8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"11" лютого 2026 р.м. ХарківСправа № 922/4143/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калантай М.В.
при секретарі судового засідання Почуєвій А.А.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова, м. Харків, в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ман Бей", м. Харків
про припинення права володіння об'єктом нерухомого майна
за участю представників:
від прокуратури: Клейн Л.В.
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Керівник Салтівської окружної прокуратури міста Харкова (надалі - прокурор) в інтересах держави в особі Харківської міської ради (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ман Бей" (надалі - відповідач), в якому просить припинити право володіння ТОВ "Ман Бей" на об'єкт нерухомого майна, а саме: нежитлову будівлю літ. "Д-1", загальною площею 40,2 кв.м., розташовану за адресою: м.Харків, вул.Василя Стуса, 11-А, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №1783557663101; номер відомостей про речове право 49868238, внесене приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ярмак Оленою Олександрівною; індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: 67130269 від 10.04.2023) з закриттям розділу 1783557663101 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
На підтвердження позовних вимог прокурор посилається на те, що за відповідачем зареєстровано право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю літ. "Д-1", загальною площею 40,2 кв.м., розташована за адресою: м. Харків, вул.Василя Стуса, 11-А, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №1783557663101). В той же час, рішенням Господарського суду Харківської області від 27.05.2025 у справі №922/454/25 встановлено, що дане нерухоме майно є об'єктом самочинного будівництва, яке здійснено на земельній ділянці, що належить до комунальної власності. У зв'язку з цим, а також враховуючи правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №904/7803/21 та постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №916/959/22, прокурор вважає, що належним способом захисту порушеного права територіальної громади м.Харкова у даному випадку є вимога про припинення права відповідача на володіння вищевказаним об'єкт нерухомого майна.
Ухвалою від 24.11.2025 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.12.2025.
21 листопада 2025 року від прокурора надійшла заява про забезпечення позову.
Іншою ухвалою від 24.11.2025 задоволено заяву Керівника Салтівської окружної прокуратури м.Харкова від 21.11.2025 про забезпечення; вжито заходи забезпечення позову шляхом встановлення Товариству з обмеженою відповідальністю "Ман Бей" (код ЄДРПОУ 37577408) заборони на відчуження нежитлової будівлі літ. "Д-1", загальною площею 40,2 кв.м. (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна №1783557663101) до вирішення справи по суті та набрання рішенням суду законної сили.
У підготовчому засіданні 17.12.2025 судом без оформлення окремого документа постановлено ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на тридцять днів та про відкладення підготовчого засідання на 21.01.2026.
У підготовчому засіданні 21.01.2026 судом без оформлення окремого документа постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 11.02.2026.
Прокурор у судовому засіданні 11.02.2026 позов підтримав, просив його задовольнити.
Позивач свого представника в судове засідання не направив, причини неявки суду не повідомив. Про дату, час та місце даного засідання був повідомлений згідно з ч.ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України шляхом направлення ухвали від 21.01.2026 в електронній формі до Електронного кабінету позивача із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи. Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення. У даному випадку судом отримано таке повідомлення 22.01.2026 о 14:02, а тому ухвала про призначення даного судового засідання є врученою позивачу 22.01.2026.
Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, представника в судове засідання не направив, причини неявки суду не повідомив.
Суд зазначає, що згідно з положеннями частини 6 статті 6 ГПК України відповідач повинен був зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку, однак даний обов'язок не виконав.
Частиною 11 статті 242 ГПК України визначено, що у разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Отже, ухвали суду у даній справі надсилалися відповідачу засобами поштового зв'язку за адресою його місцезнаходження, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 61128, м. Харків, Садовий проїзд, будинок 9А.
За вказаною адресою відповідачу направлялися копії ухвал від 24.11.2025, від 17.12.2025 та від 21.01.2026, які були повернуті до суду у зв'язку із відсутністю адресата, у тому числі ухвала від 22.01.2026 повернута до суду з відповідною довідкою поштової установи від 30.01.2026.
Згідно з частиною 4 статті 120 ГПК України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
При цьому, відповідно до пунктів 4, 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Враховуючи наведені приписи чинного законодавства, копія ухвали від 21.01.2026 вважається врученою відповідачу 30.01.2026, а тому суд приходить до висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання.
Пунктом 1 частини 3 статті 202 ГПК України встановлено, що у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання.
Частиною 9 статті 165 ГПК України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами та за відсутності представника відповідача.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно і повно дослідивши надані до матеріалів справи докази, суд встановив наступне.
Салтівською окружною прокуратурою міста Харкова при вивченні обставин, пов'язаних з законністю та правомірністю використання земельних ділянок територіальної громади міста Харкова було встановлено порушення прав територіальної громади при самовільній забудові земельної ділянки за адресою: м.Харків, вулиця Василя Стуса, 11-А.
Так, державним реєстратором КП "Постачальник послуг" Солоницівської селищної ради Луценко П.Г. (далі - реєстратором) 12.03.2019 прийнято рішення про державну реєстрацію, індексний номер: №45905141, об'єкту нерухомого майна №1783557663101 (номер запису про право власності №30646183), а саме: нежитлової будівлі літ. "Д-1" розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , а також внесено відомості про право приватної власності на вказаний об'єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме: інформаційної довідки №409573881 від 24.01.2025, підставою виникнення права власності були технічний паспорт №10120 та довідка №10120 видані 22.08.2018 ФОП Циганковим Є.В.
Відповідно до зазначеної довідки №10120 виданої 22.08.2018 ФОП Циганковим Є.В нежитлова будівля літ. "Д-1", загальною площею 40,2 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 , побудована начебто у 1989 році.
У подальшому ОСОБА_1 як учасник ТОВ "Аудит-Синтез Плюс" здійснив вклад у вигляді зазначеного об'єкта нерухомості до статутного капіталу зазначеного товариства.
Пунктом 36 додатку №1 до рішення 33 сесії 7 скликання Харківської міської ради №2018/20 від 26.02.2020 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" затверджено проект землеустрою щодо відведення ТОВ "Аудит-Синтез Плюс" земельної ділянки комунальної власності площею 0,0068 га (кадастровий номер 6310137500:07:046:0069) за рахунок земель житлової та громадської забудови для обслуговування нежитлової будівлі літ. "Д-1" (торгівельний павільйон) по АДРЕСА_1 .
Пунктом 30 додатку №4 до згаданого рішення ТОВ "Аудит-Синтез Плюс" надано в оренду строком до 01.03.2025 земельну ділянку комунальної власності площею 0,0068 га (кадастровий номер 6310137500:07:046:0069) за рахунок земель житлової та громадської забудови для обслуговування нежитлової будівлі літ. "Д-1" (торгівельний павільйон) по вул. Василя Стуса, 11-А.
Пунктом 6 додатку №3 до рішення 35 сесії 7 скликання Харківської міської ради №2095/20 від 22.04.2020 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" внесено зміни до пункту 30 додатку №4 до рішення 33 сесії 7 скликання Харківської міської ради №2018/20 від 26.02.2020, замінивши слова "для обслуговування" словами "для експлуатації та обслуговування".
У подальшому, на підставі вищевказаних рішень Харківської міської ради між останньою та ТОВ "Аудит-Синтез Плюс" укладено договір оренди землі від 17.06.2020, згідно п.1. якого ТОВ "Аудит-Синтез Плюс" приймає в строкове платне користування земельну ділянку із цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови, код КВЦПЗ - (03.07) - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, з кадастровим номером 6310137500:07:046:0069, яка розташована: м. Харків, вул. Василя Стуса, 11-А.
Пунктом 3 Договору зазначено, що на земельній ділянці розміщено нежитлову будівлю "Д-1".
На підставі договору купівлі-продажу №1471 від 17.10.2022, ТОВ "Аудит-Синтез Плюс" в особі директора Фіщука І.Л. здійснило продаж нежитлової будівлі літ. "Д-1", розташованої за адресою: місто Харків, вул. Василя Стуса, 11-А Лучніковій Лілії Володимирівні (РНОКПП НОМЕР_2 ).
