19 лютого 2026 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/3818/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»
на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області
у складі судді Фінагеєвої І. О.
від 10 жовтня 2025 року
у цивільній справі № 369/11442/25 Києво-Святошинського районного суду Київської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2025 року повернуто позовну заяву.
В апеляційній скарзі ТОВ «Діджи Фінанс», посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Вирішити питання про розподіл судових витрат.
Зазначає, що ухвалу суду про залишення позовної заяви без руху позивачем отримано 21 липня 2025 року о 21 год 12 хв через підсистему «Електронний суд». Позивач у встановлений судом строк направив заяву про усунення недоліків, яка надійшла до електронного кабінету 30 липня 2025 року о 18 год 09 хв. Однак, в порушення вимог ч.5 ст. 185 ЦПК України, ухвала про повернення позовної заяви постановлена лише 10 жовтня 2025 року, тобто понад два місяці після фактичного отримання судом заяви про усунення недоліків
Вважає, що платіжна інструкція № 7695123 від 30 травня 2025 року має повну інформацію, що надає можливість суду ідентифікувати, за що саме сплачено судовий збір та провести перевірку зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, а тому у суду першої інстанції не було підстав для повернення позовної заяви позивачу.
За приписами ст. 9 ЗУ «Про судовий збір» суд першої інстанції міг би перевірити зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, перед тим як повернути позовну заяву через неусунення її недоліків після закінчення строків. Натомість в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції не зазначив чи перевіряв зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України на момент постановлення ухвали від 10 жовтня 2025 року про повернення позовної заяви
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвалу суду зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Отже справа розглядається в порядку письмового провадження без повідомлення учасників.
Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду від 10.10.2025 в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітами про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження на електрону пошту та до електронного кабінету ТОВ «Діджи Фінанс» та його представника та на електронну пошту відповідача ОСОБА_1 (а.с. 80-82), а також поштовим конвертом на ім'я ОСОБА_2 , який був повернутий із зазначенням причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не усунув недоліки, визначені в ухвалі про залишення позову без руху від 03 липня 2025 року. Встановивши, що надана платіжна інструкція не містить відомостей про те, за яку саме позовну заяву (до якого саме відповідача) сплачено судовий збір, суд дійшов висновку про неможливість ідентифікації платежу. Суд аргументував свою позицію посиланнями на Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті та релевантну практику Верховного Суду (зокрема, справи № 914/1542/17 та № 613/372/16-ц), де зазначено про обов'язковість наявності інформації про предмет позову в призначенні платежу. Враховуючи, що позивач не надав новий платіжний документ із уточненим призначенням, як того вимагав суд, вимоги ухвали були розцінені як невиконані. Констатувавши відсутність належних доказів сплати збору саме за позов до ОСОБА_1 , суд на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України визнав заяву неподаною та повернув її.
Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий судовий розгляд включає право на доступ до суду. Проте це право не є абсолютним і може підлягати законним обмеженням, зокрема щодо сплати судового збору. Водночас такі обмеження не повинні застосовуватися у спосіб, що порушує саму сутність цього права або є проявом надмірного формалізму.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про судовий збір», суд перед відкриттям провадження у справі перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Обов'язок перевірки факту зарахування судового збору покладається саме на суд, який має можливість отримати відповідну інформацію з Державної казначейської служби України або через підсистему «Електронний суд» (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 27 червня 2024 року у справі № 440/18837/23).
Колегія суддів зазначає, що призначення платежу у наданій платіжній інструкції («Суд. збір за позовом ТОВ «Діджи Фінанс» до Києво-Святошинський рай. Суд Київської обл., КД: 7695123») містить найменування позивача, назву суду та унікальний номер кредитного договору. Оскільки позовні вимоги ґрунтуються саме на заборгованості за вказаним договором № 7695123, зазначеної інформації було цілком достатньо для ідентифікації платежу та його співвіднесення з конкретною позовною заявою. Відмова суду прийняти такий документ через відсутність ПІБ відповідача за наявності інших ідентифікуючих ознак (номер договору) є проявом надмірного формалізму, що перешкоджає доступу до правосуддя.
Крім того, поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що платіжна інструкція була сформована ще до подання позову, коли номер справи не міг бути відомим платнику, а ідентифікація через номер договору є усталеною банківською та діловою практикою.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем було вжито належних заходів для підтвердження сплати судового збору, а висновки суду першої інстанції про невиконання вимог ухвали про залишення без руху є помилковими.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню на підставі статті 379 ЦПК України з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Оскільки у даному випадку суд апеляційної інстанції не приймає остаточного рішення по суті спору, а лише скасовує процесуальну ухвалу, яка перешкоджала подальшому провадженню у справі, та направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, на даному етапі немає.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 379, 381, 383 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задовольнити.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2025 року, скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді Є. П. Євграфова
Б. Б. Левенець
В. В. Саліхов