10 лютого 2026 року місто Київ
справа № 759/24755/25
апеляційне провадження № 22-ц/824/5520/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Головачова Я.В.,
суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,
за участю секретаря судового засідання:Приходька Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва у складі судді Кравченка Ю.В. від 27 жовтня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_3 , про встановлення факту батьківства,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту батьківства.
Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . До та після його народження заявник та ОСОБА_3 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Протягом спільного життя в цивільному шлюбі сторони не подавали заяву про визнання заявника батьком ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 загинув, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 4 листопада 2024 року.
Посилаючись на те, що встановлення факту необхідно заявнику для отримання статусу члена сім'ї загиблого ветерана війни з видачою відповідного посвідчення, що надає право на соціальні пільги, а також для встановлення споріднення зі своїм онуком ОСОБА_5 , заявник просив задовольнити заяву.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2025 року відмовлено у відкритті провадженняна підставі частини 4 статті 315 ЦПК України.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив із того, що факт батьківства може бути встановлений в окремому провадженні лише у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, а не самої дитини. Якщо ж батько дитини живий, його батьківство може бути підтверджене рішенням суду за результатом розгляду позову про визнання батьківства.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність спору про право та, відповідно, про розгляд справи в порядку позовного провадження, оскільки у цьому випадку спір про право відсутній, а подання позову не зумовлює заявлення будь-яких позовних вимог до інших осіб.
Крім того, скаржник вказує на порушення порядку визначення судді для розгляду справи, оскільки заява була подана 17 жовтня 2025 року, однак автоматичний розподіл здійснений лише 20 жовтня 2025 року, що, на його думку, є самостійною підставою для скасування ухвали суду першої інстанції.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
Представник заінтересованої особи ОСОБА_3 - ОСОБА_6 в судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просила задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Позиція суду апеляційної інстанції, мотиви з яких виходить суд та застосовані норми права
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина 7 статті 19 ЦПК України).
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина 1 статті 293 ЦПК України).
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України та не є вичерпним.
Відповідно до частини 1, 2 статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, які мають юридичні наслідки, якщо: (1) згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; (2) чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; (3) заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; (4) встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 536/1039/17 (пункт 17)).
Розгляд справи у порядку окремого провадження у цивільному судочинстві неможливий, якщо: (а) спір про право уже існує/існував на час подання у цьому порядку заяви про встановлення факту; (б) спір про право виникає під час розгляду справи у такому порядку.
Аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що суттєвою ознакою окремого провадження є безспірність розгляду справи. При цьому, суд, розглядаючи заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, не встановлює нових фактів, а лише підтверджує наявність або відсутність таких фактів у разі неможливості заявником одержати або відновити документ, що посвідчує даний факт.
Як убачається з копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 9 червня 1995 року відділом реєстрації актів громадянського стану Ленінградського району м. Києва, батьками ОСОБА_4 зазначено: мати - ОСОБА_3 , батько - ОСОБА_7 (а.с. 13).
ОСОБА_4 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 4 листопада 2024 року (а.с. 31).
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту батьківства щодо загиблого ОСОБА_4 , ОСОБА_1 зазначав, що до народження та після народження сина він перебував з його матір'ю у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу. Протягом усього цього періоду, а також до моменту загибелі ОСОБА_4 , заявник фактично виконував обов'язки батька. Водночас спільна заява про визнання батьківства, передбачена СК України, ним та матір'ю дитини подана не була.
Так, згідно зі статтею 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
Статтею 126 СК України встановлено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до статті 128 СК України, за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.
У разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини 1 статті 135 цього Кодексу (частина 1 статті 130 СК України).
Частиною 2 статті 130 СК України встановлено, що заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині 3 статті 128 цього Кодексу.
Згідно з частиною 3 статті 128 СК України, позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини 1 статті 135 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведених норм сімейного законодавства встановлення факту батьківства в порядку окремого провадження можливе виключно у випадку смерті особи - потенційного батька дитини, який не перебував у зареєстрованому шлюбі з її матір'ю. Натомість у разі звернення особи, яка вважає себе батьком дитини, застосуванню підлягають положення статті 128 СК України, якою прямо передбачено пред'явлення позову про визнання батьківства. Таким чином, заява такої особи про встановлення батьківства щодо померлої дитини за своєю правовою природою є спором про сімейне право і не може розглядатися в порядку окремого провадження.
Відповідно до частини 4 статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту батьківства у зв'язку із загибеллю сина не підлягає розгляду в порядку окремого провадження та має розглядатися за правилами позовного провадження. Встановлення зазначеного факту у даному випадку безпосередньо пов'язане з виникненням у заявника суб'єктивних майнових прав, зокрема права на соціальні виплати, пільги та інші гарантії у зв'язку із загибеллю військовослужбовця, що свідчить про наявність спору про право.
Крім того, встановлення факту батьківства зумовлює виникнення у заявника спадкових прав щодо майна померлої особи, що може вплинути на обсяг прав та законних інтересів інших потенційних спадкоємців, а отже свідчить про наявність спору про право і унеможливлює розгляд такої справи в порядку окремого провадження за правилами розділу IV ЦПК України.
Посилання у апеляційній скарзі на порушення порядку визначення судді для розгляду справи є безпідставними.
Як убачається з матеріалів справи, заява була подана заявником через підсистему "Електронний суд" 17 жовтня 2025 року (п'ятниця) о 17:00 та доставлена до суду о 17:13. Водночас, відповідно до офіційної інформації, розміщеної на вебсайті "Судова влада України", графік роботи Святошинського районного суду міста Києва у п'ятницю встановлений з 08:00 до 15:45. Отже, на момент надходження заяви робочий час суду вже завершився.
Реєстрація заяви 20 жовтня 2025 року як у перший робочий день після її надходження до суду у неробочий час здійснена з дотриманням установленого порядку та не вплинула на процедуру визначення судді для розгляду справи.
Відповідно до пункту 2.2.1 Положення про автоматизовану систему документообігу суду вхідна кореспонденція, в тому числі процесуальні документи, приймається і опрацьовується користувачами автоматизованої системи, яким надано доступ до автоматизованої системи відповідно до їх функціональних обов'язків, і реєструється в автоматизованій системі в день її надходження. У разі неможливості з об'єктивних причин здійснити реєстрацію вхідної кореспонденції в день її надходження, така кореспонденція реєструється в автоматизованій системі в термін, визначений у розпорядженні керівника апарату суду із зазначенням причин встановлення такого терміну.
Розподіл судових справ здійснюється в суді в день їх реєстрації, на підставі інформації, внесеної до автоматизованої системи, уповноваженою особою апарату суду, відповідальною за здійснення автоматизованого розподілу судових справ (пункт 2.3.1. Положення).
Згідно з частиною 2 статті 14 ЦПК України, позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в день надходження документів.
Відповідно до частини 1 статті 33 ЦПК України, визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених у частині 2 статті 14 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ.
За таких обставин доводи апеляційної скарги про порушення порядку визначення судді для розгляду справи є необґрунтованими, оскільки автоматизований розподіл справи та визначення судді були здійснені в день реєстрації відповідної заяви - у перший робочий день після її надходження до суду у неробочий час.
Отже, ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: