Справа 2-320/10 р.
15 жовтня 2010 року с. Роздольне
Роздольненський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого - судді Абеляшева О.В.,
при секретарі - Оголь О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3 про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, за зустрічним позовом Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення суми,
ОСОБА_1, ОСОБА_2, звернулись до суду з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3 про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. Вимоги мотивовані тим, що позивач ОСОБА_1, з 01.02.2003 року, а ОСОБА_2, з 2005 року працювали продавцями в магазини відповідача. 01.01.2005 року, між позивачами та ОСОБА_4 було укладено договір про повну матеріальну відповідальність для роботи в магазині «Вікторія». 15.03.2006 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 віст ранили позивачів від роботи. Після чого ОСОБА_1, була відправлена в Роздольненську ЦРБ до 12.04.2006 року. 24.03.2006 року від відповідача в адресу позивачів, було надіслано лист про то, що їм слід з'явитися в п. Первомайське для розірвання трудового договору. ОСОБА_1, знаходилась на лікуванні, а ОСОБА_2, не поїхала в п. Первомайське, оскільки не бажала розірвати договір. 13.04.2006 року ОСОБА_1, вийшла на роботу, однак, її не допустили до виконання трудових обов'язків. Відповідно до наказу від 17.03.2006 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, були звільнені на підставі ст. 41 ч. 1 п. 2 КЗпП України, у зв'язку з втратою довір'я. Підставами для втрати довір'я стало допущення позивачами недостачі, що підтверджується актами ревізії, завищення цін на товари, відсутність цінників на товарах. Крім того, позивачі просять стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 15.03.2006 року - дати відсторонення від роботи по 15.07.2010 року у сумі 17850 грн. Крім того, позивачі просять суд стягнути заборгованість по заробітній платні ОСОБА_1 у розмірі 2625 грн., ОСОБА_2 у розмірі 1225 грн., оскільки заробітна плата не виплачувалася та відшкодувати моральну шкоду, заподіяну неправомірними діями відповідача, яку вони оцінюють у 10000 грн., кожна.
Суб'єкта підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення суми, визнання звільнення законним. Вимоги мотивувала тим, що відповідачі працювали у ОСОБА_3 продавцями магазину, з ними був укладений договір про повну матеріальну відповідальність. За результатами роботи продавців, спеціалістом ОСОБА_7, була встановлена недостача на загальну суму 25650 грн., яка і підлягає стягненню з відповідачів. Крім того, було встановлено порушення правил торгівлі, а саме завишення цін на товари та відсутність цінників на товарах, у зв'язку з чим вони були звільнені на підставі ст. 41 ч. 1 п. 2 КЗпП України, у зв'язку з втратою довір'я.
У судовому засідання позивачі по первісному позову та їх представник позов підтримали, наполягали на його задоволенні, проти зустрічного позову заперечували
Представник відповідача по первісному позову у судовому засіданні проти позову заперечував, зустрічний позов підтримав, наполягав на його задоволенні.
Заслухавши сторони, їх представників, дослідивши матеріали справи, суд вважає що первісний позов - ОСОБА_1, ОСОБА_2, до Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3, про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, підлягає частковому задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3, до ОСОБА_1, ОСОБА_2, про стягнення суми, визнання звільнення законним, слід відмовити на наступних правових підставах.
Судом встановлено, що 01 лютого 2003 року між ОСОБА_3, та ОСОБА_1, було укладено трудовий договір № 425 від 01 лютого 2003 року, відповідно до якого ОСОБА_1, повинна була реалізовувати товар та нести матеріальну відповідальність за товар.
01 березня 2005 року між ОСОБА_3, та ОСОБА_2, було укладено трудовий договір б/н відповідно до якого ОСОБА_2, повинна була реалізовувати товар та нести матеріальну відповідальність за товар.
01.01.2005 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, ОСОБА_2, був укладено договір про колективну матеріальну відповідальність відповідно до якого у разі заподіяно матеріальної шкоди членів колективу, вони несуть відповідальність на підставі ст. 135 КЗпП України.
Відповідно до акту від 17 березня 2006 року позаштатним бухгалтером відділу боротьби з економічними злочинами ОСОБА_7 була проведена перевірка в відділі магазина «Вікторія» продавці ОСОБА_1, ОСОБА_2, в період з 25 лютого 2005 року по 14 березня 2006 року, була виявлена недостача товару на суму 25650,58 грн.
Відповідно до акту від 10.03.2006 року було встановлена недостача матеріальних цінностей в магазині «ОСОБА_5 і я» по відділу № 1 у розмірі 9086,93 грн., ОСОБА_1, і ОСОБА_2, від підпису акта відмовилися.
Відповідно до акту від 31.02.2006 року при проведенні ревізії у відділі № 1 магазина «Вікторія» де працювали ОСОБА_1, і ОСОБА_2, виявлено завишення цін на товари, відсутність цінників на товарах.
Відповідно до приказу Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3 від № 9 від 17 березня 2006 року ОСОБА_1, і ОСОБА_2, звільнені з 17.03.2006 року на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України, у зв'язку з тим, що було виявлено недостачу, відсутність цінників на товарах, завишення цін на товари.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, трудовий договір в ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів», звільнення з підстав втрати довір'я (п.3 ст.41 КЗпП) суд може визнати обгрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).
Також на думку суду, звільнення працівника за вищенаведеною підставою можливо лише за наявності винних дій працівника, які повинен довести власник або уповноваженим ним орган.
Надані до суду докази вчинення ОСОБА_1, і ОСОБА_2, винних дій, що є підставою для втрати довір'я до них з боку власника - ОСОБА_3 суд оцінює критично і вважає їх неналежними доказами вчинення винних дій, оскільки, акт від 17 березня 2006 року складений позаштатним бухгалтером відділу боротьби з економічними злочинами ОСОБА_7 складений внаслідок перевірки в відділі магазина «Вікторія» продавці ОСОБА_1, ОСОБА_2, в період з 25 лютого 2005 року по 14 березня 2006 року, і виявленої недостачі товару на суму 25650,58 грн., оскільки ОСОБА_1, ОСОБА_2, факт недостачі не визнали, акт не підписали, при проведенні перевірки присутніми не були, крім того, ОСОБА_7, ні є робітником ОСОБА_3, ні експертом.
Також суд критично оцінює висновки акту, оскільки жодних доказів передачі товарно-матеріальних цінностей продавцям ОСОБА_1, ОСОБА_2, відсутні, на разходних накладних, що є в матеріалах справі відсутні як підписи власника ОСОБА_3, що вона передала матеріально-товарні цінності так підписи продавців про їх прийом.
На розхідних накладних, що містяться в матеріалі перевірки, є лише підпис продавців про отримання товарно-матеріальних цінностей, однак, не зрозуміло від кого.
Суд також критично оцінює акт від 31.02.2006 року при проведенні ревізії у відділі № 1 магазина «Вікторія» де працювали ОСОБА_1, і ОСОБА_2, де виявлено завишення цін на товари, відсутність цінників на товарах, оскільки він складено 31 лютого 2006 року у той час, як в лютому 2006 року було 28 днів.
Відповідно до постанови про відмову у порушенні кримінальної справи від 23.03.2006 року в діях ОСОБА_1, ОСОБА_2, відсутній склад злочину, передбачений ст. 191 ч. 3 КК України, при здійсненні трудових правовідносин з ОСОБА_3 та ОСОБА_4.
Таким чином, суд приходить до висновку, що жодних доказів вчинення ОСОБА_1, ОСОБА_2, будь-яких винних дій яки б визвали втрату довір'я до них з боку власника суду не надано.
Згідно ст. 47 КЗпП України, у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.
Судом встановлено, що в порушення вищенаведеної норми, ОСОБА_3 не надала та не надіслала ОСОБА_1, ОСОБА_2, наказ про їх звільнення № 9 від 17 березня 2006 року.
Давши аналіз вказаним обставинам справи та правовим нормам, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, були звільнені без законних підстав та у порушення встановленого законом порядку, тому приказ про їх звільнення слід визнати незаконними та скасувати.
Згідно ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно до п. 32. Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів», оскільки згідно зі ст.235 КЗпП України оплаті підлягає вимушений прогул, вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі і за той період, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника. При присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час. У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України, оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул і за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з'являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачів слід поновити на попередній роботі, оскільки у справі відсутні докази про скорочення посад які обіймали позивачі та їх користь с відповідача слід стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу тобто з 15 березня 2006 року з часу відсторонення від роботи, яке на думку суду, було проведено з порушенням ст. 46 КЗпП України по 15 липня 2010 року (52 місяці 52х350), оскільки належних доказів наступного працевлаштування позивачів після звільнення суду не надано, а надані докази працевлаштування ОСОБА_1, а саме: розрахункову квитанцію ЧП Грибок, письмові пояснення ОСОБА_5, ОСОБА_10, суд оцінює критично, оскільки особи не були попереджені про кримінальну відповідальність по ст.ст. 384, 385 КК України, а підпис на квитанції належить саме ОСОБА_1
Також у судовому засіданні позивачі пояснили, що в період з 01.01.2006 р., по 15.03.2006 року не сплачувалася заробітна платня.
Доказів, а саме відомостей про виплату позивачу заробітної плати у вказаний період, відповідачем не надано.
Відповідно до висновків почеркознавчої експертизи № 2947 від 30 листопада 2006 року підписи від імені ОСОБА_1, які розволожені у відомостях про нарахування заробітної платні за лютий 2005 року, квітень 2005 року, липень 2005 року, серпень 2005 року, січень 2006 року та зразках підпису зроблені різними особами.
Згідно ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Виходячи із вказаних норм, ОСОБА_3, повинна сплатити позивачам: ОСОБА_1, ( лютий 2005 року, квітень 2005 року, липень 2005 року, серпень 2005 року, січень 2006 року 350 грн., - заробітна плата х5 місяців; з 01.01.2006 р., по 15.03.2006 р., 350 грн., - заробітна плата х3 місяців).
Виходячи із вказаних норм, ОСОБА_3, повинна сплатити позивачам: ОСОБА_2, ( з 01.01.2006 р., по 15.03.2006 р., 350 грн., - заробітна плата х3 місяців).
При визначені розміру заборгованості заробітної плати, яку слід стягнути з ОСОБА_3, на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, суд виходить із сум, заявлених в позові, що відповідає принципу диспозитивності цивільного процесу, який закріплено в ст. 11 ЦПК України.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що власник або уповноваженим ним орган відшкодовує працівнику моральну шкоду у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Враховуючи той факт, що наявні у справі докази дають суду підстави зробити висновок, що відповідач - ОСОБА_3, порушила права позивача, не сплачувала їм заробітну платню, незаконно їх звільнила, що призвело до моральних страждань останніх, що порушення їх прав тривало значний відрізок часу, відповідач повинен відшкодувати позивачам заподіяну моральну шкоду у розмірі 3000 грн., кожній, оскільки на думку суду, вказана сума буде достатньою компенсацією за перенесені позивачами переживання.
Відповідно до ст. 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків, при наявності вини.
Згідно ст. 131 КЗпП України, в ласник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна.
Згідно ст. 134 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:між працівником і підприємством, установою, організацією укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;
Згідно ст. 135-1 КЗпП України, п исьмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.
Згідно ст. 135-2 КЗпП України, при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, зв'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.
Давши аналіз вказаним нормам права, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд вважає необхідним зазначити, що підстав для повної матеріальної відповідальності ОСОБА_1, ОСОБА_2, за заподіяння шкоди ОСОБА_3, немає, оскільки по-перше суду не надано доказів, що з їх вини було заподіяно матеріальну шкоду ОСОБА_3, по-друге належним чином не доведено розмір заподіяної шкоди, по-третє договір про колективну матеріальну відповідальність було укладено ОСОБА_1, ОСОБА_2, з ОСОБА_4, а трудові договори ними укладено з ОСОБА_3.
Крім того, в порушення ст. 131 КЗпП України, ОСОБА_3, не створила належних умов необхідних для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна, оскільки магазин де працювали ОСОБА_1, і ОСОБА_2, знаходився на другому поверху будинку універмагу в с. Роздольне, де розміщуються відділи інших магазинів, а також з наданих суду листів голови правління Роздольненського районного споживчого товариства вбачається, що на другому поверсі універмагу, який належить Роздольненському РСТ розміщувалися магазини «Наташа», «Вікторія», «ОСОБА_5 і я» і тому не зрозуміло в якому ж із магазинів працювали ОСОБА_1, і ОСОБА_2, що належали Суб'єктам підприємницької діяльності фізичним особам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і за збереження яких матеріальних цінностей в якому з магазинів вони повинні були відповідати.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 88 ЦПК України.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 81,88,209, 212, 214-215, 224 - 226 ЦПК України,
Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3 про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.
Скасувати наказ № 9 від 17 березня 2006 року виданий Суб'єктом підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3 про звільнення ОСОБА_1, ОСОБА_2 на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України.
Поновити ОСОБА_1, ОСОБА_2 на посаді продавців Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3 з 17 березня 2006 року.
Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 17850 грн.
Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 17850 грн.
Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг по заробітної платі у розмірі 2625 грн.
Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг по заробітної платі у розмірі 875 грн.
Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у відшкодування заподіяної моральної шкоди 3000 грн.
Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 у відшкодування заподіяної моральної шкоди 3000 грн.
Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язаних з проведенням почеркознавчої експертизи у розмірі 523,81 грн.
У решті позовних вимог відмовити.
У задоволенні зустрічного позову Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення суми у розмірі 25 650 грн., відмовити.
Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд АР Крим через Роздольненський районний суд АР Крим протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя -