ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
23 лютого 2026 року Справа № 906/1323/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Олексюк Г.Є.
секретар судового засідання Приступлюк Т.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"
на рішення Господарського суду Житомирської області від 11.11.2025
(ухвалене о 12:40 год. у м. Житомирі)
у справі № 906/1323/25 (суддя Соловей Л. А.)
за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Уютспецбуд"
про стягнення 566 400 грн
Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Уютспецбуд" про стягнення 566 400 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Державного контракту на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони №24-481-VDK-25 від 02.05.2025 в частині строків виконання зобов'язання з поставки товару.
Господарський суд Житомирської області рішенням від 11.11.2025 у справі № 906/1323/25 позов задовольнив частково. Зменшив суму пені 566 400 грн на 50% - до 283 200 грн. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Уютспецбуд" на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" 283 200 грн пені, 6 796 грн 80 коп. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовив.
При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем допущено порушення взятого на себе зобов'язання щодо поставки товару в строк, узгоджений в Державному контракті на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони №24-481-VDK-25 від 02.05.2025.
В той же час, врахувавши: подане відповідачем клопотання про зменшення пені; добросовісність дій відповідача; незначну тривалість прострочення; повне виконання основного зобов'язання; те, що відповідач є критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період; стягнення з відповідача пені в повному розмірі, призводитиме до невиконання інших контрактів та може призвести до порушення інтересів держави у сфері обороноздатності; принципи справедливості, добросовісності та розумності, суд дійшов висновку про зменшення розміру пені на 50%.
Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 11, 525, 526, 549, 551, 610, 611, 612, 626, 664, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" звернулося з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить поновити строк на апеляційне оскарження, рішення Господарського суду Житомирської (в апеляційній скарзі дослівно - міста Києва, що суд оцінює, як описку) області від 11.11.2025 у справі № 906/1323/25, скасувати вказане в частині відмови у позові та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована таким.
Всупереч умовам Державного контракту на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони №24-481-VDK-25 від 02.05.2025, ТОВ "Уютспецбуд" допустило порушення строку поставки товару, що встановлено Господарським судом Житомирської області.
Сума пені, що підлягає стягненню з відповідача не є надмірною, а покликана лише стимулювати боржника до належної поведінки, має саме компенсаційний характер та запобігатиме порушенню зобов'язань в майбутньому.
Судом встановлено, що розрахунок пені є арифметично вірним, відповідає положенню чинного законодавства та умовам договору, а тому вимога про її стягнення є обґрунтованою.
Зменшення пені є порушенням норм матеріального права, що має наслідком скасування рішення у відповідній частині та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог повністю. Окрім того, таке зменшення є порушенням балансу інтересів сторін та, фактично нівелює мету існування неустойки.
Сторони обопільно погодили підстави та розмір нарахувань за порушення зобов'язань за Державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони №24-481-VDK-25 від 02.05.2025.
Відповідачем систематично допускається порушення державних контрактів в частині своєчасності поставки товарів оборонного призначення.
Контракти, укладені в умовах правового режиму воєнного стану, повинні враховувати підвищений ризик та відповідальність, пов'язані з недотримання їх умов. Відповідно, штрафні санкції повинні бути максимально суворими, щоб підкреслити важливість безумовного виконання контрактних зобов'язань.
Відповідач подав суду апеляційної інстанції відзив у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та вважає рішення суду першої інстанції таким, яке ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується судом згідно ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було вірно враховано усі обставини справи.
Позивачем у пред'явленому позові та під час розгляду справи в суді не було надано жодних належних та допустимих доказів того, що внаслідок нетривалого прострочення виконання зобов'язань було завдано збитків.
Крім того, відповідач виконав у повному обсязі зобов'язання за контрактом.
Просить апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенції оборонних закупівель" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 11.11.2025 у справі №906/1323/25 - без змін.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 02.05.2025 між Державним підприємством Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (замовник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Уютспецбуд" (постачальник/відповідач) укладено державний контракт №24-481-VDK-25 на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони (далі - Контракт; т. 1, а. с. 8-19).
За умовами п.1.1. Контракту виконавець зобов'язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього контракту товари для потреб безпеки і оборони, найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому контракті та в специфікації товарів (додаток 1 до контракту) для подальшого використання Збройними Силами України, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити товар в строки та на умовах, визначених цим контрактом. Комплектність товару наведено в додатку 2 до контракту.
Відповідно до п.2.2. Контракту, загальна вартість (ціна) товару за цим контрактом становить 35 400 000 грн. Сторони визнають та підтверджують, що згідно з підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України операції з постачання товару за цим контрактом звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
Згідно п.2.3. Контракту, сторони визнають та підтверджують, що вартість (ціна) товару за цим контрактом після його укладання не переглядається, окрім випадків, прямо передбачених законодавством України та цим контрактом.
Істотні умови цього контракту не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, визначених пунктом 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 (із змінами).
Оплата замовником поставленого товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця по факту поставки товару впродовж 15 (п'ятнадцяти) банківських днів шляхом подання платіжної інструкції до ДКСУ, а у разі відсутності відповідного бюджетного фінансування - протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати його надходження (п.2.6. Контракту).
За умовами п.3.4. Контракту, датою виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки товару є дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару за контрактом.
Відповідно до п. п. 4.1.-4.2. Контракту передбачено, що виконавець зобов'язаний поставити товар згідно з умовами цього контракту не пізніше строку, визначеному в специфікації.
В обґрунтованих випадках сторони мають право коригувати строк поставки і приймання товару не пізніше ніж за 5 (п'ять) календарних днів до закінчення строку дії контракту шляхом внесення змін до цього контракту на підставі письмового звернення виконавця, яке виконавець повинен надати не пізніше ніж за 10 (десять) календарних днів до дати поставки товару, зазначеної в специфікації з обґрунтуванням та наданням документального підтвердження настання такого випадку відповідно вимог розділу 7 цього контракту.
У відповідності до п.7.2. Контракту, у разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожним день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості.
Контракт набирає чинності з дати його та діє до 31.08.2025, а в частині виконання гарантійних зобов'язань - протягом гарантійного строку товару (п.11.1. Контракту).
Додатком №1 до Державного контракту №24-481-VDK-25 від 02.05.2025 є специфікація, у якій сторонами погоджено найменування товару, його кількість - 10 комплектів та загальну вартість, яка складає 35 400 000 грн, а також строк поставки товару до 20.05.2025 (т. 1, а. с. 19 на звороті).
Додатком №2 до Державного контракту №24-481-VDK-25 від 02.05.2025 є комплектність товару (т. 1, а. с. 20).
У зв'язку з непоставкою відповідачем товару у встановлений строк, позивач направив відповідачу претензію №11/2-9416 від 26.05.2025, у якій, посилаючись на прострочення строків поставки товару, нарахував пеню за період з 21.05.2025 до 23.05.2025 у розмірі 106 200 грн, яку просив сплатити на відповідний рахунок протягом п'яти робочих днів з моменту отримання претензії (т. 1, а. с. 25-27).
Відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату №34 від 06.06.2025 на 150 комплектів товару, обумовленого у специфікації, на загальну суму 35 400 000 грн (т. 1, а. с. 24 на звороті).
На підставі видаткової накладної №34 від 06.06.2025 відповідачем поставлено позивачу товар у кількості 150 комплектів на загальну суму 35 400 000 грн (т. 1, а. с. 23).
Також 06.06.2025 між сторонами підписано акт приймання-передачі товару за Державним контрактом №24-481-VDK-25 від 02.05.2025, у кількості 150 комплектів на загальну суму 35 400 000 грн (т. 1, а. с. 22).
Враховуючи несвоєчасну поставку товару, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що скаржник фактично оскаржує рішення Господарського суду Житомирської області від 11.11.2025 у справі № 906/1323/25 в зменшення пені, то апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах цих вимог.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, Господарським судом Житомирської області встановлено, що між сторонами виникли правовідносини на підставі Державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони №24-481-VDK-25 від 02.05.2025 на виконання якого відповідач, передав у власність позивача товар, однак здійснив вказане із порушенням строків, передбачених Контрактом, а тому позивач нарахував пеню та звернувся до суду із цим позовом.
Як зазначено судом апеляційної інстанції вище, позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 566 400 грн.
Суд першої інстанції встановив, що розрахунок пені є законним, обґрунтованим та арифметично вірним.
Проти вказаного, не заперечує ні позивач - Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель", ні відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Уютспецбуд".
Тому, суд апеляційної інстанції, в силу норм ст. 269 ГПК України переглядає рішення суду першої інстанції лише в частині висновків про відмову в позові про стягнення 283 200 грн пені.
Щодо зменшення розміру штрафних санкцій, то суд апеляційної інстанції вказує таке.
Відповідачем до суду першої інстанції був поданий відзив на позов, у якому було заявлено клопотання про зменшення розміру пені на 98 % (т. 1, а. с. 83-87).
В обґрунтування такого клопотання ТОВ "Уютспецбуд" зазначило, що прострочення виконання зобов'язання тривало лише 16 днів, про що позивача повідомлено у відповідності до п.4.2 контракту, що підтверджується листом №131 від 05.06.2025 та листом №129 від 02.06.2025, який був залишений позивачем без відповіді. Крім того доводить, що відповідач виконав у повному обсязі зобов'язання за державним контрактом. Зазначає, що позивачем не надано доказів того, що внаслідок нетривалого прострочення виконання зобов'язань, підприємству було завдано збитки.
Продовжує, що Товариство бере участь у посиленні обороноздатності України, шляхом здійснення поставок товарів військового призначення, з метою забезпечення потреб військових формувань. Відтак зазначає, що заявлені вимоги про стягнення штрафних санкцій є значним та непомірним тягарем для відповідача, який в умовах війни забезпечує Збройні Сили України озброєнням, а стягнення з ТОВ "Уютспецбуд" штрафних санкцій у заявленому розмірі призведе до зриву виконання державних контрактів, а також може призвести до порушення інтересів держави у сфері обороноздатності, що в даний час є пріоритетним питанням, вкрай важливим для державного суверенітету і територіальної цілісності України.
