Провадження № 22-ц/803/640/26 Справа № 176/1883/25 Суддя у 1-й інстанції - Крамар О. М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
20 лютого 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів - Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в м.Дніпрі справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 02 липня 2025 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У травні 2025 року ТОВ «Діджи фінанс»звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором(а.с. 2-15), в обґрунтування якого позивач посилається на те, що 19.06.2021 року в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан», ОСОБА_2 подано Заявку на отримання кредиту №100790446. Дана заява знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті Товариства.
Відповідно до умов кредитного договору, до укладення договору отримав проект цього кредитного договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами та правилами, що розміщені на вебсайті Товариства та є невід'ємною частиною цього договору. Правила надання фінансових кредитів ТОВ «Мілоан» розміщені для ознайомлення на офіційному веб-сайті кредитодавця.
У відповідності до умов кредитного договору, його підписання здійснювалось електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надісланий на номер мобільного телефону вказаний позичальником при укладанні кредитного договору відповідач уклав договір про споживчий кредит №100790446 від 19.06.2021 року з ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного доручення (долучено до позовної заяви) відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 7 000 грн.
Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов'язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин - ст. 526 та ст. 527 Цивільного кодексу України, внаслідок чого, керуючись нормами ст. ст. 530, 1082, 1084 ЦК України, 30.09.2021 року згідно умов договору відступлення прав вимоги №09Т, ТОВ «Мілоан» відступлено право вимоги за кредитним договором №100790446 від 19.06.2021 року на користь ТОВ «Діджи фінанс», а відповідно ТОВ «Діджи фінанс»набуто права вимоги до відповідача.
Згідно договору відступлення права вимоги сума боргу перед новим кредитором (ТОВ «Діджи фінанс») є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 32 375 грн, із яких: - заборгованість за тілом кредиту становить 7 000 грн; - заборгованість за відсотками становить 24 675 грн; - заборгованість за комісійними винагородами становить 700 грн.
Керуючись ст. 512 - 514, 516 ЦК України та у зв'язку з істотними порушеннями відповідачем умов кредитного договору №100790446 від 19.06.2021 року, позивачем, який набув права грошової вимоги, на адресу відповідача, зазначену в кредитному договорі №100790446 від 19.06.2021 року, направлено повідомлення про відступлення права вимоги від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Діджи фінанс», зазначивши інформацію про порядок погашення заборгованості по кредитному договору №100790446 від 19.06.2021 року.
Не зважаючи на це, позичальник не виконав свого обов'язку та припинив повертати наданий йому кредит в строки, передбачені кредитним договором №100790446 від 19.06.2021 року.
На підставі вищевикладеного, позивач просив суд стягнути з відповідачана свою користь заборгованість за кредитним договором №100790446 від 19.06.2021 року у розмірі 32 375,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн та судовий збір в розмірі 2 422,40 грн.
Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 02 липня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено (а.с. 116-120).
Не погодившись з таким рішенням суду, ТОВ «Діджи Фінанс»звернулось з апеляційною скаргою (а.с. 127-131), в якій, посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Лапшин В.В. скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін (а.с. 155-159).
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін з наступних підстав.
Судом встановлено, що за твердженнями позивача в позові 19.06.2021 року в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан», ОСОБА_2 (прізвище після укладення 04.03.2022 року шлюбу ОСОБА_3 , а.с. 70), подано заявку на отримання кредиту №100790446. Дана заява знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті Товариства.
Відповідно до умов кредитного договору, до укладення договору відповідач отримав проект цього кредитного договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами та правилами, що розміщені на вебсайті Товариства та є невід'ємною частиною цього договору. Правила надання фінансових кредитів ТОВ «Мілоан» розміщені для ознайомлення на офіційному веб-сайті кредитодавця.
У відповідності до умов кредитного договору, його підписання здійснювалось електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надісланий на номер мобільного телефону вказаний позичальником при укладанні кредитного договору відповідач уклав договір про споживчий кредит №100790446 від 19.06.2021 року з ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного доручення (долучено до позовної заяви) відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 7 000 грн.
30.09.2021 року згідно умов договору відступлення прав вимоги №09Т, ТОВ «Мілоан» відступлено право вимоги за кредитним договором №100790446 від 19.06.2021 року на користь ТОВ ТОВ «Діджи фінанс», а відповідно ТОВ ТОВ «Діджи фінанс»набуто права вимоги до відповідача.
Згідно договору відступлення права вимоги сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ ТОВ «Діджи фінанс») становить 32 375 грн, із яких: - заборгованість за тілом кредиту становить 7 000 грн; - заборгованість за відсотками становить 24 675 грн; - заборгованість за комісійними винагородами становить 700 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «Діджи фінанс»суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснення в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (пункт 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження №61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження №61-7203св20).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку ТОВ «Мілоан»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
У рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
На підтвердження укладено кредитного договору, наявності заборгованості та її розміру позивач подав до суду першої інстанції: анкету - заяву №100790446 від 19 червня 2021 року (а.с. 16), договір про споживчий кредит №100790446 від 19 червня 2021 року, Додаток №1 до нього Графік платежів за договором про споживчий кредит 100790446 від 19.06.2021 року та Додаток №2 до нього Паспорт споживчого кредиту №100790446 (а.с. 23-28), договір факторингу №09Т від 30.09.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи фінанс» (а.с. 29-31), акт приймання-передачі реєстру прав вимог від 30.09.2021 року до договору факторингу №09Т від 30.09.2021 року (а.с. 35), платіжне доручення №28935639 від 19.06.2021 року про переказ коштів згідно договору 100790446 (а.с. 36 зворот), платіжні інструкції щодо оплати згідно договору відступлення прав вимог №09Т від 30.09.2021 року (а.с. 40-47), відомість про щоденні нарахування та погашення (а.с. 48) та досудову вимогу (а.с. 38).
Разом з тим, із наданих суду першої інстанції позивачем доказів не вбачається, що відповідач вчинила певну сукупність дій, спрямовану на отримання кредиту від позивача передбачених п. 61.1. та 6.2. кредитного договору, а саме: зареєструвався в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надала таку пропозицію, створила заяву в особистому кабінету, отримала смс про схвалення своєї заяви, отримала в особистий кабінет договір (оферту) та підтвердила, що ознайомилась з такою офертою, отримала повідомлення від суб'єкта електронної комерції (в даному випадку від ТОВ «Мілоан») із одноразовим ідентифікатором, та прийняла пропозицію (оферту) позивача шляхом використання (підписання) надісланого їй позивачем одноразового ідентифікатора.
В Анкеті - заяві №100790446 від 19 червня 2021 року, а саме в розділі “Процес оформлення та розгляду заяви 100790446» зазначено про те, що підписання договору відбулось 19.06.2021 року о 06:55:24, 06:56:27.
Разом з тим, як видно з Договору про споживчий кредит №100790446 від 19 червня 2021 року, який наявний в матеріалах справи, останній підписаний лише ОСОБА_4 , ТОВ «Мілоан», 19.06.2021 року 19:55.
Також, колегія суддів зазначає про те, що позивачем в апеляційній скарзі наведено суперечливу інформацію стосовно часу підписання ОСОБА_1 кредитного договору та щодо одноразового ідентифікатора, який був надісланий відповідачу для підписання договору, оскільки час підписання спростовується відомостями наведеними в анкеті - заяві №100790446 від 19 червня 2021 року, а факт того, що ТОВ «Мілоан» було надіслано відповідачу ОСОБА_1 одноразовий ідентифікатор саме НОМЕР_1 не підтверджується взагалі будь-якими доказами.
Договір №100790446 про споживчий кредит від 19 червня 2021 року підпису одноразовим ідентифікатором відповідача ОСОБА_1 не містить, в тому числі одноразовим ідентифікатором V57470, як стверджує апелянт в апеляційній скарзі.
Будь-яких доказів використання чи накладення електронного підпису матеріали справи, в тому числі електронної не містять.
Також факт факт отримання повідомлення від ТОВ «Мілоан» із одноразовим ідентифікатором, та прийняття пропозиції (оферти) ОСОБА_1 шляхом використання (підписання) надісланого їй Товариством одноразового ідентифікатора заперечується відповідачем, що підтверджується змістом відзиву на позов та відзиву на апеляційну скаргу.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц.
Згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі №161/16891-15 (провадження №61-517св18), банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів надання відповідачу кредитних коштів за умовами вказаного вище договору №100790446 про споживчий кредит від 19 червня 2021 року.
Позивачем долучена до матеріалів справи платіжне доручення №28935639 від 19.06.2021 року, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» перерахувало 7 000,00 грн, отримувач: ОСОБА_2 , банк отримувача: 537541, код банку: MASTERCARD, кредитний рахунок № НОМЕР_2 , призначення платежу: кошти згідно договору 100790446.
Однак, вказаний доказ колегія суддів не може прийняти як достатній доказ щодо отримання позичальником кредитних коштів за умовами кредитного договору №100790446 від 19 червня 2021 року, оскільки такий доказ не доводить факту зарахування коштів саме на рахунок ОСОБА_2 , враховуючи також, що остання не визнає факту отримання коштів.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що кредитний рахунок № НОМЕР_2 на який перераховано 7 000,00 грн згідно платіжного доручення №28935639 від 19.06.2021 року належить саме ОСОБА_2 , а також зарахування на користь останнього грошових коштів у сумі 7 000,00 грн на її банківську картку/рахунок.
Виписки з карткового рахунку відповідача, а ні до суду першої інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції не надано.
Відомість про щоденні нарахування та погашення, що надані разом з позовною заявою, також не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, а, отже сам по собі не є належними доказом наявності заборгованості. Відомості складені ТОВ «Мілоан», а тому інформація, зазначена у них, за умови відсутності первинних документів щодо видачі кредитних коштів, не може бути належним доказом отримання позичальником коштів у кредит та наявності заборгованості перед позивачем.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Таким чином, позивач як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема, невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов'язань, суму боргу, подавши суду належні і допустимі докази, оскільки обов'язок подання доказів покладається на сторін.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин. Позивач клопотання про надання суду додаткових доказів, витребування відповідних доказів та інших документів не заявляв.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, приймаючи до уваги недоведеність підписання відповідачем кредитного договору, тобто не доведено факт укладення такого договору, а також недоведеності факту видачі ТОВ «Мілоан» відповідачу кредитних коштів за умовами договору №100790446 про споживчий кредит від 19 червня 2021 року, у зв'язку з чим, не доведено наявності заборгованості, - колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача за договором №100790446 про споживчий кредит від 19 червня 2021 року заборгованості у загальному розмірі 32 375,00 грн.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» - залишити без задоволення.
Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 02 липня 2025 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено «20» лютого 2026 року.
Головуючий В.С.Городнича
Судді: М.Ю.Петешенкова
Т.П. Красвітна