іменем України
17 лютого 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 742/590/25
Головуючий у першій інстанції - Фетісова Н. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/176/26
Чернігівський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді: Скрипки А.А.
суддів: Онищенко О.І., Шарапової О.Л.
секретар: Мальцева І.В.
сторони:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
третя особа: орган опіки та піклування Линовицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області у складі судді Фетісової Н.В. від 31 березня 2025 року, місце ухвалення рішення м.Прилуки, дата складання повного тексту рішення - 02 квітня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа: орган опіки та піклування Линовицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказувала, що у неї із відповідачем є неповнолітня дитина - дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач зазначала, що ОСОБА_2 не піклується про їх дитину, не проявляє заінтересованості у її подальшій долі, не цікавиться успіхами дочки, її станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання; не спілкується із дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти. За доводами позивача, відповідач ОСОБА_2 покладених законом на батьків обов'язків не виконує, не бере педагогічної, або будь-якої іншої участі у вихованні дочки. Позивач стверджує, що всі питання щодо виховання дочки вирішуються нею самостійно, без участі та підтримки з боку відповідача. За доводами позивача, із 2014 року дитина проживає з нею, та знаходиться на повному її утриманні, оскільки ОСОБА_1 із 2014 року займається дитиною сама: харчування, одяг, стан здоров'я, відвідування школи, тощо. Позивач вказує, що після розірвання шлюбу у жовтні 2014 року ОСОБА_2 дитину не бачив, дочка його не знає, ніколи не бачила і не спілкувалася із батьком. Позивач зазначає, що оскільки відповідач не виконував свої батьківські обов'язки, вона звернулася до органу опіки та піклування щодо питання позбавлення відповідача батьківських прав, і відповідний висновок органу опіки та піклування ухвалено та визнано за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач стверджує, що зазначені факти, як кожен окремо, так і у сукупності, можна розцінювати, як ухилення від виховання дитини батьком, свідоме нехтування відповідачем своїми обов'язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до виконання батьківських обов'язків. Наразі позивач ОСОБА_1 проживає із чоловіком ОСОБА_4 та дітьми: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У вимогах заявленого позову ОСОБА_1 просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 31.03.2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції від 31.03.2025 року, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги заявленого позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. Доводи апеляційної скарги вказують, що рішення суду першої інстанції від 31.03.2025 року щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ухвалено судом першої інстанції із порушенням норм матеріального та процесуального права, а також є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції в ході дослідження доказів встановлено, що ОСОБА_2 по справі вихованням дитини не займався, дитина взагалі батька не знає, батько із дитиною не спілкується, ніколи їй не телефонує, не цікавиться її життям, не сплачує аліменти на утримання дитини. За доводами апелянта, є необгрунтованим висновок суду першої інстанції відноснотого, що самі лише доводи позивача про те, що ОСОБА_2 не піклується про свою дитину, ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не можуть бути достатніми підставами для позбавлення його батьківських прав. Апелянт стверджує, що суд першої інстанції безпідставно не погодився із висновком служби у справах дітей, який не суперечить інтересам дитини, та згідно даного висновку органу опіки та піклування, є доцільним позбавити відповідача батьківських прав. Апелянт звертає увагу, що суд першої інстанції попередив ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконання ним батьківських обов'язків, але при цьому нет враховано, що дитина сторін спору проживає в іншій області. Доводи апеляційної скарги вказують, що відповідач ніколи своєю дочкою не цікавився, він не з'являвся ні на засідання служби у справах дітей, ні на судові засідання, і це означає, що відповідач не збирається приймати участь у житті дочки.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Чернігівського апеляційного суду від 23.04.2025 року (а.с.62), дану справу №742/590/25, апеляційне провадження №22-ц/4823/1004/25, було розподілено складу колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач): ОСОБА_7 , судді: А.А.Скрипка, О.Л.Шарапова.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 07.05.2025 року (а.с. 64), було відкрито апеляційне провадження у даній цивільній справі. Протокольною ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 24.07.2025 року (а.с.79-82), у розгляді справи було оголошено перерву до 11 год. 00 хв. 20.10.2025 року.
У зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_5 судді ОСОБА_7, на підставі Протоколу зборів суддів Чернігівського апеляційного суду від 06.10.2025 року справу №742/590/25 було зареєстровано в автоматизованій системі документообігу Чернігівського апеляційного суду, як нову, апеляційне провадження №22-ц/4823/1869/25, та здійснено її автоматизований розподіл.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2025 року було визначено склад колегії суддів для розгляду справи №742/590/25, апеляційне провадження №22-ц/4823/1869/25: головуючий суддя (суддя-доповідач) - А.А.Скрипка, судді: О.І.Онищенко, О.Л.Шарапова.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 07.11.2025 року (а.с.90) було прийнято до свого провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 31.03.2025 року у даній справі №742/590/25.
Відповідно до приписів ч.1 статті 367 ЦПК України, яка регламентує межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В судовому засіданні апеляційного суду, в режимі відеоконференції, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Дем'яненко Т.О. підтримала вимоги та доводи поданої апеляційної скарги, та просила її задовольнити.
В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , представник третьої особи - органу опіки та піклування Линовицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду даної справи, не з'явились.
Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 07.05.2013 року виконкомом Линовицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області (а.с.6).
Відповідно до довідок про неотримання аліментів від 28.05.2024 року, виданих Прилуцьким відділом державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_1 не отримувала аліменти від ОСОБА_2 за періоди: з 01.05.2023 року по 31.10.2023 року, з 01.11.2023 року по 30.04.2023 року, згідно виконавчого листа №2/405/1355/14, виданого Прилуцьким міськраонним судом, на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8).
Відповідно до Витягів з реєстру територіальної громади від 09.08.2024 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Дата реєстрації: 08.06.2018 року (а.с.9).
Згідно із довідкою ліцею Новгородківської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області №511 від 23.09.2024 року, ОСОБА_3 навчається у 6-В класі Ліцею Новгородківської селищної ради, Кропивницької району Кіровоградської області (а.с.10).
Відповідно до копії довідки від 09.10.2024 року, ОСОБА_1 приводить ОСОБА_3 на медичні огляди та планові щеплення (а.с.10).
Згідно із витягом №03-05/1452 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11).
Відповідно до копії акта обстеження умов проживання, складеного службою у справах дітей Новгородківської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області, родина ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у одноповерховому будинку, який складається із двох кімнат: зали, спальні та кухні. Умови проживання в нормі. В будинку чисто, наявна побутова техніка. На подвір'ї прибрано. Продуктами харчування та одягом родина забезпечена. Для виховання та розвитку дитини створені такі умови: у дітей є окремі ліжка, наявні місця для навчання та проведення дозвілля. Є канцелярське приладдя та іграшки. Одягом та взуттям діти забезпечені по розміру та сезону. Діти проживають на утриманні батьків (а.с.12).
Згідно із копією характеристики, наданої ліцеєм Новгородківської селищної ради вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 навчалася у Великочечеліївській філії з 1 по 5 клас. Мати приділяє належну увагу вихованню дочки. Батько ОСОБА_2 , контакту зі школою не підтримував та не підтримує, із вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує, у шкільному житті дитини участі не приймає (а.с.13).
Відповідно до листа №21/101 від 10.09.2024 року депутата Новгородківської селищної ради Прокопчук О.І., на території с.Велика Чечеліївка, Кропивницького району Кіровоградської області проживає родина ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , з ними проживають троє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У даному листі зазначено: ''… Проживаючи у вищезазначеному населеному пункті та спостерігаючи за цією родиною можу підтвердити, що батько ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_2 жодного разу не приїздив до дитини. Успіхами та досягненнями дитини не цікавився. Зі слів дівчинки вона ніколи не отримувала телефонних дзвінків та подарунків від свого батька ОСОБА_2 . Родина повністю знаходиться на утриманні ОСОБА_4 '' (а.с.14).
Згідно копії розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, виконавче провадження НОМЕР_2, у боржника ОСОБА_2 , станом на 27.05.2024 року, наявна заборгованість у розмірі 207 318 грн. 69 коп. (а.с.17-18).
Відповідно до висновку служби у справах дітей Линовицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області, затвердженого рішенням виконавчого комітету Линовицької селищної ради №158 від 25.12.2024 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 . У 2014 році ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвали шлюб. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 виїхала в с. Велика Чечеліївка, Кропивницького району, Кіровоградської області. Згідно характеристики, виданої ліцеєм Новгородківської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області, батько ОСОБА_2 контакту зі школою не підтримував та не підтримує, вз вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує, у шкільному житті дитини участі не приймає. Станом на 27.05.2024 року, існує заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів у розмірі 207 318 грн. 69 коп. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини 25.12.2024 року розглядалось питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав батька дитини, однак батько ОСОБА_2 на засідання комісії не з'явився. Враховуючи наведене, служба у справах дітей Линовицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.19-22).
Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 31.03.2025 року, відмовляючи у задоволенні вимог позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив із фактичних обставин даної справи, керувався приписами норм Закону, які регламентують спірні правовідносини; правовими висновками, висловленими у постановах Верховного Суду; практикою розгляду даної категорії справ Європейським Судом з прав людини. При цьому, у оскаржуваному рішенні від 31.03.2025 року суд першої інстанції вказав, що у цій справі державні органи взагалі не розглядали інші менш радикальні заходи, передбачені законодавством (соціальний супровід, попередження про недопущення неналежного ставлення до виконання батьківських обов'язків тощо), проте прийняли висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо його дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з тим, в ході судового розгляду даної справи судом першої інстанції було встановлено, що з 2014 року свої батьківські обов'язки відповідач поклав на матір дитини - ОСОБА_1 , яка дбає про розвиток дитини, здоров'я, навчання та благополуччя дитини в цілому. Водночас, ОСОБА_2 не виявляє негативної поведінки та не вчиняє протиправних дій щодо своєї дитини. Врахувавши конкретні обставини справи, ''як найкращі інтереси дитини", суд першої інстанції дійшов висновку про недоцільність застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав. На переконання суду першої інстанції, позбавлення батьківських прав батька не призведе до безумовного покращення життя малолітньої дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків, у зв'язку з чим, судом першої інстанції було попереджено відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_3 .
Переглядаючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 31.03.2025 року, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги відносно того, що рішення суду першої інстанції від 31.03.2025 року ухвалено судом із порушенням норм права, які регулюють спірні правовідносини та є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції від 31.03.2025 року, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.
В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції в ході дослідження доказів встановлено, що ОСОБА_2 по справі вихованням дитини не займався, дитина взагалі батька не знає, батько із дитиною не спілкується, ніколи їй не телефонує, не цікавиться її життям, не сплачує аліменти на утримання дитини. За доводами апелянта, є необгрунтованим висновок суду першої інстанції відноснотого, що самі лише доводи позивача про те, що ОСОБА_2 не піклується про свою дитину, ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не можуть бути достатніми підставами для позбавлення його батьківських прав. Апелянт стверджує, що суд першої інстанції безпідставно не погодився із висновком служби у справах дітей, який не суперечить інтересам дитини, та згідно даного висновку органу опіки та піклування, є доцільним позбавити відповідача батьківських прав. Апелянт звертає увагу, що суд першої інстанції попередив ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконання ним батьківських обов'язків, але при цьому нет враховано, що дитина сторін спору проживає в іншій області. Доводи апеляційної скарги вказують, що відповідач ніколи своєю дочкою не цікавився, він не з'являвся ні на засідання служби у справах дітей, ні на судові засідання, і це означає, що відповідач не збирається приймати участь у житті дочки.
З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до приписів статті 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно статті 3 (ч.1) Конвенції про права дитини, 20.11.1989 року, (редакція зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), Конвенцію ратифіковано Постановою ВР №789-XII від 27.02.91, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до положень статті 18 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно положень статті 27 Конвенції про права дитини, батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства", кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно ч.1 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства", виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (ч.2 статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно ч.2 статті 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ч.1 статті 164 Сімейного кодексу України, яка регламентує підстави позбавлення батьківських прав, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення наведених вище положень статті 164 Сімейного кодексу України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати, як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей), і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
При вирішенні даної категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька і матері, як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати, як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 20 березня 2024 року у справі №204/2097/22, провадження №61-951св24, від 07 лютого 2024 року у справі №455/307/22, провадження №61-16965св23, від 22 листопада 2023 року у справі №1915/2789/12, провадження №61-14726св23, від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/18, провадження №61-4014св20, від 11 березня 2020 року у справі №638/16622/17, провадження №61-13752св19.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду із позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови Верховного Суду: від 28 лютого 2024 року у справі №303/4697/22, провадження №61-16164св23, від 12 лютого 2024 року у справі №202/1931/22, провадження №61-14340св23, від 07 лютого 2022 року у справі №759/3554/20, провадження № 61-1544св21).
Європейський Суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 07.12.2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
Європейський Суд з прав людини також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення Європейського Суду з прав людини від 16.07.2015 року у справі "Мамчур проти України", заява №10383/09, рішення Європейського Суду з прав людини від 11.07.2017 року у справі "М.С. проти України", заява № 2091/13).
У справі від 30.06.2020 року (заява №70879/11) Європейський Суд з прав людини наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується із висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц, провадження №14-327цс18, та Верховним Судом у постановах: від 21 лютого 2024 року у справі №404/9387/21, провадження №61-13425св23, від 19 лютого 2024 року у справі №159/2012/23, провадження №61-15840св23, від 22 листопада 2023 року у справі №320/4384/18, провадження №61-1682св22.
Приписами ч.5, ч.6 статті 19 Сімейного кодексу України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ, підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду: від 15 листопада 2023 року у справі №932/2483/21, провадження №61-5203св23, від 10 листопада 2023 року у справі №401/1944/22, провадження №61-10115св23, від 07 лютого 2022 року у справі №759/3554/20, провадження №61-1544св21, від 26 липня 2021 року у справі №638/15336/18, провадження №61-13690св20).
Виходячи із положень ч.6 статі 19 Сімейного кодексу України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини, такий висновок має рекомендаційний характер. При цьому, необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який може бути застосовано лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька і матері, як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі, не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків, тощо. Аналізуючи встановлені факти, у контексті позбавлення батьківських прав, необхідно зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, та застосовувати цей захід, як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Аналізуючи встановлені факти, у контексті позбавлення батьківських прав, необхідно зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід, як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Приймаючи до уваги наведене вище, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати, як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Згідно роз'яснень п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Відповідно до висновку служби у справах дітей Линовицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області, затвердженого рішенням виконавчого комітету Линовицької селищної ради №158 від 25.12.2024 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 . У 2014 році ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвали шлюб. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 виїхала в с. Велика Чечеліївка, Кропивницького району, Кіровоградської області. Згідно характеристики, виданої ліцеєм Новгородківської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області, батько ОСОБА_2 контакту зі школою не підтримував та не підтримує, вз вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує, у шкільному житті дитини участі не приймає. Станом на 27.05.2024 року, існує заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів у розмірі 207 318 грн. 69 коп. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини 25.12.2024 року розглядалось питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав батька дитини, однак батько ОСОБА_2 на засідання комісії не з'явився. Враховуючи наведене, служба у справах дітей Линовицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.19-22).
Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 31.03.2025 року, відмовляючи у задоволенні вимог позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції не прийняв до уваги вказаний вище висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. З даного приводу суд першої інстанції вказав, що у висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав не наведено безумовних підстав та аргументів, які б вказували на необхідність позбавлення відповідача батьківських прав, даний висновок органу опіки та піклування не містить в собі висновків про те, яким чином позбавлення відповідача батьківських прав захистить інтереси дитини. Також висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав не містить в собі однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції безпідставно не погодився із висновком органом опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_3 , не спростовують вказаних вище висновків рішення суду першої інстанції від 31.03.2025 року, оскільки судом першої інстанції обгрунтовано надано критичну оцінку висновку служби у справах дітей Линовицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області, затвердженому рішенням виконавчого комітету Линовицької селищної ради №158 від 25.12.2024 року. Вказаний висновок має рекомендаційний характер, тому суд першої інстанції обґрунтовано оцінив його в сукупності з іншими доказами у справі, вказавши при цьому, що суд не може прийняти до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки висновок органу опіки та піклування є недостатньо обґрунтованим, не містить в собі достатніх доказів ухилення відповідача від виконання батьківського обов'язку та ґрунтується на неповно з'ясованих обставинах. Вказаний висновок органу опіки та піклування базується на односторонніх даних, наданих позивачем ОСОБА_1 , і не містить в собі відповідної інформації про те, яким чином позбавлення відповідача батьківських прав захистить інтереси його малолітньої дитини. При цьому, думка батька дитини - ОСОБА_2 при вирішенні питання щодо доцільності позбавлення його батьківських прав, органом опіки та піклування вислухана не була, і вказаний висновок не місить в собі беззаперечних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції необгрунтовано не задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , попередивши відповідача ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 31.03.2025 року. Оскільки вказаний висновок суду першої інстанції не суперечить встановленим у даній справі її фактичним обставинам, приписам норм Закону, які регламентують спірні правовідносини, а також узгоджується із висновками щодо застосування відповідних норм права, викладеними у постанові Верховного Суду від 17.06.2021 року у справі №643/7876/18. Відповідно до положень ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи наведене вище, доводи апеляційної скарги відносно того, що у справі наявні підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. Відповідно до приписів ч.1, ч.6 статті 81 ЦПК України, яка регламентує обов'язок доказування і подання доказів, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що позивачем не надано суду належних та достатніх доказів, у розумінні статей: 77, 80 ЦПК України, на підтвердження наявності беззаперечних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав.
Приймаючи до уваги викладене, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов обґрунтованого висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведена. Доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування рішення суду першої інстанції від 31.03.2025 року, ухваленого відповідно до норм права, які регламентують спірні правовідносини та на основі з'ясованих фактичних обставин, документально підтверджених тими доказами, які були досліджені в ході судового розгляду даної справи.
За даних обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 - підлягає залишенню без задоволення, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 31.03.2025 року, підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 31 березня 2025 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Дата складення повної постанови - 20.02.2026 року.
Головуючий: Судді: