16 лютого 2026 рокуСправа №160/323/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турова О.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
06.01.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та невиплаті додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, у розмірі до 100 000 гривень пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях та перебування у районах їх ведення під час воєнного стану;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити додаткову винагороду, передбаченої пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, у розмірі до 100 000 гривень пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях та забезпеченні здійсненні заходів з національної безпеки і оборони за період з 24.02.2022 по 20.06.2022 та з 23.06.2022 по 01.12.2022, з урахуванням фактично виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що виразилась у неприйнятті рішення по суті звернення щодо нарахування додаткової винагороди та ненаданні мотивованої та юридично обґрунтованої відповіді.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена вище справа розподілена головуючому судді Туровій О.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду: заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення до суду, а також доказів на підтвердження поважності цих причин; уточненої позовної заяви та її копій відповідно до кількості осіб, що беруть участь у справі, в якій чітко зазначити на чию користь позивач просить зобов'язати відповідача здійснити нарахування і виплату спірної додаткової винагороди, а також реквізити (дату, номер) звернення, за наслідками розгляду якого відповідачем не прийняте рішення та не надано відповідь, та виклавши позовні вимоги в цій частині відповідно до вимог ч. 1 ст. 5 КАС України.
На виконання вимог ухвали суду від 12.01.2026, позивачем подано уточнену позовну заяву з доказами надсилання її копії та копій доданих документів відповідачу, в якій позовні вимоги викладено в оновленій редакції, а саме:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, у розмірі до 100 000 гривень пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях за періоди з 24.02.2022 по 20.06.2022 та з 23.06.2022 по 01.12.2022;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, у розмірі до 100 000 гривень пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони за періоди з 24.02.2022 по 20.06.2022 та з 23.06.2022 по 01.12.2022, згідно з наказами командира №345, №351, №673 та наказами вищого командування №124, №2, № НОМЕР_2 , №122, з урахуванням фактично виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що виразилась у неприйнятті рішення по суті звернення щодо нарахування додаткової винагороди ОСОБА_1 від 10.12.2025 та ненаданні мотивованої та юридично обґрунтованої відповіді.
Також на виконання вимог цієї ухвали суду позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначено, що позивач з 24.02.2022 року по теперішній час проходить військову службу та брав безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України в районах активних бойових дій, зокрема в населених пунктах Карлівка, Слов'янськ, Краматорськ, Григорівка, Воздвижівка та Білокузьминівка. Після завершення карантинних обмежень позивач не мав об'єктивної можливості реалізувати право на звернення до суду в межах встановленого тримісячного строку, оскільки перебував у районах ведення активних бойових дій, виконуючи бойові розпорядження, що підтверджується довідками №1247 та №4446. Зазначені обставини істотно ускладнили та фактично унеможливили своєчасний доступ позивача до правосуддя. Таким чином, пропуск строку звернення до суду зумовлений виконанням позивачем конституційного обов'язку щодо захисту Батьківщини в умовах воєнного стану. З огляду на викладене, просить визнати причини пропуску строку для звернення до адміністративного суду поважними та поновити такий строк.
Вирішуючи заяву позивача про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, суд зазначає таке.
Так, згідно з ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
При цьому абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас ч. 3 ст. 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За змістом приписів п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Отже, військова служба є різновидом служби публічної.
При цьому, як слідує з аналізу наведених вище приписів ст. 122 КАС України, шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами, водночас, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Разом з тим, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Так, у п.2.1. мотивувальної частини Рішення №8-рп/2013 (справа №1-13/2013) від 15 жовтня 2013 року Конституційний Суд України дійшов висновку, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Так, до 19 липня 2022 року частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, було встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом із цим, частиною 2 статті 233 КЗпП України, в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, до 19.07.2022 право на звернення до суду з позовом щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати не обмежувалось будь-яким строком.
Зважаючи на те, що у зазначених вище положеннях ст.122 КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, та наявність таких норм у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, до цієї дати (до 19.07.2022) до спорів осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, щодо нарахування і виплати (стягнення) належної їм заробітної плати застосовувалися саме норми ч. 2 ст. 233 КЗпП України, тобто звернення до суду з такими позовами не обмежувалося будь-яким строком.
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2023 року в справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року в справі №460/17052/21, від 25 квітня 2023 року в справі № 380/15245/22 та інших справах за подібних правовідносин.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд доходить висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України №2352-IX від 01.07.2022 тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Аналогічний висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року в справі №260/3564/22, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року.
Крім цього, у вказаному рішенні Верховний Суд також акцентував увагу на тому, що при розгляді справ за позовами щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати у відносинах публічної служби застосуванню підлягають не приписи частини 5 статті 122 КАС України, якими встановлено місячний строк на звернення до суду з такими позовами, а положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосується строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, які, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Відтак, починаючи з 19.07.2022 обмежено строк звернення до суду з позовами щодо виплати заробітної плати трьома місяцями з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а якщо це стосується виплати заробітної плати та всіх інших сум, що належать працівникові при звільненні, звільненому працівникові - трьома місяцями з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
При цьому пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №651 від 27.06.2023 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з 12 березня 2020 року постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, в силу приписів пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України строк на звернення до суду з позовами щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати, в тому числі й у відносинах публічної служби, був продовжений до завершення карантину, тобто до 30.06.2023.
Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З огляду на викладене, суд зазначає, що звернення до суду з позовними вимогами в частині оскарження бездіяльності відповідача відносно не нарахування та не виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 у розмірі до 100 000 гривень пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях та перебування у районах їх ведення під час дії воєнного стану за періоди з 24.02.2022 по 20.06.2022 та з 23.06.2022 по 19.07.2022, а також щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити вказану додаткову винагороду за ці періоди не обмежене жодним строком.
Разом з цим, з позовними вимогами в частині оскарження бездіяльності відповідача відносно не нарахування та не виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 у розмірі до 100 000 гривень пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях та перебування у районах їх ведення під час дії воєнного стану за період 19.07.2022 по 01.12.2022, а також щодо зобов'язання відповідача здійснити правильне нарахування та виплату додадткової винагороди за зазначений період, позивач повинен був звернутися до суду до 01.10.2023, тобто протягом трьох місяців після відміни карантину, оскільки позивач не міг і не повинен був знати про те, що 30 червня 2023 року такий карантин буде відмінений, у зв'язку з чим, відпадуть безумовні підстави для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України.
Проте з вказаною позовною заявою ОСОБА_1 звернувся до суду лише 06.01.2026, тобто з порушенням встановленого частиною 2 статті 233 КЗпП України трьохмісячного строку звернення до суду.
Разом з цим, ч. 1 ст. 121 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Питання про поважність причин пропуску процесуального строку оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку.
З урахуванням положень ст. ст. 122, 123 КАС України обов'язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений на позивача.
Оцінюючи обставини, що перешкоджали реалізації процесуального права на звернення до суду, на які позивач посилається як на поважні, суд виходить з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів і з того, чи мав позивач за таких обставин можливість своєчасно реалізувати право на звернення до суду (чи відсутні були вагомі перешкоди, труднощі для реалізації цього права).
Рішенням Європейського Суду з прав людини по справі «Іліан проти Туреччини» встановлено, що правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2018 року в справі №569/16060/17 роз'яснив, що у визначенні моменту і виникнення права на позов мають значення дві обставини: об'єктивна - наявність факту порушеного права, суб'єктивна - особа дізналася або повинна була дізнатись про факт порушення права. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу строку звернення до адміністративного суду може бути пов'язаний із різними юридичними фактами та їх оцінкою. При цьому, слід врахувати, що пропуск цього строку не є безумовною підставою для залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки за наявності поважних причин його пропуску такий строк може бути поновлено судом за заявою особи, яка його подала.
Також суд касаційної інстанції роз'яснив, що обов'язковою умовою для залишення адміністративного позову без розгляду є не лише встановлення факту пропуску строку звернення до суду, а й відсутність підстав вважати, що такий строк пропущений з поважних причин.
Разом з тим, зважаючи на те, що, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який триває й до сих пір, а матеріалами позовної заяви підтверджується проходження позивачем як на час виникнення спірних правовідносин, так і в подальшому військової служби, в тому числі й на різних посадах у Військовій частині НОМЕР_1 , а також те, що позивач брав безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України в районах активних бойових дій, зокрема в населених пунктах Карлівка, Слов'янськ, Краматорськ, Григорівка, Воздвижівка та Білокузьминівка, виконуючи бойові розпорядження, що підтверджується довідками №1247 та №4446, що у сукупності об'єктивно чинило перешкоду дотриманню позивачем строків звернення до суду з цим позовом, при цьому, позивачем без зайвих зволікань за наявності такої можливості реалізовано право на звернення до суду з цими позовними вимогами, при цьому матеріалами справи підтверджено вжиття позивачем активних дій для з'ясування у відповідача щодо підстав ненарахування та невиплати щомісячної доплати у вигляді додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 протягом спірного періоду, суд доходить висновку про поважність причин пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з цією позовною заявою та вважає за необхідне задовольнити заяву позивача про поновлення строку звернення до суду і поновити йому пропущений процесуальний строк.
За наведених обставин, уточнена позовна заява відповідає вимогам, встановленим статтями 160, 161, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, підсудна Дніпропетровському окружному адміністративному суду.
Частиною 3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин - є адміністративною справою незначної складності (малозначною справою).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з п. 10 ч. 6 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
З урахуванням наведеного та з огляду на те, що ця справа є справою незначної складності, для якої пріоритетним є її швидке вирішення, враховуючи характер спірних відносин, склад учасників та предмет доказування, що не вимагають проведення судового засідання для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд вважає за можливе розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Підстави для повернення уточненої позовної заяви або відмови у відкритті провадження у справі відсутні.
Одночасно із уточненою позовною заявою ОСОБА_1 подано клопотання про витребування доказів, в якому позивач просить витребувати у Військової частини НОМЕР_1 засвідчені належним чином копії документів, що є обов'язковою підставою для виплати додаткової винагороди за окремими дорученнями Міністерства оборони України №248/1210 від 23.06.2022, №912/з/29 від 23.06.2022 за періоди з 24.02.2022 по 20.06.2022 та з 23.06.2022 по 01.12.2022, а саме: рапорти командира підрозділу на виплату збільшеної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168; бойові розпорядження (БР); витяги з Журналу бойових дій (згідно з наказом МОУ №363), що містять записи про фактичне виконання завдань із забезпечення підрозділів бригади у районах Краматорська, Слов'янська, Григорівки та інших населених пунктів, вказаних у позові; бойових розпоряджень (БД) за результатами виконання завдань із забезпечення безпосередньо в зонах бойових дій; витяги з наказів по стройовій частині про направлення (вибуття/прибуття) ОСОБА_1 у райони ведення бойових дій для виконання бойових (спеціальних) завдань; витяг із розділу II Історичного формуляра частини («Участь у бойових діях»), що підтверджує бойовий характер діяльності логістичних підрозділів у спірні періоди. У разі відсутності (знищення/списання) вказаних документів - зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 надати відповідні акти та письмові пояснення.
Вирішуючи вказане клопотання про витребування доказів, суд зазначає наступне.
Так, в силу приписів ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1 статті 73 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
При цьому ч.ч. 3-4 ст. 73 КАС України передбачено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 КАС України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
За приписами ч. 2 ст. 80 КАС України у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Згідно з ч. 3 ст. 80 КАС України про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу.
Водночас, частиною четвертою статті 9 КАС України встановлено обов'язок суду вжити визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Зважаючи на предмет спору у цій справі, а також з метою виконання обов'язку, покладеного на суд частиною четвертою статті 9 КАС України, щодо вжиття визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання позивача та витребувати у Військової частини НОМЕР_1 вищевказані додаткові докази у справі.
Керуючись статтями 9, 72, 121-123, 171, 243, 248 257, 259-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду - задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Прийняти уточнену позовну заяву до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі №160/323/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 19.03.2026 за наявними у справі матеріалами у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду за адресою: 49089, м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, зала судових засідань №11.
Здійснювати розгляд адміністративної справи одноособово суддею Туровою О.М.
Встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також зобов'язати відповідача надати до суду разом із відзивом на позов документи, що підтверджують надання відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів - задовольнити.
Витребувати у Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) засвідчені належним чином копії документів:
- рапортів командира підрозділу на виплату збільшеної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, ОСОБА_1 за періоди з 24.02.2022 по 20.06.2022 та з 23.06.2022 по 01.12.2022;
- бойових розпоряджень та витягів з Журналу бойових дій (згідно з наказом МОУ №363), що містять записи про фактичне виконання завдань ОСОБА_1 із забезпечення підрозділів бригади у районах Краматорська, Слов'янська, Григорівки та інших населених пунктів, вказаних у позові; із забезпечення безпосередньо в зонах бойових дій; витяги з наказів по стройовій частині про направлення (вибуття/прибуття) у райони ведення бойових дій для виконання бойових (спеціальних) завдань; витяг із розділу II Історичного формуляра частини («Участь у бойових діях»), що підтверджує бойовий характер діяльності логістичних підрозділів за періоди з 24.02.2022 по 20.06.2022 та з 23.06.2022 по 01.12.2022 відносно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ), а у разі відсутності - письмові пояснення та докази на їх підтвердження щодо неможливості подання таких доказів.
Встановити позивачеві строк для подання відповіді на відзив протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов, а також зобов'язати позивача надати до суду разом із відповіддю на відзив документи, що підтверджують надання відповіді на відзив і доданих до неї доказів іншим учасникам справи.
Встановити відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив, а також зобов'язати відповідача надати до суду разом із запереченням на відповідь на відзив документи, що підтверджують надання заперечень на відповідь на відзив і доданих до неї доказів іншим учасникам справи.
Інформацію щодо даної адміністративної справи учасники справи можуть отримати на офіційному порталі судової влади України у мережі Інтернет (веб-адреса сторінки: http://adm.dp.court.gov.ua/sud0470/gromadyanam/csz/).
Копію ухвали надіслати особам, які беруть участь у справі, відповідачу разом з ухвалою надіслати копію позовної заяви з додатками.
Ухвала суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.
Здійснювати розгляд (формування та зберігання) справи у змішаній (паперова та електронна) формі.
Суддя: О.М. Турова