20 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 260/1129/25 пров. № А/857/53908/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Глушка І.В., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі № 260/1129/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії (рішення суду першої інстанції ухвалив суддя Микуляком П.П. у м. Ужгороді в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена), -
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі також - ГУ ПФУ, відповідач), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ № 072250010415 від 03.02.2025 в частині відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи на посаді начальника виробничого відділу товариства з обмеженою відповідальністю «Система людина-машина» Радянського району міста Астрахань російської федерації згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.10.1984;
- зобов'язати ГУ ПФУ зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.10.1984 на товаристві з обмеженою відповідальністю «Система людина-машина» Радянського району міста Астрахань Російської Федерації на посаді начальника виробничого відділу з 01.01.1992 р. по 10.12.1994 р.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року позов задоволено.
Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційних вимог, наводячи норми матеріального права вказує, що період трудової діяльності ОСОБА_1 з 01.01.1992 р. по 10.12.1994 р. набутий на території російської федерації, а тому, враховуючи відсутність міжнародної угоди щодо пенсійного забезпечення між Україною та РФ, підстави для зарахування цього періоду до страхового стажу позивача у відповідача відсутні. Таким чином, апелянт вважає відмову у призначенні пенсії правомірною, оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 27 січня 2025 року позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, долучивши необхідні документи.
Вказану заяву за принципом екстериторіальності було передано до ГУ ПФУ для розгляду.
03 лютого 2025 року ГУ ПФУ рішенням про відмову у призначенні пенсії № 072250010415 відмовило позивачу у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідно страхового стажу.
Відповідачем у вищезгаданому рішенні було зазначено, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви до загального страхового стажу не зараховано:
1. відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 25.10.1984 р.:
- за записом № 1 - № 2 період роботи в колгоспі з 01.07.1978 р. по 01.11.1978 р. та за записом № 8 - № 9 період роботи з 20.09.1985 р. по 20.07.1991 р., оскільки відсутня інформація про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві. Для підтвердження періодів роботи в колгоспі заявником надана довідка № С-193/07-05 від 21.11.2024 р., яка видана Берегівською районною військовою адміністрацією про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві за 1978-1979 та за 1985-1991. Довідку не взято до розгляду, оскільки в довідці вказано прізвище скорочено (« ОСОБА_2 », « ОСОБА_1 », « ОСОБА_3 », « ОСОБА_4 » мовою документа) та відсутня інформація про те, що іншої особи с таким прізвищем не значиться.
- за записами № 10 - № 11 період роботи з 01.01.1992 р. по 10.12.1994 р. не зараховано, оскільки заявник в цей період працював на підприємствах, які розташовані на території російської федерації. У зв'язку із припиненням з 19.06.2023 р. для України участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., при призначенні пенсій громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.
2. відповідно свідоцтва № 178843 від 19.03.1986 р. період навчання з 17.02.1986 р. по 18.03.1986 р., оскільки ім'я та по батькові в документі зазначено скорочено.
Встановити приналежність документів можливо в судовому порядку (пункт 26 Порядку № 637).
Відповідач вказав, що за наданими документами та відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування страховий стаж склав 12 років 9 місяців 20 днів.
Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі також - Закон № 1058-IV) становить 60 років. Вік заявника 63 роки 2 місяці 21 день.
Позивач не погодившись з відмовою відповідача щодо призначення пенсії звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що період роботи позивача з 01.01.1992 р. по 10.12.1994 р. на посаді начальника виробничого відділу товариства з обмеженою відповідальністю «Система людина-машина» міста Астрахань російської федерації згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.10.1984 безпідставно не врахований до страхового стажу позивача, а відмова відповідача зарахувати до страхового стажу позивача такий період порушує право на соціальний захист, гарантоване Конституцією України та Законом № 1058-IV.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила наступне.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частина перша та друга статті 46 Конституції України).
Відповідно до статті 3 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються законодавством про пенсійне забезпечення, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, закону про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (частина перша статті 4 Закону № 1058-IV).
Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Аналізуючи зазначені норми права, суд приходить до висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 30 січня 2020 року у справі №489/5194/16-а, від 6 травня 2020 року у справі № 766/4587/16-а, від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20, від 5 травня 2022 року у справі № 520/9776/19, від 11 травня 2022 року у справі № 540/1429/21 та від 18 травня 2022 року у справі № 160/5259/20.
Колегія суддів також звертає увагу на пункт 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV, згідно з яким до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду до прийняття Закону № 1058-IV регулював Закон України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі також - Закон № 1788-ХІІ).
Приписами статті 56 Закону № 1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12 серпня 1993 р. № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі також - Порядок № 637).
Пунктами 1-2 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
В силу вимог абзацу першого пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Системний аналіз вказаних норм права свідчить про те, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами чи показань свідків.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 415/4914/16-а, від 16.04.2020 у справі № 159/4315/16-а, від 21.05.2020 у справі № 550/927/17 та від 26.04.2021 у справі № 348/2180/16-а.
Згідно зі статтею 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Таким чином, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Виходячи з необхідності захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, держави - учасниці уклали Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана Україною 13 березня 1992 року (далі також - Угода), зобов'язання за якою були взяті дев'ятьма державами-учасницями СНД, серед яких Україна та Російська Федерація. Згідно зі статтею 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Статтею 6 Угоди передбачено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах-учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Колегія суддів звертає увагу на те, що практика Верховного Суду щодо застосування цієї Угоди сформована, зокрема, у постановах від 16 жовтня 2019 року у справі № 808/7287/14 та від 14 травня 2020 року у справі № 678/522/17.
Судом встановлено, що згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 25.10.1984 р. позивач працював з 01.08.1991 р. по 10.12.1992 р. на посаді начальника виробничого відділу товариства з обмеженою відповідальністю «Система людина-машина» міста Астрахань російської федерації. Прийнятий на посаду на підставі наказу № 35-л від 29.07.1991 р., звільнений з посади на підставі наказу № 734 від 05.12.1994 р.
Відповідачем вказаний період роботи до страхового стажу позивача зараховано частково. Період з 01.08.1991 р. по 31.12.1991 р. зараховано до страхового стажу. Спірний період, з 01.01.1992 по 10.12.1994 р., не зараховано, у зв'язку із припиненням з 19.06.2023 р. для України участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Разом з тим, колегія суддів наголошує, що незважаючи на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 р. № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» Уряд постановив вийти з Угоди та повідомити депозитарію про вихід з Угоди, пенсійні права ОСОБА_1 , що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили відповідно до положень частини другої статті 13 Угоди.
Відповідно до частин 2, 3 статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994 (ратифікована 11.07.1995 та чинна з 11.08.1995), сторонами за якою, серед інших, є Україна та російська федерація, трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Таким чином, на час спірних правовідносин, міжнародними договорами, укладеними між Україною та російською федерацією, передбачалося, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Судом першої інстанції встановлено, що страховий стаж за спірний період роботи позивач набув працюючи на території російської федерації, що підтверджується записами в трудовій книжці позивача. Записи періодів роботи позивача здійснені в трудовій книжці послідовно, жодних виправлень, закреслень тощо, не містять. Водночас, відповідач не ставить під сумнів достовірність та точність внесених до трудової книжки записів про роботу позивача за вказаний період.
Згідно з абзацом першим пункту 4.7 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Отже, на противагу вищезазначеній нормі, відповідач під час розгляду заяви позивача неповно та однобічно дослідив надані документи, протиправно не зарахував до страхового стажу спірний період роботи, та, як наслідок, неправильно розрахував страховий стаж позивача.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що рішення ГУ ПФУ про відмову у призначенні пенсії від 03 лютого 2025 року № 072250010415 в частині відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи на посаді начальника виробничого відділу товариства з обмеженою відповідальністю «Система людина-машина» міста Астрахань російської федерації з 01.01.1992 р. по 10.12.1994 р. є таким, що порушує право позивача на соціальних захист, не відповідає приписам чинного законодавства та принципу верховенства права.
Водночас, як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду першої інстанції у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана оцінка.
Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області залишити без задоволення, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі № 260/1129/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді І. В. Глушко
Н. М. Судова-Хомюк