Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
Від "05" січня 2011 р. Справа № 3/1290
Господарський суд Житомирської області у складі:
Головуючого судді Машевської О.П.
при секретарі Мельник М.В.
за участю представників сторін
від позивача Островський П.П. -пред. за дов. від 20.12.10 року №1636
від відповідача не з'явився
прокурор: Слівінський О.О. ( посв. № 115)
Розглянув справу за позовом прокурора Ємільчинського району в інтересах держави в особі Державного підприємства "Ємільчинське лісове господарство" (смт. Ємільчине, Ємільчинський район)
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (м. Олевськ Житомирська область)
про стягнення 2111,13 грн.
Прокурор Ємільчинського району звернувся з позовом до господарського суду в інтересах держави в особі Державного підприємства "Ємільчинське лісове господарство" (смт. Ємільчине) до відповідача фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (м. Олевськ ) про стягнення 2099,22 грн. суми боргу за поставлену та неоплачену у повному обсязі лісопродукцію та нарахованими на неї 3% річних в сумі 11,91 грн. , посилаючись на укладений 30.01.2009 року між сторонами Договір № 27, докази фактичної продажу товару та ст.ст. 526, 610 та 625 Цивільного кодексу України.
У судовому засіданні прокурор та представник позивача позовні вимоги підтримали у заявленому розмірі, просять позов задовольнити. На підтвердження факту визнання відповідачем позовних вимог про стягнення суми основного боргу 2099,22 грн., представником позивача надано двосторонній акт звірки взаєморозрахунків з відповідачем.
У судове засідання відповідач не з'явився, хоча про дату, час та місце його проведення був повідомлений належним чином. Як свідчать матеріали справи, у судовому засіданні 20.12.2010 року відповідач позовні вимоги визнав.
Заслухавши в засідання суду представника позивача та прокурора, дослідивши матеріали справи, господарський суд ,-
В ході вирішення спору прокурором та позивачем не було надано на підтвердження позовних вимог Договір № 27 від 30.01.2009 року, посилання на який здійснено як у позовній заяві, так і в претензії позивача № 480 від 26.03.2010 року ( а. с. 7-8,19).
Натомість, іншими поданими доказами ( товарно - транспортними накладними від 02.03.09р. - 06.03.2009р., 11.03.2009р., 19.03.2009р., специфікаціями накладними до товаро - транспортних накладних № 000908 від 02.03.09р., № 000907 від 04.03.09р., № 000906 від 05.03.09р.) підтверджено наявність фактичних відносин між позивачем та відповідачем з продажу лісопродукції у період з 02.03.2009 року по 19.03.2009р. , а також інші періоди ( а. с. 10 - 25).
Позивачем здійснено часткову оплату отриманої продукції, що підтверджується прибутковими касовими ордерами № № 119, 120, 122 та 124 від 10.03.09р. ( а. с. 26 -29).
У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язання з оплати отриманого товару у повному обсязі станом на 01.03.2009 року на суму 2099,22 грн., позивачем надіслано вимогу в порядку ст. 530 ЦК України, яку отримано відповідачем 01.04.2010 року. ( а.с. 18,19).
Однак відповідачем не подано докази надіслання позивачу відповіді на претензію, так само як і докази добровільної сплати боргу у 7-денний строк від дати отримання вимоги.
Позивачем, відповідно до ст. 625 ЦК України, на суму основного боргу 2099,22 грн. нараховано 3% річних за 69 дні прострочення, які склали 11,91 грн. У зв'язку з цим, загальна сума позовних вимог склала 2111,13 грн.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено господарським судом, сторонами спору, відповідно до статті 55 Господарського суду, є суб'єктами господарювання, а отже виникнення правовідносин між ними регулюється нормами Господарського кодексу України як спеціального кодифікованого акту та субсидіарно (додатково) нормами Цивільного кодексу України в частині, що не врегульована спеціальним законодавчим актом.
Відповідно до ч.1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта ( сплатити гроші), а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як встановлено господарським судом, спірні відносини між сторонами виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання, що виникло внаслідок факту продажу позивачем лісопродукції, прийнятої відповідачем в своє розпорядження, а отже у власність.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання, в даному випадку, сторони у справі, повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до Закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
З приписами статті 193 ГК України кореспондуються положення статей 526 та 527 Цивільного кодексу України щодо належного виконання сторонами зобов'язання.
Згідно статті 202 ГК України та ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Окрім того, відповідно до ст.193 ГК України та 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, крім випадків, передбачених законом або договором.
Таким чином, як свідчить зміст позовної заяви у предметі позову сукупно заявлено наступні матеріально-правові вимоги до відповідача: про стягнення основного боргу на суму 2099,22 грн. та про стягнення 3% річних на суму 11,91 грн.
В частині судового захисту матеріально-правової вимоги про стягнення основного боргу у сумі 2099, 22 грн., господарський суд, оцінивши наявні в матеріалах та досліджені у судовому засіданні докази, враховуючи вимоги ст. 193 ГКУ та 526 ЦКУ, прийшов до висновку про їх задоволення у повному обсязі.
Оскільки спірні відносини виникли у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання, тому в даному випадку застосуванню підлягають ст.229 ГК України та 625 ЦК України, відповідно до яких учасник господарських відносин (боржник) у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
При цьому, частина перша статті 229 ГК України та частина перша ст.625 ЦК України встановлюють виняток із загального правила статей 218 ГК України та 614 ЦК України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість як стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання, так і стягнення сум, право на яке виникає у кредитора на підставі ч.2 ст.625 ЦК України. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.
В свою чергу, слід зазначити, що грошове зобов'язання складається із основної суми, яку боржник зобов'язаний заплатити кредитору і на інших, окрім цивільно-правового договору, підставах, що передбачені цивільним законодавством.
Такі підстави і визначені у статті 625 ЦК України, зокрема, стосовно обов'язку боржника на вимогу кредитора заплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми.
У зв'язку з цим, грошовим зобов'язанням боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого рівня інфляції та трьох процентів річних.
У позовній заяві заявлено вимогу лише про стягнення 3 % річних від простроченої суми.
Тому, матеріально - правова вимога позивача щодо стягнення 3% річних підлягає судовому захисту у заявленому позивачем розмірі, що перевірений господарським судом за формулою: 2099,22 грн. (сума основного боргу) х 3% х 69 днів прострочки за період з 09.04.2010 року по 16.06.2010 року включно : 365 календарних днів у 2010 році. Відповідно, сума 3% річних за цей період складатиме 11,91 грн.
Зокрема, при перевірці періоду нарахування 3% річних, господарським судом враховано приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України, фактичні обставини справи, що доводять факт отримання відповідачем вимоги позивача 01.04.2010 року, факт спливу останнього дня 7-го строку виконання зобов'язання 08.04.2010 р., виникнення прострочки у його виконанні - з 09 квітня 2010 року.
Відповідно до ст. 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 3 статті 49 ГПК України державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.
Оскільки позов пред'явлено прокурором, який звільнений від сплати державного мита відповідно до ст. 4 Декрету КМУ від 21.01.1993р. № 7-92 "Про державне мито", а відповідач, навпаки, є суб'єктом його сплати, з останнього слід стягнути в дохід Державного бюджету України державне мито у розмірі 102 грн. та 236 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
На підставі ст. ст. 11, 526, 530, 599, 614, 625 ЦК України, ст. 173, 193, 202, 218, та 229 ГК України, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
1. Позов задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1) на користь Державного підприємства "Ємільчинське лісове господарство" (11200, Житомирська область, смт. Ємільчине, вул. Кірова, будинок 1, ідентифікаційний код 00991829) - 2099, 22 грн. основного боргу та 11,91 грн. - 3 % річних.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету - 102 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в апеляційному порядку - до Рівненського апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Машевська О.П.
Повне рішення підписано 10 січня 2011 року
Віддрукувати:
1 - в справу
2 - 3 - сторонам
4 - прокурору