Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
22-ц/824/2698/2026
м. Київ Справа № 760/4839/25
20 лютого 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 серпня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Майстренка О.М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про відшкодування шкоди, -
У лютому 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 10.10.2024 року о 21 год. 47 хв. на просп. Любомира Гузара, 32 в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «BMW 525І» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та транспортним засобом марки «FIAT 500», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням позивача.
Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 26.11.2024 року у справі № 760/26301/24 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні вказаної дорожньо-транспортної пригоди.
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження, відтак позивачу було завдано матеріальної шкоди.
Цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована.
Позивач повідомив Моторно (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) про настання страхового випадку та надав останньому усі необхідні документи. На підставі зібраних документів та проведеної оцінки вартості відновлювального ремонту МТСБУ було здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 90 316,34 грн (за виключенням податку на додану вартість у розмірі 11 413,92 грн).
Відповідно до звіту про визначення розміру збитку вих. № 4295 від 02.11.2024 року (надалі-Звіт) вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «FIAT 500» д.н.з. НОМЕР_2 з урахуванням зносу транспортного засобу становить 101 730,26 грн. Разом з тим, цим же висновком було встановлено вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «FIAT 500» д.н.з. НОМЕР_2 , яка становить 160 252,57 грн.
Таким чином, з відповідача, як винуватця дорожньо-транспортної пригоди підлягає стягненню різниця між вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу «FIAT 500» д.н.з. НОМЕР_2 і виплаченим страховим відшкодуванням у розмірі 58 522,31 грн.
Також, позивач вказує, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка трапилась з вини відповідача, вона зазнала душевних та фізичних страждань, були суттєво порушені її життєві плани, так як, вимагало додаткових зусиль для організації свого життя, був порушений звичайний спосіб життя, пошкоджено майно позивачки. На думку позивача їй заподіяна моральна шкода у розмірі 20000 грн.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 11 серпня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про відшкодування шкоди задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 58 522,31 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди та 5000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, які складаються з судового збору у сумі 783,88 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8000 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішенням Солом'янського районного суду м. Києвавід 11 серпня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині постановлено з порушенням норм матеріального права та з неповним з'ясуванням обставин справи.
Зазначає, що у звіті про визначення вартості матеріального збитку від 02.12.2024 року № 4295, який покладений в основу судового рішення та щодо якого він висловлював свої заперечення у відзиві на позов, не враховано фізичний знос деталей автомобіля «FIAT 500» д.н.з. НОМЕР_2 , що підлягають заміні, що прямо суперечить нормам чинного законодавства. Крім того, заявник припускає, що окремі пошкодження зазначені у Звіті могли бути заподіяні не в результаті даної ДТП, а раніше. Крім того, суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи, чим обмежив право відповідача на судовий захист та принцип рівності сторін. Що стосується стягнення моральної шкоди, то рішення в цій час є необґрунтованим та не відповідає встановленим законом критеріям. Також відповідач не був належним чином повідомлений про судове засідання, призначене на 29.07.2025 року.
У жовтні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Гусєв П. В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Крім того, просив стягнути витрати на правничу допомогу, понесені ним в суді апеляційної інстанції, розмір яких становить 5 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 10.10.2024 року о 21 год. 47 хв. на просп. Любомира Гузара, 32 у м. Києві сталася ДТП за участю транспортних засобів «BMW 525І» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та «FIAT 500», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням позивача.
Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 26.11.2024 року у справі № 760/26301/24 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні вказаної ДТП.
Внаслідок вказаної ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована. Водночас цивільно-правова відповідальність позивача на момент ДТП була застрахована в СК «АРХ» згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР222888404.
Позивач повідомив Моторно (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) про настання страхового випадку та надав останній усі необхідні документи.
Згідно звіту від 02.11.2024 року № 4295 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «FIAT 500» д.н.з. НОМЕР_2 становить 160 252,57 грн.
