторний характер, і не може бути засобом збагачення іншої сторони договору.
Відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням обставин справи в їх сукупності та ступеня виконання зобов'язання відповідачем, принципів добросовісності, справедливості, розумності, пропорційності, зменшення заявленої до стягнення пені до 30000,00 грн, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, з урахуванням балансу між інтересами кредитора і боржника, що узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
З урахуванням наведеного, суд відхиляє доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень статті 551 ЦК України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки суд, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини, доводи відповідач. викладені у запереченні на відповідь на відзив, обґрунтовано визначив, що такі обставини є винятковими та достатніми для зменшення пені. При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискреційні повноваження для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.
Таким чином, доводи апеляційної скарги ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про відсутність підстав для зменшення розміру пені не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування в цій частині законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає та залишає апеляційну скаргу позивача без задоволення.
Разом з цим, з огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог апеляційної скарги ДП "Старобільський слідчий ізолятор" та скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 9932,40 грн, інфляційних втрат в розмірі 3884,28 грн, 3% річних в розмірі 906,96 грн, з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог та залишення рішення суду першої інстанції в іншій частині без змін.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому підлягає частковому скасуванню.
За змістом частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 14 статті 129 ГПК України).
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.2 ч.1 статті 275, п. 3 ч.1 статті 277, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Державної установи "Старобільський слідчий ізолятор" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Луганської області від 05.12.2025 у справі № 913/161/25 скасувати в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 9932,40 грн, 3% річних у розмірі 906,96 грн та інфляційних втрат у розмірі 3884,28 грн.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В решті рішення Господарського суду Луганської області від 05.12.2025 у справі №913/161/25 залишити без змін.
Викласти пункт 2 резолютивної частини рішення в такій редакції:
"2. Стягнути з Державної установи "Старобільський слідчий ізолятор" (92700, Луганська область, м. Старобільськ, вул. Монастирська, буд. 65, ідентифікаційний код 08562832) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, ідентифікаційний код 42399676) основний борг у сумі 295 234,80 грн, пеню в сумі 30 000,00 грн, 3% річних у сумі 26 959,39 грн, інфляційні втрати в сумі 115 459,23 грн, судовий збір у сумі 6000,20 грн, видати позивачу наказ після набрання рішенням законної сили.»
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, ідентифікаційний код 42399676) на користь Державної установи "Старобільський слідчий ізолятор" (92700, Луганська область, м. Старобільськ, вул. Монастирська, буд. 65, ідентифікаційний код 08562832) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 302,79 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 23.02.2026.
Головуючий суддя В.В. Лакіза
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя Н.О. Мартюхіна