ЄУН: 336/10765/25
Провадження №: 2/336/769/2026
28 січня 2026 року місто Запоріжжя
Шевченківський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Турчинського Максима Ігоровича, за участю секретаря судового засідання Єршової Алли Олексіївни, розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості, -
Короткий зміст позовних вимог
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» звернулося до Шевченківського районного суду міста Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.02.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СЛОН Кредит»» як позикодавцем (товариством) та ОСОБА_1 як позичальником (споживачем) було укладено Договір про надання споживчого кредиту №498886, відповідно до умов якого Товариство надає Споживачу кредит у гривні, а споживач зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки. Сторонами було визначено умови отримання та повернення кредиту.
У зв'язку з частковим виконанням відповідачем договірних умов щодо повернення суми кредиту та сплати обов'язкових платежів (неналежне виконання), позивач, який набув право вимоги за договором факторингу, просить суд стягнути суму заборгованості та судові витрати з відповідача.
Рух справи
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 10.11.2025р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 03.12.2025р. закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду.
У судові засідання позивач не з'явився, від представника надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, позов підтримує, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач у судові засідання не з'явився, причин неявки не повідомив, судові повістки судом направлялися за зареєстрованим місцем проживання.
Враховуючи, що належним чином сповіщений відповідач у судове засідання не з'явився без повідомлення причин, відзив на позов та заяву про відкладення судового засідання не подав, суд вважає можливим розглянути справу за наявними матеріалами у справі.
Встановлені судом фактичні обставини справи та правовідносини сторін
02.02.2021 року між ТОВ «СЛОН Кредит» як кредитодавцем та ОСОБА_1 як позичальником було укладено Договір про надання споживчого кредиту №498886, відповідно до умов якого визначено, що Товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені Договором (п.1.2 Договору).
Сторонами узгоджено інші умови правочину, зокрема: сума кредиту (загальний розмір) складає 62500,00 гривень. Тип кредиту - кредит, Строк кредиту - 1095 днів, з кінцевим терміном повернення 02.02.2024р. (включно), Тип процентної ставки - фіксована. Процентна ставка за користування коштами кредиту залежить від періоду її встановлення та становить: за перший день користування (включно) 25% в день (9125% річних), за всі наступні дні користування кредитом, починаючи з другого дня (включно) й до кінця строку надання кредиту - 85% річних. Мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає 127,35%. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає 171741,58 грн. (п.1.3, п.1.4, п.1.5, п.1.6, п.1.7, п.1.8 Договору).
Також договором визначено, що кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування у розмірі 50000,00 грн на поточний рахунок споживача, та у розмірі 12500,00 грн на користь Товариства з метою виконання зобов'язань з оплати з оплати процентів за перший день користування кредитом (п.2.1 Договору).
Додатком №1 до договору про надання споживчого кредиту сторонами було обумовлено та підписано Графік платежів, також паспорт споживчого кредиту та заява-анкета.
Як свідчать матеріали справи з боку споживача зазначені документи було підписано власноруч.
Відповідно до платіжного доручення №4416 від 02.02.2021р. ТОВ «СЛОН Кредит» перерахувало на користь позичальника ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 50000,00 гривень.
За розрахунком заборгованості за кредитом, долученим до позовної заяви визначено, що з боку позичальника на користь Товариства на виконання умов кредитної угоди були перераховані грошові кошти у період з 03.02.2021 по 02.02.2022 у загальному розмірі 54038,98 гривень.
31.01.2025р. між ТОВ «Факторинг партнерс» як Фактором та ТОВ «СЛОН Кредит» як Клієнтом було укладено договір надання послуги факторингу №31012025 відповідно до якого, ТОВ «СЛОН Кредит» відступило за плату на користь ТОВ «Факторинг партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за спірним договором.
Таким чином, ТОВ «Факторинг партнерс» наділено правом вимоги до відповідача за зазначеним договором про надання споживчого кредиту.
Застосовані судом норми права та висновки суду
Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Стаття 526 ЦК України встановлює, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
За приписами ч.1 ст.1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Разом з тим, статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до частини 1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Частино 1 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно із частиною 1 статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Тобто, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Таким чином, позивач набув права вимоги за вказаним договором кредитування.
Згідно із ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.
Відповідно до ч.2 ст.1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Суд констатує, що вимога в Договорі про надання споживчого кредиту в частині нарахування та сплати відсотків у розмірі 25% від суми кредиту в день укладення договору, а також порядок нарахування, сплати відсотків протягом строку кредитування, які визначені за принципом сплати у першу чергу відсотків у більшому розмірі без погашення основної суми заборгованості), які, серед іншого, є явно завищені, - не відповідають передбаченим ч.3 ст.509 та ч.1, ч.2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, що свідчить про недобросовісність та зловживання цивільним правом фінансової установи при укладенні кредитного договору, та може свідчити про дійсну мету позикодавця щодо безпідставного отримання надмірних несправедливих прибутків, а не отримання співмірної (адекватної) оплати за наданий кредит.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукала у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008р. про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).
Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов'язання (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя (верховенства права) та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
На переконання суду, визначена умова договору про нарахування відсотків є непропорційно високою, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальнику як споживачу фінансової послуги, суперечить нормам ЗУ «Про захист прав споживачів», що підтверджується правовими висновками Верховного Суду, які викладені в постановах №132/1006/19 від 07.10.2020, 910/719/19 від 19.05.2020 та №363/1834/17 від 13.07.2022 та №910/12876/19 від 01.06.2021.
Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Враховуючи встановлені судом фактичні обставини по справі, а саме факт отримання споживачем (позичальником) фактичної суми позики у розмірі 50000,00 гривень та відповідно повернення суми у загальному розмірі 54038,98 грн., суд дійшов до висновку про те, що умови кредитної угоди в частині предмету (розміру кредиту) та порядку нарахування і сплати відсотків не відповідає принципам добросовісності, розумності та порушує дисбаланс учасників цивільного обороту, а отже вважає суму сплачених грошових коштів позичальником на користь позикодавця достатніми та співмірними щодо оплати відсотків за користування кредитом, зменшивши такий розмір до фактично сплачених.
Суд, у даному випадку, застосовує правовий захист споживача фінансової послуги від несправедливо непомірного фінансового тягаря щодо оплати надмірних відсотків.
З урахуванням зазначеного, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Судові витрати підлягають розподілу за положенням ст.141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 263-265, 279 ЦПК України суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», ЄДРПОУ:42640371 адреса місцезнаходження: 03150 вул.Гедройця Єжи,6 оф.521;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено та підписано 20.02.2026р.
Суддя Шевченківського районного суду м.Запоріжжя Максим ТУРЧИНСЬКИЙ
28.01.26