Провадження № 22-ц/803/953/26 Справа № 175/11926/24 Суддя у 1-й інстанції - Журавель Т. С. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 32
20 лютого 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Петешенкової М.Ю.,
суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 серпня 2025 року у складі судді Журавель Т.С.
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У серпні 2024 року ТОВ «Коллект Центр» звернулося до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 09 вересня 2021 року між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 3137171, шляхом підписання електронним підписом відповідача, за умовами якого останній було надано кредит у розмірі 5600,00 грн.
ТОВ «Маніфою» свої зобов'язання виконало належним чином, шляхом переказу грошових коштів на рахунок відповідача відповідно до умов договору.
29 грудня 2021 року між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 29/12-2021, за умовами якого ТОВ «Маніфою» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до відповідача за договором позики № 3137171 від 09 вересня 2021 року.
10 березня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір відступлення прав вимоги № 10-03/2023/01, за умовами якого ТОВ “Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Коллект Центр» право вимоги до боржників, в тому числі за договором позики № 3137171 від 09 вересня 2021 року, укладений між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 .
Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом, що підлягає стягненню з позичальника складає 56983,81 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 5600,00 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом на дату відступлення прав вимоги - 51383,81 грн.
Враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності, просило стягнути заборгованість у розмірі 30944,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 5600,00 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом на дату відступлення прав вимоги - 25344,00 грн., та вирішити питання розподілу судових витрат.
Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 серпня 2025 року позов ТОВ «Коллект Центр» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за договором позики №3137171 від 09 вересня 2021 року в розмірі 30944,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» сплачений судовий збір у розмірі 3028,00 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 9000,00 грн.
Рішення суду мотивовано наявністю підстав для задоволення позову, оскільки в добровільному порядку боржник не повернув фактично отримані та використані надані кошти, що свідчить про порушення прав позивача та наявності підстав для стягнення наявної заборгованості.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що було ухвалено внаслідок неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що вимоги договору позики не відповідають вимогам ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів», оскільки умови договору є несправедливими та суперечать принципу добросовісності. Вказує, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами понесені витрати на правничу допомогу, суд не звернув уваги на її заперечення, а томі заявлені вимоги про стягнення таких витрат є необґрунтованими.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Коллект Центр» просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Судом встановлено, що 09 вересня 2021 року між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 3137171, шляхом підписання електронним підписом відповідача, за умовами якого останній було надано кредит у розмірі 5600,00 грн.
ТОВ «Маніфою» свої зобов'язання виконало належним чином, шляхом переказу грошових коштів на рахунок відповідача відповідно до умов договору.
29 грудня 2021 року між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 29/12-2021, за умовами якого ТОВ «Маніфою» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до відповідача за договором позики № 3137171 від 09 вересня 2021 року.
10 березня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір відступлення прав вимоги № 10-03/2023/01, за умовами якого ТОВ “Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Коллект Центр» право вимоги до боржників, в тому числі за договором позики № 3137171 від 09 вересня 2021 року, укладений між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 .
Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом складає 56983,81 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 5600,00 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом на дату відступлення прав вимоги - 51383,81 грн.
Враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності, до стягнення підлягає заборгованість у розмірі 30944,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 5600,00 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом не дату відступлення прав вимоги - 25344,00 грн.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
В силу п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст.1077 ЦК України).
Згідно із ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували момент переходу цих прав.
Частиною 1 ст.1078 ЦК України встановлено, що предмет договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори й інші правочини.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; -електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; -аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку особа отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або СМС-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту) вказується особа, яка створила замовлення.
Так, згідно із ст.13 ЗУ «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними ЗУ "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Статтею 18 ЗУ «Про електронні довірчі послуги» визначено, що електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.
За змістом ст. ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За змістом ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
За змістом ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Згідно ст.548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, передбачені ст.611 ЦК України.
Згідно із ч.2 ст.1050, ч.2 ст.1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.
Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Відповідно до договору позики №3137171 від 09 вересня 2021 року, він підписаний електронним цифровим підписом одноразовим ідентифікатором g62633, паспорт позики, який містить, зокрема, процентні ставки за користування коштами, підписаний також одноразовим ідентифікатором w50044.
Таким чином, договір позики укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті позивача подала заяву на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту шляхом натискання відповідної кнопки, після чого ТОВ «Маніфою» надіслало відповідачу за допомогою засобів зв'язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач і використав для підтвердження підписання договору позики.
Отже, встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем договір позики не був би укладений сторонами, цей правочин у розумінні положень ЗУ «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Встановивши зазначені обставини у справі, колегія суддів приходить до висновку, що між сторонами у справі укладено договір позики, за умовами якого відповідач зобов'язався прийняти грошові кошти та повернути їх у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових коштів матеріали справи не містять. Отже, підписавши договір позики, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, а саме ТОВ «Маніфою», отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.
29 грудня 2021 року між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 29/12-2021, за умовами якого ТОВ «Маніфою» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до відповідача за договором позики № 3137171 від 09 вересня 2021 року.
10 березня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір відступлення прав вимоги № 10-03/2023/01, за умовами якого ТОВ “Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Коллект Центр» право вимоги до боржників, в тому числі за договором позики № 3137171 від 09 вересня 2021 року, укладений між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 .
Колегія звертає увагу, що відповідач не заперечує факту укладання договору позики №3137171 від 09 вересня 2021 року й доказів на погашення заборгованості скаржник суду не надав, а матеріали справи, як такового не містять.
Таким чином, наявні підстави стверджувати про порушення позичальником права позивача на повернення йому грошових коштів, наданих у кредит.
З урахуванням вищезазначеного та на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку з яким погоджується колегія суддів про задоволення позову, оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку не повернуті, що свідчить про порушення прав позивача, як нового кредитора, кредитор вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення грошових коштів.
Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Крім того, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно з ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Відповідно до ст.137 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі задоволення позову на відповідача, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.
Відповідно до п.8 ч.2 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції врахував складність справи, виконані адвокатом роботи під час розгляду справи в суді, час, витрачений адвокатом на виконання наданих послуг, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, також враховуючи, відсутність клопотання відповідача щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, та дійшов до правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн., розмір якої є співмірним з наданим адвокатом обсягом послуг та відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Доводи апеляційної скарги про те, що при укладанні кредитного договору сторони не дійшли згоди з усіх істотних умов договору, а тому кредитний договір не відповідає положення ст.18 Закону України “Про захист прав споживачів», оскільки умови договору є несправедливими та суперечать принципу добросовісності, колегія судів не приймає до уваги, оскільки вказані доводи спростовуються матеріалами справи, підписавши кредитний договір сторони дійшли згоди щодо істотних умов цього договору, з яким ознайомився та погодився відповідач й умовами кредитного договору передбачено нарахування процентів протягом строку дії кредитного договору.
Аргументи апеляційної скарги про те, що проценти за користування кредитом є завищеними та не справедливими, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки підписавши договір позики, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами.
Доводи апеляційної скарги про те, що витрати на професійну правничу допомогу є завищеними та не відповідають обставинам справи, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд виходив з їх необхідності, розумності, виваженості та доведеності й відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання заяви про зменшення заявлених витрат на професійну правничу допомогу.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 20 лютого 2026 року.
Головуючий: М.Ю.Петешенкова
Суддя: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна