20 лютого 2025 року місто Київ
справа № 398/5070/25-ц
апеляційне провадження № 22-ц/824/3721/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Саліхова В.В.,
суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Бусик О.Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулося до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн.
Позов мотивовано тим, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17.09.2024 у справі № 200/5614/24 стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (далі - ГУПФУ у Донецькій області) на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 968,96 гривень, та було видано виконавчий лист у справі № 200/5614/24, який позивачем було надіслано відповідачу для виконання.
Відповідач листом від 01.04.2025 повідомив позивача про те, що пакет документів було скеровано до ГУПФУ в Донецькій області для здійснення відповідних дій.
07.04.2025 позивач звернулася до відповідача із запитом про надання інформації щодо виконання вказаного виконавчого листа, проте, у встановлений законом строк відповіді не отримала.
27.06.2025 позивач вдруге звернулася до відповідача із запитом про надання інформації щодо виконання вказаного виконавчого листа.
ГУПФУ в Донецькій області листом від 02.07.2025 повідомило, що виконавчий лист був взятий на облік 09.04.2025, зазначили про відсутність коштів на зазначену мету та про наявність відповідної черги.
10.07.2025 позивач в третє звернулася до відповідача із запитом про надання інформації, в якому просила підтвердити, чи звертався відповідач у десятиденний строк з дня надходження виконавчого документу, як того вимагає пункт 49 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, із запитом до Міністерства фінансів України щодо необхідності виділення коштів на погашення заборгованості саме за її виконавчим листом у справі № 200/5614/24.
Листом від 11.07.2025 відповідач повідомив, що ним надсилаються запити щодо необхідності виділення коштів на погашення заборгованості до Міністерства фінансів України кожні 10 днів.
Вважає, що тримісячний строк, визначений частиною четвертою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та пункту 48 Порядку № 845, для перерахування коштів стягувачу було порушено відповідачем 09.07.2025 (виконавчий лист взятий на облік 09.04.2025).
У зв'язку з тривалим невиконанням судового рішення, втратами великої кількості дорогоцінного часу на написання позовної заяви, а також порушенням пункту 49 Порядку № 845, їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінює у розмірі 10 000,00 грн. та просить стягнути з Державного бюджету України.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 23 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував висновок Верховного Суду, який викладений у постанові від 21.02.2023 у справі №500/5748/21.
Вважає необґрунтованими висновки суду про відсутність протиправної бездіяльності з боку відповідача. Зазначає, що до цього висновку суд дійшов на основі бюджетних запитів, які не є позиціями Мінфіну, про які йдеться у Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845.
Вказує, що практика Верховного Суду свідчить про те, що для відшкодування моральної шкоди за неправомірні дії преюдиційного судового рішення про визнання таких дій неправомірними не потрібно, так як цей юридичний факт сам по собі входить у предмет доказування за вимогою про відшкодування шкоди.
Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
У порядку ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не допустив протиправною бездіяльності під час виконання виконавчого листа Донецького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року у справі №200/5614/24, оскільки неодноразово звертався з листами до Міністерства фінансів України з проханням врахувати дійсний стан бюджетного фінансування та пропозиції щодо необхідності виділення додаткових коштів на програму КПКВК 3504040.
Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., перевіривши рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17.09.2024 у справі № 200/5614/24 стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області судовий збір в розмірі 968,96 грн.
На виконання вказаного рішення суду, 24 січня 2025 року Донецьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист у справі № 200/5614/24, який ОСОБА_1 було надіслано до Державної казначейської служби України та зареєстровано 28.03.2025 за вих. № М-11-1078.
Державна казначейська служба України листом від 01.04.2025 № 5-08-11/7166 подані ОСОБА_1 документи надіслала за місцезнаходженням боржника - Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, які зареєстровані 09.04.2025 за вх. № 08-3545.
Так, ГУПФУ у Донецькій області не має відкритих рахунків в органах Казначейства, на яких можуть обліковуватись кошти безпосередньо цього державного органу та з яких можливо здійснити безспірне списання, Головне управління Казначейства листом від 11.04.2025 № 04-16-06/1604 звернулось до боржника із запитом вимоги щодо необхідності вжиття заходів щодо виконання вищевказаного виконавчого листа.
На адресу Головного управління Казначейства надійшов лист-відповідь ГУПФУ у Донецькій області від 01.05.2025 № 0500-0805-8/42916, з якого вбачається, що боржник просить реалізовувати виконання виконавчого документа у відповідності до вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами статті 129-1 Конституції України закріплено принцип обов'язковості судових рішень, відповідно до якого судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Частиною другою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 5 червня 2012 року №4901-VI передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган.
Згідно з частиною першою, четвертою статті 3 цього Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
На виконання вимог зазначеного Закону постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року №440 затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою.
Відповідно до пункту 20 указаного Порядку, погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845.
Згідно з пунктом 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - «Порядок №845») безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
Відповідно до пункту 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Згідно з підпунктом 1 пункту 47 Порядку №845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих органом Казначейства документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника.
Пунктами 48, 49 Порядку №845 обумовлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі України відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.
У разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.
Спір між сторонами виник внаслідок тривалого невиконання судового рішення у справі №200/5614/24, що зумовлено невиплатою коштів, присуджених цим рішенням.
Судом установлено, що 24 січня 2025 року Донецький окружний адміністративний суд видав виконавчий лист у справі №200/5614/24 про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 грн. 96 коп.
Заява ОСОБА_1 щодо виконання вказаного виконавчого листа надійшла до органу Казначейства 28 березня 2025 року.
Виконавчий лист був узятий на облік (09.04.2025) та перебуває у черзі на виконання за бюджетною програмою КПКВ 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою».
На виконання пункту 49 Порядку виконання рішень суду про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 №845 Державна казначейська служба України листом від 31.03.2025 просила збільшити бюджетні призначення за КПКВК 3504040 у 2025 році на суму 6 546,14 млн грн. у передбачений бюджетним законодавством спосіб (а.с.56-57).
З аналогічним листом на виконання пункту 49 Порядку виконання рішень суду про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 №845 Державна казначейська служба України від 10.04.2025 просила збільшити бюджетні призначення за КПКВК 3504040 у 2025 році на суму 6 575,42 млн грн. у передбачений бюджетним законодавством спосіб (а.с. 58-59).
За результатами розгляду даних запитів Мінфіном надавались відповіді, що «питання збільшення бюджетних призначень Державній казначейській службі України для відшкодування шкоди і виконання судових рішень може бути розглянуто у разі внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» в установленому бюджетним законодавством порядку та з урахуванням можливостей дохідної частини бюджету в умовах воєнного стану».
Зі змісту пункту 49 Порядку №845 випливає, що у разі необхідності у додаткових коштах понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає до Міністерства фінансів України пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України протягом 10 днів з дня надходження відповідних виконавчих документів для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету.
Приписи цього пункту вимагають направлення до Міністерства фінансів України пропозицій щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України після надходження кожного виконавчого документа від кожного стягувача, а тому належним доказом виконання зазначених приписів може бути лише відповідне звернення до Міністерства фінансів України, направлене із дотримання строку, встановленого Порядком №845.
Аналогічний висновок щодо тлумачення частини четвертої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», абзацу другого пункту 48 Порядку №845 викладений у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2018 року у справі №826/7371/15, від 4 вересня 2020 року у справі №640/5757/19, від 29 квітня 2021 року у справі №826/13511/17 і підстави для відступу від нього відсутні.
На тлі викладеного колегія суддів зауважує, що у даній справі наявні докази, які підтверджують, що Казначейство у 10-денний строк з моменту надходження від неї виконавчого документу зверталося до Міністерства фінансів України з відповідними пропозиціями щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України у зв'язку з неможливістю здійснення безспірного списання коштів через їхню недостатність.
Подання відповідачем Міністерству фінансів України вказаних пропозицій у відповідності до пункту 49 Порядку №845 свідчить про використання наданих йому повноважень задля виконання судового рішення.
З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що відповідач вжив заходів з метою належного виконання виконавчих листів (зокрема, неодноразово звертався з листами до Міністерства фінансів України з проханням врахувати дійсний стан фінансування бюджетної програми забезпечення «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» і з урахуванням цих потреб врахувати пропозиції щодо необхідності додаткових коштів на згадану програму), втім невиплата коштів за цими виконавчими документами зумовлена не бездіяльністю Державної казначейської служби України (як суб'єкта владних повноважень), а відсутністю належного асигнування відповідної бюджетної програми, що не належить до компетенції відповідача.
Перерахування коштів стягувачем із затримкою відбувається не через протиправні дії або бездіяльність органів Казначейства, а виключно у зв'язку з наявністю сформованої черги, в якій перебуває на виконанні значна кількість виконавчих документів, та передбаченими у Законах про Державний бюджет України на відповідний рік, обмеженими асигнуваннями, виділеними для погашення заборгованості за судовими рішеннями, що підлягають примусовому виконанню.
Щодо посилання апелянтом на те, що суд першої інстанції не врахував висновок Верховного Суду, який викладений у постанові від 21.02.2023 у справі №500/5748/21, колегія суддів зазначає, що дані справи не є тотожними. Адже, у справі №500/5748/21 суд прийшов до висновку про порушення 10-денного терміну з дня надходження виконавчого документа на ім'я позивачки, надання Казначейством пропозицій Мінфіну щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.
У справі, що переглядається виконавчий лист був взятий на облік 09 квітня 2025 року. 10 квітня 2025 року Державною казначейською службою України було направлено пропозицію щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.
Отже, Державна Казначейська служба України подала до Міністерства фінансів України пропозицію щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України протягом 10 днів з дня надходження виконавчого документу ОСОБА_1 для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету, чим виконала приписи пункту 49 Порядку №845.
Інші доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, не дають підстав для висновку про неправильне вирішення справи по суті спору, а стосуються переоцінки доказів, яким районним судом надана правильна і належна оцінка тому колегія суддів їх відхилила.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Колегія суддів апеляційного суду враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий:
Судді: