20 лютого 2026 року
м. Харків
справа № 638/17377/25
провадження № 22-ц/818/1665/26
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді Пилипчук Н.П.,
суддів колегії : Тичкової О.Ю., Маміної О.В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справиза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2025 року, постановлену у складі судді Латки І.П.,-
У вересні 2025 року ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Ухвалою суду від 08 вересня 2025 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
15 жовтня 2025 року ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_4 , звернувся до суду із заявою про зупинення провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України у зв'язку з тим, що відповідач ОСОБА_2 є солдатом у військовій частині НОМЕР_1 Національної Гвардії України та виконує бойові завдання в районі м. Покровськ.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2025 року заяву ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_4 , про зупинення провадження у справі № 638/4484/25 - задоволено.
Провадження у цивільній справі № 638/17377/25 за позовом ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , до ОСОБА_2 про стягнення боргу - зупинено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України у зв'язку з перебуванням відповідача у складі інших утворених відповідно до закону військових формувань, а саме у складі Національної гвардії України, що переведені на воєнний стан до припинення перебування відповідача у складі інших утворених відповідно до закону військових формувань, а саме у складі Національної гвардії України, що переведені на воєнний стан.
В апеляційній скарзі представник позивача просить ухвалу суду скасувати, та направити справу для продовження розгляду.
Зазначає, що відсутні докази перебування відповідача на службі на момент ухвалення рішення, також відсутні докази того, що військовий підрозділ де відповідач проходить службу, переведено на воєнний стан та підрозділ виконує бойові завдання у зоні бойових дій, військовослужбовець не перебуває у зоні постійної дислокації, а знаходиться у зоні бойових дій. Вказує, що наявність у відповідача представника, який є адвокатом, свідчить про те, що відповідач не ізольований від зовнішнього світу, має засоби зв'язку та можливість укладати цивільно-правові угоди, зокрема - договір про надання правової допомоги. Це, своєю чергою, спростовує припущення про об'єктивну неможливість участі у процесі. У даному випадку представник діє в справі, подає заяви, бере участь у засіданнях. Тобто об'єктивної перешкоди для розгляду немає, а тому п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК не може бути застосована автоматично. Вважає, що при зупинені розгляду справи було порушено принцип пропорційності та розумних строків (ст. 6 Конвенції, ст. 12, 19 ЦПК). Наголошує, що Верховний Суд стоїть на позиції, що обов'язкове зупинення провадження - це винятковий захід, який має ґрунтуватися на належних доказах. Якщо сторона заявляє про службу, але не підтверджує її належними документами (або якщо з документів не випливає неможливість продовжувати процес), суд не повинен автоматично зупиняти розгляд. Такий підхід убезпечує від зловживань і забезпечує баланс між правом військовослужбовця на участь у справі та правом іншої сторони на розумні строки розгляду. Верховний Суд акцентує, що імперативність не означає автоматизм: суд повинен перевірити достатність і актуальність доказів, врахувати наявність у відповідача представника, а також співставити наслідки зупинки з правами та інтересами опонента. У ряді випадків ВС відмовив у зупиненні, коли це б суперечило принципам добросовісності чи пропорційності.
Представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що Апелянт, стверджуючи про відсутність підстав для зупинення провадження, не надав жодного доказу припинення проходження військової служби відповідачем. Факт проходження відповідачем військової служби, підтверджується Довідкою від 20 серпня 2025 року № 2503, виданою начальником відділення кадрової роботи військової частини НГ України. зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року, справа № 754/947/22, провадження № 14-74цс25, щодо тлумачення терміну «переведені на воєнний стан» Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов'язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України. З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з'ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм. Посилання апелянта на те, що участь адвоката нібито усуває підстави для зупинення провадження, є юридично помилковим. Позбавлення військовослужбовця гарантій ст. 251 ЦПК лише через наявність адвоката створює непряму дискримінацію та суперечить принципу рівності сторін. Вказав, що орієнтовно судові витрати складають 20 000 грн.
Представник позивача надала відповідь на відзив, в якому зазначив, що відзив не містить належних контраргументів щодо ключових порушень, допущених судом першої інстанції. Апелянт звертає увагу суду, що законність ухвали оцінюється виключно з огляду на ті докази, які були наявні та досліджені судом на момент її постановлення. Станом на 24.11.2025 року єдиним доказом, на який послався суд першої інстанції, була довідка військової частини від 20.08.2025 року, яка: не підтверджувала актуальний правовий стан відповідача на дату підготовчого засідання; не містила відомостей про безперервність служби; не підтверджувала обставин, які б об'єктивно унеможливлювали участь відповідача у судовому процесі. Посилання у відзиві на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 року у справі № 754/947/22 є вибірковим. Зазначена постанова: не звільняє суд від обов'язку дотримання принципів пропорційності та розумного строку; не надає суду права ігнорувати конкретні обставини справи; не заперечує необхідності оцінки наслідків зупинення провадження для іншої сторони. Ототожнення введення воєнного стану із безумовною підставою для зупинення будь-якого провадження призводить до надмірного формалізму та порушує баланс інтересів сторін. У відзиві зазначено орієнтовний розрахунок судових витрат у розмірі 20 000 грн, з яким апелянт категорично не погоджується, оскільки заявлений розмір витрат є неспівмірним.
Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1ст. 367 ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Вирішуючи клопотання про зупинення проадження у справі, суд першої інстанції встановив, що відповідач ОСОБА_2 з 30 липня 2025 року і дотепер перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджується Довідкою від 20 серпня 2025 року № 2503, виданою начальником відділення кадрової роботи військової частини НОМЕР_1 НГ України.
Встановивши дані обставини, суд першої інстанції зупинив провадження.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 (провадження № 14-74цс25) сформулювала правовий висновок, згідно з яким з моменту введення в Україні воєнного стану (24 лютого 2022 року) Збройні Сили України та інші військові формування в цілому вважаються такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України.
У цій же постанові Велика Палата відступила від попередніх висновків касаційних судів, на які, зокрема, посилається апелянт, зазначивши, що вимога доводити залучення конкретної військової частини до бойових дій або переведення її на штат воєнного часу є надмірним формалізмом. Верховний Суд чітко визначив, що належними доказами для зупинення провадження є документи (військовий квиток, довідка форми № 5, накази командира тощо), які підтверджують сам факт перебування особи на військовій службі.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 з 30 липня 2025 року перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджується Довідкою від 20 серпня 2025 року № 2503.
Довід апелянта про те, що відповідача в судових засіданнях може представляти його адвокат, не спростовує його права на зупинення провадження на момент винесення оскаржуваної ухвали, оскільки характер військової служби в умовах воєнного стану передбачає можливість оперативної зміни місця дислокації та завдань військовослужбовця.
Вирішальним при застосуванні п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 754/947/22, є волевиявлення військовослужбовця. Суд зобов'язаний зупинити провадження, якщо сторона-військовослужбовець не висловила бажання продовжувати розгляд справи. У цій справі клопотання про зупинення провадження було подано представником відповідача в інтересах військовослужбовця, і жодних заяв про намір продовжувати розгляд справи від самого відповідача не надходило.
Отже, доводи апеляційної скарги є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на правильному тлумаченні норм процесуального права в контексті актуальної практики Верховного Суду. Твердження апелянта про необхідність доведення факту безпосередньої участі у бойових діях та недостатність «формального» перебування на службі спростовуються правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для обов'язкового зупинення провадження у справі, оскільки за відсутності прямого волевиявлення військовослужбовця щодо продовження розгляду справи, зупинення провадження є обов'язком суду.
Отже оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених обставин ухвала суду є законною і обґрунтованою, постановленою з дотриманням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.Ю. Тичкова
О.В. Маміна