Справа № 726/176/26
Провадження №2-о/726/17/26
Категорія
17.02.2026 м. Чернівці
Садгірський районний суд м. Чернівці у складі: головуючого судді Мілінчук С. В., при секретарі Колісник А.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Садгірського районного суду м. Чернівці цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Григоренко Андрій Олександрович, де заінтересовані особи ОСОБА_2 , Староушицька селищна рада про встановлення факту, що має юридичне значення,-
Заявник звернувся до суду із вказаною заявою у якій зазначає, що 03.09.2013 р. між ним та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають четверо спільних дітей, одна з яких - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є неповнолітньою.
18.05.2018 року рішенням Садгірського районного суду міста Чернівці від у справі шлюб між ними було розірвано.
27.08.2021 року, його колишня дружина ОСОБА_2 виїхала за межі України та більше не поверталась. Відтак, починаючи щонайменше з 27.08.2021 року його колишня дружина не бере участі у вихованні та утриманні спільної із заявником неповнолітньої дитини, не спілкується з донькою, проживає закордоном. Зазначає, що ОСОБА_2 фактично самоусунулась від виконання своїх обов'язків матері відносно доньки, у зв'язку з чим усі обов'язки з виховання та утримання доньки взяв на себе заявник.
Після виїзду колишньої дружини закордон, заявник, разом із неповнолітньою донькою переїхав до своїх батьків у село Стара Ушиця, Кам'янець-Подільського р-ну, де і проживає по теперішній час. Наголошує, що він самостійно виховує доньку.
При цьому, заявник є військовозобов'язаним, перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 та є придатним до військової служби. Отже, у разі призову ОСОБА_1 на військову службу, неповнолітня ОСОБА_3 залишиться сам без належного виховання та матеріального утримання, що у свою чергу створить негативний вплив на фізичний, духовний і моральний стан дитини та може призвести до надмірного стресу та погіршення її добробуту та життя.
Зазначає, що для батьків, які самостійно виховують та утримують неповнолітню дитину, Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Єдиним документом, яким можна підтвердити факт самостійного виховання та утримання доньки, є судове рішення.
Будь-яким іншим шляхом підтвердити факт самостійного утримання дитини не виявляється можливим, а тому, враховуючи викладене, просить суд ухвалити рішення, яким встановити факт самостійного виховання та утримання неповнолітньої доньки.
В судове засідання заявник та його представник не зявився, однак надіслав до суду заяву з проханням справу розглянути без його участі, заяву задовольнити.
Представник Староушицької селищної ради в судове засідання не зявилась, однак надіслала до суду заяву з проханням справу розглянути за її відсутності.
ОСОБА_2 в судове засідання не зявилась.
Суд, вивчивши заяву, встановивши належність, допустимість та достовірність доказів, які мають значення для правильного вирішення справи, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку про обґрунтованість заяви та необхідність її задоволення з таких підстав.
Згідно ч.1 ст. 319 ЦПК у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Встановлено, що метою встановлення факту перебування дитини на утриманні є можливість, для заявника, отримати відстрочку від мобілізації в період дії воєнного стану.
Судом встановлено, що 03.09.2013 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції, про що складено актовий запис № 12.
Разом із тим, 18.05.2018 року рішенням Садгірського районного суду міста Чернівці від у справі № 726/683/18, заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розірвання шлюбу за заявою подружжя задоволено: шлюб між ними розірвано.
Із вказаного судового рішення та копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 16.08.2016 року встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають чотирьох спільних дітей, троє з яких, станом на час розгляду даної справи, є повнолітніми, а одна - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - неповнолітньою.
Укладеним 30.03.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договором було визначено, що після розірвання шлюбу, неповнолітня ОСОБА_3 буде проживати разом із мамою по АДРЕСА_1 .
Завник вказує, що деякий час після розірвання шлюбу умови договору виконувались належним чином, донька дійсно проживала разом із матір'ю. Однак у 2021 році, остання покинула територію України, залишивши дітей на його самостійне виховання та утримання. Після цього, як зазначає позивач, він, разом із ОСОБА_3 та ще однією донькою ОСОБА_4 , переїхали до с. Стара Ушиця Камянець-Подільського району Хмельницької області, де проживають батьки заявника.
Як встановлено із довідки про склад сімї № 421 від 17.12.2025 року виданої Староушицькою селищною радою, ОСОБА_1 та його донька ОСОБА_3 проживають без реєстрації у АДРЕСА_2 . Крім них, за вказаною адресою проживає також мати заявника ОСОБА_5 та його старша донька ОСОБА_6 .
Із довідки від 17.11.2025 р., виданої Староушицьким ліцеєм Староушицької селищної ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області встановлено, що ОСОБА_3 зарахована до складу учнів Староушицького ліцею, де навчається у 4-му класі. За цей період її мати, ОСОБА_2 контакту із школою не підтримує, успішністю дитини не цікавиться, з вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує. Тільки батько комунікує з навчальним закладом та приходить за потреби до школи.
Як вбачається із характеристики № 01-46/210 від 17.11.2025 р., виданої Староушицьким ліцеєм Староушицької селищної ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, ОСОБА_3 , яка навчається в 4 класі, за час навчання зарекомендувала себе як старанна, дисциплінована, працелюбна учениця. ОСОБА_7 виховується в родині, де батько відповідально ставиться до виховання та навчання дитини. Він систематично цікавиться успіхами доньки, в разі будь-яких труднощів їй допомагає. При потребі звертається за консультацією вчителя та неухильно їх використовує. Вдома створені всі житлово-побутові умови для нормального розвитку дитини, тато здійснює контроль за успішністю та поведінкою доньки. Батько підтримує зв'язок із школою, відвідує батьківські збори, шкільні заходи.
Із відповіді директора вищевказаного ліцею № 01-46/221 від 22.12.2025 року встановлено, що за період навчання ОСОБА_8 у ліцеї, саме її батько ОСОБА_1 є єдиним, хто бере участь у навчальному процесі, фінансуванні заходів дозвілля для доньки, батьківських зборах. Участь матері у шкільному житті доньки не зафіксовано.
Крім того, як встановлено із листа директора Чернівецького ліцею № 21 від 23.12.2025 року, ОСОБА_3 була зараховано до першого класу ліцею 01.09.2022 року. За період навчання у ліцеї, саме ОСОБА_1 брав участь у шкільному житті доньки, цікавився її успіхами та потребами, фінансово забезпечував заходи дозвілля та творчості. Мати - ОСОБА_2 жодного разу за період навчання доньки у ліцеї, не зверталась докерівництва закладу та класного керівинка з будь-яких питань, які стосуються доньки.
З характеристики, виданої Староушицькою селищною радою Хмельницької області 19.12.2025 р. № 1669 вбачається що ОСОБА_1 проживає без реєстрації в селищі Стара Ушиця. Разом із ним, за вказаною адресою проживає без реєстрації його донька - ОСОБА_3 . ОСОБА_9 самостійн виховує та утримує неповнолітню дитину, веде та утримує домашнє господарство.
Із акту обстеження умов проживання, комісією у складі начальника служби у справах дітей Староушицької селищної ради, депутата селищної ради та фахівцем було встановлено, що по АДРЕСА_2 проживає ОСОБА_1 із своєю матірю та двома доньками, одна з яких, ОСОБА_3 є неповнолітньою. В помешканні створені всі умови для навчання, відпочинку та сну дитини.
Рішенням виконавчого комітету Староушицької селищної ради № 176 від 19.12.2025 року затверджено висновок, яким органом опіки та піклування селищної ради підтверджено фактичне місце проживання малолітньої ОСОБА_3 разом із батьком ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 .
Встановлено також, що ОСОБА_1 є військовозобов'язаним, як це вбачається із військово-облікового документа, сформованого у додатку Резерв+.
Крім того, на виконання ухвали суду про витребування доказів, 13.02.2026 року ДПС України було надано інформацію відповідно до якої встановлено, що ОСОБА_10 , колишня дружина заявника, покинула територію України 27.08.2021 року у пп «Дякове» та більше до України не поверталась.
Таким чином дійсно можна констатувати про те, що ОСОБА_2 більш ніж 4 роки не перебуває в Україні, відтак очевидно не здійснює виховання та утримання неповнолітньої доньки. Натомість такий догляд та утримання здійснює батько, що доведено під час розгляду справи. За відсутності матері та підтвердження посилань батька, суд вважає за можливе ухвалити рішення, яким констатувати юридичний факт перебування доньки на одноосібному вихованні та утриманні батька, враховуючи таке.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
За частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України і не є вичерпним.
Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Такі висновки висловлені Верховним Судом в постановах від 11 вересня 2024 року в справі № 335/4669/23 (провадження № 61-8050св24), від 17 червня 2024 року в справі № 753/21178/21 (провадження № 61-15630св23) та інших.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) виснувала, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам виснує, що в цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Такими ж критеріями керувалася Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
У справі, яка є предметом розгляду, заявник просить встановити факт самостійного виховання дитини. Заявлені вимоги пов'язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину, і можливістю у зв'язку з цим отримати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин і оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі (подібний висновок міститься в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 726/2166/19 та від 13 липня 2023 року в справі № 922/5158/21).
Заявник у своїй заяві фактично посилається на те, що він є одиноким батьком.
Законодавство України розкриває виключно поняття «одинока матір», відповідно до якого одинокою матір'ю є особа, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, виховує дитину без батька (відповідно до статей 18-1-18-3 Закону України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»)
Верховний Суд у постанові від 13 березня 2019 року в справі № 299/2388/16-ц зазначив, що основним критерієм під час визначення статусу одинокої матері є виховання та утримання дитини без участі батька.
Разом із тим, Касаційний адміністративний суд в складі Верховного Суду неодноразово висновував у своїх постановах про можливість звернення одинокої матері чи батька до компетентних органів за нарахуванням соціальної допомоги (постанова від 18 квітня 2022 року в справі № 320/11614/20) та (або) до адміністрації роботодавця про надання соціальної додаткової відпустки як одинокій матері (батьку) чи про виплату компенсації за невикористані дні соціальної додаткової відпустки (постанова від 13 серпня 2022 року в справі № 808/610/18). Таким чином, соціальні гарантії, які розповсюджуються на одиноких матерів, розповсюджуються і на батьків одинаків.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України відповідно до статті 65 Конституції України, статті 1 Закону № 2232-XII, статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-XII).
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 в Україні введений воєнний стан у зв'язку зі збройним нападом рф, який триває і тепер.
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 69/2022 оголошено проведення загальної мобілізації.
Відповідно до статті 4 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII) організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Водночас у статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено перелік умов, за яких військовослужбовці мають право на відстрочку від призиву на військову службу.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Відповідно до п. 4 ч. 1 Переліку документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», затвердженого постановою КМУ № 560 від 16 05.2024, документами, що підтверджують право на відстрочку за п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону є свідоцтво про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та один із документів: свідоцтво про смерть одного з батьків або рішення суду про оголошення одного із батьків померлим, або рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім, або вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину, (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).
Отже, законодавець уточнив поняття «військовозобов'язані жінки та чоловіки, коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду, тобто встановив перелік осіб, які мають право звільнення з військової служби за наведених підстав.
Диспозиція 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.
Отже, на переконання суду , в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.
Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може отримати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов'язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.
Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та чітко визначив порядок його встановлення - виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.
У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.
Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації здійснюється безпосередньо судом.
Отже, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24.
У справі, що розглядається судом було встановлено, що заявник є військовозобовязаною особою. Встановлено, що шлюб між ним та ОСОБА_2 було розірвано. Від шлюбу у них є неповнолітня донька - ОСОБА_3 . Встановлено також, що у 2021 році, колишня дружина заявника виїхала за межі України та більше не поверталась. Після цього заявник, разом із неповнолітньою донькою, змінив місце проживання та здійснює фактичне одноосібне виховання та утримання доньки, про що свідчать вище досліджені докази, в тому числі і ті, для формування яких було залучено орган опіки та піклування.
Згідно із ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини.
Відповідно до ст. 157 Сімейного Кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у як найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Відповідно до статті 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
За змістом положень статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.12.1991 року, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Оцінюючи досліджені у справі докази, суд вважає встановленим той факт, що малолітня ОСОБА_3 проживає спільно зі своїм батьком та перебуває на його одноосібному утриманні. Разом із тим, з метою захисту найкращих інтересів дитини, надання можливості батькові на реалізацію своїх прав щодо дитини та в її інтересах, враховуючи, що іншим чином встановити факт самостійного утримання дитини, окрім як судовим рішенням, не виявляється можливим, суд доходить висновку про необхідність задоволення вказаної заяви.
Керуючись ст.ст., ст.2,5,10,12,13,247,258,259,263-265,268,293-294,315-319 ЦПК України,
Заяву задовольнити.
Встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована адреса місця проживанна: АДРЕСА_1 ) неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , яка фактично проживає разом із батьком у будинку по АДРЕСА_2 .
Рішення може бути оскаржено до Чернівецького Апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його підписання.
Головуючий суддя С. В. Мілінчук