"10" грудня 2010 р. Справа № 10/53.
За позовом релігійної організації Української Православної Свято-Костянтинівської церкви
до сільської ради села Ошихліби
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -релігійна організація Української Православної Свято-Миколаївської церкви Київського Патріархату
про скасування та визнання нечинними рішень виконавчого комітету сільської ради
Суддя Т.І. Ковальчук
Представники:
Позивача -Бабюк В.Д., голова парафіяльної ради, Король С.В., дов. від 17.08.2006 р., Фівчук Я.С., дов. від 24.11.2010 р.
Відповідача -Канюк Т.О., сільський голова, Зінчук П.Ф., дов. від 18.10.2010 р., Бойда Т.М., дов. від 18.10.2010 р. Сороцький А.С., дов. від 18.10.2010 р.
Третьої особи -Бабюк М.С., дов. від 12.01.2009 р.
Релігійна організація Української Православної Свято-Костянтинівської церкви звернулася з позовом до сільської ради села Ошихліби про скасування та визнання нечинними рішення виконавчого комітету Ошихлібської сільської ради від 03.04.2008 р. № 32/5 “Про оформлення права комунальної власності на незавершену будівництвом будівлю нової церкви” та рішення 23 сесії 5 скликання Ошихлібської сільської ради від 16.10.2009 р. № 81-ХХІІІ/09 “Про розгляд заяви”.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що рішенням виконавчого комітету сільської ради с. Ошихліби № 23/4 від 20.04.1993 р. позивачеві надано земельну ділянку площею 0,25 га під будівництво нової церкви та передбачено право позивача будувати нову церкву. Нову церкву, зазначається у позові, позивач побудував, але не встиг здати в експлуатацію, однак 03.04.2008 р. виконкомом Ошихлібської сільської ради прийнято незаконне рішення, яким оформлено право комунальної власності на незавершену будівлю нової церкви у с. Ошихліби за територіальною громадою села в особі Ошихлібської сільської ради. Це рішення, вказує позивач у позові, прийнято відповідачем з перевищенням наданих йому ст. 29 Закону України “Про місцеве самоврядування” повноважень, орган місцевого самоврядування не може набувати права власності на побудовані за кошти релігійної організації культові будівлі, внаслідок таких дій відповідача порушені права позивача на володіння, користування та розпорядження побудованою ним культовою будівлею, окрім того, храм є незавершеним будівництвом, не зданий в експлуатацію, у відповідача відсутня проектно-кошторисна документація, погодження відповідних служб, тому на цю будівлю не може бути зареєстровано право власності. Також позивач оскаржує рішення Ошихлібської сільської ради 23 сесії 5 скликання від 16.10.2009 р. № 81-ЧЧІІІ/09, яким дозволено релігійній організації УПЦ КП с. Ошихліби провести планіровку та благоустрій території навколо будівлі нової церкви, зробити навкруг будівлі відмостку та встановити огорожу між будівлями старої і нової церков, з тих підстав, що до компетенції сільських рад не відноситься питання щодо надання будь-яких дозволів з приводу культових будівель, окрім того земельна ділянка, про яку зазначено в рішенні, не відведена в натурі, немає погодження меж, не виготовлені технічні креслення.
Відповідач надав відзив, у якому позов не визнає і зазначає, що в особи, яка підписала позовну заяву, відсутній належний обсяг процесуальної дієздатності, правовстанов-лювального документу на виділену під будівництво нової церкви земельну ділянку позивач не має, рішенням виконавчого комітету сільради № 23/4 від 20.04.1993 р. земельна ділянка надавалася для будівництва церкви церковній громаді села, а не позивачеві, у останнього відсутні проектно-кошторисна документація на будівництво нової церкви, земельна ділянка під будівлею нової церкви залишена в комунальній власності, проектування будівництва нового церковного храму було здійснено сільською радою як представницьким органом територіальної громади села, будівництво здійснювалося не коштом позивача, а на пожертви окремих громадян і підприємств, відтак, позивач не володіє правами, на порушення яких посилається у позові.
Третя особа надала відзив на позов, у якому проти позову заперечує з тих підстав, що згідно з волевиявленням територіальної громади с. Ошихліби нова будівля церкви належить громаді села і передається у користування релігійній організації Української Православної Свято-Миколаївської церкви в с. Ошихліби Чернівецької єпархії Київського Патріархату, у зв'язку з чим Ошихлібською сільською радою будівля нової церкви була передана для добудови саме третій особі, нову церкву будували на пожертви і силами всієї територіальної громади села.
Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали, представники відповідача та третьої особи проти задоволення позову заперечували.
Заслухавши пояснення учасників судового засідання, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні відносини, суд встановив наступне.
20.11.1991 року рішенням виконавчого комітету Чернівецької обласної ради народних депутатів № 298 зареєстровано Статут Свято-Костянтинівської парафії с. Ошихліби як релігійного об'єднання, первинного структурного підрозділу Української Православної церкви, який безпосередньо входить до складу Чернівецької єпархії, і видано Свідоцтво під № 217 про реєстрацію статуту релігійної організації Української Православної Свято-Костантинівської церкви с. Ошихліби Кіцманського району (а.с. 11-12 13).
На той час і до 2006 року це була єдина юридично зареєстрована релігійна організація в с. Ошихліби Кіцманського району. Зазначений факт установлено господарськими судами під час розгляду справ № 5/163 за позовом релігійної організації Свято-Миколаївської Української Православної церкви Київського патріархату Чернівецької єпархії у с. Ошихліби Кіцманського району Чернівецької області до релігійної організації Української Православної Свято-Костянтинівської церкви про визнання права користування культовою будівлею (приміщенням церкви), про усунення перешкод в користуванні церквою та у справі № 9/94 за позовом релігійної організації Української Православної Свято-Костянтинівської церкви до сільської ради с. Ошихліби про скасування та визнання нечинними окремих положень рішення сільської ради.
Відповідно до п. 3 розпорядження Чернівецької обласної державної адміністрації від 15.08.2002 р. № 520-р вирішено Кіцманській районній державній адміністрації передати у власність безоплатно релігійній громаді єдину існуючу на той час в с. Ошихліби культову будівлю Свято-Констянтинівської УПЦ с. Ошихліби до 23.09.2002 р. (а.с. 14).
На виконання цього розпорядження по акту прийняття-передачі культових будівель від 05.09.2002 р. комісією, створеною Кіцманською РДА, передано, а представниками церкви св. Елени та Ц. Костянтина с. Ошихліби прийнято безоплатно у власність культову будівлю церкви св. Елени та Ц.Костянтина с. Ошихліби Кіцманського району з вказаним у цьому акті майном (предметами культу) (а.с. 15).
Рішенням виконавчого комітету Ошихлібської сільської ради народних депутатів від 20.04.1993 р. № 23/4 “Про передачу земельної ділянки для будівництва церкви в с. Ошихліби” вирішено надати земельну ділянку площею 0, 25 га, в т.ч. 0,13 га територія пам'ятного знаку, 0,12 га від 23.10.2001 р. територія церкви, під будівництво нової церкви в с. Ошихліби, дозволено церковній громаді проектування та будівництво церкви на виділеній земельній ділянці, зобов'язано церковну громаду замовити проектно-кошторисну документацію на будівництво церкви і приступити до будівництва церкви після розробки та погодження проектно-кошторисної документації (т.с. 1, а.с. 17).
У 1992 році було виготовлено робочий проект церкви в с. Ошихліби Кіцманського району Чернівецької області, замовником цього проекту виступили сільська рада с. Ошихліби (т.с. 2, а.с.157-174). В судовому засіданні встановлено, що проект було виготовлено виконавцем на благодійній основі, безоплатно, тобто матеріальних витрат по виготовленню проекту сільська рада не понесла.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач стверджує, що на підставі рішення виконавчого комітету Ошихлібської сільської ради народних депутатів від 20.04.1993 р. № 23/4 “Про передачу земельної ділянки для будівництва церкви в с. Ошихліби” на виділеній земельній ділянці релігійною громадою Української Православної Свято-Костянтинівської церкви було збудовано, але не завершено будівництвом нову церкву.
Судовими рішеннями у справі № 5/163 за позовом релігійної організації Свято-Миколаївської Української Православної церкви Київського патріархату Чернівецької Єпархії до релігійної організації Української Православної Свято-Костянтинівської церкви про визнання права користування культовою будівлею та усунення перешкод в користуванні церкви та у справі № 9/94 за позовом релігійної організації Української Православної Свято-Костянтинівської церкви до сільської ради с. Ошихліби, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача релігійна організація Української Православної Свято-Миколаївської церкви (Київський Патріархат) про скасування рішень сільської ради, встановлено, що будівництво церкви, з приводу оформлення відповідачем права комунальної власності на незавершену будівлю якої виник спір у справі № 10/53, здійснювалось за матеріальною допомогою колишнього колгоспу “Маяк” с. Ошихліби, сільської ради, консервного заводу села, а також за рахунок пожертвувань прихожан, у тому числі при безпосередньому виконанню окремих видів будівельних робіт мешканцями села. Таким чином, судами зроблено висновок, що церква будувалась загальними зусиллями для всієї територіальної громади села (т.с. 1, а.с. 42-48,56-60,68-70,88).
З матеріалів справи видно, що позивач як релігійна організація і парафіяни цієї релігійної організації також приймали участь у спільному будівництві нового храму. Про це свідчать надані позивачем документи, які підтверджують здійснення позивачем витрат на виконання розпису іконостаса та малювання приміщення церкви, закупівлю і використання будівельних матеріалів (цегли, вапна, цементу, сталі тощо), виготовлення проекту електрозабезпечення будівлі нової церкви, чекові книжки, які відображають розрахунки позивача за одержані ним будівельні матеріали для будівництва церкви з коштів пожертвувань, що перераховувалися на банківський рахунок позивача, журнали виданих доручень за 1993 рік на одержання товарно-матеріальних цінностей (будівельних матеріалів) та реєстрації зданих у банк документів за 1993 рік, накладні на одержання товарно-матеріальних цінностей і будівельних матеріалів для будівництва та акти на списання коштів і ТМЦ, витрачених на будівництво нового храму (т.с. 1, а.с. 110-145,165-175,176-224, т.с. 2, а.с. 1-136, 181-190).
21.02.2006 р. було проведено державну реєстрацію релігійної організації Свято-Миколаївської Української Православної церкви Київського Патріархату Чернівецької єпархії з місцезнаходженням в с. Ошихліби Кіцманського району Чернівецької області (третя особа) (т.с. 1, а.с. 64).
11.05.2006 р. ІІ сесією V скликання Ошихлібської сільської ради за результатами розгляду заяв релігійної громади УПЦ КП села Ошихліби та групи депутатів сільської ради було прийнято рішення за № 13/2, яким у наданні земельної ділянки в розмірі 0,13 га під новозбудованою церквою та в наданні дозволу на проведення релігійних обрядів релігійній громаді УПЦ КП в новозбудованій церкві до вирішення питання власності нової церкви відмовлено, створено комісію для проведення таємного опитування по визначенню власності новозбудованої церкви релігійним громадам УПЦ КП та УПЦ свв. Костянтина та Єлени в кількості 51 чоловік, а саме: 17 сільських депутатів, 17 представників від релігійної громади УПЦ КП та 17 представників від релігійної громади УПЦ свв. Костянтина та Єлени, вирішено по результатах опитування визнати право користування будівлею церкви за тією релігійною організацією, яка отримає при опитуванні більшу підтримку громадян села, а власність за територіальною громадою села особі Ошихлібської сільської ради (т.с. 1, а.с. 37).
Як видно з Протоколу підсумків таємного опитування громадян села Ошихліби Кіцманського району шляхом таємного голосування по визначенню статусу нової церкви 4 червня 2006 року, за результатами опитування більшість голосів подана за те, що нова церква повинна бути у комунальній власності територіальної громади села в особі сільської ради і передана в користування Свято-Миколаївській Українській Православній церкві Київського патріархату (т.с. 1, а.с. 38-39).
Рішенням ІІІ сесії V скликання Ошихлібської сільської ради від 05.06.2006 р. № 18/3 взято до відома результати опитування громадян села шляхом таємного опитування по визначенню статусу нової церкви (пункт 1), дано згоду на прийняття у комунальну власність територіальної громади села на баланс Ошихлібської сільської ради незавершеної будівництвом будівлі нової церкви (пункт 2) та вирішено передати релігійній організації УПЦ КП будівлю нової церкви для подальшого завершення будівництва та використання за призначенням (пункт 3) (т.с. 1, а.с. 40).
Рішенням IV сесії V скликання Ошихлібської сільської ради від 07.07.2006 р. № 22/4 визнано за релігійною організацією Свято-Миколаївської Української Православної церкви Київського Патріархату право добудови та користування “новою будівлею церкви в с. Ошихліби”, “закріплено” “нову будівлю церкви” за третьою особою, внесено зміни до розпорядження виконавчого комітету Ошихлібської сільської ради народних депутатів від 20.04.1993 р. № 23/4, виклавши його в такій редакції: “Залишити в користуванні земельну ділянку орієнтовною площею 0,12 га релігійній організації Української Православної Свято-Костянтинівської церкви для обслуговування будівлі старої церкви, якою вона раніше користувалася; залишити в комунальній власності територіальної громади села земельну ділянку орієнтовною площею 0,13 га під будівлею нової церкви; закріпити земельну ділянку орієнтовною площею 0,13 га під будівлею нової церкви за релігійною організацією Свято-Миколаївської Української Православної церкви Київського Патріархату” (т.с. 1, а.с. 41).
Зазначені рішення сільради оскаржувалися позивачем, але постановою господарського суду Чернівецької області від 28.03.2007 р. у справі № 9/94, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 30.07.2007 р. та постановою Вищого адміністративного суду України від 05.03.2008 р., у задоволенні вимог про скасування та визнання нечинними рішень Ошихлібської сільради від 11.05.2006 р. № 13/2, від 05.06.2006 р. № 18/3 та від 07.07.2006 р. № 22/4 відмовлено (т.с.1, а.с. 42-48).
В обґрунтування підстав відмови у задоволенні вимог релігійної організації Української Православної Свято-Костянтинівської церкви про скасування названих вище рішень Ошихлібської сільради у справі № 9/94 суди всіх інстанцій зазначили, що відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України “Про всеукраїнський та місцевий референдуми в Україні” з метою виявлення волі громадян при вирішенні важливих питань загальнодержавного та місцевого значення у передбаченому цим Законом порядку можуть проводитися всеукраїнські та місцеві дорадчі опитування громадян України (консультативні референдуми), результати яких розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відповідними державними органами.
У подальшому виконавчим комітетом Ошихлібської сільської ради прийнято рішення від 03.04.2008 р. № 32/5 “Про оформлення права комунальної власності на незавершену будівництвом будівлю нової церкви”, яким вирішено оформити право комунальної власності на незавершену будівлю нової церкви загальною внутрішньою площею 267 м2, що знаходиться в селі Ошихліби, за територіальною громадою села в особі Ошихлібської сільської ради (пункт 1), присвоїти будівлі нової церкви поштову адресу вулиця Незалежності-71 село Ошихліби Кіцманського району Чернівецької області (пункт 2), на підставі цього рішення Ошихлібській сільський раді видати свідоцтво про право комунальної власності, яке підлягає реєстрації в Кіцманському РБТІ (пункти 3, 4, т.с. 1, а.с. 16).
16.10.2009 року відповідачем прийнято рішення ХХІІІ сесії V скликання № 81-ХХІІІ/09 “Про розгляд заяви”, яким дозволено релігійній організації Свято-Миколаївської УПЦ КП провести планіровку та благоустрій території навколо будівлі нової церкви, зробити навкруг будівлі відмостку, між будівлями нової та старої церков встановити огорожу (т.с. 1, а.с. 19).
Згідно абз. 2 ст. 1, ч. 1 ст. 6 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” територіальна громада -це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, яка визнається первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
Відтак, територіальна громада і релігійна громада -суть різні поняття.
Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом.
Ч. 2 ст. 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
У даній справі встановлено, що будівля нової церкви не завершена будівництвом, акт введення в експлуатацію будівлі відсутній.
З виготовленої на спірний об'єкт інвентарної справи видно, що поряд із старою церквою по вул. Незалежності,71 у с. Ошихліби збудовано будівлю нової церкви (літ. “Б-І”), однак відсоток готовності будівлі в установленому порядку не визначався (т.с. 1, а.с. 160-164).
Таким чином, на даний час спірний об'єкт не можна розцінювати як об'єкт нерухомого майна в розумінні ЦК України, на яке в установленому порядку можна зареєструвати право власності та видати відповідне свідоцтво.
Згідно з ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
З наданих позивачем документів видно, що він приймав участь у будівництві нової церкви у с. Ошихліби, відтак, за змістом ч. 3 ст. 331 ЦК України має право власності на будівельні матеріали та інші активи, витрачені на таке будівництво.
Однак, позивач не виступав замовником будівництва нової церкви, не одержав в установленому порядку земельну ділянку під будівництво та не виготовлював проектно-кошторисної документації, тобто не може вважатися замовником будівництва нової церкви в с. Ошихліби у розумінні ст. 875 ЦК України.
Не є замовником будівництва нової церкви й відповідач, який хоча й замовив виготовлення робочого проекту церкви, однак не укладав договору на її будівництво, не одержував як замовник відповідних дозвільних документів тощо.
Разом з тим відповідач як самостійно так і спільно з головою парафіяльної ради Української Православної церкви святого Костянтина і Єлени опікувався будівництвом нового храму, звертався з клопотанням до виробників будівельних матеріалів за благодійною допомогою на будівництво нової церкви в с. Ошихліби (т.с. 2, а.с. 193-198). Однак, здійснення відповідачем матеріальних витрат на будівництво нової церкви судом не встановлено.
Окрім того, в даній справі та в справах №№ 5/163 і 9/94 встановлено, що в будівництві нової церкви приймали участь не лише позивач та відповідач, а й члени релігійної громади Свято-Миколаївської Української Православної церкви Київського Патріархату, колгосп “Маяк”, мешканці села -члени територіальної громади с. Ошихліби, інші особи, коло і розмір внесків яких на даний час достовірно не встановлено.
