Миколаївський районний суд Миколаївської області
Справа № 945/665/25
Провадження № 2-а/945/6/26
16 лютого 2026 року Миколаївський районний суд Миколаївської області у складі: головуючого судді Войнарівського М.М., з участю секретаря судового засідання Будак К.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови № 368 від 27.03.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 210-1 ч.3 КУпАП,-
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського районного суду Миколаївської області з позовом сформованому в системі «Електронний суд» до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови № 368 від 27.03.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 210-1 ч.3 КУпАП.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 17 березня 2025 року він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про взяття на військовий облік. У ході перевірки його облікових даних було встановлено, що він був знятий з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_3 24 лютого 2009 року та не став повторно на облік. Внаслідок цього було винесено постанову про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення із накладенням штрафу у розмірі 17 000 грн. Вважає дане рішення незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має ґрунтуватися на законах, що діяли на момент вчинення правопорушення. Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Законодавчі акти, на які посилається Відповідач, набрали чинності значно пізніше за дату вчинення позивачем правопорушення, а тому не можуть застосовуватися у даному випадку. Факт зняття позивача з обліку мав місце у 2009 році, відповідно до законодавства, що діяло на той момент. Норма ч. 3 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та "Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних і резервістів", затверджені постановою КМУ №1487 від 30.12.2022 року, не можуть бути застосовані ретроактивно, оскільки ці нормативно-правові акти були прийняті після вчинення позивачем дій. Згідно зі ст. 38 КУпАП, адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше ніж через три місяці з дня вчинення правопорушення. У даному випадку, якщо вважати правопорушенням факт невчасного взяття на облік, то воно було вчинене ще у 2009 році. Відповідно, строки давності для притягнення позивача до відповідальності на його думку давно минули. У ході розгляду справи не було враховано пояснень та доводів щодо обставин зняття з обліку позивача. Постанова була винесена без належного вивчення всіх матеріалів справи, що порушує принципи об'єктивного розгляду справи. На підставі вищенаведеного просить визнати постанову № 368 від 27 березня 2025 року про накладення адміністративного стягнення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП незаконною, скасувати її та припинити провадження у справі через закінчення строків притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Позивачем ОСОБА_1 подано заяву про розгляд справи без участі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився. Правом на подачу відзиву на позов не скористався.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 27.03.2025року постановою №368 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, винесеною начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 притягнуто позивача до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у сумі 17000,00 грн.
Суть адміністративного правопорушення: 17.03.2025 о 15:00 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернувся ОСОБА_1 із заявою про взяття на військовий облік. В ході перевірки військово-облікових даних встановлено, що ОСОБА_1 знятий з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_3 24.02.2009 та по теперішній час, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Проте станом на 17.02.2025року до ІНФОРМАЦІЯ_2 за місцем проживання та реєстрації для взяття на військовий облік своєчасно не звернувся, чим порушив вимоги ч.3 ст. 37 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу", п.1 пп1.7 «Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених КМУ від 30.12.2022 №1487, чим вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Відповідно до ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість прийнятої постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Таким чином, досліджуючи питання правомірності застосування адміністративної відповідальності до позивача у вказаних спірних правовідносинах, суд перевіряє, чи були у відповідача по справі підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності з прийняттям постанови про адміністративне правопорушення з визнанням його вини у вчиненні адміністративного правопорушення та накладення стягнення.
Підставами для визнання протиправними дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов'язковою умовою для визнання таких дій/бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства. Це право передбачено ч. 2 ст.55 Конституції України та статтею 6 КАС України.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Стаття 9 КУпАП передбачає, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
За змістом ст.245 КУпАП завданням в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ч.1 ст.245 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Згідно зі ст.278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Стаття 280 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Приписами ст.251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Так, згідно Указу Президента України №303/2014 від 17.03.2014 «Про часткову мобілізацію» було прийнято рішення про оголошення та проведення часткової мобілізації, а отже з цього періоду в Україні діє особливий період.
Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан. З цієї дати діє воєнний стан, а тому порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію є підставою для притягнення до відповідальності саме за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», ч. 1 ст. 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний. Військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.ч. 1, 3, 5 ст. 33 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»).
Статтею 38 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" (в редакції чинній станом на час зміни позивачем місця реєстрації) визначено, що військовозобов'язані та призовники у разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси, освіти, місця роботи і посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про це орган, де вони перебувають на військовому обліку.
Стаття 37 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", передбачала обов'язок військовозобов'язаних та призовників після прибуття на нове місце проживання у семиденний строк стати на військовий облік. Частиною 4 статті визначено, що зняттю з військового обліку у військових комісаріатах підлягають громадяни, які вибувають в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) України на постійне або тимчасове проживання на строк більше трьох місяців (відрядження, навчання, відпустка, лікування тощо).
Пунктом 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (у редакції чинній станом на день винесення оспорюваної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та дату розгляду справи у суді) визначено, що взяттю на військовий облік військовозобов'язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України: які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву; призовники, які пройшли базову загальновійськову підготовку з додержанням умов, передбачених частиною одинадцятою статті 1 цього Закону; які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" та підлягають взяттю на військовий облік військовозобов'язаних; військовозобов'язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; які набули громадянство України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов'язаних; зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України; які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від направлення для проходження базової військової служби; які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників; які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі; які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку; які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань.
Відповідно до ч. 3 ст. 37 цього Закону призовники, військовозобов'язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов'язані в семиденний строк стати на військовий облік.
Так, механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, додатком 2 до якого затверджені Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У пункті 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженому Постановою Кабінету міністрів України від 30.12.2022 №1487, закріплено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Пунктом 1 Правил військового обліку передбачено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, зокрема:- перебувати на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання;- у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки;- прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів;- особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання прибувати із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу), який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, для взяття на військовий облік;- особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів".
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач станом на день винесення оспорюваної постанови повідомив районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки про зміну свого місця проживання/перебування.
Також відповідно до примітки ст.210 КУпАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Слід зазначити, що згідно із ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частині сьомій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).
Адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
Згідно з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 03.05.2018 по справі № 487/2854/17, КУпАП не містить визначення поняття "триваюче" правопорушення. Проте, в теорії адміністративного права під триваючим правопорушенням розуміють тривале невиконання вимог правової норми у вигляді дії або бездіяльності. Характер триваючого правопорушення оцінюється судом у кожному конкретному випадку індивідуально. Триваюче правопорушення це проступок, пов'язаний з тривалим неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом.
Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом усього часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми.
Таким чином, 24.02.2009 у позивача виник обов'язок у семиденний строк після прибуття до нового місця проживання стати на військовий облік, тобто до набуття чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Однак, порушення позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію було виявлене в особливий період, що знайшло своє відображення у постанові, відтак вказане правопорушення є триваючим.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оспорювана постанова, ухвалена уповноваженою посадовою особою, в порядку та спосіб, встановлені законодавством, стягнення накладено в межах санкції статті КУпАП та з дотриманням строків накладення адміністративного стягнення, а тому підстави для задоволення позовної заяви відсутні.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 КАС України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову, що відповідає правій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 14.03.2018 у справі № 760/2846/17 та від 14.02.2018 по справі № 536/583/17.
У відповідності до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову належить відмовити повністю.
Згідно з вимогами ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, витрати зі сплати судового збору належить віднести на рахунок позивача.
На підставі наведеного, керуючись статтями 2,5,9,72,73,77,78,134,139,241-246, 250, 255, 268-272, 286,295,297 КАС України, суд,-
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; паспорт № НОМЕР_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрований: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ) про скасування постанови № 368 від 27.03.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 210-1 ч.3 КУпАП, - залишити без задоволення.
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 286 КАС України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення.
Згідно з положеннями ст. 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя М. М. Войнарівський