Зазначало, що ТОВ "Уютспецбуд" визнано критично важливим підприємством, оскільки воно є постійним постачальником товарів для обороноздатності України, здійснює роботи з відновлення житлової інфраструктури пошкодженої бомбардуванням з боку країни - агресора.
Враховуючи наведене, ТОВ "Уютспецбуд" вважає, що існують підстави для застосування господарським судом положень, передбачених частинами 1, 2 ст. 233 Господарського кодексу України та частиною 3 ст.551 ЦК України щодо зменшення суми штрафних санкцій на 98%.
У відповіді на відзив, позивач заперечив проти зменшення пені та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (т. 1, а. с. 116-121).
Згідно із ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Таким чином, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що застосоване у частині третій статті 551 ЦК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Такі ж правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19 та від 04.10.2021 у справі №922/3436/20.
Суд зазначає, що у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до усталеної та послідовної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Суд виходить з того, що положення статті 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є постійними у правозастосуванні, що підтверджується сталою та послідовною практикою Верховного Суду.
Зокрема, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), до якого суд має право її зменшити.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та у розділі "Висновки щодо застосування норм матеріального права", зокрема, в пунктах 213, 214, зазначила:
"Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".
Крім того, у пункті 72 постанови від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу та зазначила, зокрема: "зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення".
Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (подібний висновок міститься і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі №7-рп/2013).
При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд також повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.
Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.08.2024 у справі №910/14265/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14264/23 та від 24.09.2024 у справі № 915/1037/23 у подібних правовідносинах.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Тому таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Апеляційний господарський суд бере до уваги, що в силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора
Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. При цьому визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Фактично спір у цій справі виник у зв'язку із тим, що відповідач своєчасно не поставив узгоджений між сторонами товар. Однак в подальшому відповідачем здійснено поставку товару в повному обсязі, а саме прострочення зобов'язання тривало 16 днів.
В той же час, судом береться до уваги ступінь виконання відповідачем основного зобов'язання, оскільки відповідачем виконано у повному обсязі зобов'язання з поставки 10 комплектів обумовленого товару, однак з незначним простроченням строку поставки - 16 днів.
Апеляційний господарський суд зважає на те, що специфікацією до Контракту, відповідачу встановлено нетривалий строк поставки товару - до 20.05.2025 (тобто, менше одного місяця), поза як обумовлений товар постачається із-за кордону.
Суд першої інстанції правомірно врахував, що наказом Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України №Н-239/24-00 від 29.05.2025 ТОВ "Уютспецбуд" визначено таким, що відповідає критеріям, зазначеним у підпунктах 4, 5 і абзаці третьому підпункту 6 пункту 2 Критеріїв та порядку, за якими здійснюється визначення підприємств, установ та організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 №76 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05.06.2024 №650). Пунктом 4 даного Наказу Товариство визнано критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (т. 1, а. с. 95).
З урахуванням наведених обставин апеляційний господарський суд враховує, що ТОВ "Уютспецбуд" віднесене до суб'єктів, діяльність яких є критично важливою для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Стягнення з відповідача штрафних санкцій у заявленому розмірі може негативно вплинути на виконання ним інших договірних зобов'язань, що здійснюються із залученням власних коштів, та, з огляду на характер таких зобов'язань, створити ризики для належного забезпечення інтересів держави у сфері обороноздатності.
Колегія суддів вказує, що позивачем не надано доказів на підтвердження систематичності порушення відповідачем своїх зобов'язань.
З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги принципи справедливості, добросовісності та розумності, а також беручи до уваги конкретні обставини справи, поведінку сторін, а також те, що одним із завдань неустойки є стимулювання сторін до належного виконання договірних зобов'язань та вона не може бути непомірним тягарем для боржника та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором, суд апеляційної інстанції погоджується зі зменшенням судом першої інстанції розміру пені на 50%.
Вказане відповідає принципам справедливості, розумності та співмірності відповідальності з наслідками порушення зобов'язань, що буде оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. Поруч з цим, такий розмір неустойки, не буде джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором, а її сплата буде стимулюванням для відповідача в подальшому не допускати порушення зобов'язань перед своїми контрагентами, в тому числі і позивачем.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржник був почутим і йому надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження тому, відсутні правові підстави для її задоволення.
З урахуванням викладеного в сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про зменшення пені на 50%.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Житомирської області від 11.11.2025 у справі № 906/1323/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" - без задоволення.
З огляду на те, що апеляційна скарга залишається судом апеляційної інстанції без задоволення, а в ухвалі про відкриття апеляційного провадження суд на підставі ч. 5 ст. 262 ГПК України зупинив дію оскаржуваного рішення, то суд дійшов висновку про поновлення дії рішення Господарського суду Житомирської області від 11.11.2025 у справі № 906/1323/25.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Житомирської області від 11.11.2025 у справі № 906/1323/25 - без змін.
2. Поновити дію рішення Господарського суду Житомирської області від 11.11.2025 у справі № 906/1323/25.
3. Справу № 906/1323/25 надіслати Господарському суду Житомирської області.
4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Олексюк Г.Є.