Пожертвуване на будівництво нового храму колгоспом “Маяк” в розмірі 14000000 крб. за змістом ч. 3 ст. 18 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” та виходячи з того, що відповідне пожертвуване ним передавалося Ошихлібській апостольській православній церкві Костянтина і Єлени (позивачеві), слід вважати власністю останньої (т.с. 2, а.с. 192).
Однак, у межах даної справи суд не має підстав для встановлення розміру витрат на будівництво нової церкви учасників провадження у справі, а також встановлення інших осіб, які брали участь у будівництві нової церкви в с. Ошихліби, та розміру їх участі з огляду на предмет спору та обсяги доказування в справі № 10/53.
Відтак, слід визнати, що оскільки споруда нової церкви в с. Ошихліби будувалася зусиллями не лише позивача, а й інших осіб, дана споруда є незавершеною і не має статусу об'єкта нерухомого майна, то всі особи, які прийняли участь у спорудженні цієї церкви, мають право власності на ту частину майна (активів, коштів, будівельних матеріалів, обладнання тощо), яку вони затратили на її будівництво (окрім пожертвуваного, яке набувається у власність особою, якій воно передане).
Відтак, суд доходить висновку, що незавершена будівництвом споруда нової церкви в с. Ошихліби є об'єктом спільної сумісної власності осіб, що прийняли участь у її будівництві, і яка до її реєстрації в установленому порядку не вважається об'єктом нерухомого майна у розумінні ст. 181, ч. 3 ст. 331 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном, вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.
Наділяючи в ч. 3 ст. 369 ЦК України співвласників правом уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном, закон при цьому не розкриває форму такого “уповноваження”.
З урахуванням законодавства, що визначає порядок розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, суд вважає, що формою уповноваження співвласниками одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном є укладення відповідного договору між усіма співвласниками або написання заяви кожним з них про наділення одного із співвласників такими повноваженнями.
Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Як зазначалося вище, згідно з ч. 1 ст. 46 Закону України “Про всеукраїнський та місцевий референдуми в Україні” з метою виявлення волі громадян при вирішенні важливих питань загальнодержавного та місцевого значення у передбаченому цим Законом порядку можуть проводитися всеукраїнські та місцеві дорадчі опитування громадян України (консультативні референдуми), результати яких розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відповідними державними органами.
Проведене 4 червня 2006 року в с. Ошихліби таємне опитування по визначенню власності новозбудованої церкви за своїм змістом підпадає під визначення дорадчого опитування в розумінні Закону України “Про всеукраїнський та місцевий референдуми в Україні” і його результати враховані Ошихлібською сільською радою під час прийняття рішення ІІІ сесії V скликання Ошихлібської сільської ради від 05.06.2006 р. № 18/3, яким, зокрема, взято до відома результати волевиявлення громадян села шляхом таємного опитування по визначенню статусу нової церкви та дано згоду на прийняття у комунальну власність територіальної громади села на баланс Ошихлібської сільської ради незавершеної будівництвом будівлі нової церкви.
Однак, ані волевиявлення громадян села на передачу незавершеної будівлі церкви в комунальну власність, ані наявність згоди сільської ради на таке прийняття самі по собі не є підставою для виникнення у відповідача права на оформлення комунальної власності на спірне майно.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України). Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.
У ч. 1 ст. 18 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” зазначено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом
Відтак, в силу різного юридичного змісту та правового регулювання волевиявлення територіальної громади під час опитування (ст. 46 Закону України “Про всеукраїнський та місцевий референдуми в Україні”) і волевиявлення власників спільного майна щодо розпорядження таким майном (ст. 369 ЦК України) не є тотожними юридичними конструкціями, відтак, як волевиявлення територіальної громади під час опитування, так і згода сільради на прийняття в комунальну власність незавершеної будівлі нової церкви в с. Ошихліби не є правочинами, на підставі яких у відповідача виникло право набути у власність спірне майно.
Окрім того, у випадку наявності згоди органу місцевого самоврядування на одержання в комунальну власність об'єкта майна, щонайменше, повинна відбутися процедура передачі цього об'єкта від уповноваженої особи до набувача.
Однак у справі з'ясовано, що спірний об'єкт майна створювався спільними зусиллями певного кола осіб, персональний склад яких достеменно не встановлений, і відповідачем не доведено, що котрийсь із співвласників мав повноваження на розпорядження спільним майном в порядку, передбаченому ст. 369 ЦК України, і передав спірне спільне майно в комунальну власність.
У вирішенні зазначеного питання суд за аналогією закону (ст. 8 ЦК України) виходить з положень Закону України “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності”, згідно з ч. 3 ст. 1 якого передача у державну або комунальну власність об'єктів права інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законом або рішеннями відповідних місцевих рад.
Відповідно до ст. 6 цього Закону передача об'єктів здійснюється комісією з питань передачі об'єктів, до складу якої входять представники виконавчих органів відповідних рад, місцевих органів виконавчої влади, органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій, фінансових органів, підприємств, трудових колективів підприємств, майно яких підлягає передачі, а згідно ч. 5 ст. 7 передача оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії.
Нічого цього до оформлення відповідачем права комунальної власності на спірну незавершену будівництвом будівлю нової церкви рішенням від 03.04.2008 р. № 32/5 “Про оформлення права комунальної власності на незавершену будівництвом будівлю нової церкви” не відбувалося.
Відтак, слід констатувати, що правових підстав для оформлення права комунальної власності зазначеним рішенням у відповідача не було.
Пунктом 6.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого Міністерством юстиції України від 7 лютого 2002 року N 7/5 (в редакції, чинній станом на день прийняття спірного рішення відповідача від 03.04.2008 р. № 32/5), передбачені особливості оформлення органами місцевого самоврядування права власності на нерухоме майно з видачею свідоцтва про право власності.
Згідно з цим пунктом оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності провадиться місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування:
- фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію;
- власникам спільних будівель, які на законних підставах зробили перебудову, прибудову, унаслідок чого змінилися належні їм частки. У разі, якщо співвласники не згодні змінити частки добровільно, це питання вирішується в судовому порядку;
- членам житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу, товариства або об'єднання, які повністю внесли свої пайові внески;
- юридичним особам у разі внесення до статутного фонду об'єктів нерухомого майна їх засновниками;
- фізичним особам та юридичним особам, які в разі ліквідації (реорганізації) підприємства, об'єднання, організації отримали у власність у встановленому законодавством порядку нерухоме майно підприємства, об'єднання, організації, що ліквідовується;
- фізичним особам та юридичним особам, що вийшли зі складу засновників підприємства і за рішенням засновників (власників) отримали у власність об'єкт нерухомого майна, переданий їм за актом приймання-передавання;
- інвесторам, які у встановленому законодавством України порядку отримали у власність об'єкти нерухомого майна або його частини, побудовані за їх кошти, за наявності відповідного рішення місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, акта приймання-передавання об'єкта (частини) інвестору;
- реабілітованим громадянам, яким повернуто у власність належні їм об'єкти нерухомого майна з представленням рішень комісій з реабілітації про повернення цього майна;
- у разі виділення окремого будинку зі складу об'єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше будинків (будівель);
- фізичним та юридичним особам при представленні договору про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна, акта про прийняття об'єкта в експлуатацію та акта приймання-передавання цього об'єкта;
- фізичним та юридичним особам на об'єкти нерухомого майна, які в установленому порядку переведені із житлових у нежитлові і навпаки, при наданні рішення відповідного органу;
- фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна, крім правовстановлювальних документів, передбачених у додатку 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно.
Як видно з обставин справи, відповідачем оформлено право комунальної власності на спірне майно за відсутності передбачених Пунктом 6.1 Тимчасового положення підстав та правовстановлювальних документів.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Закон також проголошує, що всі суб'єкти права власності є рівними перед законом, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст.ст. 318, 319, 321 ЦК України).
Згідно з Законом України “Про свободу совісті та релігійні організації” визнається, що релігійні організації можуть бути власниками будівель, предметів культу, об'єктів виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорту, коштів та іншого майна, необхідного для забезпечення їх діяльності і володіють, користуються та розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності (ст. 18 Закону).
У даній справі судом установлено що позивач брав участь у спорудженні недобудованої будівлі нової церкви, тому в силу ст. ч. 3 ст. 331 ЦК України вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були ним використані в процесі цього будівництва, і має право володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном з дотриманням вимог ст. 369 ЦК України.
Також у ході судового розгляду суд з'ясував відсутність згоди щонайменше одного співвласника - позивача на розпорядження спірним майном у вигляді передачі його в комунальну власність, а волевиявлення територіальної громади (мешканців) с. Ошихліби Кіцманського району під час таємного опитування 04.06.2006 р. не є згодою співвласників спільного майна в розумінні ст. 369 ЦК України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що прийнявши рішення від 03.04.2008 р. № 32/5 про оформлення комунальної власності на незавершену будівлю нової церкви за територіальною громадою села в особі Ошихлібської сільської ради за відсутності спільної згоди співвласників зазначено будівлі, відповідач порушив права позивач як співвласника спірного майна.
Частиною 1 ст. 1 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України порушене право особи може бути захищене шляхом визнання повністю або частково недійсними актів державних чи інших органів.
За своїм правовим змістом акт державного чи іншого органу -це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законами компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Вирішуючи дану справу по суті, суд виходить також з того, що спір між сторонами виник у зв'язку із здійсненням правомочностей власності, а тому не є спором адміністративної юрисдикції (т.с. 1, а.с. 65,89).
Вимога позивача скасувати та визнати нечинними рішення виконкому за своїм правовим змістом полягає у позбавленні оспорюваних рішень правової (обов'язкової) сили, що за юридичною термінологією здійснюється шляхом визнання акту недійсним (ст. 16 ЦК, ст. 20 ГК, ст. 12 ГПК України).
Відтак, оскільки оспорюване рішення відповідача від 03.04.2008 р. № 32/5 прийнято без належних правових підстав і порушує права позивача, його належить визнати недійсним.
Вирішуючи питання про те, належить визнати це рішення недійсним повністю, чи в окремій частині, суд бере до уваги, що пункти 2 (про присвоєння поштової адреси будівлі нової церкви) і 3 (про реєстрацію свідоцтва на право власності в Кіцманському РБТІ) є похідними від незаконного рішення про оформлення права комунальної власності на незавершену будівлю нової церкви, викладеного в п. 1 рішення, тому рішення виконавчого комітету Ошихлібської сільської ради від 03.04.2008 р. № 32/5 належить визнати недійсним у повному обсязі.
Розглянувши позову вимогу про скасування і визнання нечинним рішення ХХІІІ сесії V скликання № 81-ХХІІІ/09 16.10.2009 року “Про розгляд заяви”, суд дійшов висновку, що це рішення також належить визнати недійсним.
Цим рішенням дозволено релігійній організації Свято-Миколаївської УПЦ КП провести планіровку та благоустрій території навколо будівлі нової церкви, зробити навкруг будівлі відмостку, між будівлями нової та старої церков встановити огорожу.
Відповідно до частини першої статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування вирішують, крім передбачених в Основному Законі України, й інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
За правовою позицією Конституційного Суду України предметами відання місцевого самоврядування є не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення.
Перелік таких питань визначено у Конституції України та Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні”.
Пунктами 42 та 44 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації та встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність, а згідно п. 7 ст. 31 цього Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою виробничих територій, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
Повноваження сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів визначені також у ч. 1 ст. 10 Закону України “Про благоустрій населених пунктів”.
У рішенні Конституційного Суду України від 01.04.2010 р. № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів “а”, “б”, “в”, “г” статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їхньої компетенції, є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу.
Отже, за законом виконання органом місцевого самоврядування визначених законодавством повноважень щодо благоустрою території населеного пункту є реалізацією наданих йому як суб'єкту владних повноважень функцій і спори з приводу відповідних рішень органу місцевого самоврядування є справами адміністративної юрисдикції і не підвідомчі господарським судам.
Однак, досліджуючи зміст рішення відповідача № 81-ХХІІІ/09 16.10.2009 року “Про розгляд заяви”, суд дійшов висновку, що приймаючи це рішення, відповідач діяв не як суб'єкт владних повноважень, який надає дозвіл на проведення благоустрою на підставі відповідних законодавчих і нормативних приписів та проектної документації, а як власник будівлі нової церкви, який дозволив іншій особі (релігійній організації Свято-Миколаївської УПЦ КП) опорядити територію навколо належного йому майна.
Проте вище господарський суд дійшов висновку, що відповідач не мав підстав для набуття (оформлення) у комунальну власність спірної будівлі, а тому не володіє повноваженнями власника щодо надання дозволу на благоустрій території навколо цієї будівлі.
Разом з тим, це рішення відповідача порушує права позивача, який є власником будівельних матеріалів та інших активів, укладених у будівництво нової церкви, і також може претендувати на участь у благоустрої навколишньої території.
Доводи відповідача, що особа, яка підписала позовну заяву, і сам позивач не мають процесуальної дієздатності, спростовуються наявними у справі доказами (10,11-12,13,20,21).
Посилання відповідача на те, що земельна ділянка під будівлею нової церкви не виділена позивачеві в установленому порядку, а перебуває в комунальній власності, що робочий проект церкви було замовлено сільською радою і що саме власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно, суд до уваги не бере, оскільки на даний час нова будівля церкви не завершена будівництвом, матеріальної участі відповідача у будівництві нової церкви суд не встановив, а позивач приймав участь у її спорудженні й відповідно до ч. 3 ст. 331 ЦК України вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які ним були використані в процесі цього будівництва.
Твердження відповідача, що нова церква будувалася не за кошти релігійної організації (позивача) як юридичної особи, а на пожертви окремих громадян і підприємців, які знаходяться на території села також не в повній мірі відповідають дійсності.