На підставі зібраних документів та проведеної оцінки вартості відновлювального ремонту МТСБУ здійснило позивачу виплату страхового відшкодування у розмірі 90 316,34 грн (за виключенням податку на додану вартість у розмірі 11 413,92 грн), що підтверджується квитанцією від 20.01.2025 року.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача майнову шкоду у розмірі 58 522,31 грн. суд першої інстанції посилався на те, що вартість майнового збитку, завданого позивачу пошкодженням його автомобіля внаслідок ДТП перевищує виплачений йому розмір страхового відшкодування, а тому із відповідача, як особи, яка визнана виною у скоєнні даної ДТП, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням, яка становить 58 522,31 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування».
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування».
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 7 вказаного Закону в Україні одним із видів обов'язкового страхування є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» узв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Разом із тим, пунктом 32.7 частини першої статті 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страхова компанія не відшкодовує шкоду, пов'язану з втратою товарної вартості транспортного засобу.
Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (стаття 1194 ЦК України).
Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала і цивільно-правова відповідальність якої застрахована на підставі Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», можливе лише за умови, якщо згідно із цим законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15, провадження № 14-176цс18, зроблений висновок, відповідно до якого відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди, що перевищує ліміт відповідальності страховика, і сумою виплаченого страхового відшкодування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, провадження № 14-95цс20, зазначено, що враховуючи розподіл у деліктному зобов'язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов'язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі №6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16).
Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування. Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком.
Отже, системний аналіз пункту 32.7 частини першої статті 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 22, абзацу третього пункту 3 частини першої статті 988, статей 1166, 1187, 1194 ЦК України дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.
Подібний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 24 червня 2019 в справі № 562/2018/16-ц (провадження № 61-30029св18).
Як встановлено судом, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «FIAT 500» д.н.з. НОМЕР_2 становить 160 252,57 грн, розмір виплаченого позивачу страхового відшкодування становить 90 316,34 грн, виходячи з вартості відновлювального ремонту транспортного засобу «FIAT 500» д.н.з. НОМЕР_2 з урахуванням зносу транспортного засобу (101 730,26 грн) - 11 413,92 грн податок на додану вартість.
Враховуючи наведене, правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми майнової шкоди в розмірі 58 522,31 грн, яка становить різницю між вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу «FIAT 500» д.н.з. НОМЕР_2 (160252,57 грн), виплаченою сумою страхового відшкодування в розмірі 90 316,34 грн, з виключенням податку на додану вартість (11 413,92 грн).
Доводи апеляційної скарги про те, що у звіті про визначення вартості матеріального збитку від 02.12.2024 року № 4295, який покладений в основу судового рішення не враховано фізичний знос деталей автомобіля «FIAT 500» д.н.з. НОМЕР_2 , що підлягають заміні, не заслуговують на увагу, оскільки такі спростовуються змістом самого звіту, яким визначено коефіцієнт фізичного зносу автомобіля , який складає: 0,47.
Не погоджуючись з розміром завданої позивачу матеріальної шкоди відповідач не надав доказів на її спростування, а припускаючи, що у звіті про визначення вартості матеріального збитку зазначені пошкодження, які могли бути заподіяні не в результаті даної ДТП, а раніше - не довів цього. Перелік пошкоджень транспортного засобу «FIAT 500» д.н.з. НОМЕР_2 зазначений в протоколі огляду колісного транспортного засобу № 4295 і ремонтній калькуляції, які додані до Звіту, відповідач не погоджуючись з ним, не вказав які саме пошкодження могли бути заподіяні раніше вказаної ДТП.
Посилання заявника на те, що суд першої інстанції не повідомив його про судове засідання, призначене на 29.07.2025 року, не заслуговують на увагу, оскільки справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, при цьому відповідач був присутній під час інших судових засідань, що не заперечує він у апеляційній скарзі, а тому останній мав можливість подати докази на підтвердження своїх заперечень, проте не зробив цього.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн. суд першої інстанції врахував, що у зв'язку з ДТП позивачка була позбавлена можливості вільно користуватися своїм транспортним засобом, в результаті чого у неї змінився її усталений спосіб і ритм життя.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
В обґрунтування розміру моральної шкоду, позивач зазначав, що внаслідок ДТП вона зазнала душевних страждань, було суттєво порушені її життєві плани, пошкоджено майно позивача. Зазначала, що вона довгий період перебувала без можливості пересуватись на власному транспортному засобі у зв'язку з чим була вимушена користуватись громадським транспортом та послугами таксі. Окрім того, з зв'язку з ДТП вона відчуває дискомфорт при здійсненні керування транспортним засобом.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Моральна шкода це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв'язку з посяганням на її права та інтереси.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
З урахуванням обставин, встановлених у даній справі, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що у зв'язку з ДТП позивачка була позбавлена можливості вільно користуватися своїм транспортним засобом, в результаті чого у неї змінився її усталений спосіб і ритм життя.
Зазначені обставини безпосередньо вплинули на життєвий уклад позивача та йогосвободу пересування.
Доводи апеляційної скарги відносно того, що стягуючи з відповідача на користь позивача моральну шкоду, суд першої інстанції рішення належним чином не обґрунтував свої висновки, колегія суддів відхиляє, оскільки задовольняючи частково позовні вимоги в цій частині суд першої інстанції врахував обставини справи та надав належну оцінку доводам позивача в цій частині.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. судом першої інстанції повно встановлено обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають наявним у матеріалах справах доказам.
Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Звертаючись до суду апеляційної інстанції з відзивом на апеляційну скаргу представник позивача просив суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 5 000,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що 12 жовтня 2024 року між ОСОБА_2 та адвокатський об'єднанням «ІНС.ЛОУ ГРУП» був укладений Договір про надання правової допомоги № 12/10/24-ПГ. Згідно п. 1.1. Договору безпосередній зміст правової допомоги адвоката за цим договором полягає у представництві інтересів замовника у справі про адміністративне правопорушення та стягнення шкоди нанесеної внаслідок ДТП, яка сталася 10.10.2024 року.
Крім того, відповідно додатку № 2 до договору про надання правової допомоги № 12/10/24-ПГ вбачається вартість правової допомоги становить: 1) 5 000,00 грн., які сплачуються після винесення постанови судом апеляційної інстанції.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення, тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);
3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Таким чином, склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
З матеріалів справи вбачається, що 12 жовтня 2024 року між ОСОБА_2 та адвокатський об'єднанням «ІНС.ЛОУ ГРУП» був укладений Договір про надання правової допомоги № 12/10/24-ПГ.
Згідно п. 1.1. Договору безпосередній зміст правової допомоги адвоката за цим договором полягає у представництві інтересів замовника у справі про адміністративне правопорушення та стягнення шкоди нанесеної внаслідок ДТП, яка сталася 10.10.2024 року. (а.с. 82-84)
Відповідно до п. 3.1 зазначеного договору сторони погодили, що за послуги надані адвокатським об'єднанням, замовник сплачує кошти в розмірі, який зазначається в додатку № 1 до цього договору.
Відповідно до додатку № 1 до договору сторони погодили, що вартість робіт становить 10 000,00 грн., які сплачуються після набранням рішення законної сили щодо стягнення шкоди завданої внаслідок ДТП.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача, що відповідно додатку № 2 до договору про надання правової допомоги № 12/10/24-ПГ вбачається вартість правової допомоги становить: 1) 5 000,00 грн., які сплачуються після винесення постанови судом апеляційної інстанції.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутній додаток № 2 до договору про надання правничої допомоги. Окрім того, в договорі про надання правничої допомоги сторони погодили, до за послуги надані адвокатським об'єднанням, замовник сплачує кошти в розмірі, який зазначається в додатку № 1 до цього договору.
В додатку № 1 до договору сторони не погоджували витрати у розмірі 5 000,00 грн., які сплачуються після винесення постанови судом апеляційної інстанції.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, у зв'язку з недоведеністю понесення таких витрат.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 серпня 2025 року залишити без змін.
У задоволенні заяви представник позивача ОСОБА_2 адвоката Гусєва Павла Володимировича про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді: