Україна
Донецький окружний адміністративний суд
19 лютого 2026 року Справа№200/9812/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він 09.03.2022 був призваний на військову службу по мобілізації. Станом на дату призову позивача на військову службу йому виповнилося 24 роки. В період з 10.03.2022 по 30.07.2024 ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Під час проходження військової служби у ОСОБА_1 брав безпосередню участь в бойових діях у період з 29.03.2022 по 17.09.2023, з 30.09.2023 по 01.10.2023, з 31.10.2023 по 20.11.2023, з 30.11.2023 по 02.12.2023, з 31.12.2023 по 21.01.2024, з 30.01.2024 по 26.02.2024, з 19.05.2024 по 29.07.2024, що підтверджується довідкою № 2084/7933 від 17 серпня 2024.
17.09.2023 року в н.п. Авдіївка, Донецької області, близько 05 год 30 хв ОСОБА_1 отримав травму: закритий перелом нижньої третини малогомілкової кістки праворуч.
26.01.2024 військово-лікарська комісія військової частини НОМЕР_4 провела медичний огляд з метою визначення ступеня придатності до військової служби та встановила, що ОСОБА_1 є обмежено приданим до військової служби. Травма, ТАК, пов'язана з захистом Батьківщини. Травма є тяжкою.
24.06.2024 ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності. Причинний зв'язок інвалідності пов'язаний з захистом Батьківщини.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , водія 1 мінометного розрахунку 1 мінометного взводу 1 мінометної батареї 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 , звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 23 липня 2024 року № 178-РС у запас на підставі підпункту «б» (за станом здоров'я) (за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Позивач звернувся з заявою до військової частини НОМЕР_2 про призначення і виплату йому одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови КМУ №153. У відповідь на вищезазначену заяву відповідач повідомив про неможливість задоволення заяви, обґрунтовуючи це тим, що виплата одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах передбачена лише для діючих військовослужбовців. Виплата такої винагороди особам, що були звільнені з військової служби, наразі, діючими нормами законодавства не передбачена.
Позивач вважає таку відмову відповідача у призначенні та виплаті йому одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 Постанови № 153 від 11.02.2025, як особі, яка брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій та одержала тяжку травму під час захисту Вітчизни, що призвела до її повної непридатності та виключення з військового обліку, протиправною.
Ухвалою суду від 22 грудня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Згідно з вимогами частини п'ятої статті 162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Станом на час розгляду справи, відповідачем відзиву на позовну заяву не надано, про причини неподання відзиву на позовну заяву відповідачем суду не повідомлено.
Згідно з вимогами частини четвертої статті 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд установив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 10.03.2022 по 30.07.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується матеріалами справи.
17.09.2023 року в н.п. Авдіївка, Донецької області, близько 05 год 30 хв ОСОБА_1 отримав травму: закритий перелом нижньої третини малогомілкової кістки праворуч, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення контузії, каліцтва) від 24.08.2024 №15033 виданою військовою частиною НОМЕР_2 .
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії, виданої військовою частиною НОМЕР_4 від 19.09.2023 №2522 проведено медичний огляд ОСОБА_1 госпітальною військово-лікарською комісією в/ч НОМЕР_4 19 вересня 2023 року. Діагноз та постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва):Стан після консервативного лікування закритого пере йому(17.09.2023 р) правої малогомілкової гомілки зі зміщення відломків із тимчасовим порушенням функції. Травма, ТАК, пов'язана з проходженням військової служби (довідка про обставини травми відсутня). Травма - легка, згідно класифікатора розподілу травм за ступенем тяжкості наказ МОЗ №3 70 від 04.07.2007р).
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії, виданої військовою частиною НОМЕР_4 від 21.11.2023 №8366 проведено медичний огляд ОСОБА_1 госпітальною військово-лікарською комісією військової частини НОМЕР_4 21 листопада 2023 року. Діагноз та постанова військово-лікарської комісії про причинний зв'язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва):Консолідуючий перелом нижньої третини правої малогомілкової кістки, лікований консервативно, внаслідок закритою перелому нижньої третини правої малогомілкової кістки, з тимчасовим порушенням функцій. Травма, ТАК, пов'язана з проходженням військової служби. Довідка про обставини травми відсутня. Згідно наказу МОЗ України від 04.07.2007 № 370 травма кваліфікується як тяжка.
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №785863 ОСОБА_1 24.06.2024 встановлено ІІІ групу інвалідності. Причинний зв'язок інвалідності пов'язаний з захистом Батьківщини. Інвалідність встановлена на строк до 01.07.2025. Дата чергового переогляду 24.06.2025.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30.07.2024 № 219 солдата ОСОБА_1 , водія 1 мінометного розрахунку І мінометного взводу І мінометної батареї 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від «23» липня 2024 року №178-РС у запас на підставі підпункту «б» (за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», вважати таким, що справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 . З «30» липня 2024 року виключити із списків особового складу частини і всіх видів забезпечення та зняти з котлового забезпечення зі сніданку наступного дня. вважати таким, що вибув з підпорядкування ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_2 від 17.08.2025 № 2084/7933 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України солдат ОСОБА_1 дійсно в період з 29.03.2022 по 17.09.2023, з 30.09.2023 по 01.10.2023, з 31.10.2023 по 20.11.2023, з 30.11.2023 по 02.12.2023, з 31.12.2023 по 21.01.2024, з 30.01.2024 по 26.02.2024, з 19.05.2024 по 29.07.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в н.п. Кам'янка Донецької області.
Позивач звернувся з заявою до військової частини НОМЕР_2 про призначення і виплату йому одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови КМУ №153.
Військова частина НОМЕР_2 листом від 07.12.2025 №20842400/4/9/2331 повідомила представника позивача, що станом на 04.12.2025, у військовій частині НОМЕР_2 наказ про виплату ОСОБА_1 не видавався. ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України і був звільнений з військової служби (30.07.2024) до набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 2025 р. № 942). У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не є діючим військовослужбовцем, військова частина НОМЕР_2 не може здійснювати зазначені виплати.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.02.2025 № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» (далі - Постанова № 153) та затверджено “Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» (далі - Порядок).
Суд звертає увагу, що спірні правовідносини виникли з приводу розгляду запитів представника позивача від 16.07.2025 (вхідний 24.07.2025 №Ж-248-Аз), відповіді на який надано 30.07.2025, у зв'язку з чим судом застосовано редакцію Постанови № 153, чинну на час виникнення спірних правовідносин, тобто до внесення до неї змін Постановою Кабінету Міністрів України № 942 від 30.07.2025, оскільки повторні рапорти/запити позивачем не подавались.
Пунктом 3 Постанови №153 установлено, що:
1) учасниками експериментального проекту є:
громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу;
Збройні Сили;
Національна гвардія;
Державна прикордонна служба;
Міністерство оборони;
Міністерство внутрішніх справ;
військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби;
2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;
3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Також, у п.4 Постанови №153 установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
З аналізу вказаних положень Постанови № 153 суд дійшов висновку, що право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн. надається у зв'язку з дотриманням таких вимог:
військовослужбовці повинні бути особами рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану;
особи проходять військову службу, тобто є діючими військовослужбовцями на дату набрання чинності Постанови № 153;
особи брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30.07.2024 № 219 позивач з 30.07.2025 виключений із списків особового складу частини і всіх видів забезпечення.
Отже, станом на дату набрання чинності Постанови №153 та на дату подання позивачем запиту щодо здійснення нарахування та виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, позивач не проходив військову службу та не був діючим військовослужбовцем.
Суд вважає за належне зазначити, що принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (ст.41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (ст. 22,57,58,94 та 152 Конституції України). Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.
Принцип легітимних очікувань властивий, головним чином, для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, оскільки у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї/мети системи адміністративних судів, а саме, захисти «малої людини» від «великої держави», в особі її багаточисленних суб'єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу.
Легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм; не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов'язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).
Правовим підґрунтям для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норми права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору.
Проте, відсутність у законі приписів щодо певного права, яке слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач реалізував своє право на звільнення з військової служби ще 30.07.2024, тоді як експериментальний проект було запроваджено 11.02.2025.
З огляду на вказане, відсутні підстави вважати, що відповідачем порушений принцип легітимних очікувань позивача.
В іншому випадку, це буде не відповідати меті експериментального проекту, підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності оскаржуваних дій та докази, надані сторонами у справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
За практикою Європейського суду з прав людини п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується з огляду на відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»; зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» - відмовити.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 19 лютого 2026 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя К.Е. Абдукадирова