23.12.10
Чернігівської області
м.Чернігів тел. 698-166
просп.Миру,20 тел.77-44-62
Іменем України
23 грудня 2010 року Справа № 8/147
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Фотон», пр-кт Миру, 53, м. Чернігів, 14005
до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», вул.Горького,127, м.Київ (Філія Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»в м.Чернігові, пр-кт Миру, 80, м. Чернігів, 14005)
За участю Першого заступника прокурора м.Чернігова в інтересах держави в особі ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України».
про визнання договору недійсним
Суддя Т.Г.Оленич
Від позивача: Шестак О.В. -директор
Від відповідача: Дахновський В.М. -керівник юридичної служби філії, довір.пост. №010-01/4947 від 20.07.10р.
У розгляді справи приймала участь Кравченко А.А. -пом.прокурора м.Черінова.
У судовому засіданні на підставі ч.3 ст.77 Господарського процесуального кодексу України проголошена перерва з 21.12.10р. по 23.12.10р. Рішення приймається після оголошеної перерви.
У судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Позивачем заявлено позов про визнання недійсним кредитного договору №7609К25 від 31.12.09р., укладеного між ним та відповідачем в рамках генеральної угоди №7608N1 від 15.05.08р.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що кредитний договір був укладений під впливом тяжкої обставини для позивача, що тягне за собою визнання такого договору недійсним, оскільки на момент його укладення умови кредитного договору були вкрай невигідними для позивача, як з фінансової точки зору (існування на момент підписання договору більш вигідних умов кредитування в інших банках), так і з огляду на обмеження господарської самостійності позивача в прийнятті рішень щодо управління товариством.
Відповідач проти позовних вимог заперечує, стверджуючи, що при укладенні оспорюваного кредитного договору були відсутні і тяжкі обставини, і невигідні умови для позивача, а наведені позивачем підстави, за думкою відповідача, не підтверджуються відповідними доказами.
Прокурор, який приймав участь у розгляду справи, підтримав позицію відповідача, та вважає позовні вимоги безпідставними.
Подані сторонами клопотання про відмову від здійснення технічної записи судового процесу судом задоволені.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи представників сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх наданими сторонами доказами, суд ВСТАНОВИВ:
15 травня 2008 року між Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України»(відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ньювел»укладено Генеральну угоду №7608N1 (далі за текстом -генеральна угода), за умовами якої відповідач зобов'язався проводити кредитні операції в межах визначених цією угодою лімітів, на підставі та з урахуванням умов кредитного договору, укладеного в рамках Генеральної угоди.
Згідно з протоколом №11/10 загальних зборів ТОВ «Ньювел»від 11.10.10р., рішенням зборів змінено назву Товариства на Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Фотон», яке зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, про що свідчить копія Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 12.10.10р. Отже, стороною кредитного договору №76709К25 від 31.12.09р. є позивач у справі.
Як зазначено у п.п.4.5.1. генеральної угоди загальний ліміт заборгованості позичальника за кредитом за цією Генеральною угодою не може перевищувати 25000000грн.
Згідно з п.4.3. Генеральної угоди термін користування кредитом визначений до 14.05.2013р.
31 грудня 2009р. в рамках і на умовах Генеральної Угоди від 15.05.08р. №7608N1 між Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ньювел»укладено кредитний договір №7609К25.
Відповідно до укладеного між сторонами кредитного договору (далі за текстом -кредитний договір) відповідач зобов'язувався надати позивачу кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 16000000 (шістнадцять мільйонів)грн. на умовах цього договору, а позивач зобов'язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, комісії та інші платежі, встановлені договором, кінцевим терміном погашення кредиту -30 вересня 2010р., та зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 24,5% річних.
Згідно з абз.4 п.3.3.1. кредитного договору надання кредиту проводиться на підставі наданих позичальником платіжних доручень та/або отриманих від позичальника засобами програмно-технічного комплексу «Банк-Клієнт»електронних заяв на перерахування кредитних коштів у гривнях відповідно до умов укладених контрактів, у тому числі шляхом перерахування кредитних на поточний рахунок позичальника з одночасним утворенням заборгованості за кредитом на позичковому рахунку позичальника.
Як визначено у п.3.3.2. кредитного договору кредит надається банком відповідно до графіка надання та погашення кредиту.
В силу п.3.4.1 кредитного договору позичальник прийняв на себе зобов'язання погасити кредит у валюті кредиту згідно з графіком надання та погашення.
Всі вище наведені договори підписані сторонами та скріплені їх печатками, що не заперечується останніми.
Отже, на підставі оспорюваного договору між сторонами виникли кредитні відносини, які регулюються ст.ст.345,346 Господарського кодексу України, ст.1054 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.2 ст.345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договору передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення Цивільного кодексу України, які регулюють відносини за договором позики, якщо інше не встановлено § 2 гл.71 ЦК України, або не випливає із суті кредитного договору.
На виконання умов договору відповідач у спосіб, встановлений п.3.3.1. кредитного договору від 31.12.09р., на підставі заявок позивача на переказ кредитних коштів, переданих по системі «Банк-Клієнт», у період з 05.01.2010р. по 23.03.2010р. надав позивачу кредитні кошти у сумі 16000000грн., що підтверджується наданими відповідачем копіями таких заявок та випискою по позичковому рахунку.
Проте, позивач стверджуючи, що укладення кредитного договору №7609К25 від 31.12.09р. відбулося під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, просить визнати вищевказаний договір недійсним.
Отже даний спір виник з приводу правомірності оспорюваного кредитного договору, при укладенні якого позивач, за його твердженням, знаходився у тяжкому фінансовому стані, й не укладення цього договору призвело б до припинення діяльності Товариства та його банкрутства.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, відповідно до ч.3 вищенаведеної статті, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
В силу ст. 215 Цивільного кодексу України недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою 203 цього Кодексу є підставою недійсності правочину. При цьому, недійсність правочину може бути встановлена як безпосередньо законом (нікчемний правочин), в цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, так і за позовом заінтересованої особи судом (оспорюваний правочин).
При вирішенні спорів про визнання оспорюваних правочинів недійсними має бути встановлено наявність саме на момент вчинення правочину (укладення договору) тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними.
Відповідно до ст. 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Аналіз вищевказаної статті свідчить, що правочин, вчинений під впливом тяжкої для сторони обставини, є оспорюваним. При цьому, як зазначено у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не та таких умовах.
Виходячи із змісту ч.2 ст.202 Цивільного кодексу України одним із видів правочину є договір.
Мотивуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає, що на момент укладення оспорюваного ним договору позивач мав значні зобов'язання перед постачальниками товарів за договорами поставки, а також зобов'язання перед відповідачем (Банком) по іншому кредитному договору, строк повернення якого наступав 31.03.10р. Саме наявність значної кредиторської заборгованості, на думку позивача, свідчить про його тяжкий фінансовий стан, в результаті якого він був вимушений підписати новий кредитний договір на запропонованих Банком умовах для запобігання припиненню діяльності Товариства та можливого банкрутства.
Виходячи із змісту ст.233 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що для визнання правочину ( договору) недійсним, як такого, що укладений під впливом тяжкої обставини необхідна одночасна наявність двох складових: тяжких обставин та вкрай невигідних умов.
За звичай під тяжкими обставинами, при яких укладений правочин, розуміється не будь-яке несприятливе матеріальне чи інше становище, а його крайні форми, зокрема пряма загроза банкрутства. Під вкрай невигідними умовами розуміється співмірність отриманого за договором обома сторонами, й така невигідність має бути очевидною для обох сторін.
В силу ст.33 Господарського процесуального кодексу України на сторони покладений обов'язок доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень.
Отже, позивач повинен довести наявність у нього на момент укладення оспорюваного договору тяжких обставин, невигідність умов укладеного договору, та неможливість уникнути тяжких обставин без укладення такого договору.
Матеріалами справи не підтверджується перебування позивача у тяжких обставинах, які спричинили необхідність укладення кредитного договору, оскільки:
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема: відомостей про позичальника (т.1, а.с.87-90), балансів та фінансових звітів (т.1, а.с.93-100), які надавалися позивачем банку перед укладенням договору, останній здійснював прибуткову діяльність, поточні активи Товариства перевищували його поточні зобов'язання.
Позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт наявності у нього станом на момент укладення кредитного договору від 31.12.2009р. заборгованості перед контрагентами за договорами поставок товарів і послуг, що додані ним до матеріалів справи (т.1, а.с.125-160), у значному розмірі, який міг би привести до неплатоспроможності позивача.
Крім того, суд не приймає до уваги твердження позивача, що кредитний договір від 31.12.09р. фактично укладався з метою «перекредитування»для погашення заборгованості за попереднім кредитом, оскільки, як вбачається із наданих відповідачем до матеріалів справи копій заявок на переказ грошових коштів, кредитні кошти з позичкового рахунку направлялися позивачем на оплату товарів, послуг та поточних зобов'язань перед бюджетом і бюджетними фондами. Разом з тим, із платіжних доручень, по яких здійснювалося погашення попереднього кредиту, вбачається, що кошти сплачувалися з поточних рахунків, які були відкриті як в «Укрексімбанку», та і в інших банківських установах, без використання позичкового рахунку.
Отже, матеріалами справи не підтверджується факт перебування позивача на момент укладення кредиту у тяжких обставинах, які могли привести до банкрутства Товариства. При цьому суд приймає до уваги, що на момент укладення оспорюваного договору не існувало відповідного процесуального судового документу про порушення справи про банкрутство позивача, в зв'язку з чим відсутні підстави для висновку про існуючу неплатоспроможність позивача.
Таким чином, позивач не довів факт перебування ним у тяжкому фінансовому становищі, яке може бути розцінено як тяжка обставина, що спричинила укладення оспорюваного кредитного договору.
Також суд не погоджується із твердженням позивача, що кредитний договір від 31.12.09р. укладений на вкрай невигідних для нього умовах, які виражаються у неможливості без згоди банку отримати кредит в іншій банківській установі, та у застосуванні підвищеної процентної ставки за користування кредитними коштами, виходячи з наступного:
Як зазначено судом вище, невигідність умов договору (правочину) полягає у неспіврозмірності отриманого за договором взамін переданого.
Стверджуючи, що відповідно до умов (п.5.1.4.) попереднього кредитного договору від 28.07.09р. (т.1, а.с.28-37) Банк фактично позбавив позивача права на отримання кредитів в інших банківських установах, позивач не надав жодного доказу на підтвердження звернення Товариства до Банку з заявою про отримання попередньої письмової згоди на отримання кредиту в будь-якій іншій банківській установи. До того ж, суд звертає увагу, що така умова містилася в іншому кредитному договорі, а тому не може свідчити про невигідність умов саме оспорюваного договору.
Встановлення банком процентної ставки за користування кредитом у розмірі 24,5% річних не може бути розцінена як вкрай невигідна умова, оскільки відповідно до приписів Закону України «Про банки і банківську діяльність»при визначенні процентної ставки по кредиту банк зобов'язаний враховувати процентні ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентні ставки, що виплачується ним по депозитах. Також, позивачем на підтвердження невигідності умови щодо визначення процентної ставки за договором не надано доказів, що в інших банках у цей же період процентні ставки по кредитах були значно менше, а також, що відповідачем з іншими позичальниками укладалися кредитні договори із застосуванням значно менших розмірів процентної ставки.
Посилання позивача на подальше збільшення встановленого договором розміру процентної ставки (п.3.2.5. договору) судом не приймається до уваги, оскільки таке підвищення носить характер відповідальності за невиконання певних умов договору.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними засобами доказування факту існування тяжких для нього обставин, які безпосередньо потягли за собою необхідність укладення кредитного договору від 31.12.09р. на викладених в ньому умовах. Також, позивач не довів наявність в кредитному договорі від 31.12.09р. таких умов, які є вкрай невигідними для позичальника, та не є неспіврозмірними у порівнянні з отриманим за цим договором для запобігання чи усунення тяжких обставин.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 627 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Позивач, як суб'єкт цивільних правовідносин, в ході здійснення підприємницької діяльності набуває певні права та створює для себе обов'язки, в тому числі і шляхом укладення договорів. При цьому, він вправі самостійно обирати контрагентів, за взаємною домовленістю визначати умови договорів, при цьому нести всі пов'язані з підприємницькою діяльністю ризики, в тому числі і щодо кредитних договорів.
Позивачем не надано жодного доказу, що підтверджує існування обставин, які у розумінні положень ст. 230 Цивільного кодексу України, мають своїм наслідком визнання спірних правочинів недійсними.
Натомість з доказів, наявних в матеріалах справи, вбачається, що волевиявлення позивача при укладені оспорюваного договору було вільним та відповідало його внутрішній волі, дії позивача були направлені на набуття прав та обов'язків, визначених умовами спірного договору.
Враховуючи вищевикладене, в задоволені позову має бути відмовлено повністю.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 42, 345 Господарського кодексу України, ст.ст. 203, 215, 233, 626, 627, 628, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Суддя Т.Г. Оленич
Повне рішення складено та підписано 28 грудня 2010 року.
Суддя Т.Г. Оленич