19 лютого 2026 року місто Київ
справа № 759/3272/25
апеляційне провадження № 22-ц/824/4362/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Саліхова В.В.,
суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.,
за участю секретаря судового засідання: Алієвої Д.У.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Федченка Віталія Васильовича на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 вересня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Сенька М.Ф., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Міністерство оборони України про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,-
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Міністерство оборони України про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просила суд встановити факт її проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 07 серпня 2019 року по ІНФОРМАЦІЯ_1.
Позов обгрунтовано тим, що з серпня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали разом як дружина та чоловіка, однак шлюб між ними не був зареєстрований. Проте, ще за життя ОСОБА_3 робив позивачці пропозицію щодо реєстрації шлюбу, на яку остання погодилася, та як наслідок вони планували своє весілля. Однак, 24 лютого 2022 року почалася збройна агресія російської федерації проти Україна, і позивач та ОСОБА_3 вирішили відкласти реєстрацію шлюбу до завершення збройної агресії, оскільки ОСОБА_3 був призваний до лав ЗСУ.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 загинув під час захисту Вітчизни внаслідок здійснення авіаційного удару військами російської федерації, в н.п. Тарасівка, Іллінської сільської громади, Краматорського району Донецької області.
Факт спільного проживання позивачки з померлим ОСОБА_3 , підтверджується Актом про фактичне проживання від 31 жовтня 2024 року № 477, який підписаний сусідами, консьєржем та затверджений директором ТОВ «Явір-Житлобуд-2», з якого вбачається, що померлий ОСОБА_3 з 2019 року постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 , тобто за адресою реєстрації позивачки.
Стверджувала, що за час проживання однією сім'єю, позивачка та ОСОБА_3 вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, займалися благоустроєм квартири, купували предмети домашнього побуту, подорожували як чоловік та дружина, а також всі свята проводили в колі родини та друзів. За весь час, поки ОСОБА_3 перебував на військовій службі, він постійно підтримував зв'язок із нею та постійно пересилав їй кошти.
Посилаючись на наведене, позивачка просила позов задовольнити.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 05 вересня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Федченко В.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відсутність розпорядження щодо належного майна, в тому числі і щодо призначення та отримання одноразової грошової допомоги, не може бути доказом, який би свідчив про спростування факту спільного проживання.
Вказує, що попередні договори купівлі-продажу квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , договір купівлі-продажу гаражу № 170 та земельної ділянки № НОМЕР_1 , договір про відступлення прав на переведення обов'язків за договорами купівлі-продажу майнових прав на машиномісце були надані суду на підтвердження того, що вони зберігалися саме у позивачки, і вона про них знала, та після смерті ОСОБА_3 , самостійно їх передала відповідачці на її прохання.
Також зазначає, що твердження суду про те, що сповіщення сімї № 1-7 від 26 серпня 2024 року про смерть ОСОБА_3 було направлено брату вочевидь відповідно до прижиттєвого розпорядження ОСОБА_3 грунтується на припущеннях суду, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували волевиявлення ОСОБА_3 про направлення сповіщення саме брату.
Посилається на те, що судом не враховано: акт про фактичне проживання від 31 жовтня 2024 року № 477; фотознімки, на яких зображено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які подорожували разом за кордон для спільного відпочинку як чоловік і дружина, а також проводили свята в колі друзів та родини, що підтверджують спільне проведення дозвілля у колі сім'ї та друзів; показання свідків; переписку у месенджері; банківську виписку з рахунку позивачки про регулярні перекази коштів ОСОБА_3 ; витяг з додатку «Нова Пошта» щодо направлення один одному посилок.
Зауважує, що суд безпідставно долучив до матеріалів справи відзив на позов, оскільки він був поданий з пропуском строку і клопотання про його поновлення стороною відповідача не заявлялося.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник - адвокат Федченко В.В. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
ОСОБА_2 та її представник - адвокат Басараб Н.В. проти доводів апеляційної скарги заперечували та просили залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін.
Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, що з 19 жовтня 2012 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , який рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 07 серпня 2019 року було розірвано. Рішення набрало законної сили 06 вересня 2019 року.
ОСОБА_3 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді водія-електрика.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 29.08.2024 року №700 солдат ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 загинув під час виконання обов'язків військової служби, в результатів воєнних (бойових дій), при здійсненні заходів щодо відсічі та стримування військової агресії російської федерації та під час захисту Батьківщини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 26.09.2024 року №275 солдата ОСОБА_3 виключено з 24.08.2024 року зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, у зв'язку зі смертю. Цим наказом закріплено, що смерть ОСОБА_3 настала під час виконання бойового завдання в районі бойових дій і пов'язана із захистом Батьківщини, державного суверенітету та територіальної цілісності України, відбиттям російської збройної агресії в умовах воєнного стану, та ухвалено до виплати дочці загиблого ОСОБА_2 певні кошти, що підлягали до виплати загиблому за життя.
Факт смерті ОСОБА_3 29.08.2024 року посвідчено Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про що складено відповідний актовий запис №14542 (див. свідоцтво про смерть).
03.09.2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мартич Є.В заведено спадкову справу №9/2024 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 .
Приватний нотаріус 17.03.2025 року видала ОСОБА_2 (дочка ОСОБА_3 від першого шлюбу) свідоцтва про право на спадщину за законом на майно спадкодавця ОСОБА_3 , а саме на: забезпечувальний платіж в сумі 981 500 рн. за попереднім договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 ; забезпечувальний платіж в сумі 981500 грн. за попереднім договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 ; автомобіль марки HYUNDAI модель GETZ, 2006 року випуску, р.н. НОМЕР_3 ; гараж № НОМЕР_1 з підвалом, цегляний, в Обслуговоючому кооперативі «Автогаражне товариство «БЕРІЗКА-1», що знаходиться за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, с. Софіївська Борщагівка; земельна ділянка № НОМЕР_1 , площею 0,0038 га в Обслуговуючому кооперативі «Автогаражне товариство «БЕРІЗКА-1», що знаходиться за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, с. Софіївська Борщагівка (кадастровий номер 3222486201:01:001:0234).
Сповіщення сім'ї №1-7 від 26.08.2024 року про смерть ОСОБА_3 було направлено його брату - ОСОБА_5 .
Згідно виписки з банківського рахунку ОСОБА_1 , ОСОБА_3 з квітня 2022 року регулярно перераховував позивачці кошти.
Згідно акту про фактичне проживання від 31 жовтня 2024 року, складеного ТОВ «Явір-Житлобуд-2», ОСОБА_3 проживав за адресою: АДРЕСА_1 з 2019 року.
З наданих фотознімків вбачається, що позивач разом із ОСОБА_3 проводили спільно час, подорожували, святкували свята у колі друзів.
Свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (давні друзі ОСОБА_3 ), засвідчили в суді першої інстанції, що всі свої заощадження, правовстановлюючі документи на майно та інші особисті документи, покійний ОСОБА_3 зберігав у друзів та у схованці, про яку на випадок своєї загибелі дав розпорядження повідомити доньку ОСОБА_2 , що і було виконано після його загибелі. Ці ж свідки під присягою пояснили, що ОСОБА_3 дійсно перебував у тривалих відносинах з ОСОБА_1 , проте наміру створити разом з нею сім'ю не мав, через сумніви в доцільності такого кроку, що засновані на наявності у ОСОБА_9 певних неприйнятних для нього рис характеру, та небажання взяти на себе відповідальність щодо малолітньої дитини ОСОБА_9 від попереднього шлюбу, постійним місцем проживання ОСОБА_3 була батьківська квартира, яку він ділив з братом.
Свідки з боку позивачки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 пояснили, що розцінювали відносини ОСОБА_3 та ОСОБА_1 сімейними, пославшись на свої спостереження під час спільного дозвілля, спільних подорожей, тощо. ОСОБА_11 також підтвердила доводи позивачки про те, що у 2021 році вона допомагала ОСОБА_3 придбати каблучку з метою зробити пропозицію ОСОБА_1 вийти за нього заміж.
Консьєржка будинку, в якому постійно проживає позивачка - ОСОБА_12 , опитана в якості свідка, пояснила, що вважала ОСОБА_3 та ОСОБА_1 подружжям, виходячи з того, що постійно бачила їх разом, та з поведінки один до одного та по відношенню до дитини ОСОБА_1 .
Мати позивачки ОСОБА_13 пояснила в суді, що дочка підтримувала відносини з ОСОБА_3 з 2017 року, вони час від часу приїжджали до неї в гості, їй було відомо від дочки про заручини, ОСОБА_14 у всьому підтримував дочку.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 тривалий час перебували в близьких стосунках, і очевидно мали намір в майбутньому створити сім'ю. Проте сам собою факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках.
Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) зазначено, що «у справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України)».
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).
У справі, що переглядається, на підтвердження позовних вимог, а саме факту проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю у період з серпня 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_1, позивачка надала суду такі докази: спільні фотографії, переписки у месенджерах, історію по картковому рахунку, акт про фактичне проживання від 31 жовтня 2024 року, договір № C115VV271-06N-02092022 від 02 вересня 2022 року про переведення прав та обов'язків за договором купівлі-продажу майнових прав на машиномісце договори; договір № СТ15.ММ246-06N-10022023-ВП від 10 лютого 2023 року про відступлення прав та переведення обов'язків за договором купівлі-продажу майнових прав на машиномісце, попередній договір купівлі-продажу квартири від 25 березня 2021 року, попередній договір купівлі-продажу квартири від 25 березня 2021 року, які були укладені ОСОБА_15 ; свідоцтво про реєстрацію права власності на автомобіль на ім'я ОСОБА_1 .
Також у суді першої інстанції були допитані свідки як зі сторони позивачки, так і зі сторони відповідачки.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).
Суд першої інстанції, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, позивачка не довела належними та допустимими доказами факт її спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки з ОСОБА_3 у період з серпня 2019 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов'язків, та інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю, у зазначений у позові період часу.
Суд надав належну оцінку наданим позивачем доказам, зокрема: спільним фотографіям, перепискам у месенджерах, історії по картковому рахунку, акту про фактичне проживання від 31 жовтня 2024 року.
Оцінивши зазначені докази, суд правильно вважав, що вони не підтверджують факт проживання позивачки однією сім'єю з ОСОБА_3 у період з 07 серпня 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_1, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності взаємних прав та обов'язків, що притаманні подружжю.
Зокрема, колегія суддів зазначає, що акт про фактичне проживання від 31 жовтня 2024 року не містить жодних відомостей, на підставі яких, особами, що його підписали, встановлено обставини щодо спільного проживання сторін однією сім'єю та ведення ними спільного господарства з 2019 року.
При цьому, колегія суддів критично оцінює цей доказ, беручи до уваги, що рішення суду про розірвання попереднього шлюбу набрало законної сили лише 06 вересня 2019 року та з 24 лютого 2022 року ОСОБА_3 перебував у лавах Збройних Сил України і до моменту смерті, що виключало спільне проживання з позивачкою однією сім'єю за адресою вказаною у акті.
Колегія суддів зазначає, що історія карткового рахунку та спільні фотографії позивачки та ОСОБА_3 , наявність у позивачки договорів укладених ОСОБА_3 без доведення факту ведення спільного господарства не можуть свідчити про те, що між цими особами склались та мали місце протягом вказаного періоду усталені подружні відносини.
Водночас суд обгрунтовано оцінив і покази свідків, які повідомила суду загальні, неконкретні обставини, які жодним чином не доводять факт проживання позивачки однією сім'єю з ОСОБА_3 у період з 07 серпня 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.
Доводи апеляційної скарги про те, що надані позивачем докази підтверджують факт її проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 у період з 07 серпня 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 зводяться до їх переоцінки на користь позивачки.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду про недоведеність позивачкою факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 у заявлений період часу.
Разом з тим, наявність у позивачки іншої точки зору на встановлені судом обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухваленого судом рішення та фактично зводиться до спонукання апеляційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивачки.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.
З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Федченка Віталія Васильовича - залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 20 лютого 2026 року.
Головуючий:
Судді: