19 лютого 2026 року місто Київ
справа № 756/12871/25
апеляційне провадження № 22-ц/824/4321/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Саліхова В.В.,
суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.,
за участю секретаря судового засідання: Алієвої Д.У.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2025 року та на додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 листопада 2025 року, ухвалених під головуванням судді Луценка О.М., у справі за скаргою ОСОБА_1 про визнання неправомірними та скасування рішень Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересована особа (стягувач): Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,-
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою про визнання неправомірними та скасування рішень Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), стягувач: АТ «Банк Фінанси та Кредит», в якій просила суд:
визнати протиправною бездіяльність Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м.Київ), що полягає у не знятті арешту з майна та не скасування розшуку автомобіля, що належать ОСОБА_1 , накладеному у виконавчому провадженні № НОМЕР_3;
зобов'язати Оболонський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , яке накладене в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_3, а саме: реєстраційний номер обтяження: 11304010, дата та час державної реєстрації: 20.06.2011 року 14:33:40, тип обтяження: арешт нерухомого майна; підстава обтяження: постанова, ВП НОМЕР_3, 02 червня 2011 року, обтяжувач: Відділ державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві;
зобов'язати Оболонський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), скасувати арешт та розшук автомобіля HYUNDAI Accent, д.н. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , та накладене в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_3;
зобов'язати Оболонський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) направити у Регіональний сервісний центру МВС у м. Києві відповідні відомості про скасування арешту та розшуку автомобіля HYUNDAI Accent, д.н. НОМЕР_1 для вилучення записів з АІС «Розшук АМТ»: тип «арешт та заборона відчуження», накладено постановою № 1619/6 від 02.06.2011, ВДВС Облонського РУЮ м. Києва, ВП НОМЕР_3, картка 63847-13330М8; тип «значиться в розшуку» накладено постановою № 1619/6 від 20.12.2011, ВДВС Облонського РУЮ м. Києва, ВП НОМЕР_3, картка 63847-13330М8;
стягнути з Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) судові витрати.
Вимоги скарги обгрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власником автомобіля HYUNDAI Accent, д.н. НОМЕР_1 . З метою отримання дублікату технічного паспорту на автомобіль вона звернулась до Сервісного центру МВС № 8041, де їй повідомили, що її автомобіль знаходиться в розшуку згідно постанови ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві № 1619/6 від 20.12.2011 року та під арештом згідно постанови ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві № 1619/6 від 02.06.2011 року. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно наявне обтяження - арешт нерухомого майна. Обтяження накладено ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві постановою від 02.06.2011 №1619/6 в межах ВП НОМЕР_3 (реєстраційний номер обтяження 11304010, дата державної реєстрації 20.06.2011р.).
З 2011 року і до цього часу скаржниця не отримувала жодної постанови від органу ДВС, зокрема і щодо відкриття виконавчого провадження, щодо арешту майна. Будь-яких грошових зобов'язань перед третіми особами вона не має, що підтверджено відсутністю інформації про неї в Єдиному реєстрі боржників. Також відсутня будь-яка інформація в Автоматизованій системі виконавчого провадження (АСВП) про наявність відкритих проваджень, боржником за якими є ОСОБА_1
07 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Оболонського ВДВС у м. Києві з заявою про скасування накладених обтяжень. Заявником були отримані відповіді, з яких вбачається, що всі виконавчі провадження, які знаходились на виконанні у ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві були завершені ще в 2011-2013, а одне виконавче провадження відкрито повторне у2016 році однак 29.06.2017 також завершене. Виконавче провадження НОМЕР_3 (в межах якого і накладено арешт на нерухоме майно, автомобіль та оголошено його розшук) було відкрите на підставі виконавчого листа Оболонського районного суду м. Києва у справі № 2-7026 від 16 лютого 2011 року про стягнення на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованості в сумі 157 411,70 грн. Виконавче провадження було відкрите 02 червня 2011 року, а потім закрите 30 грудня 2013 року та виконавчий лист повернуто стягувачу. Орган ДВС надати відповідні постанови не може, оскільки вони знищені за строками давності. Окрім того орган ДВС вказує, що не буде скасовувати заходи примусового виконання рішення (арешт, розшук) в рамках виконавчого провадження ВП НОМЕР_3, оскільки для цього необхідно погасити всю суму заборгованості, розмір виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій в межах всіх інших завершених виконавчих проваджень (які також завершені більше 10-12 років тому) в загальній сумі 487 830,67 грн. - що навіть втричі більше, ніж сума боргу, визначена у виконавчому листі, за яким накладено арешт (157 411,70 грн).