З наявних у матеріалах справи документів видно, що позивачу передавалися пожертви на будівництво нової церкви і встановлено використання цих пожертв на таке будівництво.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом.
У даному випадку посилання відповідача на ст. 730 ЦК України є недоречним, тому що у разі пожертви речі, які були її предметом, переходять у власність одержувача пожертви, відтак, твердження позивача, що релігійна організація Української Православної Свято-Костянтинівської церкви є власником пожертв, які передавалися її парафіянами для будівництва нової церкви, та, відповідно, й частини спільного майна, створеного за рахунок таких пожертв, відповідає вимогам закону і фактичним обставинам справи.
Посилання відповідача на постанову Вищого господарського суду України від 22.05.2007 р. у справі № 5/163 як на преюдиційне судове рішення, в якому встановлено, що позивач не брав участі в будівництві нової церкви, суд до уваги не бере, оскільки зазначеною постановою скасовано рішення господарського суду Чернівецької області від 11.12.2006 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.02.2007 р. по справі № 5/163 у тому числі з тих підстав, що попередні судові інстанції не встановили, що власне являє собою спірне майно -завершену будівництвом та прийняту до експлуатації будівлю (споруду), право власності на яку зареєстровано в установленому порядку, або ж матеріали, обладнання тощо, використані в процесі будівництва.
Під час нового розгляду справи № 5/163 у рішенні господарського суду Чернівецької області від 12.10.2007 р., залишеному в силі постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.06.2008 р. та постановою Вищого господарського суді від 28.10.2008 р., суд констатував, що будівництво нової церкви здійснювалося загальними зусиллями, в тому числі за рахунок пожертвувань прихожан, однак висновку, що релігійна організація Української Православної Свято-Костянтинівської церкви не брала участі у будівництві нової церкви, у цьому судовому рішенні не міститься (т.с. 1, а.с. 56-60).
Натомість у даній справі № 10/53 на підставі наданих позивачем доказів установлено, що він брав участь у будівництві спірної культової споруди.
Доводи позивача, що облік пожертв і розрахунки за матеріали проводилися через рахунок Ошихлібської апостольської православної церкви Костянтина і Єлени у той час як офіційна назва позивача інша -релігійна організація Української Православної Свято-Костянтинівської церкви і це є суть різні юридичні особи суд до уваги не бере.
Як у даній справі, так і в справах № 5/163 та 9/94 встановлено, що з дня державної реєстрації статуту позивача 20.11.1991 року до дня державної реєстрації третьої особи - 21.02.2006 р. іншої зареєстрованої в установленому порядку релігійної організації в с. Ошихліби Кіцманського району Чернівецької області, аніж релігійна організація Української Православної Свято-Костянтинівської церкви не було. Зазначення позивачем у своїй назві в окремих випадках слова “апостольська” свідчить не про те, що це інша релігійна організація, а про окреме посилання на одну з відмінних ознак Української Православної церкви (Українська Православна Церква), до складу якої відноситься позивач.
Отже, суд доходить висновку, що виписки по банківському рахунку, чекові книжки та інші первинні документи, на які позивач посилається в обґрунтування своїх вимог, є належними доказами по справі.
Доводи третьої особи, наведені у відзиві (т.с. 1, а.с. 61-63) та продовженнях до відзиву (т.с. 1, а.с. 83-85, т.с. 2, а.с. 200-201) також не спростовують встановленого в судовому засіданні факту, що позивач як релігійна організація -юридична особа брав участь у будівництві нової церкви в с. Ошихліби і є власником частини будівельних матеріалів та інших активів, витрачених на це будівництво. Разом з тим, з огляду на предмет спору розмір такої участі не є предметом дослідження у даній справі.
За таких обставин позов належить задовольнити, судові витрати стягнути з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1, 12, 49, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним рішення виконавчого комітету Ошихлібської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області від 03 квітня 2008 року № 32/5 “Про оформлення права комунальної власності на незавершену будівництвом будівлю нової церкви”.
3. Визнати недійсним рішення ХХІІІ сесії V скликання Ошихлібської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області від 16 жовтня 2009 року № 81-ХХІІІ/09 “Про розгляд заяви”.
4. Стягнути з Ошихлібської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області (с. Ошихліби Кіцманського району Чернівецької області, код ЄДРПОУ 04417530) на користь релігійної організації Української Православної Свято-Костянтинівської церкви (с. Ошихліби Кіцманського району Чернівецької області, код ЄДРПОУ 22852086) 170 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
У судовому засіданні 10.12.2010 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Оформлене у відповідності до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України рішення підписане 13 грудня 2010 р.
Суддя Т.І. Ковальчук