Головуючий І інстанції: С.М. Глазько
20 лютого 2026 р. Справа № 480/10042/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.12.2025, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, по справі № 480/10042/24
за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ
до ОСОБА_1
про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням особи у закладі вищої освіти,
Харківський національний університет внутрішніх справ (далі - позивач, ХНУВС) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ), у якій просив суд:
- стягнути з відповідача на користь Харківського національного університету внутрішніх справ (рахунок UA528201720313201004201017869, Державне казначейство України в м. Київ, МФО 820172, ЄДРПОУ 08571096) витрати, пов'язані з утриманням в сумі 39868,50 грн.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківського національного університету внутрішніх справ (рахунок UA528201720313201004201017869, Державне казначейство України в м. Київ, МФО 820172, ЄДРПОУ 08571096) витрати, пов'язані з утриманням в сумі 39868,50 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду 16 грудня 2025 року у справі № 480/10042/242, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 ; стягнути з Харківського національного університету внутрішніх справ судові витрати по справі, понесені у судах першої та апеляційної інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції безпідставно поновив строк, не встановив обставин, які не залежали від волі позивача, створили суттєві перешкоди для підготовки і подання адміністративного позову в даній справі, не перевірив критеріїв поважності причин, що є самостійною підставою для скасування рішення. Вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки предмету доказування у цій справі, який полягає в доведенні позивачем настання умов (підстав) звернення до суду, зокрема: належного вручення/надсилання повідомлення та обґрунтованого детального розрахунку "витрат на утримання"; наявності відмови відповідача від добровільної сплати саме обґрунтованих правовими нормами та детальними розрахунками конкретних сум; правових підстав для стягнення сум з відповідача на користь позивача. Вважає, що довідка про фактичні витрати не відповідає критеріям належності, допустимості, достовірності, достатності, оскільки вона не містить алгоритму (методики) та детальних розрахунків, не розкриває складу кожної статті витрат, не розмежовує їх за видами утримання, не враховує, що навчання фактично здійснювалося дистанційно, складена у 2021 році, тобто задовго до фактичного звільнення відповідача за ініціативою роботодавця у 2024 році. Вказує, що суд не надав належної оцінки слушним аргументам ОСОБА_1 , викладеним у відзиві на позовну заяву стосовно вимог позивача, які на думку відповідача обмежують його основоположні, конституційні права на заборону втручання в його особисте і сімейне життя (ст. 32 Конституції України), на працю і отримання за неї винагороди (ст. 43 Конституції України), а також на безоплатне здобуття вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі (ст. 53 Конституції України), на безоплатне медичну забезпечення (ст. 49 Конституції України), на непорушність права приватної власності (ст. 41 Конституції України), а також конвенційне право на мирне володіння майном (ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зазначає, що суд першої інстанції проігнорував той факт, що Верховний Суд звернувся до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності пункту 3 Порядку № 261 в частині грошового забезпечення, а також те, що Велика Палата Конституційного Суду України з жовтня 2024 року розглядає відповідне провадження. Вказує, що при вирішенні даної справи суд першої інстанції не застосував ст. 49 Конституції України, ч. 1 ст. 95 Закону України «Про Національну поліцію» щодо безоплатності медичного забезпечення поліцейським.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зауважив, що зі змістом довідки про фактичні витрати ОСОБА_1 був ознайомлений 19.08.2021, що підтверджуються його підписом, просив відмовити у задоволені апеляційної скарги
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що наказом Харківського національного університету внутрішніх справ від 19.07.2019 №240 о/с відповідача прийнято на службу до Національної поліції України, зараховано курсантом 1-го курсу до Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ (а.с. 12).
Між відповідачем та Харківським національним університетом внутрішніх справ 01.09.2019 укладено контракт про здобуття освіти у вищому навчальному закладі із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських (а.с.7-8).
Відповідно до п.п. 5 ч. 3 розділу ІІ (Обов'язки сторін) вказаного контракту, у разі дострокового розірвання Контракту, а також звільнення зі служби в поліції протягом 3 років після закінчення навчання відшкодувати Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з утриманням у закладі вищої освіти, відповідно до частини четвертої статті 74 Закону України "Про Національну поліцію".
Витягом з наказу Харківського національного університету внутрішніх справ від 05.03.2022 №113 о/с відповідача відраховано зі складу слухачів Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ за спеціальністю 262 "Правоохоронна діяльність" у зв'язку із закінченням навчання та присвоєнням ступеня вищої освіти "бакалавр" (а.с. 11).
Наказом Департаменту поліції особливого призначення "ОШБ НПУ "Лють" від 17.09.2024 №1323 о/с відповідача звільнено зі служби в поліції згідно з Законом України "Про Національну поліцію" п. 6 ч. 1 ст. 77 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) з 17.09.2024.
Департаментом поліції особливого призначення "ОШБ НПУ "Лють" складено повідомлення про зобов'язання ОСОБА_1 відшкодувати витрати, пов'язані з утримання у навчальному закладі (а.с. 9), яке було отримано відповідачем 17.09.2024, що підтверджується особистим підписом ОСОБА_1 .
Також, Сумською філією Харківського національного університету внутрішніх справ складено довідку від 19.08.2021 №574 про фактичні витрати, пов'язані з утриманням курсанта ОСОБА_1 у Сумській філії Харківського національного університету внутрішніх справ (а.с. 10), з якою відповідача було ознайомлено 19.08.2021, що підтверджується особистим підписом відповідача.
Згідно з довідкою від 19.08.2021 №574 фактичні витрати, пов'язані з утриманням курсанта ОСОБА_1 у Харківському національному університеті внутрішніх справ, за період з 15.08.2019 по 24.08.2021 складаються з: грошового забезпечення - 5 227,55 грн., продовольчого забезпечення - 18 312, 58 грн., медичного забезпечення - 563, 20 грн., речового забезпечення - 8 789, 20 грн., вартості комунальних послуг і спожитих енергоносіїв - 6 975, 97 грн., що разом складає 39 868, 50 грн. (а.с. 10).
Оскільки вказані витрати відповідачем не було відшкодовано, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, будучи обізнаним під час підписання контракту про необхідність відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням в навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту або ж звільненні зі служби у поліції протягом трьох років після закінчення навчального закладу, однак на даний час кошти не відшкодував.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Спір у справі, що розглядається, стосується відшкодування витрат, пов'язаних із утриманням у вищому навчальному закладі МВС України особи, яка в подальшому була звільнена з Національної поліції до закінчення трирічного терміну після закінчення навчання.
Відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" від 23.12.2015 № 901-VІІІ вищі навчальні заклади із специфічними умовами навчання, що належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України і здійснювали навчання курсантів, слухачів, ад'юнктів та докторантів за державним замовленням з підготовки фахівців для потреб міліції, продовжують їх навчання та підготовку як фахівців для Національної поліції в межах раніше доведеного державного замовлення для потреб міліції.
За приписами ч. 1 ст. 59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Статтею 72 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що професійне навчання поліцейських складається з: 1) первинної професійної підготовки; 2) підготовки у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання; 3) післядипломної освіти; 4) службової підготовки - системи заходів, спрямованих на закріплення та оновлення необхідних знань, умінь та навичок працівника поліції з урахуванням оперативної обстановки, специфіки та профілю його оперативно-службової діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону України "Про Національну поліцію" підготовка фахівців за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, проводиться на підставі контракту про здобуття освіти, який укладається між навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчається.
Згідно з ч. 4 ст. 74 Закону України "Про Національну поліцію" особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 № 261 було затверджено Порядок відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України (далі по тексту - Порядок № 261), який набрав чинності 20.04.2017 та був дійсним на час звільнення відповідача із поліції.
Цей Порядок визначає механізм відшкодування особами, які навчалися за денною формою навчання за державним замовленням (далі - особи) у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - вищі навчальні заклади), витрат, пов'язаних з їх утриманням у таких закладах (далі - витрати), у разі:
дострокового розірвання контракту про здобуття освіти (далі - контракт) з будь-яких підстав, крім звільнення із служби в Національній поліції (далі - поліція) через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;
звільнення із служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу з будь-яких підстав, крім звільнення із служби в поліції через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Згідно з п. 2 Порядку, витрати відшкодовуються згідно з контрактом, укладеним між вищим навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчалася. У разі коли особа є неповнолітньою, установлення правових відносин здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України. Типову форму контракту затверджує МВС.
Таку типову форму затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01.03.2017 № 173, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 07 березня 2017 р. за № 321/30189.
Зміст укладеного з відповідачем Контракту відповідає умовам вказаної типової форми та передбачає (п. 3 розділ ІІ ) обов'язок відповідача відшкодувати Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі відповідно до пункту 4 статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» у разі дострокового розірвання контракту , а також в разі звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання.
Вказаний контракт був підписаний особисто відповідачем.
Таким чином, підписуючи вказаний контракт, відповідач ознайомлюючись з його змістом, усвідомлював, що в разі звільнення зі служби протягом трьох років після закінчення навчання, він зобов'язаний буде відшкодувати навчальному закладу фактичні витрати, пов'язані з його утриманням та свідомо погодився на виконання таких умов.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 261 відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов'язаних з грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; оплатою комунальних послуг та спожитих енергоносіїв (тепло-, водопостачання, водовідведення, електроенергія).
Розрахунок витрат на утримання осіб у вищих навчальних закладах здійснюється відповідно до встановлених норм за їх фактичною вартістю.
На підставі розрахунків вищого навчального закладу складається довідка про фактичні витрати на кожну особу за весь строк навчання, яка долучається до її особової справи.
Так, загальна сума фактичних витрат, пов'язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 у Харківському національному університеті внутрішніх справ, за період з 15.08.2019 по 24.08.2021 складаються з: грошового забезпечення - 5 227,55 грн., продовольчого забезпечення - 18 312, 58 грн., медичного забезпечення - 563, 20 грн., речового забезпечення - 8 789, 20 грн., вартості комунальних послуг і спожитих енергоносіїв - 6 975, 97 грн., що разом складає 39 868, 50 грн. (а.с. 10).
Зі змістом довідки про фактичні витрати, пов'язані з утриманням курсанта від 19.08.2021 №574 відповідач був ознайомлений, що підтверджується його підписом у відповідному рядку про ознайомлення з розрахунком (а.с.10).
Колегія суддів одночасно звертає увагу на те, що курсанти, які навчаються в Харківському національному університеті внутрішніх справ перебувають на повному державному забезпеченні. Кошти, які витрачаються на їх навчання є державними (бюджетними).
Враховуючи, що відповідача звільнено з органів внутрішніх справ за п. 6 ч. 1 ст.77 Закону України “Про Національну поліцію» (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України), що підпадає під п. 3 абз 5 Контракту, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що ОСОБА_1 зобов'язаний відшкодувати витрати у сумі 39 868, 50 грн. на його утримання за період навчання в Харківському національному університеті внутрішніх справ за грошове, продовольче, речове забезпечення та вартість комунальних послуг і спожитих енергоносіїв.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що сума грошового та медичного забезпечення не підлягає стягненню, колегія суддів зазначає, що врегулювання питання відшкодування такого виду витрат на користь навчального закладу спеціальним нормативно-правовим актом - Порядком № 261, в якому міститься пряма вказівка на те, що відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов'язаних, зокрема, з грошовим та медичним забезпеченням.
Крім того, як вбачається з наявної в матеріалах справи довідки грошове та медичне забезпечення було нараховане відповідачу саме ХНУВС, а не органом Національної поліції України, в якому працював ОСОБА_1 , що в свою чергу свідчить про те, що таку виплату слід кваліфікувати саме як фактичні витрати, пов'язані з утриманням особи під час навчання в навчальному закладі, а не як заробітну плату та безоплатне медичне забезпечення.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що стосовно обов'язку особи відшкодувати вартість навчання у разі невиконання умов контракту Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) висловлювався в ряді справ.
У справі Chitos проти Греції (рішення від 04 червня 2015 року, заява № 51637/12) ЄСПЛ зазначав: заявник не може правомірно стверджувати, що не знав принципу і обсягу зобов'язання, яке він взяв на себе, обравши кар'єру офіцера і військового лікаря. Однією з головних переваг вступу до армії було безкоштовне навчання. Дійсно, збройні сили беруть на себе вартість усього навчання такої особи, сплачують їй платню і надають соціальне забезпечення як кадровому офіцеру. Натомість від офіцера після отримання диплома вимагається взяти на себе зобов'язання служити у відповідному званні певну кількість років.
ЄСПЛ уважає, що накладене на кадрових офіцерів зобов'язання після завершення навчання нести службу протягом певного строку є невід'ємним від покладеного на них завдання. Обчислення строку дії контрактів офіцерів, які отримали освіту коштом армії, і умови розірвання таких контрактів належать до розсуду держави.
Вимога держави повернути кошти, витрачені на навчання офіцерів і військових медиків, а також на їх забезпечення відповідно до потреб, виправдовують заборону розривати контракт протягом певного строку і встановлення відшкодування витрат, яких зазнала держава протягом років навчання. Зобов'язання військових лікарів, які бажають піти у відставку до завершення контракту, сплатити державі певну суму на відшкодування витрат, понесених на їх навчання, цілком виправдовується перевагами, яких не мають цивільні студенти у сфері медицини, зокрема забезпеченим працевлаштуванням, отриманням платні тощо. Сам принцип відкупу років, які залишається відслужити, не становить порушення принципу пропорційності.
У справі Lazaridis проти Греції (рішення від 12 січня 2016 року, заява № 61838/14) заявник (лікар, підполковник армії) подав клопотання про його дострокове відрахування з армії. Генеральний штаб армії зобов'язав заявника виплатити державі відшкодування у сумі 121 321,72 Євро як компенсацію за дострокове звільнення. Заявник оскаржив таке рішення до суду. Суд відхилив його скаргу, у зв'язку із тим, що заявник, отримавши відповідну освіту, зобов'язався відслужити в армії дев'ятнадцять років і вісімнадцять днів, але він прослужив лише чотирнадцять років, два місяці та шість днів. Заявник оскаржив це рішення національного суду.
ЄСПЛ дійшов висновку, що зобов'язання військових лікарів, які бажали залишити армію до закінчення строку виконання обов'язку, відшкодувати державі витрати, понесені на їх навчання, було цілком виправданим з огляду на привілеї, якими вони користувалися порівняно із цивільними студентами-медиками. Особа, яка вступає на навчання до Військової академії, усвідомлює, що аналогом безкоштовної освіти, винагороди та соціальних переваг, якими користується така особа в силу свого військового статусу, є зобов'язання служити в рядах армії протягом визначеного періоду після закінчення навчання.
Обов'язок офіцерів армії нести службу протягом визначеного періоду після завершення їх підготовки відповідає встановленій меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме за допомогою військових установ особи отримують загальну медичну освіту, відповідну спеціалізацію, а також мають можливість займатися приватною медициною в неробочий час. Таким чином, сам принцип викупу решти років служби не порушує принцип пропорційності.
У справі Yanask проти Туреччини (рішення від 06 січня 1993 року заява № 14524/89) щодо права на освіту ЄСПЛ зазначив, що гарантування права на освіту не виключає застосування дисциплінарних стягнень; встановлені обмеження у справі заявника щодо права на освіту у військовому інституті не обмежують його право на освіту у цивільних навчальних закладах.
Щодо захисту права власності у рішенні ЄСПЛ вказано, що у заявника виник борг перед державою щодо відшкодування плати за навчання, харчування, проживання у разі невиконання обов'язку стосовно проходження військової служби в армії у встановлений законодавством період. Комісія вважає, що обов'язок здійснити такі відшкодування після відрахування з навчального закладу не порушує права заявника відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
Щодо доводів відповідача про відсутність доказів належного вручення повідомлення про зобов'язання відшкодувати витрати, пов'язані з утриманням в закладі вищої освіти, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п. 5 Порядку, після видання наказу про звільнення (відрахування з вищого навчального закладу) особи керівник органу поліції (вищого навчального закладу) або за його дорученням інша посадова особа видає зазначеній особі під підпис повідомлення із зобов'язанням протягом 30 діб з моменту отримання повідомлення відшкодувати МВС витрати із зазначенням їх розміру та реквізитів розрахункового рахунка для перерахування коштів.
З матеріалів справи вбачається, що відповідача звільнено зі служби в поліції наказом від 17.09.2024 та в цей же день, на виконання вимог Порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 року № 261 повідомлено про необхідність відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у ВНЗ із специфічними умовами навчання протягом 30 діб з моменту отримання цього повідомлення.
Вказане повідомлення отримано відповідачем особисто 17.09.2024, про що свідчить його підпис (а.с.9).
Тобто відповідач був обізнаний про обов'язок відшкодування витрат протягом 30 днів з моменту отримання такого повідомлення.
Однак, на момент звернення з даним позовом відповідачем добровільно такі витрати не було відшкодовано.
Крім того, позивач також був ознайомлений зі змістом довідки про фактичні витрати, пов'язані з утриманням курсанта від 19.08.2021 №574, що підтверджується його підписом у відповідному рядку про ознайомлення з розрахунком (а.с.10). Жодних зауважень та заперечень відповідач не вказував.
Також наявність контракту підтверджує, що відповідач був ознайомлений з умовами навчання та підписав їх добровільно.
Тому вказані доводи апелянта спростовані матеріалами справи.
Щодо посилання відповідача на наявність звернення з конституційним поданням щодо конституційності пункту 3 Порядку № 261 в частині грошового забезпечення, колегія суддів зазначає, що на момент спірних правовідносин пункт 3 Порядку № 261 в частині грошового забезпечення є чинним та неконституційним не визнаний.
Щодо посилань відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції вирішив клопотання позивача щодо строків звернення до суду, постановив ухвалу 26 листопада 2024 року, яка обґрунтована висновками суду щодо прийняття доводів позивача та визнання поважними обставини, що спричинили пропуск строку звернення до суду відповідно до свого внутрішнього переконання.
Колегія суддів, з урахуванням зазначено вище, не вбачає визначених частиною третьою статті 317 КАС України обов'язкових підстав для скасування рішення суду першої інстанції, а наведені відповідачем доводи апеляційної скарги щодо неповажності підстав пропуску строку звернення до суду ґрунтуються на переоцінці обставин щодо дотримання строку звернення до суду й підстав поважності пропуску такого строку, які вже оцінені і враховані судом першої інстанції.
Отже, з урахуванням наведеного вище колегія суддів відхиляє доводи апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду та необхідність скасування рішення з цих підстав.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
В іншій частині доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 по справі № 480/10042/24 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді З.Г. Подобайло І.М. Ральченко