Справа № 522/17425/25-Е
Провадження № 2/522/2859/26
20 лютого 2026 року м. Одеса
Суддя Приморського районного суду міста Одеси Павлик І.А., розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОШІ 247» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у сумі 18 000,00 грн,
31.07.2025 ТОВ «ГРОШІ 247» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у сумі 18 000,00 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 25.07.2024 року між Позивачем та ОСОБА_1 (надалі - Відповідач/Позичальник) укладено Договір про споживчий кредит № 1147 від 25.07.2024 року в електронній формі (надалі - Договір про споживчий кредит).
За умовами п. 2.1. укладеного між Позивачем та Відповідачем Договору про споживчий кредит, Позикодавець надає Позичальникові грошові кошти в сумі 6 000 (шість тисяч) гривень 00 копійок на умовах строковості, зворотності, платності, а Споживач зобов'язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом.
Пунктом 2.5. Договору про споживчий кредит встановлено, що позика надається строком на 20 (двадцять) днів.
Відповідно до п. 2.2. Кредит надається Споживачу виключно за допомогою Веб-сайту Кредитодавця (https://groshi247.com/) за умови ідентифікації Споживача одноразовим ідентифікатором з (дата укладення), шляхом безготівкового перерахунку на номер особистого електронного платіжного засобу Споживача 4441111050894306.
Позивачем в порядку, встановленому п. 2.2. Договору про споживчий кредит, на картковий рахунок Відповідача була перерахована сума позики в розмірі 6 000,00 грн, що підтверджується повідомленням ТОВ «ПРОФІТГІД», номер платіжної інструкції 315, яке надає ТОВ «ГРОШІ 247» технічну можливість для проведення операцій, по якій банк-еквайер здійснює зарахування коштів.
Таким чином, Позивачем належним чином виконані умови Договору про споживчий кредит, в той час як Відповідачем отримані грошові кошти в передбачені строки не повернуті, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість за Договором про споживчий кредит зі сплати основного боргу, процентів та прострочених процентів.
2.5.1. Протягом строку дії Кредиту, встановленого пунктом 2.3. Договору, розмір основних процентів складає: 1.0 % від суми Кредиту, але не менше ніж гривень копійок за перший день користування Кредитом; 1.0 % від суми Кредиту, щоденно, за кожен день користування Кредитом, починаючи з першого дня в межах строку Кредиту, зазначеного в пункті 2.3 цього Договору.
2.5.2. У разі, якщо Споживач не повернув Кредит у строк, встановлений пунктом 2.3 Договору, нарахування процентів, встановлених пунктом 2.5. Договору, проводиться за фактичну кількість календарних днів користування Кредитом та до дня повного погашення заборгованості, включаючи день погашення як плату за неправомірне користування чужими грошовими коштами, в розумінні частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (порушення грошового зобов'язання). При цьому нарахування процентів проводиться в момент внесення Споживачем коштів на погашення позики та належних на дату погашення платежів.
При цьому, нарахування процентів проводиться в момент внесення Споживачем коштів на погашення Кредиту.
Відповідно п. 2.1, 2.5.1 Договору про споживчий кредит, загальний розмір заборгованості Відповідача перед Позивачем станом на 21.07.2025 року становить 18 000,00 грн, з яких:
- 6 000,00 грн - основний борг;
- 12 000,00 грн - відсотки за неправомірне користування чужими грошовими коштами відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Відтак позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 18 000,00 грн та судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
04.08.2025 ухвалою суду відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, учасникам процесу роз'яснено право подати заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань відповідно до положень чинного ЦПК України.
Відповідач повідомлявся судом про розгляд даної справи належним чином, поштове відправлення повернулось на адресу суду з відміткою: «Адресат відсутній за вказаною адресою». Клопотань до суду про розгляд справи з повідомленням сторін та відзиву на позовну заяву не надходило.
Згідно вимог ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Оскільки відповідачі у встановлений судом строк не надали до суду відзив на позовну заяву, суд на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи вищевикладене та вимоги ст.ст. 178, 279, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, за наявними у справі матеріалами, з ухваленням у справі заочного рішення.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, дійшов висновку про часткове задоволення позову, з огляду на наступне.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, яка вказує на те, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до положень ст. 1046, 1049 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За приписами ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі ч. 2 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Статтею 12 цього ж Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору - пункт 5 частини 1 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Як зазначено у правій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 02.11.2021 року у справі №243/6552/20 (провадження №61-1347св21), будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Судом встановлено, що 25.07.2024 року між ТОВ «ГРОШІ 247» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи укладено електронний договір про споживчий кредит № 1147 від 25.07.2024, який підписано позичальником електронним підписом, вчиненим одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
За умовами цього договору позичальник ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 6 000 грн строком на 20 календарних днів, який починається з 25.07.2024, зі сплатою 1,0% суми Кредиту, але не менше ніж гривень копійок за перший день користування Кредитом та 1,0% суми Кредиту, щоденно, за кожен день користування Кредитом, починаючи з першого дня в межах строку Кредиту.
Відповідно до довідки про підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів, ТОВ «ПРОФІТГІД» 25.07.2024 на картковий рахунок відповідача успішно перерахував грошові кошти в сумі 6 000,00 грн. за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 .
Згідно з розрахунку заборгованості за кредитним договором, станом на 28.07.2025, загальний розмір заборгованості за кредитним договором № 1147 від 25.07.2024 становить 18 000,00 грн, яка складається з:
- 6 000,00 грн - основного боргу;
- 12 000,00 грн - відсотків за неправомірне користування чужими грошовими коштами відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Суд не погоджується із зазначеним розрахунком з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно ст. ст. 11. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що визнане недійсним, вважається таким з моменту укладання договору.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Відсутність позову про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів (див. постанову Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23).
Зазначена позиція також висловлена у постанові Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року у справі №514/954/24.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 зазначено, що з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (справа ЄСПЛ "Ван де Гурк проти Нідерландів", заява № 23192/15, рішення від 29 травня 2019 року). Водночас принцип jura novit curia ("суд знає закон") зобов'язує суд визначити яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору та надати правову кваліфікацію відносинам сторін з огляду на факти встановлені під час розгляду справи, застосувавши положення які дійсно регулюють відповідні правовідносини.
Так, дійсно, відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості первісний кредитор здійснював нарахування процентів за користування кредитом відповідно до встановленої у договорі процентної ставки.
Проте, надмірна тривалість дії кредитного договору (фактична кількість календарних днів користування Кредитом до дня повного погашення заборгованості) призвела до виникнення заборгованості зі сплати процентів у розмірі 12 000,00 гривень, що вочевидь є непропорційно високою та призводить до дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника (споживача), відтак пункт 2.5.2. Договору є несправедливими і суперечать принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов'язань за цим договором.
Фактично позивач порушує питання про стягнення з позичальника простроченої заборгованості за нарахованими процентами у розмірі, що в 2 рази перевищує розмір простроченої заборгованості за кредитом.
Тож, враховуючи, що зобов'язання має виконуватись належним чином, а також те, що відповідач був обізнаний про необхідність здійснювати сплату процентів за користування кредитними коштами, проте, враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум процентів за користування кредитними коштами тілу кредиту, суд виходячи із принципів справедливості, добросовісності та розумності, що розмір заявлених відсотків в даному конкретному випадку не може перевищувати тіла кредиту.
На підставі викладеного вище, суд, надавши належну правову оцінку фактичним обставинам справи, врахувавши засади добросовісності, розумності та справедливості, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 6 000,00 грн -заборгованості по кредиту та 6 000,00 грн - заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом, а всього 12 000,00 гривень.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у сумі 1 615,01 грн (пропорційно розміру задоволених позовних вимог на 66,67 %).
Керуючись ст. ст. 81, 141, 258, 259, 263-265, 280, 282, 284, 289, 352, 354 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОШІ 247» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у сумі 18 000,00 грн задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОШІ 247» (ЄДРПОУ: 41803222, 03061, м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 48, офіс 214) 12 000,00 грн заборгованості за Договором про споживчий кредит № 1147 від 25.07.2024, яка складається з: 6 000,00 грн - основного боргу та 6 000,00 грн - відсотків за неправомірне користування чужими грошовими коштами.
В решті вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОШІ 247» (ЄДРПОУ: 41803222, 03061, м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 48, офіс 214) 1 615,01 грн витрат по сплаті судового збору.
Заяву про перегляд заочного рішення судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Одеського апеляційного суду.
Суддя І. А. Павлик