Справа № 509/1009/26
20 лютого 2026 року суддя Овідіопольського районного суду Одеської області Козирський Є.С., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частку квартири ,-
18 лютого 2026 року представник позивача звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просить суд: визнати за ОСОБА_1 , в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Разом із позовом, представник позивача звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просить суд накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 ; заборонити відповідачу, нотаріусам, державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно та іншим уповноваженим особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру, відчуження зазначеної квартири, у тому числі шляхом укладення договорів купівлі-продажу, дарування, міни або інших правочинів до набрання законної сили рішенням суду у даній справі, посилаючись на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
20 лютого 2026 року провадження по справі відкрито.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, заяву про забезпечення позову вважає, що заява позивача про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Підстави для забезпечення позову передбачено статтею 151 ЦПК України.
В порядку ст. 152 ЦПК України, способами забезпечення позову є: накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; заборона вчиняти певні дії; встановлення обов'язку вчинити певні дії; заборона іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передача речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Згідно з п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів..
Заявник вказує на те, що спірна квартира є предметом розгляду судової справи . У заяві про забезпечення позову, заявник просить накласти арешт на спірне майно, посилаючись на те, що вжиття заходів забезпечення позову унеможливить будь-яке відчуження або розпорядження спірною квартирою, до розгляду справи по суті.
Дослідивши заяву про забезпечення позову, дотримуючись принципів здійснення цивільного судочинства, враховуючи співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, суд приходить до висновку про обґрунтованість зазначеної заяви, оскільки вбачаються достатні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду у випадку відчуження вказаного майна на користь третіх осіб, а відтак заява позивача про забезпечення позову підлягає задоволенню.
Забезпечення позову у спосіб, обраний позивачем, а саме накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 , не завдає шкоди відповідачу, оскільки накладення арешту на нерухоме майно тимчасово перешкоджає лише відчуженню такого майна.
Що стосується вимоги про заборону відповідачу, нотаріусам, державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно та іншим уповноваженим особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру, відчуження зазначеної квартири, у тому числі шляхом укладення договорів купівлі-продажу, дарування, міни або інших правочинів до набрання законної сили рішенням суду у даній справі,, то в цій частині заява не підлягає задоволенню, оскільки накладення арешту є достатнім заходом забезпечення позову.
Керуючись ст.149-151, 153, 157, 258-261, 353 ЦПК України, суд, -
Заяву представника позивача адвоката Лук'янової А.О. про забезпечення позову - задовольнити частково.
Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_2 .
В іншій частині вимог - відмовити.
Міри по застосуванню зустрічного забезпечення позову судом не приймалися.
Суд роз'яснює відповідачу, що він може у відповідності до положень ч. 6 ст. 154 ЦПК України звернутися до суду із клопотанням про зустрічне забезпечення. Питання про зустрічне забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.
Ухвала набирає чинності з моменту її підписання суддею.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подачі в 15-денний строк з дня винесення ухвали апеляційної скарги.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Суддя Є.С. Козирський