19 лютого 2026 року місто Київ
справа № 367/5739/25
апеляційне провадження № 22-ц/824/4438/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Саліхова В.В.,
суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.,
за участю секретаря судового засідання: Алієвої Д.У.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Котар Світлани Володимирівни на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 жовтня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Одарюка М.П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,-
В травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, в якому просив суд:
позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини від усіх видів доходів щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позов обгрунтовано тим, що 26 вересня 2009 року між позивачем та відповідачкою укладено шлюб, який було розірвано рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 12 вересня 2023 року. У шлюбі у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З січня 2018 року відповідачка покинула сім'ю та стала мешкати окремо, дитина постійно проживає з ним, знаходиться повністю на його утриманні. Він піклується про сина, займається його вихованням, навчанням, фізичним та моральним розвитком, створює належні умови для розвитку його здібностей.
Відповідачка покладених законом на батьків обов'язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової або будь - якої іншої участі у вихованні сина, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до його внутрішнього світу; не створює умов для отримання ним освіти. Всі питання щодо виховання, медичного догляду вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку відповідачки.
Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, на думку позивача, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини матір'ю, свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов'язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідачки до своїх материнських обов'язків.
Відповідачка, позбавивши сина материнської уваги і матеріальної допомоги, ухиляється від виховання своєї дитини, свідомо зневажає своїми обов'язками, тому він змушений звернутися до суду з проханням позбавити відповідачку батьківських прав.
Вказує, що відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідачка є працездатною особою, інших дітей чи непрацездатних членів сім'ї на утриманні не має, тому може сплачувати аліменти на утримання сина у розмірі частини доходів.
Посилаючись на наведене, позивач просив позов задовольнити.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 травня 2025 року, і до досягнення дитиною повноліття.
Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків, відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Покладено на Служби у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків щодо неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Котар С.В. звернулася з апеляційної скарги, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав та ухвалити нове судове рішення яким позов задовольнити та позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що позивачем в якості доказів навмисного ухилення відповідачки від виконання своїх обов'язків та її винної поведінки, були надані до суду наступні докази: - акт обстеження умов проживання складений головним спеціалістом-юрисконсультом відділу усиновлення та сімейних форм виховання ССДС ІМР Співак Н.В. від 16.05.2024 року; акт обстеження умов проживання складений начальником відділу усиновлення та сімейних форм виховання Ірпінської міської ради ОСОБА_4 від 17.06.2025 року; характеристики з місця навчання дитини Ліцею «Лінгвіс» учня 8-го та учня 9-го класів де зазначено, що мати не займається вихованням сина, не цікавиться його навчанням, не приходить на батьківські збори та не дзвонить класному керівнику; заключення психолога ОСОБА_5 від 23.05.2024 року, де зазначено що дитина висловлюється про батька з повагою та теплотою і т.д. в частині розмови про маму не виявляє особливої зацікавленості, відповідає формально, що може свідчити про холодність у стосунках з матір'ю; висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який затверджено рішенням Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області № 74/384 від 25 червня 2024 року - в висновку зазначено що 15.05.2024 року відповідач ОСОБА_2 надіслала на електрону пошту служби заяву, в які вона зазначила що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також у судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , та неповнолітній свідок, ОСОБА_3 в присутності педагога - які пояснили суду першої інстанції що мати ОСОБА_2 покинула дитину, і взагалі не цікавиться долею сина та матеріальної допомоги не надає.
З огляду на зазначене, вважає, що твердження суду першої інстанції, що позивач не довів навмисного ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків та її винної поведінки, - є передчасним так як судом першої інстанції не враховано, що відповідачу достеменно відомо з травня 2024 року про ініціювання позивачем процесу позбавлення її батьківських прав з того часу і до тепер ОСОБА_2 свідомо нехтує своїми обов'язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх материнських обов'язків, з травня 2024 року по жовтень 2025 року відповідач навіть не намагалася змінити своє ставлення до виконання батьківських обов'язків, це підтверджується її заявами до органу опіки та піклування про не заперечення проти позбавлення її батьківських прав щодо суду. Таким чином, можна зробити висновок що відповідачка не бажає змінювати свою поведінку у кращу сторону, за весь цей час вона навіть не намагалася зустрітися з дитиною чи поспілкуватися засобами зв'язку, така поведінка відповідачки свідчить про свідоме нехтування нею своїми обов'язками.
Отже, позивач вважає що в матеріалах справи достатньо доказів навмисного ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків та її винної поведінки, а суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність достатніх підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для позбавлення відповідачки батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Котар С.В. підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належно, про причини неявки суду не повідомила, тому колегія суддів, з урахуванням ч. 2 ст. 372 ЦПК України, вважала можливим розглянути справу за її відсутності.
Представник Служби у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи Служба у справах дітей та сім'ї була повідомлена належно, тому колегія суддів, з урахуванням ч. 2 ст. 372 ЦПК України, вважала можливим розглянути справу за відсутності її представника.
Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 12 вересня 2023 року рішенням Ірпінського міського суду Київської області було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.10-11).
У шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12).
Неповнолітній, ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем реєстрації батька, та проживає разом з батьком (а.с.13).
Мати, ОСОБА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Неповнолітній, ОСОБА_6 , навчається в Ірпінському гуманітарному ліцеї ім. З. ОСОБА_10 , на уроках активний, відповідально ставиться до навчання, добросовісно виконує домашні завдання, користується заслуженим авторитетом у колективі дітей. Захоплюється спортом і музикою, фізично розвинений. Вихованням ОСОБА_11 займається батько, серйозно ставиться до виконання своїх обов'язків, має тісний зв'язок із класним керівником і радою класу, що підтверджується характеристикою директора Ірпінського гуманітарного ліцею « Лінгвіст» (а.с.16).
Згідно Акту обстеження умов проживання від 17 червня 2025 року, який проводився за адресою: АДРЕСА_1 , де проживають ОСОБА_1 та його син ОСОБА_3 , житло розміщено на п'ятому поверсі п'ятиповерхового будинку, складається з 2-х кімнат: загальною площею 52 кв.м., коридору, санвузла, кухні. Умови проживання задовільні. В квартирі наявні всі необхідні для життя меблі, присутня різноманітна побутова техніка, підключені всі комунікації. Наявна окрема дитяча кімната, в якій об лаштоване місце для відпочинку, проведення дозвілля, місце для навчання. Стосунки в сім'ї доброзичливі сімейні. Батько створив всі належні умови для проживання та повноцінного розвитку дитини ( а.с.71-72).
Із висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який затверджено рішенням Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області № 74/384 від 25 червня 2024 року, вбачається, що орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.52-57).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів навмисного ухилення відповідачки від виконання своїх обов'язків та її винної поведінки, а тому відсутні достатні підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України, для позбавлення відповідачки батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому. При цьому, суд не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, оскільки такий висновок має рекомендаційний характер та не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми обов'язками.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 27 Конвенції Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, так і за кордоном.
У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач як підставу для позбавлення батьківських прав зазначив пункт 2 частини першої статті 164 СК України, тобто ухилення відповідачкою від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Верховний Суд виробив сталий підхід щодо застосування відповідних норм права, який не врахували суди попередніх інстанцій при вирішенні спору відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України.
Так, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.
Колегія суддів підкреслює, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення її/його батьківських прав, покладено на позивача.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав як і гострої соціальної необхідності у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним і суд діяв у межах своєї дискреції.
Суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих матері щодо дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків судом першої інстанції та апеляційним судом не встановлено і позивачем не доведено. Водночас не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунулась від виконання своїх обов'язків із виховання дитини.
Той факт, що ОСОБА_2 надіслала на засіданні комісії заяву про те, що вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, а також подання заяви про визнання позову не є безумовною підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав.
Колегія суддів зауважує, що згідно з частиною першою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує /судовий розгляд.
Таким чином, суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, провадження № 61-2251св22).
Встановивши відсутність підстав для задоволення позову в частині позбавлення відповідачки батьківських прав, суд першої інстанції обгрунтовано не взяв до уваги факт визнання позову відповідачкою, зазначивши про це у своїй рішенні.
Суд дійшов вірного висновку про те, що у цій справі позбавлення батьківських прав відповідачки відносно сину, не відповідає інтересам дитини, оскільки обставини умисного ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов'язків не знайшли свого підтвердження.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки докази, подані позивачем, не свідчать про свідоме ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дітей.
Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дітьми повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з ними, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дітей.
Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду доволі складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку матері може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. З метою забезпечення найкращих інтересів дитини, за обставин цієї справи, не виправдано позбавляти матір права на контакт з дитиною і її виховання. Позбавлення матері всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на задоволення потреб у любові, піклуванні та матеріального забезпечення. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Посилання представника позивача у апеляційній скарзі на те, що саме він виховує сина, не можуть бути достатньою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.
Саме по собі нерегулярне спілкування матері з сином, відсутність матеріального забезпечення з боку матері, не можуть однозначно свідчити про ухилення матері від виконання свого обов'язку щодо виховання та утримання дитини.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що думка дитини не є для суду абсолютною і не позбавляє суд можливості ухвалити рішення всупереч такій думці. Оскільки матеріали справи не містять даних, що дитина не висловила будь-яких міркувань чи тверджень, які б давали підстави вважати, що мати негативно впливає на сина, а збереження зв'язку із матір'ю може завдати шкоди здоров'ю та розвитку сину, суд першої інстанції правильно виходив із того, що думка дитини не свідчить про ухилення матері від виконання батьківських обов'язків та наявність підстав для позбавлення її батьківських прав.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував висновок органу опіки та піклування, в якому визначено про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, колегія суддів відхиляє.
Так, висновок органу опіки та піклування від 25 червня 2024 року містить висновок про доцільність позбавлення матері батьківських прав. Однак висновок не містить формулювання причин, з яких орган опіки та піклування дійшов такого стверджувального висновку щодо позбавлення матір батьківських прав.
З огляду на зазначене висновки суду першої інстанції про недоцільність позбавлення матері батьківських прав щодо дитини, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, слід визнати обґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінити докази у тому контексті, який на думку позивача, свідчить про обґрунтованість заявлених ним позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання апеляційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Колегія суддів погоджується, що наразі позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики ЄСПЛ.
Водночас встановлені у справі обставини вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов'язків щодо виховання сина.
Колегія звертає увагу, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року в справі № 591/6037/21).
Колегія суддів враховує, що суд першої інстанції роз'яснив матері дитини, що з урахуванням відносин, що склалися між нею та сином, вона повинна застосовувати ініціативу у поновленні постійних материнських відносин з ними, вживати дієві заходи щодо прийняття участі у вихованні дитини, проявляти материнську турботу, у разі перешкоджання у зустрічах з сином, звертатися до органів опіки та піклування за допомогою в організації таких зустрічей, визначення їх часу та місця, проте що і зазначив у резолютивній частині оскаржуваного судового рішення.
З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Котар Світлани Володимирівни - залишити без задоволення.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 20 лютого 2026 року.
Головуючий:
Судді: