вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" січня 2026 р. Справа№ 910/9544/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Барсук М.А.
при секретарі: Реуцькій Т.О.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, дов. № 333-Д від 29.12.2025;
від відповідача: Товстолит-Сидорук Д.О., ордер АІ № 1994194 від 28.08.2025,
розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Віенерджі" на рішення господарського суду міста Києва від 28.10.2025 у справі № 910/9544/25 (суддя - Курдельчук І.Д.)
за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1
до товариства з обмеженою відповідальністю "Віенерджі"
про стягнення 5 020 312,50 грн,-
ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1) ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Віенерджі" про стягнення 5 020 312,50 грн, з яких: 1 004 062,50 грн пені, 2 008 125,00 грн штрафу за порушення строку поставки товару понад 30-ть днів та 2 008 125,00 грн штрафу за відмову від поставки товару.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.01.2025 між ІНФОРМАЦІЯ_1, як замовником, та ТОВ "Віенерджі", як виконавцем, укладено державний контракт на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони № 22/2-42-VDK-25 (далі - контракт), у додатку № 1 до контракту (специфікації товарів) сторони погодили товар, його кількість, вартість (загальна вартість становить 28 687 500,00 грн) та строк поставки до 20.02.2025, проте виконавець не поставив відповідний товар у визначений строк та фактично відмовився від його поставки, у зв'язку з чим позивачем нараховані та заявлені до стягнення з відповідача:
- 1 004 062,50 грн пені на підставі пп. 1 п. 7.2 контракту за період прострочення виконання зобов'язання з поставки товару з 21.02.2025 до 01.04.2025 (загальна сума пені складає 1 147 500,00 грн, яка була частково оплачена відповідачем у сумі 143 437,50 грн згідно платіжної інструкції № 212 від 04.03.2025; а.с. 25 том 1);
- 2 008 125,00 грн штрафу на підставі пп. 1 п. 7.2 контракту, за прострочення понад 30-ть днів, що складає 7 % вартості непоставленого товару;
- 2 008 125,00 грн штрафу на підставі пп. 4 п. 7.2 контракту, з огляду на відмову виконавця від поставки товару, що складає 7 % від вартості непоставленого товару.
Рішенням господарського суду міста Києва від 28.10.2025 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Віенерджі" на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 1 004 062,50 грн пені, 2 008 125,00 грн штрафу за порушення строків понад 30-ть днів, 2 008 125,00 грн штрафу за відмову від поставки та 54 219,37 грн судового збору. Повернуто ІНФОРМАЦІЯ_1 з Державного бюджету України 6 024,38 грн судового збору, сплаченого згідно з платіжною інструкцією № 8234 від 17.07.2025.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що виконавцем всупереч умовам контракту не здійснено поставку товару замовнику у встановлений строк та відмовлено в його поставці, тож перевіривши заявлені позивачем до стягнення з відповідача штрафні санкції суд визнав їх обґрунтованими.
Не погоджуючись з судовим рішенням ТОВ "Віенерджі" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні штрафних санкцій, зменшити їх до мінімального пропорційного рівня, виходячи з принципу справедливості та відсутності умислу та вини відповідача.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначав, що суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини справи, неправильно застосував норми ст.ст. 614, 617, 651, 652 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, проігнорував надані до матеріалів справи докази, неправильно оцінив їх та дійшов юридично хибних висновків.
На переконання відповідача господарським судом помилково було застосовано ст.ст. 614, 617 ЦК України кваліфікуючи відсутність товару на ринку як "підприємницький ризик" без врахування того, що товар перестав існувати як об'єкт цивільного обороту, оскільки мало місце повне припинення виробництва, у зв'язку з чим покупка товару стала об'єктивно неможливою, а відповідач вжив усіх можливих заходів для виконання зобов'язання, що відповідає вимогам ст. 617 ЦК України щодо звільнення його від відповідальності.
Також судом не враховано, що для застосування ст. 652 ЦК України мають бути одночасно: непередбачуваність, незалежність обставин від волі сторони, порушення економічної рівноваги та добросовісність сторони, усі з яких наявні в матеріалах справи.
Окрім зазначеного скаржник вказував на помилкову відмову суду першої інстанції у зменшенні штрафних санкцій, що здійснено без дослідження економічного контексту, добросовісності відповідача, ступеню вини, об'єктивної неможливості виконання зобов'язання, реальних наслідків для сторін, наявністю контрактів із державними замовниками в оборонній сфері і відповідно критичну-важливість відповідача в даному контексті, істотну зміну обставин та відсутність збитків позивача.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2025, у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А., зокрема, відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 27.01.2026.
26.01.2026 до апеляційного суду надійшли пояснення позивача.
27.01.2026 до апеляційного суду надійшла відповідь відповідача на відзив, в якому представник зазначав, що позивачем подано відзив на апеляційну скаргу (пояснення від 26.01.2026) з пропуском встановленого строку та без наведення поважності причин, у зв'язку з чим просив залишити вказаний відзив без розгляду.
У ст. 118 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2).
Оскільки позивач отримав 03.12.2025 (а.с. 186 том 1) ухвалу про відкриття апеляційного провадження від 02.12.2025 з встановленим строком на подання відзиву протягом 15-ти днів з моменту отримання даної ухвали, то ним пропущений строк на подання відзиву на апеляційну скаргу (пояснення від 26.01.2026) без наведення поважних підстав для його поновлення, у зв'язку з чим пояснення позивача від 27.01.2026 слід залишити без розгляду.
27.01.2026 до апеляційного суду надійшло клопотання відповідача про долучення доказів щодо прийняття рішення МОУ про визнання ТОВ "Віенерджі" критично важливим підприємством для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань в особливий період відповідно до МОУ № 81дск від 25.11.2025. Заявник зазначав, що підтвердження прийняття відповідного рішення МОУ ним було отримано після початку апеляційного провадження, що є поважною причиною для долучення доказів. При цьому відповідач вказував про успішні поставки аналогічної продукції за контрактом протягом 2024-2025 років та наявність діючого контракту з позивачем до червня 2026 року. На переконання заявника такі обставини мають суттєве значення для справи, оскільки слугують підставою для звільнення його від відповідальності або зменшення штрафних санкцій.
Враховуючи наведене відповідач просив долучити до матеріалів справи: державний контракт на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони № 2212-637-VDK-25 від 16.06.2025 з додатками; лист департаменту мобілізації МОУ № 220/25/45 від 12.01.2026; лист Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України № 27-11/6053-07 від 20.01.2026.
Заявник також додатково до матеріалів апеляційної скарги долучив: лист щодо дефіциту поставок від 07.02.2025; заяву щодо повернення коштів від 20.03.2025; скрин з Дія на предмет наявності статусу критично важливого підприємства для оборони та можливості бронювання співробітників.
Згідно ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв матиме наслідком порушення приписів ч. 3 ст. 269 ГПК України, тож суд апеляційної інстанції досліджує нові докази, якщо вони існували на час розгляду справи судом першої інстанції та якщо визнає, що вони не могли бути надані суду першої інстанції у виняткових випадках.
Судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги надані скаржником додаткові докази, оскільки не встановлено винятковості випадку та причин, що об'єктивно не залежали від заявника для надання доказів суду першої інстанції під час розгляду справи та частина доказів виникла після прийняття оскарженого апелянтом рішення й не існувала на час розгляду справи судом першої інстанції.
В судовому засіданні, яке відбулось 27.01.2026, апелянт просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні штрафних санкцій, зменшити їх до мінімального пропорційного рівня, виходячи з принципу справедливості та відсутності умислу та вини відповідача. Позивач доводи апеляційної скарги заперечував та вказував на законність прийнятого судом першої інстанції рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.01.2025 між ІНФОРМАЦІЯ_1, як замовником, та ТОВ "Віенерджі", як виконавцем, укладено державний контракт на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони № 22/2-42-VDK-25 (далі - контракт; а.с. 12-20 том 1), за умовами якого виконавець зобов'язався поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього контракту товари для потреб безпеки і оборони, найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому контракті та в специфікації товарів (додаток № 1 до контракту), для подальшого використання Збройними Силами України, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити товар в строки та на умовах, визначених цим контрактом.
Відповідно до п. 1.3 контракту сторони визнають та підтверджують, що укладення ними цього контракту здійснюється у період дії правового режиму воєнного стану, введеного відповідного до Указу Президента України № 64 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022 (із змінами), та станом на дату укладання контракту продовженого відповідними Указами Президента України, затвердженими Законами України, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) № 1275 від 11.11.2022 "Деякі питання здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану" (зі змінами) та постанови КМУ № 1178 від 12.10.2022 "Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування" (із змінами).
Зі змісту п.п. 2.2, 2.6 контракту вбачається, що загальна вартість (ціна) товару за контрактом становить 28 687 500,00 грн. Оплата замовником поставленого товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця по факту поставки товару впродовж 15-ти банківських днів шляхом подання платіжної інструкції по ДКСУ, а у разі відсутності бюджетного фінансування - протягом 5-ти банківських днів з дати його находження. Оплата здійснюється на підставі належним чином оформленого виконавцем рахунку на оплату, до якого додаються підписаний сторонами акт приймання-передачі товару за контрактом, видаткова накладна (за умови наявності (надходження) бюджетних асигнувань (коштів) на рахунку замовника).
Згідно з п.п. 4.1, 4.2 контракту виконавець зобов'язаний поставити товар згідно з умовами цього контракту не пізніше строку, визначеному в специфікації (додаток № 1). В обґрунтованих випадках сторони мають право коригувати строк поставки і приймання товару не пізніше ніж за 5-ть календарних днів до закінчення строку дії контракту шляхом внесення змін до цього контракту на підставі письмового звернення виконавця, яке виконавець повинен надати не пізніше ніж за 10-ть календарних днів до дати поставки товару, зазначеної в специфікації, з обґрунтуванням та наданням документально підтвердження настання такого випадку відповідно вимог розділу 7 цього контракту.
За умовами пп. 1, 4 п. 7.2 контракту у разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30-ть днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості. У разі відмови від поставки товару (частини товару) виконавець зобов'язаний, крім сплати інших компенсаційних платежів, сплатити на користь замовника штраф у розмірі 7 % від вартості (ціни) непоставленого (недопоставленого) товару.
Відповідно до п. 11.1 контракту він набирає чинності з дати його укладення та діє до 01.08.2025, а в частині виконання гарантійних зобов'язань - до повного виконання.
У п.п. 12.1, 12.2 контракту сторонами погоджено, що припинення (розірвання) контракту, зокрема, відбувається в односторонньому порядку замовником у разі істотного порушення умов контракту виконавцем, що створює реальну загрозу безперебійному забезпеченню потреб Збройних Сил України в умовах стримування збройної агресії Російської Федерації проти України, в тому числі, але не виключно - у разі порушення виконавцем строків поставки товару більше ніж на 31 календарний день. Пропозиція (повідомлення) сторони, яка ініціює припинення (розірвання) контракту направляється іншій стороні в письмовій формі не пізніше, ніж за 7 календарних днів до запланованої дати його припинення (розірвання), з наданням всієї необхідної документації для припинення взаємовідносин за цим контрактом та здійснення взаєморозрахунків.
Специфікацією товарів (додаток № 1 до контракту; а.с. 20 зворот том 1) визначено, що товар у кількості 250 комплектів загальною вартістю 28 687 500,00 грн підлягає поставці до 20.02.2025.
19.02.2025 замовник звернувся до виконавця з листом № 22/2-3407 (а.с. 67 том 1) щодо актуалізації графіку постачання.
21.02.2025 виконавцем надано відповідь замовнику листом № 21/02/25-1 (а.с. 69 том 1), що через істотну зміну обставин, які не могли бути передбачені сторонами на момент укладення контракту, виконання поставки у встановлені строки стало тимчасово неможливим; зазначено про проблеми у виробничому процесі; вказано орієнтовний графік поставок та запропоновано внести зміни до контракту.
21.02.2025 виконавець звернувся до замовника з листом № 21/02/25-1 (а.с. 70 том 1) щодо внесення змін до контракту шляхом укладення додаткової угоди, яка передбачає продовження строку поставки; поетапне постачання товару; тимчасове призупинення застосування штрафних санкцій до моменту врегулювання ситуації.
26.02.2025 замовник звернувся до виконавця з претензією № 11/2-3803 (а.с. 29 том 1) про виконання належним чином умов контракту та сплати штрафних санкцій за прострочення поставки товару.
Виконавцем сплачено замовнику 143 437,50 грн згідно платіжної інструкції № 212 від 04.03.2025 з призначенням платежу сплата пені згідно претензії № 11/2-3803 від 26.02.2025 (а.с. 25 том 1).
11.03.2025 виконавець звернувся до замовника з листом щодо неможливості здійснити поставку за контрактом № 22/Х-42-VDK-25 від 22.01.2025 (а.с. 71 том 1), з огляду на форс-мажорні обставини.
17.03.2025 замовник листом № 22/2-5220 надав відповідь на листи виконавця від 11.03.2025 та від 21.02.2025 (а.с. 68 том 1), що станом на 17.03.2025 останнім не було надано документального підтвердження настання обставин непереборної сили, які унеможливлюють виконання умов контракту.
18.03.2025 виконавець звернувся з листом № 18/03/25-1 до замовника (а.с. 72 том 1) щодо розгляду питання внесення змін до контракту (з огляду на істотну зміну обставин) або його розірвання.
27.03.2025 замовник направив виконавцю повідомлення № 24-5962 (а.с. 26 том 1) про розірвання з 02.04.2025 контракту в односторонньому порядку, з огляду на істотне порушення виконавцем умов контракту, а саме: непоставку товару в строк до 20.02.2025.
01.05.2023 замовник звернувся до виконавця із претензією № 11/2-8081 (а.с. 27-28 том 1) про виконання належним чином умов контракту та сплату грошових коштів (штрафних санкцій) за прострочення поставки товару.
06.05.2025 виконавець звернувся до замовника з листом № 06052025/2 (а.с. 73 том 1) щодо врегулювання взаємовідносин.
Враховуючи, що товар в погоджений контрактом строк виконавцем не був поставлений замовнику та фактично було відмовлено в його поставці, позивачем нараховані та заявлені до стягнення з відповідача:
- 1 004 062,50 грн пені на підставі пп. 1 п. 7.2 контракту за період прострочення виконання зобов'язання з поставки товару з 21.02.2025 до 01.04.2025 (загальна сума пені складає 1 147 500,00 грн, яка була частково оплачена відповідачем у сумі 143 437,50 грн згідно платіжної інструкції № 212 від 04.03.2025; а.с. 25 том 1);
- 2 008 125,00 грн штрафу на підставі пп. 1 п. 7.2 контракту, за прострочення понад 30-ть днів, що складає 7 % вартості непоставленого товару;
- 2 008 125,00 грн штрафу на підставі пп. 4 п. 7.2 контракту, з огляду на відмову виконавця від поставки товару, що складає 7 % від вартості непоставленого товару.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що виконавцем всупереч умовам контракту не здійснено поставку товару замовнику у встановлений строк та відмовлено в його поставці, тож перевіривши заявлені позивачем до стягнення з відповідача штрафні санкції суд визнав їх обґрунтованими.
Переглядаючи спір колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Умовами ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (ст. 662 ЦК України).
Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Зі змісту ст. 664 ЦК України вбачається, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Згідно зі ст. 525 та ч. 1 ст. 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Матеріали справи не містять доказів поставки виконавцем замовнику обумовленого контрактом товару у визначений строк - 20.02.2025, а з листування сторін вбачається, що відповідач вказував на неможливість його поставки, у зв'язку з чим позивачем нараховані штрафні санкції.
Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У ч. 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Сторони погодили у пп. 1, 4 п. 7.2 контракту відповідальність виконавця у разі прострочення поставки товару та у разі відмови від поставки товару.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, і у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (такий правовий висновок щодо можливості стягнення з боржника як пені так і штрафу викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19).
В контексті ст. 61 Конституції України слід зазначити, що порушення строків поставки - це невчинення дій протягом певного часу. Така бездіяльність супроводжується обґрунтованими очікуваннями контрагента про те, що зобов'язання буде виконане. У свою чергу відмова від поставки товару - це дія, яка припиняє очікування контрагента щодо виконання зобов'язання та породжує правові наслідки, пов'язані з припиненням договірних відносин повністю або в частині. Отже, порушення строків поставки товару та відмова від поставки товару є окремими порушеннями, а тому порушник несе відповідальність за кожне порушення окремо.
У відзиві на позов від 28.08.2025 (а.с. 60-86 том 1) відповідач зазначав, що з огляду на повернення дистриб'юторами переплат, скороченням/переналаштуванням виробником товару, через дефіцит комплектуючих і перехід на нову лінійку товару, то такі обставини зумовили неможливість виконання виконавцем державного замовлення за контрактом у визначений строк з незалежних від нього причин. Водночас відповідач не лише не мав умислу на порушення, але й активно діяв для його запобігання: сформував надійний ланцюг постачальників ще до укладення контракту, здійснив авансові платежі, своєчасно інформував замовника про проблеми та пропонував конструктивні рішення, такі як продовження строків чи заміна товару на доступні моделі, а отже порушення строків поставки сталося виключно через зовнішні, незалежні від відповідача фактори - посилення експортного контролю КНР (з 01.09.2024, посилено у січні-квітні 2025) та припинення виробництва відповідного товару. Окрім того на момент укладення контракту сторони виходили з наявності товару на ринку, але вже у січні 2025 товар перейшов на нову лінійку припинивши виробництво, а КНР посилила експортні обмеження, у зв'язку з чим відповідач не міг усунути ці глобальні зміни, попри вжиті заходи (аванси/альтернативні пропозиції), у зв'язку з чим виконання контракту в первісному вигляді стало неможливим, що порушує баланс, оскільки відповідач втрачає можливість виконати контракт без збитків, а ризик таких змін (зовнішні регуляторні та ринкові) не покладено на виконавця за контрактом чи звичаями.
Враховуючи наведене відповідач просив визнати наявність істотної зміни обставин відповідно до ст. 652 ЦК України та п. 7.12 контракту, що унеможливила виконання контракту в первісному вигляді через припинення виробництва товару та посилення експортного контролю КНР, а також звільнити його від відповідальності за прострочення поставки товару на підставі ч. 1 ст. 617 ЦК України та п. 7.7 контракту. Відповідачем долучено до матеріалів справи висновок (довідка) про істотну зміну обставин № 2435/1.5-7.1 від 30.09.2025, зроблений Торгово-промисловою палатою (далі - ТПП) України (а.с. 101-108 том 1).
Окрім зазначеного відповідач стверджував про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, з метою дотримання балансу інтересів сторін та з огляду на їх великий розмір порівняно з вартістю непоставленого товару, які є непомірним тягарем для товариства та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для позивача, а також з огляду на відсутність доказів понесення позивачем збитків.
Надаючи оцінку наведеним доводам колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
У контексті приписів ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з ст. 618 ЦК України боржник відповідає за порушення зобов'язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (ст. 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.
За умови п. 7.7 контракту сторона не несе відповідальності за порушення контракту, якщо воно сталося не з її вини (умислу чи необережності). Сторона не несе відповідальності за порушення контракту, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання цього контракту.
Відповідно п. 7.8 контракту сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим контрактом, якщо це невиконання або неналежне виконання сталося внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).
Пунктом 7.9 контракту визначено, що під обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами) розуміються надзвичайні та невідворотні обставини, які об'єктивно впливають на виконання зобов'язань передбачених умовами контракту, обов'язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу. Дія таких обставин може бути викликана: винятковими погодними умовами і стихійним лихом (епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо); непередбаченими обставинами, що відбуваються незалежно від волі і бажання заявника, в тому числі, але не виключено: збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, обмеження комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту тощо; умовами, регламентованими відповідними рішеннями та актами державних органів влади, тощо. Вищезазначений перелік не є вичерпним. Не вважаються форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) фінансова та економічна криза, дефолт, зростання офіційного та комерційного курсів іноземної валюти до національної валюти, недодержання/порушення своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку подібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів тощо.
Зі змісту п. 7.10 контракту вбачається, що у разі виникнення та у максимально короткий час (не пізніше 5-ти календарних днів) після виникнення причин, що призвели до форс-мажорних обставин, постраждала сторона повинна у письмовому вигляді з детальним описом ситуації проінформувати іншу сторону про такі обставини або причини, якщо в силу дії таких причин постраждала сторона частково або повністю неспроможна виконувати свої обов'язки і зобов'язання за контрактом. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є сертифікат, який видається ТПП України. У разі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення про настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) вона позбавляється права посилатися на ці обставини та не звільняється від відповідальності, передбаченої розділом 7 цього контракту, навіть при наявності відповідного сертифікату, який видається ТПП України.
З матеріалів справи вбачається, що обставини, які стали перешкодою для виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару за контрактом, є по суті обставини відсутності товару або його обмежена кількість на ринку, порушення зобов'язань контрагентами виконавця, а тому вказані обставини не підпадають під категорію обставин непереборної сили та відсутні підстави для звільнення відповідача від відповідальності з цієї підстави. При цьому заключаючи контракт відповідач не мав у своєму розпорядженні товар, який був зобов'язаний поставити, а також не здійснював його виробництво, а отже він фактично виступив в ролі посередника, який повинен здійснити організаційні дії щодо придбання товару у третіх осіб та поставки цього товару позивачу. Колегія суддів враховує, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а отже виконавець уклавши з замовником контракт на погоджених умовах, зобов'язаний нести всі ризики, пов'язані з порушенням власних зобов'язань, у зв'язку з чим наведені виконавцем обставини не свідчать про відсутність його вини за неналежне виконання зобов'язань з поставки товару за контрактом.
Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У ст. 652 ЦК України встановлено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених ч. 4 цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Пункт 7.12 контракту визначає, що продовження строку (терміну) виконання зобов'язань постачання товару можливе у випадку настання істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов'язків за контрактом у разі, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не укладали б цей контракт, або уклали б його на інших умовах. У разі зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні контракту він може бути змінений або розірваний за згодою сторін. Доказом виникнення істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов'язків за контрактом є документ (висновок) про істотну зміну обставин, що видається ТПП України. Сторона, що не може виконувати зобов'язання за контрактом унаслідок виникнення істотної зміни обставин, повинна у максимально короткий час (не пізніше 5-ти календарних днів) з моменту їх виникнення повідомити про це в письмовій формі іншу сторону. У разі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення про настання істотної зміни обставин вона позбавляється права посилатися на ці обставин, навіть при наявності відповідного висновку про істотну зміну обставин, що видається ТПП України.
Відповідачем до матеріалів справи надано висновок (довідка) про істотну зміну обставин № 2435/1.5-7.1 від 30.09.2025, зроблений ТПП України, у якому зазначено, що у зв'язку з настанням істотної зміни обставин спричинених форс-мажорними обставинами, згідно зі ст. 652 ЦК України виконавець - ТОВ "Віенерджі", має право вимагати у замовника - ІНФОРМАЦІЯ_1, припинення/розірвання державного контракту № 22-2-42-WDK-25 від 22.01.2025.