Отже, на даний час не має жодного відкритого виконавчого провадження. Однак орган ДВС вимагає для скасування арешту по закінченому у 2013 році та вже знищеному виконавчому провадженню грошові кошти, що втричі перевищують розмір виконавчого листа за яким накладено обтяження, та яке вже втратило актуальність, оскільки суперечить навіть меті самого арешту.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила задовольнити скаргу.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2025 року скаргу задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м.Київ), що полягає у не знятті арешту з майна та не скасування розшуку автомобіля, що належать ОСОБА_1 , накладеному у виконавчому провадженні № НОМЕР_3.
Зобов'язано Оболонський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ), яке накладене в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_3, а саме: - реєстраційний номер обтяження: 11304010, дата та час державної реєстрації: 20.06.2011 року 14:33:40, тип обтяження: арешт нерухомого майна; підстава обтяження: постанова, ВП НОМЕР_3, 02.06.2011, обтяжувач: Відділ державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві, Код: 35018577.
Зобов'язано Оболонський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), скасувати арешт та розшук автомобіля HYUNDAI Accent, д.н. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , та накладене в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_3.
Зобов'язано Оболонський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) направити у Регіональний сервісний центру МВС у м. Києві відповідні відомості про скасування арешту та розшуку автомобіля HYUNDAI Accent, д.н. НОМЕР_1 для вилучення записів з АІС «Розшук АМТ»: тип «арешт та заборона відчуження», накладено постановою № 1619/6 від 02.06.2011, ВДВС Облонського РУЮ м. Києва, ВП НОМЕР_3, картка 63847-13330М8; тип «значиться в розшуку» накладено постановою № 1619/6 від 20.12.2011, ВДВС Облонського РУЮ м. Києва, ВП НОМЕР_3, картка 63847-13330М8.
У листопаді 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ковальов В.М. звернувся до суду із заявою про прийняття додаткової ухвали про розподіл судових витрат на правничу допомогу, в якій просив стягнути на користь ОСОБА_1 15 500 грн. витрат на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Оболонського відділу ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Заява мотивована тим, що представництво інтересів скаржниці у даній справі з моменту укладення договору здійснював адвокат Ковальов В.М., яким були надані наступні послуги:
здійснено правовий аналіз матеріалів та надано консультацію щодо судової практики у справах щодо скарг на бездіяльність державних виконавців, які не знімали арешти з майна боржників при відсутності виконавчого провадження;
направлено адвокатський запит № 18-юр від 09 серпня 2025 року до Оболонського ВДВС у м. Києві з метою збирання доказів для подачі скарги до суду;
підготовлено і подано до суду скаргу на бездіяльність державного виконавця;
30 серпня 2025 року подано заяву про розгляд справи без участі сторони скаржника;
02 жовтня 2025 року подано заперечення щодо прийняття додаткових пояснень від Оболонського ВДВС у м. Києві;
17 жовтня 2025 року - подано до суду пояснення з доказами відсутності заборгованості за всіма виконавчими провадженнями, вказаними Оболонським ВДВС у м. Києві.
Загальна вартість послуг згідно договору становить 15 500 грн., що підтверджується звітом від 04 листопада 2025 року про виконання договору щодо надання правової допомоги з детальним описом правничої допомоги, а також актом від 04 листопада 2025 року прийому-передачі наданих послуг, підписаних сторонами без зауважень.
Оболонський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України подав заперечення на заяву про ухвалення додаткового судового рішення, в яких просив відмовити скаржнику у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, посилаючись на відсутність підстав стверджувати, що підготовка до розгляду цієї справи у суді першої інстанції вимагала значного обсягу юридичної роботи та потребувала значних витрат часу.
Додатковим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27 листопада 2025 року стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.. В решті вимог заяви відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду, Оболонський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовити.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що завершення виконавчого провадження у зв'язку з поверненням виконавчого документу стягувачеві за наявності обставин, передбачених ст. 47 Закону №606-ХІV, не має наслідком зняття арешту з майна боржника, скасування інших вжитих державним виконавцем заходів примусового виконання рішення.
Вказує, що виконання судового рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 листопада 2010 року у справі № 2-7026/2010 за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Центральне регіональне управління» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості після завершення виконавчого провадження органом державної виконавчої служби № НОМЕР_3 продовжено приватним виконавцем Телявським А.М. у виконавчому провадженні № НОМЕР_4. Тому, зважаючи на посилання скаржника на завершення виконавчого провадження № НОМЕР_4 ще 30 липня 2021 року, питання про зняття арешту та скасування інших заходів щодо виконання рішення підлягало вирішенню у останньому.
Крім того зазначає, що протягом здійснення виконавчого провадження № НОМЕР_3 рішення суду боржником не оскаржено та не виконано, що виключало зняття (скасування) вжитих державними виконавцем заходів як при винесенні постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві, так і при зверненні боржника з таким питанням в подальшому. З огляду на відсутність законодавчо визначених підстав для зняття арешту/розшуку з майна боржника, відмова відділу у знятті попередньо накладеного арешту, згідно встановленої процедури, не може бути розцінене як неправомірна чи протиправна поведінка посадової особи органу державної виконавчої служби.
Також, не погоджуючись з додатковим судовим рішенням, Оболонський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 листопада 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що додаткове судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що предмет акту виконаних робіт не відповідає істотним умовам, викладеним у договорі про надання правничої допомоги від 08.08.2025 року, оскільки останній не стосувався захисту інтересів замовника у справі № 756/12871/25.
Вказує, що такі послуги як підготовка правової позиції у справі, консультування судової практики у справах щодо скарг на бездіяльність державних виконавців, пов'язані та охоплюються послугою підготовки, оформлення та подання до суду скарги на бездіяльність державного виконавця. Зі змісту скарги вбачається, що вона складається в основному з посилань та цитувань судових рішень Верховного Суду, що виключає самостійну аргументацію та пошук нового правового підходу представника скаржника, натомість може відображати наявність певної сталої судової практики з порушеного питання, а отже розмір вимоги про стягнення суми витрат за «підготовку і подання скарги на бездіяльність державного виконавця» (7000 грн) є необґрунтованим, має не розумний та завищений розмір. Також, наявні в матеріалах справи «заперечення щодо прийняття додаткових пояснень», «пояснення з доказами відсутності заборгованості за всіма провадженнями» фактично дублюють доводи, викладені скаржником у скарзі на бездіяльність державного виконавця, тому зазначені вимоги про стягнення суми витрат за ці послуги (1000 грн та 5000 грн, відповідно) задоволенню не підлягають. В той же час інформація отримана адвокатом на адвокатський запит № 18-юр від 09.08.2025 є ідентичною інформації наданої відділом на заяву скаржника ОСОБА_1 від 07.08.2025, про що свідчить останнє речення листа відділу від 14.08.2025 № 138921 «Аналогічну інформацію надано ОСОБА_1 на заяву останньої від 07.08.2025 року». Водночас, за умовами Договору (п.3.2), обов'язок по забезпеченню Виконавця необхідними для виконання договору документами, а також повідомлення про будь-які обставини, що можуть вплинути на предмет, покладається на Замовника. Зазначене, поряд з долучення до скарги на бездіяльність державного виконавця копії листа-відповіді відділу від 11.08.2025 № 138920 на звернення скаржника свідчить про перебування таких документів у володінні адвоката. Зазначене виключає доцільність та необхідність у направленні адвокатського запиту, а отже вимога про стягнення суми витрат за ці послуги (1500 грн) задоволенню не підлягає. Представник скаржника в судових засіданнях участі не приймав, що, відповідно, не потребувало витрат на транспорт, часу на доїзд до приміщення суду і очікування тощо. Водночас, позиція та аргументація скаржника була сталою і не зазнавала змін у процесуальних документах, поданих останнім у справі, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося.
З огляду на вищевикладене, вважає, що суд ухвалив додаткове рішення від 27 листопада 2025 року без достатніх правових підстав та належного обґрунтування розміру понесених стороною витрат на професійну правничу допомогу, а також, без врахування критерію розумності та необхідності таких витрат.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Ковальов В.М. просить апеляційні скарги Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду та не свідчать про ухвалення судових рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В судове засідання учасники справи не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належно, тому колегія суддів вважала можливим провести розгляд справи за відсутності учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухвалених по справі судових рішень, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно наявне обтяження - арешт нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 . Обтяження накладено ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві постановою від 02.06.2011 №1619/6 в межах ВП НОМЕР_3 (реєстраційний номер обтяження 11304010, дата державної реєстрації 20.06.2011р.)
Згідно відповіді Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вбачається, що всі виконавчі провадження, які знаходились на виконанні у ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві були завершені ще в 2011-2013, а одне виконавче провадження відкрито повторне у 2016 році однак 29.06.2017 також завершене.
Виконавче провадження НОМЕР_3 (в межах якого і накладено арешт на нерухоме майно, автомобіль та оголошено його розшук) було відкрите на підставі виконавчого листа Оболонського районного суду м. Києва у справі № 2-7026 від 16.02.2011 про стягнення на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованості в сумі 157 411,70 грн. Виконавче провадження було відкрите 02.06.2011, а потім закрите 30.12.2013 році та виконавчий лист повернуто стягувачу.
Виконавчим провадженням № НОМЕР_3 за виконавчим листом Оболонського районного суду м.Києва №2- 7026 від 16.02.2011 про стягнення на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії ЦРУ ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованості в сумі 157411,70 грн. (відкрито 02.06.2011 року). Постановою державного виконавця від 02.06.2011 накладено арешт на майно боржника, а 20.12.2011 постановою державного виконавця оголошено в розшук. За даними Системи, 30.12.2013 державним виконавцем, керуючись пунктом 2 частини 1 статті 47 Закону №606-XIV, винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 27.02.2020 у справі № 756/13907/19, пр. 6/756/57/20 заяву ТОВ «АНСУ» задоволено, замінено стягувача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на його правонаступника ТОВ «АНСУ» у цивільній справі №2-7026/2010 за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №39-61/07-А від 25.05.2007 року.
Ухвалами суду від 29.09.2020 у справі № 756/5504/20 та від 11.11.2020 у справі № 756/14004/20 задоволено заяви ТОВ «АНСУ», поновлено строк для пред'явлення виконавчого листа з примусового виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30.11.2010 року у справі №2-7026/2010 до виконання та видано його дублікат, який перебував на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м.Київ Телявського А.М. у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_4 (відкрите 14.01.2021 року).
Ухвалою Оболонського районного суду м.Києва від 29.09.2020 у справі № 756/5504/20 (суддя Яценко Н.О.) задоволено заяву ТОВ «АНСУ» та поновлено строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Постановою Київського апеляційного суду від 28.07.2021 задоволено апеляційну скаргу адвоката Ковальова В.М. в інтересах ОСОБА_1 та ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 29 вересня 2020 року скасовано і в задоволенні заяви ТОВ «АНСУ» про поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання відмовлено.
Ухвалою Оболонського районного суду м.Києва від 11.11.2020 у справі № 756/14004/20 (суддя Луценко О.М.) задоволено заяву ТОВ «АНСУ» та видано дублікат виконавчого листа Оболонського районного суду м. Києва №2-7026/2010 від 16.02.2011 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість у розмірі 157 411,70 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 30.09.2021 задоволено апеляційну скаргу адвоката Ковальова В.М. в інтересах ОСОБА_1 та ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 11.11.2020 року скасовано і в задоволенні заяви ТОВ «АНСУ» про видачу дублікату виконавчого листа відмовлено.
Тобто ТОВ «АНСУ» не є стягувачем у виконавчому провадженні, не має виконавчого документу, який можна пред'явити до виконання.
Задовольняючи скаргу на бездіяльність державної виконавчої служби, суд першої інстанції виходив з того, що не зняття арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачеві є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право підлягає захисту шляхом зобов'язання зняти арешт з нерухомого майна боржника.
Такий висновок суду грунтується на нормах матеріального та процесуального права.
Згідно зі статтею 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).
Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.
Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун'єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).
Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Згідно з частиною п'ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Принцип обов'язковості судових рішень конкретизовано у статті 18 ЦПК України: судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі 16 лютого 2011 року Оболонським районним судом міста Києва виконавчого листа № 2-7026/2010, пред'явлення його до виконання та накладення арешту на майно боржника були врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.
На підставі статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.
Відповідно до частини другої статті 57 Закону № 606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.
Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
У пункті 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV (в редакції, чинній на час повернення виконавчого документу стягувачу) зазначено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього
Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Підстави для закінчення виконавчого провадження на момент повернення виконавчого листа були визначені у частині першій статті 49 Закону № 606-XIV, а на момент розгляду цієї справи в суді визначені у частині першій статті 39 Закону № 1404-VIІІ.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 травня 2025 року в справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) зазначила, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.
Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII, свідчить про об'єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.
З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VI11).
Водночас частиною п'ятою статті 37 Закону № 1404-VIII визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.
Наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа визначені статтею 40 Закону № 1404-VIII.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 40 Закону № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 12 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:
- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);
- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.
Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).
Отже, за загальним правилом, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника, оскільки така обставина не належить до винятків, передбачених частиною третьою статті 37 Закону № 1404-VIII.
Подібні висновки сформульовані в постановах Верховного Суду від 17 січня 2018 року в справі № 910/8019/15, від 06 березня 2019 року в справі № 263/1468/17, від 04 березня 2020 року в справі № 127/2-1421/09, від 16 березня 2020 року в справі № 137/1649/17, від 29 березня 2023 року в справі № 202/1182/22.
Однак колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Відповідно до частини першої, другої, пункту 1 частини четвертої статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред'явлення виконавчого документа до виконання.
У цій справі встановлено, що 30 грудня 2013 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606- ХІV.
Ухвалами суду від 29.09.2020 у справі № 756/5504/20 та від 11.11.2020 у справі № 756/14004/20 задоволено заяви ТОВ «АНСУ», поновлено строк для пред'явлення виконавчого листа з примусового виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30.11.2010 року у справі №2-7026/2010 до виконання та видано його дублікат, який перебував на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м.Київ Телявського А.М. у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_4 (відкрите 14.01.2021 року).
Ухвалою Оболонського районного суду м.Києва від 29.09.2020 у справі № 756/5504/20 (суддя Яценко Н.О.) задоволено заяву ТОВ «АНСУ» та поновлено строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Постановою Київського апеляційного суду від 28.07.2021 задоволено апеляційну скаргу адвоката Ковальова В.М. в інтересах ОСОБА_1 та ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 29 вересня 2020 року скасовано і в задоволенні заяви ТОВ «АНСУ» про поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання відмовлено.
Ухвалою Оболонського районного суду м.Києва від 11.11.2020 у справі № 756/14004/20 (суддя Луценко О.М.) задоволено заяву ТОВ «АНСУ» та видано дублікат виконавчого листа Оболонського районного суду м. Києва №2-7026/2010 від 16.02.2011 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість у розмірі 157 411,70 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 30.09.2021 задоволено апеляційну скаргу адвоката Ковальова В.М. в інтересах ОСОБА_1 та ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 11.11.2020 року скасовано і в задоволенні заяви ТОВ «АНСУ» про видачу дублікату виконавчого листа відмовлено.
Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання (частини шоста статті 12 Закону № 1404-VIII).
У разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частини перша статті 433 ЦПК України).
Отже, строк пред'явлення до виконання виконавчого листа № 2-7026/2010, виданого 16 лютого 2011 року Оболонським районним судом міста Києва, сплив та не був поновлений судом.
Проте майно ОСОБА_1 залишається під арештом на підставі постанови державного виконавця від 02 червня 2011 року.
Колегія суддів зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року в справі № 2-3600/09, від 07 серпня 2024 року в справі № 14-7238/2009 сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
У цій справі судове рішення, на виконання якого накладався арешт на майно ОСОБА_1 , не перебуває на примусовому виконанні понад 12 років, строк пред'явлення до виконання виконавчого листа сплив та не був поновлений.
Майнових претензій стягувач до ОСОБА_1 , не пред'являє.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що збереження арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника ОСОБА_1 ,, позбавляє її можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним на праві власності майном, а тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення скарги.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про те, що бездіяльність посадових осіб Оболонського ВДВС щодо незняття арешту з нерухомого майна заявника є неправомірною, тому колегія суддів їх відхиляє.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Оболонського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2025 року постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційної скарги.
Щодо додаткового судового рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 листопада 2025 року
Ухвалюючи у справі додаткове судове рішення про стягнення на користь заявника витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, врахувавши складність справи, тривалість її розгляду, обсяг наданих адвокатом послуг та значення справи для сторін, дійшов висновку, що обсяг понесених скаржником витрат на правничу допомогу є реальним та документально підтвердженим у сумі 8 000 грн. При цьому, суд вказав, що розрахунок витрат на правничу допомогу на суму 15 500,00 грн. не узгоджується із наявними в матеріалах справи доказами.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв'язку з реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й стримування від подання безпідставних позовів (скарг).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вказав, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише як такі, що були дійсно понесені, але й враховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);
з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п'ятій, дев'ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у cправі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у cправі № 910/11903/23, від 25 січня 2025 року у справі № 369/849/18.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див. пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Аналіз матеріалів справи свідчить, що:
професійну правничу допомогу в суді першої інстанції під час розгляду цієї справи ОСОБА_1 надавав адвокат Ковальов В.М., який діяв на підставі договору про надання правничої допомоги від 08 серпня 2025 року;
згідно п.1.2. договору метою укладання договору є надання правової допомоги (адвокатських послуг) щодо захисту та представництва інтересів Замовника у судових органах всіх інстанцій, органах ДВС у питанні зняття/скасування обтяжень, накладених ВДВС Оболонського РУЮ у м.Києві на майно Замовника в межах ВП НОМЕР_3.
згідно п.4.1. договору за надання правової допомоги Замовник сплачує Виконавцю (адвокатському об'єднанню) грошові кошти у наступному розмірі: - здійснення правового аналізу документів у спірних правовідносинах та надання консультаційних послуг - 1000 грн.; - підготовка та направлення адвокатського запиту - 1500 грн за кожен; - складання скарги на рішення/дії або бездіяльність державного/приватного виконавця, позовної заяви - 7000 грн. за кожну; - складання відзиву, відповіді на відзив, заперечень, пояснень та інших процесуальних документів - 5000 грн за кожний; - здійснення представництва інтересів у суді - 4000 грн. за кожне судове/підготовче засідання; - складання відзиву, заперечень у суді апеляційної та касаційної інстанцій, апеляційної скарги, касаційної скарги, заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд заочного рішення - 7000 грн. за кожен процесуальний документ. - надання правничої допомоги поза межами судового засідання (збирання доказів, ознайомлення з матеріалами судової справи тощо) - 2000 грн. за 1 годину надання послуг;
пунктом 4.2. договору передбачено, що оплата здійснюється шляхом видачі Виконавцю готівкових грошових коштів або шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Виконавця після надання відповідних послуг та набрання судовим рішенням у справі законної сили.
в п.3 Акту прийому-передачі від 04.11.2025 встановлено, що оплата здійснюється шляхом видачі готівкових грошових коштів або шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця (адвоката) після надання відповідних послуг, але не раніше ніж через 90 днів після набранням ухвалою суду від 23.10.2025 у справі № 756/12871/25 законної сили.
Звітом від 04.11.2025 про виконання договору щодо надання правової допомоги з детальним описом правничої допомоги, а також Актом від 04.11.2025 прийому-передачі наданих послуг, підписаних сторонами без зауважень підтверджується, що адвокатом надано наступні послуги: здійснено правовий аналіз матеріалів та надано консультацію щодо судової практики у справах щодо скарг на бездіяльність державних виконавців, які не знімали арешти з майно боржників при відсутності виконавчого провадження; - направлено адвокатський запит № 18-юр від 09.08.2025 до Оболонського ВДВС у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) з метою збирання доказів для подачі скарги до суду; - підготовлено і подано до Оболонського районного суду м.Києва скаргу від 21.08.2025 на бездіяльність державного виконавця; - 30.08.2025 - подано заяву про розгляд справи без участі сторони скаржника; - 02.10.2025 - подані заперечення щодо прийняття додаткових пояснень у справі 756/12871/25 від Оболонського ВДВС у м.Києві; - 17.10.2025 - подано в суд пояснення з доказами відсутності заборгованості за всіма провадженнями, вказаними Оболонського ВДВС у м.Києві. Загальна вартість вказаних послуг згідно договору становить 15 500 грн.
Врахувавши результат розгляду справи, заперечення Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, складність справи, тривалість її розгляду, обсяг наданих адвокатом послуг та значення справи для сторін, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 8 000 грн., що є співмірним розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, їх необхідності та значенням справи для сторони.
Доводи апеляційної скарги про те, що предмет акту виконаних робіт не відповідає істотним умовам, викладеним у договорі про надання правничої допомоги від 08.08.2025 року, оскільки останній не стосувався захисту інтересів замовника у справі № 756/12871/25, колегія суддів вважає безпідставним та спростовується змістом договору та акту виконаних робіт.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд ухвалив додаткове рішення від 27 листопада 2025 року без достатніх правових підстав та належного обґрунтування розміру понесених стороною витрат на професійну правничу допомогу, а також, без врахування критерію розумності та необхідності таких витрат, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки не спростовують висновків суду про наявність правових підстав для стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 8000 грн. При цьому, судом враховано критерій розумності та необхідності витрат, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню.
Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про незаконність прийнятого додаткового судового рішення щодо вирішення питання про розподіл судових витрат.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України підлягають залишенню без задоволення, а ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2025 року та додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 листопада 2025 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,-
Апеляційні скарги Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - залишити без задоволення.
Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2025 року та додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 20 лютого 2026 року.
Головуючий:
Судді: