19 лютого 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/216/26
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевякова І.С. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 10.11.2025 №262540017774 про відмову у перерахунку пенсії;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 09.08.1991 по 02.07.1993, з 05.07.1993 по 18.02.1998, з 19.05.1998 по 10.12.1998 та здійснити відповідний перерахунок пенсії з 03.11.2025.
Під час розгляду справи суд
ОСОБА_1 (далі також позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі також відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області), про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Аргументи учасників справи
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що звернулася до територіального органу Пенсійного Фонду України із заявою про зарахування до страхового стажу періодів роботи з 09.08.1991 по 02.07.1993 та з 05.07.1993 по 10.12.1998 згідно трудової книжки від 30.08.1982 року Серії НОМЕР_1 . За принципом екстериторіальності вказана заява розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області. В рішенні від 10.11.2025№262540017774 відповідач зазначив, що з аналізу трудової книжки серії НОМЕР_2 встановлено: в записі 09.08.1991- 02.07.1993 виправлення наказу про прийняття на роботу; в записі 05.07.1993 - 10.12.1998 - звільнення скріплене печаткою УРСР.
На думку позивача, твердження відповідача про те, що період роботи не можна зарахувати до страхового стажу через печатки УРСР, не ґрунтується на жодній нормі законодавства. Право на пенсію визначається наявністю стажу, а не формальними недоліками у печатках чи оформленні трудової книжки.
Крім того, позивач зауважувала, що відповідач не надав пояснень, чому не зарахував період з 19.05.1998 по 10.12.1998 перебування на обліку в Калінінському районному центрі зайнятості м. Донецька (записи №15 та №16) до страхового стажу ОСОБА_1 , оскільки скріплення наказу про звільнення печаткою УРСР стосується попереднього запису про роботу, а саме періоду з 05.07.1993 по 18.02.1998. Щодо записів №15 та №16, вони зроблені чітко, не містять виправлень, скріплені належною печаткою. Тому ОСОБА_1 стверджувала, що підстав не зарахувати до страхового стажу позивача період з 19.05.1998 по 10.12.1998 немає.
Відповідач позов не визнав, у поданому 05.02.2026 відзиві представник відповідача навів загальні норми пенсійного законодавства, які стосуються порядку призначення пенсії.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.
Обставини справи, встановлені судом
ОСОБА_1 звернулася зі заявою за №18416 для здійснення перерахунку пенсії "зміна надбавки", в якій просить зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 09.08.1991 no 02.07.1993 та з 05.07.1993 по 10.12.1998.
З урахуванням принципу екстериторіальності заяву та документи ОСОБА_1 було передано на розгляд ГУПФУ в Полтавській області та прийнято рішення від 10.11.2025 №262540017774 про відмову у перерахунку пенсії.
У рішенні зазначено, що здійснивши аналіз трудової книжки серії НОМЕР_2 встановлено:
- в записі 09.08.1991 - 02.07.1993 - виправлення наказу про прийняття на роботу;
- в записі 05.07.1993 - 10.12.1998 - звільнення скріплене печаткою УРСР.
Не погодившись із відмовою у перерахунку пенсії, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.
Норми права, які підлягають застосуванню
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року (далі Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно частини першої статті 26 Закон №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-ХІІ) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція № 58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до пункту 2.4. Інструкція № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок № 637.
Згідно пункту 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).
В пункті 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
У пункті 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 передбачено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Висновки щодо правозастосування
У даному адміністративному спорі відповідач піддав сумніву страховий стаж ОСОБА_1 в частині періодів роботи позивача
- з 09.08.1991 - 02.07.1993 - виправлення наказу про прийняття на роботу;
- з 05.07.1993 - 10.12.1998 - звільнення скріплене печаткою УРСР.
Суд наголошує, що необхідною підставою для зарахування стажу є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ГУПФУ в Полтавський області не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не формальна правильність записів у трудовій книжці.
Тож, право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов'язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №307/541/17 року, який виклав у постанові від 19.12.2019.
Дослідивши матеріали справи, обставини спірних правовідносин, доводи сторін, надавши оцінку наданих доказів, суд дійшов висновку, що у оформленні трудової книжки позивача - немає недоліків, про які відповідач стверджував. Більше того, якби навіть стверджувані недоліки існували, наприклад нечіткість відбитку печатки - вони не є такими, з яких неможливо встановити факт роботи позивача на відповідній посаді у відповідний спірний період часу.
Суд звертає увагу, що відповідачем не оспорюється сплата роботодавцем страхових внесків за позивача у спірний період, отже факт роботи ОСОБА_1 за період з 09.08.1991 - 02.07.1993, з 05.07.1993 - 10.12.1998 підтверджується, з-поміж іншого, фактом відрахування до Пенсійного фонду страхових внесків за період з 06.06.1985 по 16.03.1987, з 05.07.1993 - 10.12.1998.
Суд погоджується з доводами відповідача про наявність виправлення в записі №10 "09.08.1991 зарахована на посаду лікаря ГБО", а саме в графі 4 в даті наказу про прийняття на роботу 09.08.1991 наведена цифра "1", однак, таке виправлення не може бути розцінене відповідачем як відсутність запису в трудовій книжці в цілому та не дає права пенсійному фонду не враховувати до страхового стажу період роботи з 06.06.1985 по 16.03.1987 роки. Як наслідок вказане не дає права позбавляти позивача її законного права на соціальний захист, гарантований державою.
З аналогічних підстав суд визнає період роботи позивача в Центральній клінічній лікарні №16 з 05.07.1993 - 18.02.1998 (записи №12-14 трудової книжки) протиправно не зарахованим до страхового стажу з підстав скріплення запису про звільнення печаткою Центральної районної лікарні №16, що має символіку УРСР.
При цьому, суд погоджується з доводами позивача, що період перебування позивача на обліку в центрі зайнятості з 09.05.1998 по 10.12.1998 (записи трудової книжки №15-16) відповідачем безпідставно віднесено (додано) до періоду роботи позивача в Центральній клінічній лікарні №16.
Жодних пояснень причин об'єднання цих двох періодів та незарахування періоду перебування на обліку в центрі зайнятості з 09.05.1998 по 10.12.1998 з підстави скріплення попереднього запису про роботу печаткою з відбитком, що має символіку УРСР, відповідачем у відзиві не наведено.
Отож, період перебування позивача на обліку в центрі зайнятості з 09.05.1998 по 10.12.1998 має бути зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 .
Суд звертає увагу, що приписи пункту 3 Порядку №637 застосовуються тільки у разі відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Виправлення в записі дати наказу на записі про прийняття на роботу, чи використання печатки старого зразка не може бути розцінена відповідачем як відсутність записів в трудовій книжці чи відсутність трудової книжки в цілому.
Відповідно до положень Порядку ведення трудових книжок колгоспників врегульовано Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310, а також Порядку ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначався Інструкцією, затвердженого постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року №162 та Інструкції “Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 вбачається, що заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником. Отже, відповідальним за заповнення трудової книжки вперше, в тому числі і внесення до неї записів на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки, є підприємство - роботодавець, а відтак відсутня вина позивача в тому, що в трудовій книжці роботодавцем заповнено із порушенням відомості про особу в трудовій книжці.
Позивач не може нести відповідальність за правильність заповнення та ведення трудової книжки, а отже не може бути обмежена в праві неврахування до трудового стажу періоду роботи на підприємстві внаслідок порушення відділом кадрів правил оформлення записів у трудовій книжці.
Враховуючи наведене, суд вважає, що в даній справі не існує підстав для відмови позивачу у визначенні загального трудового стажу на підставі трудової книжки, оскільки внесення записів до трудової книжки не здійснювалось позивачем.
За приписами частини третьої статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Саме відповідачу 2 Законом надано право щодо отримання відповідних документів від підприємств, організацій і окремих осіб (у тому числі позивача, але не виключно), видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевірка обґрунтованості їх видачі, достовірності поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню тощо.
Cуд зазначає, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи позивача з 09.08.1991 по 02.07.1993, з 05.07.1993 по 18.02.2098, з 19.05.1998 по 10.12.1998 відповідачем суду не надано, а тому, на думку суду, їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи та не вжито всіх заходів для його перевірки.
Відновити порушене право позивача має той суб'єкт владних повноважень, який його порушив.
Отже, рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 10.11.2025 №262540017774 щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 09.08.1991 по 02.07.1993, з 05.07.1993 по 18.02.2098, та періоду перебування на обліку в центрі зайнятості з 19.05.1998 по 10.12.1998 є протиправним.
Враховуючи фактичні обставини даної справи, суд вважає, що зарахування періодів з 09.08.1991 по 02.07.1993, з 05.07.1993 по 18.02.2098, з 19.05.1998 по 10.12.1998 до страхового стажу є варіантом правомірної поведінки, від якого відповідач безпідставно ухилився, тому це питання не може бути віднесено до дискреційних повноважень органу пенсійного фонду з огляду на приписи чинного пенсійного законодавства.
Отже, суд приходить до висновку про зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періодів з 09.08.1991 по 02.07.1993, з 05.07.1993 по 18.02.2098, з 19.05.1998 по 10.12.1998 та провести з 03.11.2025 (з дати звернення) перерахунок пенсії з урахуванням зарахованого страхового стажу.
Таким чином позов підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат
Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Позивачем сплачено судовий збір у сумі 1064,96 грн.
З огляду на ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог, суд визнає за доцільне стягнути на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 1064,96 грн з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Щодо клопотання позивача про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 4500,00 грн.
Відповідно до частин першої та другої 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частинами першою, четвертою, сьомою, дев'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 справі №810/3806/18, від 19.09.2019 у справі №826/8890/18.
З матеріалів справи виявлено, що позивач, обґрунтовуючи понесені витрати на правову допомогу, подала суду: договір про надання правової допомоги від 04.12.2025, акт приймання-передачі наданих послуг від 04.12.2025, скановані копії яких знаходяться в матеріалах електронної справи.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на правову допомогу, суд приймає до уваги позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, викладену, зокрема у постанові від 19.03.2025 у справі №320/39247/23, згідно з якою обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Отже, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 19.03.2025 у справі №320/39247/23 дійшов висновку, що за відсутності клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, вирішуючи питання розподілу судових витрат, не може оцінювати відповідність їх розміру критеріям, що передбачені частині п'ятій статті 134 КАС України, та, відповідно, самостійно зменшувати розмір заявлених до відшкодування сум (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 125967515).
Аналогічний приклад правозастосування продемонстрований також об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема у постановах від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, та Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду від 13.03.2025 у справі № 275/150/22.
У даному публічно-правовому спорі клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн відповідачем не подавалось, жодних заперечень або контр-розрахунків до заявленої позивачем суми відповідних витрат не заявлено.
Таким чином, заява позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн, на переконання суду, є обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню у повному обсязі.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 10.11.2025 №262540017774.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 09.08.1991 по 02.07.1993, з 05.07.1993 по 18.02.1998, з 19.05.1998 по 10.12.1998 та провести з 03.11.2025 перерахунок пенсії з урахуванням зарахованого страхового стажу.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні дев'яносто шість копійок) та витрати на правничу допомогу в розмірі 4500,00 грн (чотири тисячі п'ятсот гривень нуль копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.С. Шевяков