У подальшому, об'єкт нерухомого майна: нежитлова будівля літ. "Д-1", розташована за адресою: місто Харків, вул. Василя Стуса, 11-А, передана Лучніковою Лілією Володимирівною у власність ТОВ "Ман Бей" (код ЄДРПОУ 37577408) на підставі акту приймання - передачі №56, 57 від 06.04.2023.
В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності ТОВ "Ман Бей" (код ЄДРПОУ 37577408) на об'єкт нерухомого майна, а саме: нежитлову будівлю літ. "Д-1", загальною площею 40,2 кв.м. розташовану за адресою: м. Харків, вул. Василя Стуса, 11-А, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №1783557663101; номер відомостей про речове право 49868238, внесене приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ярмак Оленою Олександрівною; індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: 67130269 від 10.04.2023.
З матеріалів справи вбачається, що Керівник Салтівської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради звертався до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ман Бей" про усунення перешкод у користуванні Харківській територіальній громаді в особі Харківської міської ради належною їй земельною ділянкою з кадастровим номером 6310137500:07:046:0069, площею 0,0068 га, розташованою за адресою: м. Харків, вул. Василя Стуса, 11-А, шляхом:
- зобов'язання ТОВ "Ман Бей" (Харківська обл., м. Харків, проїзд Садовий, 9-А, 61128, код ЄДРПОУ 37577408) відновити стан зазначеної земельної ділянки, який існував до початку дій щодо самовільного будівництва, шляхом знесення самочинно збудованої нежитлової будівлі літ. "Д-1", загальною площею 40,2 кв.м. (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна №1783557663101);
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності ТОВ "Ман Бей" (код ЄДРПОУ 37577408) на об'єкт нерухомого майна, а саме: нежитлову будівлю літ. "Д-1", загальною площею 40,2 кв.м. розташовану за адресою: м. Харків, вул. Василя Стуса, 11-А, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №1783557663101; номер відомостей про речове право 49868238, внесене приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ярмак Оленою Олександрівною; індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: 67130269 від 10.04.2023 та закриттям розділу 1783557663101 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
В обґрунтування цих позовних вимог прокурором було зазначено, що нежитлова будівля літ. "Д-1", загальною площею 40,2 кв.м. по вул. Василя Стуса, 11-А у м. Харкові є об'єктом самочинного будівництва, так як збудована на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. Земельна ділянка за адресою: м. Харків, вул. Василя Стуса, 11-А розташована у межах міста Харкова та не перебуває у приватній та державній власності, у зв'язку з чим в силу закону є комунальною власністю територіальної громади міста в особі Харківської міської ради.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.05.2025 у справі №922/454/25, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.09.2025, даний позов задоволено частково; зобов'язано ТОВ "Ман Бей" усунути перешкоди у здійсненні права Харківської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності шляхом зобов'язання відповідача знести об'єкт самочинного будівництва; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Підставою для часткового задоволення позову прокурора у справі №922/454/25 стало встановлення судом факту самочинного будівництва нежитлової будівлі літ. "Д-1" загальною площею 40,2кв.м. по вул. Василя Стуса, 11-А у м. Харкові.
Звертаючись з позовом у даній справі №922/4143/25, прокурор вказує, що:
- у справі №922/454/25 встановлено той факт, що дане нерухоме майно є об'єктом самочинного будівництва, яке здійснено на земельній ділянці, що належить до комунальної власності,
- а відповідно до приписів частини 2 статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього,
у зв'язку з чим прокурор просить припинити право володіння ТОВ "Ман Бей" на цей об'єкт нерухомого майна з закриттям розділу 1783557663101 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Щодо підстав заявлення прокурором позову у даній справі.
Згідно зі ст. 131-1 Конституції України та ст. 5 Закону України "Про прокуратуру", на прокуратуру України покладається функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначених законом.
Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України "Про прокуратуру", а саме частина 3 статті 23 зазначеного Закону.
Вказаною нормою передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Із зазначеної норми вбачається, що підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді складаються з чотирьох елементів:
1) наявність інтересів держави у спірних правовідносинах;
2) порушення/загроза порушення зазначених інтересів;
3) наявність/відсутність компетентного суб'єкта владних повноважень, який має захищати зазначені інтереси держави;
4) нездійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави компетентним суб'єктом владних повноважень (у разі його наявності).
Частиною 4 ст. 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99).
Так, прокурор у своєму позові зазначає, що Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.
З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Більше того, суспільство, Український народ як сукупність окремих суб'єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на статті 1, 3, 6-8, 13, 14, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законодавства щодо раціонального використання та охорони земель державної та комунальної власності.
Державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.
У вказаному випадку, інтерес держави полягає у необхідності забезпечення прав та інтересів територіальної громади, як власника землі, що є основним національним багатством та перебуває під особливою охороною держави, забезпечення раціонального використання та охорони земель.
Харківська міська рада, діючи від імені та в інтересах територіальної громади міста, має безпосередній обов'язок та інтерес у створенні та підтриманні повноцінного життєвого середовища, що полягає не лише у детальному плануванні території міста Харкова, а й здійсненні забудови у відповідності до затвердженого плану з метою створення інфраструктури міста та забезпеченні потреб громади міста.
При цьому інтереси держави охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, що відповідає змісту статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (постанова Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №810/3894/17).
Отже, порушення прав територіальної громади, яка є невід'ємною частиною держави, беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів, оскільки таке порушення суперечить конституційному обов'язку держави щодо забезпечення прав людини.
Крім того, у вказаних правовідносинах порушення інтересів держави полягає у неефективному та нераціональному використанні комунальної земельної ділянки, що завдає шкоди розвитку міста та територіальній громаді. Зокрема, раціональне та ефективне використання земель територіальної громади беззаперечно становить державний інтерес, оскільки є одним із основних принципів розвитку територіальної громади, який полягає у виваженому, плановому, своєчасному використанні земельних ресурсів.
Таким чином, місцеві інтереси знаходяться у тісному зв'язку із загальнодержавними, а місцеве самоврядування і державне буття суспільства характеризуються взаємозалежністю та взаємодоповненням. Як наслідок, у разі порушення інтересів територіальної громади, порушуються й інтереси держави в цілому. Більше того, самочинна забудова спірної земельної ділянки, беззаперечно порушує право територіальної громади м. Харкова на належне володіння та користування такою земельною ділянкою, що в умовах наявності обмежених земельних ресурсів населеного пункту порушує інтереси територіальної громади міста Харкова, що призводить до неможливості створення належних умов для розвитку міста та забезпечення раціонального використання та охорони земель.
Таким чином, звернення прокурора з позовною заявою до суду спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання щодо раціонального використання та охорони земель комунальної власності, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання всіх прав.
У справах за позовами прокурорів, заявлених в інтересах держави в особі уповноважених органів, позивачами є відповідні уповноважені органи, а прокурор у таких справах здійснює представництво їх інтересів в суді. Статус позивача прокурор набуває лише у випадках, коли звертається з позовом в інтересах держави у разі відсутності уповноваженого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду (постанова ВСУ від 21.02.2018 у справі №553/3280/16-а).
У постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 вказала, що у випадку звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави в особі компетентного органу фактичним позивачем є держава, і саме вона набуває процесуальної дієздатності і є учасником справи.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. 4 ст. 53 ГПК України).
У Рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи зміст поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", висловив позицію про те, що під ним потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (п. 2 резолютивної частини).
Місцеве самоврядування є способом реалізації народом належної йому влади, яка діє на принципах (засадах) державної підтримки та гарантування державою місцевого самоврядування (ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Згідно зі ст. ст. 7, 140 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Територіальна громада має право самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон) однією з форм місцевого самоврядування є представництво спільних інтересів територіальних громад, сіл селищ, міст через міські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Як визначено ст. 10 Закону, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно зі ст. 26, ст. 33 Закону та ст. 12 Земельного кодексу України до компетенції сільських, селищних, міських рад, та їх виконавчих органів належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, зокрема розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охоронною земель, вирішення земельних спорів та інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до ст.ст. 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обов'язком органу місцевого самоврядування є здійснення в інтересах територіальної громади та від її імені права суб'єкта комунальної власності (у тому числі правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктом права
комунальної власності).
При цьому, враховуючи вимоги ст. 19 Конституції України, територіальна громада м. Харкова як власник спірної земельної ділянки делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
Таким чином, саме Харківська міська рада має повноваження щодо здійснення права власності на землю від імені та в інтересах територіальної громади міста.
З огляду на викладене, оскільки спірна земельна ділянка, що розташована за адресою: вул. Василя Стуса, 11-А у м. Харкові, під об'єктом самочинної забудови - нежитлової будівлі літ. "Д-1", належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Харкова, то саме Харківська міська рада є суб'єктом владних повноважень, уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах.
Разом з цим прокурор зазначає, що Харківською міською радою не вживаються заходи захисту прав територіальної громади щодо припинення права володіння ТОВ "Ман Бей" (код ЄДРПОУ 37577408) нерухомим майном - нежитловою будівлею літ. "Д-1", загальною площею 40,2 кв.м. розташовану за адресою: м. Харків, вул. Василя Стуса, 11-А, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №1783557663101. Відповідний позов до останнього з цим же предметом та з цих же підстав до судів не пред'являвся, заходи досудового врегулювання спору не вживалися.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Згідно зі ст. 145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" одним з основних принципів місцевого самоврядування є судовий захист прав місцевого самоврядування.
Встановлено, що Харківська міська рада як орган, уповноважений територіальною громадою міста Харкова на захист її інтересів, у спірних правовідносинах такого захисту не здійснює або здійснює його неналежно.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначає, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як
бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
У постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що вказаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і, якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Так, з матеріалі позовної заяви вбачається, що Салтівська окружна прокуратура міста Харкова на виконання вимог, установлених абз.4 ч.4 ст.23 Закону, листом №53-103-4555ВИХ-25 від 07.10.2025 повідомила Харківську міську раду про існування порушення інтересів держави у зв'язку з реєстрацією речових прав на об'єкт самочинного будівництва - нежитлову будівлю літ. "Д-1", розташовану за адресою: вул. Василя Стуса, 11-А, м. Харків.
Зазначеним листом також витребувано відомості щодо визначення позиції Харківської міської ради як власника земельної ділянки, а також висловлено пропозицію самостійно вжити заходи для захисту порушених інтересів держави в особі територіальної громади міста Харкова шляхом подання відповідно позову до суду на захист таких інтересів.
У відповідь на зазначений лист окружної прокуратури, Департаментом земельних відносин Харківської міської ради листом №10223/0/225-25 від 06.11.2025 повідомлено, що відповідні заходи цивільно-правового характеру міськрадою не вживались та бажання самостійно вжити такі заходи для захисту порушених інтересів держави в особі територіальної громади міста Харкова також не висловлено. Згідно даних офіційного веб-сайту Судова влада України, відповідних позов Харківською міською радою не заявлено.
З огляду на вищезазначене, суд погоджується з доводами прокурора, що з боку органу, уповноваженого державою на захист її порушених інтересів, допущено нездійснення відповідного захисту - не пред'явлено до суду позову на захист інтересів держави про знесення об'єкту самочинної забудови, що розташований на земельній ділянці, що належить територіальній громаді міста Харкова на права комунальної власності.
Більше того, Салтівською окружною прокуратурою міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради вже було подано позов до ТОВ "Ман Бей" про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання знести об'єкт самочинного будівництва та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю літ. "Д-1", загальною площею 40,2кв.м. розташовану за адресою: вул. Василя Стуса, 11-А, м. Харків.
Отже, Харківська міська рада була обізнана про існування об'єкту самочинного будівництва на земельній ділянці комунальної власності, розташованій за адресою: вул. Василя Стуса, 11-А, м. Харків, однак дотепер не вжила жодних заходів щодо припинення володіння таким нерухомим майном.
Вищевказане свідчить про невиконання уповноваженим органом - Харківською міською радою своїх повноважень, унаслідок чого інтереси держави залишаються незахищеними та є підставами для представництва інтересів держави органами прокуратури в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", адже у цьому випадку у прокурора виникло не тільки право, а й обов'язок відреагувати на їх порушення шляхом пред'явлення до суду цього позову.
Таким чином, наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі Харківської міської ради шляхом пред'явлення цього позову обґрунтовується:
- наявним порушенням інтересів держави у сфері забезпечення раціонального використання та охорони земель, створення належних умов для розвитку міста та необхідністю їх комплексного захисту;
- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, будучи поінформованими про існування такого порушення, не здійснює захист інтересів держави.
При цьому прокурором дотримано вимоги абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки попередньо, до пред'явлення позову, листом №53-103-5162вих-25 від 10.11.2025 повідомлено позивача про прийняття рішення стосовно представництва інтересів держави шляхом пред'явлення до суду цього позову.
Щодо суті спору.
Частиною 1 статті 376 ЦК України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У даному випадку факт здійснення самочинного будівництва нежитлової будівлі літ. "Д-1" загальною площею 40,2кв.м. по вул. Василя Стуса, 11-А у м. Харкові, було встановлено рішенням Господарського суду Харківської області від 27.05.2025 у справі №922/454/25, ухваленому у спорі між тими ж сторонами, що й у даній справі №922/4143/25, а тому повторного доведення не потребує.
Згідно з частинами 2-5 статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі №916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі №923/196/20).
Тобто відповідно до приписів частин третьої та п'ятої статті 376 ЦК України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.
Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті.
Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).
Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Земельна ділянка за адресою: м. Харків, вул. Василя Стуса, 11-А розташована у межах міста Харкова та не перебуває у приватній та державній власності, у зв'язку з чим в силу закону є комунальною власністю територіальної громади міста в особі Харківської міської ради.
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будькому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18).
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у п. 88 постанови від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 зробила висновок, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.
Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодуванням завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи №202/7377/16-ц.
За висновками Верховного Суду стаття 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту. Ці висновки сформульовані в постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі №316/2082/19. Тому посилання у статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" на скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування державної реєстрації прав не є встановленням приватно-правових способів захисту прав.
При цьому законами України не встановлено способу захисту для випадків, коли за особою зареєстроване право власності чи інше речове право, яке не може бути зареєстроване за жодною особою. Тобто у законах наявна прогалина, яка має бути заповнена за аналогією закону чи права (стаття 8 ЦК України).
Так, функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Подібні висновки неодноразово формулювалися Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 96), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 48).
Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89)) передбачає, що відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 100)).
Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права власності не відповідає належному способу захисту. Також не відповідає належному способу захисту вимога про припинення права власності позивача, оскільки позивач вважає, що право власності відповідача не виникало взагалі відповідно до частини другої статті 376 ЦК України (як і сам спірний об'єкт не виник як об'єкт права власності).
Такі висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №904/7803/21 (пункти 6.43, 6.44) та у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №916/959/22. Крім того, як встановлено судами, жодному з відповідачів не належало право власності на об'єкт нерухомості. Більше того, право власності на цей об'єкт саме як на об'єкт нерухомого майна не належало і не належить жодній особі, оскільки спірне майно не є об'єктом нерухомого майна. Тому також і з цієї причини право власності відповідачів на це майно не може бути припинено судовим рішенням.
Натомість відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №904/7803/21 (пункт 6.45) та постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №916/959/22,виходячи з правової природи реєстрації прав на нерухоме майно як способу володіння ним та беручи до уваги загальні засади цивільного законодавства (аналогія права), колегія дійшла висновку, що у випадку, якщо заінтересована особа - позивач (власник земельної ділянки, інший правоволоділець) вважає, що зареєстроване за відповідачем право власності чи інше речове право на певний об'єкт насправді не існує і нікому не належить, то належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом. Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права. Якщо на відповідний об'єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб'єктом, був відкритий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об'єкт.
Більше того, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду (постанова від 18.09.2024 у справі №914/1785/22 (провадження №12-31гс24, пункт) зазначено, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачами, з якими позивач не перебував у зобов'язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідачів, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїми земельними ділянками (схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі №496/1059/18).
При цьому в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону №1952-IV у чинній редакції, відомості про право власності відповідачів не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Державного реєстру відомостей про припинення права власності відповідачів на нерухоме майно на підставі судового рішення [див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 132, 133 постанови від 21 грудня 2022 року у справі №914/2350/18 (914/608/20)].
У частині першій статті 14 Закону №1952-IV зазначено, що розділ Державного реєстру та реєстраційна справа закриваються в разі: 1) знищення об'єкта нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості; 2)поділу, об'єднання об'єктів нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна; 3) виключення об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості з проектної документації на будівництво у зв'язку із змінами проектної документації на будівництво; 4) скасування державної реєстрації земельної ділянки; 5) набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ; 6) визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ, - у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Закритий розділ Державного реєстру та реєстраційна справа не підлягають поновленню.
Відповідно до частини сьомої статті 14 Закону №1952-IV у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі.
Таким чином, зважаючи на вищезазначені правові позиції Верховного Суду, суд погоджується з доводами прокурора про те, що належним способом захисту прав територіальної громади міста Харкова у даній справі є вимога про припинити права володіння ТОВ "Ман Бей" (код ЄДРПОУ 37577408) нерухомим майном - нежитлову будівлю літ. "Д-1", загальною площею 40,2 кв.м. розташовану за адресою: м. Харків, вул. Василя Стуса, 11-А, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №1783557663101).
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Перший протокол ратифікований Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року та з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства.
При цьому, розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.
Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали у справах "Раймондо проти Італії" від 22.02.1994, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 05.07.2001, "Аркурі та інші проти Італії" від 05.07.2001, "Ріела та інші проти Італії" від 04.09.2001, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 06.11.2008).
Таким чином, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля та її надра є об'єктами права власності Українського народу, від імені якого право власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України і Законами України.
Отже, правовідносини пов'язані з використанням земельних ділянок державної чи комунальної власності становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність використання земель комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
Звернення прокурора до суду відповідає законній меті, оскільки спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо користування майном, яке становить власність територіальної громади.
Виходячи з вищевикладеного, у правовідносинах щодо самочинного будівництва особою нерухомого майна на земельній територіальної громади, відсутній критерій законності та добросовісності набуття майна у власність.
Відповідно до позиції ЄСПЛ у справі "Жидов та інші проти Росії" (Zhidov and Others v. Russia), 2018, §§ 94-95, суд встановив, що будинок мав усі ознаки самочинного будівництва у розумінні національного Цивільного кодексу, а саме: будівництво на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, без необхідних дозволів та з грубим порушенням містобудівних і будівельних норм і правил. З огляду на ці аргументи, ЄСПЛ дійшов висновку, що рішенням про знесення такого майна заявник не зазнав непропорційного втручання у своє право власності. Отже, порушення статті 1 Протоколу №1 до Конвенції не було.
За таких обставин, у даному випадку не порушується принцип справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи. Таким чином, гарантії, передбачені ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не порушуються.
Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги прокурора законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись статтями 129, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Припинити право володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Ман Бей" (61128, м.Харків, Садовий проїзд, будинок 9А, код ЄДРПОУ 37577408) на об'єкт нерухомого майна, а саме: нежитлову будівлю літ. "Д-1", загальною площею 40,2 кв.м., розташовану за адресою: м.Харків, вул.Василя Стуса, 11-А, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №1783557663101; номер відомостей про речове право 49868238, внесене приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ярмак Оленою Олександрівною; індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: 67130269 від 10.04.2023) з закриттям розділу 1783557663101 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ман Бей" (61128, м.Харків, Садовий проїзд, будинок 9А, код ЄДРПОУ 37577408) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м.Харків, вул.Богдана Хмельницького, буд.4, код 02910108) 2422,40грн. судового збору за подання позовної заяви, 1211,20грн. судового збору за подання заяви про забезпечення позову.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено "20" лютого 2026 р.
СуддяМ.В. Калантай