Виконавцем під час дії контракту не надавались позивачу належні документи для підтвердження істотної зміни обставин передбачені п. 7.12 контракту, а представлений висновок мав бути поданий замовнику в порядку п. 4.2 контракту, при цьому з листування сторін не вбачаються наміри відповідача здійснити поставку саме того товару, який очікував отримати замовник відповідно до умов контракту та специфікації до нього, у зв'язку з чим 27.03.2025 позивачем зроблено волевиявлення щодо розірвання контракту в односторонньому порядку, відповідно до п. 12.1 контракту, з 02.04.2025 (а.с. 26 том 1), тож висновок ТПП України був складений вже після розірвання контракту та навіть після закінчення строку його дії, якщо б він не був розірваний, у зв'язку з чим судом до уваги не приймається.
З наведеного вбачається, що відповідач, як виконавець за контрактом відмовився від поставки товару, який передбачений специфікацією до контракту, і сторонами не узгоджено внесення змін до контракту.
Колегія суддів перевіривши правильність нарахування штрафних санкцій, погоджується з висновком суду першої інстанції, що 1 004 062,50 грн пені з 21.02.2025 до 01.04.2025, 2 008 125,00 грн штрафу за прострочення поставки товару понад 30-ть днів та 2 008 125,00 грн штрафу за відмову виконавця від поставки товару, є обґрунтованими.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).
При застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
З аналізу зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу. Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Відповідно до висловленої Великою Палатою Верховного Суду правової позиції, викладеної у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст.ст. 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п. 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).
Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення. Чинним законодавством не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій (висновки Верховного Суду викладені у постанові від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладено узагальнюючий висновок щодо визначення підстав для зменшення розміру неустойки, нарахованої за порушення зобов'язання, відповідно до якого і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями ст. 233 ГК України і ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку ст.ст. 86, 210, 237 ГПК України.
У зв'язку з викладеним, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
За загальним правилом, у вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суд, зокрема, бере до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання, а також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені.
На переконання колегії суддів наведені виконавцем обставини не свідчать про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки умови контракту були погоджені сторонами, при цьому зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. При цьому за нормами ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Враховуючи наведене та те, що позивач у даних правовідносинах реалізовує мету із закупівлі товару на потреби оборонного сектору в період збройної агресії проти України, а тому важливо враховувати не тільки можливі матеріальні втрати (збитки), а й вплив невиконаного зобов'язання на інші аспекти. В даному контексті невиконання зобов'язання призводить до невиправданого очікування поставки товару, що має негативний вплив на організацію забезпечення сектору оборони та порушення планів по формуванню політики закупівель для сектору оборони. Отже штрафні санкції, які у даному випадку заявлені замовником за невиконання відповідачем зобов'язання з поставки товару та відмову від його поставки, спрямовані передусім на компенсацію майнових втрат, яких замовник зазнав внаслідок невиконання обов'язку за контрактом зобов'язаною стороною, тож з огляду на встановлене порушення виконавцем умов контракту є підстави для стягнення штрафних санкцій у заявлених розмірах.
Разом з цим ціна контракту складає 28 687 500,00 грн, тож сума штрафних санкцій від його ціни становить 17,5 % і такі санкції не є способом отримання замовником доходів, не направлені на його збагачення та мають компенсаційний, а не каральний характер.
Виконавцем не підтверджено збитковості товариства та/або того, що товариство знаходиться у скрутному економічному становищі, при цьому контракт не було виконано відповідачем у повному обсязі, а наявність інших контрактів із державними замовниками в оборонній сфері не є предметом даного спору.
Беручи до уваги вищевикладене та правовідносини, які склалися між сторонами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність заявником обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій, а отже позовні вимоги правомірно задоволені у повному обсязі.
З зазначених підстав колегія суддів дійшла висновку про те, що твердження скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, тож апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд,-
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Віенерджі" на рішення господарського суду міста Києва від 28.10.2025 у справі № 910/9544/25 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 28.10.2025 у справі № 910/9544/25 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/9544/25 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 23.02.2026.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді Є.Ю. Пономаренко
М.А. Барсук