Справа № 127/34828/25
Провадження № 2/127/8016/25
16 лютого 2026 рокум. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області у складі головуючого судді Жмудя О.О., при секретарі судового засідання Чех А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження (з викликом сторін) цивільну справу за позовом Товариства з обмежено відповідальністю «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ТОВ «Артеміда-Ф» звернулося до Вінницького міського суду Вінницької області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 22.12.2019 ТОВ «Лінеура Україна та ОСОБА_1 уклали договір №361754 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. На умовах кредитного договору кредитодавець надав відповідачу кошти в розмірі 3400,00 грн строком на 30 днів. В подальшому відповідач ініціював продовження користування кредитом до 20.02.2020. Кредитодавець свої зобов'язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами Кредитного договору. В порушення вимог ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Відповідач здійснив платежі на суму 10,20 грн, дата останнього платежу 20.01.2020 р., не виконав свої зобов'язання, що передбачені умовами Кредитного договору.
22 лютого 2021 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», та ТОВ «СІРОКО ФІНАНС», уклали Договір факторингу №015-220221, згідно якого та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», включно і до ОСОБА_1 за Договором № 361754.
У подальшому, 21.10.2024, ТОВ «СІРОКО ФІНАНС», та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» уклали Договір факторингу №20241021/2, згідно якого та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «СІРОКО ФІНАНС», включно і до гр. ОСОБА_1 за Договором №361754.
Станом на 31.10.2025 заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 15200,97 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 3400,00 грн; - залишок заборгованості по процентам за користування 9373,80 грн; - заборгованість за пенею та штрафами - 0,00 грн; - інфляційне збільшення 2427,17 грн.
Оскільки у добровільному порядку вказана заборгованість відповідачем не погашена, тому позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 02.12.2025 призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з викликом (повідомленням) сторін, призначено розгляд справи по суті. Окрім того відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, в прохальній частині позовної заяви зазначено про розгляд справи у його відсутність.
Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності.
23.01.2026 відповідач ОСОБА_1 подав до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити у його відсутність. Позовні вимоги визнає частково, в частині стягнення тіла кредиту. На підставі ЗУ « Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» просить звільнити його від сплати процентів та інфляції. Також просить зменшити витрати на правову допомогу.
В матеріалах цієї справи зібрані докази, які в цілому дозволяють встановити та оцінити обставини справи, які є предметом судового розгляду.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, 22.12.2019 ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 уклали договір №361754 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах споживчого кредиту, за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи, доступ до якої забезпечувався відповідачу через веб-сайт або мобільний додаток, тобто в електронній формі на веб-сайті «www.credit7.ua». Договір зі сторони відповідача підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до п.п.1.1, 1.2. договору товариство надає клієнту грошові кошти в розмірі 3400,00 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. Позика надається строком на 30 днів. Договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов'язань за цим договором.
Акційна процента ставка становить 0,01 процентів від суми позики за кожен день користування позикою (3,65 % річних) у межах строку надання позики. Стандартна процентна ставка складає 1,90% від суми позики за кожний день користування позикою (693,50 % річних). У випадку прострочення клієнтом виконання зобов'язань за договором чи неможливості виконання зобов'язань у повному обсязі, застосовується стандартна процентна ставка, відповідно до п.3.4, 3.5 договору (п.1.3 договору).
Пунктом 1.6 договору сторони визначили, що позика надається шляхом перерахування товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок, вказаний клієнтом.
Згідно із п.1.7 договору у випадку неможливості виконання зобов'язань за договором у повному обсязі у встановлений термін, клієнт має право ініціювати продовження строку користування позикою та зміну дати повернення позики, шляхом укладення додаткової угоди до договору позики, у порядку, передбаченому в правилах. Товариство залишає за собою право відмовити клієнту у продовженні строку користування позикою.
Кредитодавцем виконано зобов'язання за договором позики №361754 та надано відповідачу кредит.
Як вбачається з довідки ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №1-1609 від 16.09.2025 було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 22.12.2019 17:46:01 на суму 3400 гривень, номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 45188966.
20.01.2020 ТОВ «Лінеура Україна» і ОСОБА_1 уклали додатковий договір 472191 до Договору №361754 про надання коштів у позику від 22.12.2019, відповідно до умов якого у зв'язку із неможливістю виконання Клієнтом зобов'язань за Договором № 361754 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту від 22.12.2019 у повному обсязі та у встановлений строк, Клієнт звернувся до Товариства із проханням продовження строку користування позикою, Сторони домовились про наступне: продовжити строк користування позикою на строк, що дорівнює установленому пунктом 1.2. Договору строку користування позикою. Встановити нову дату повернення позики та сплати нарахованих процентів - не пізніше 20.02.2020. Сторони погодили наступну процентну ставку за користування позикою: процентна ставка становить 1,60% процентів від суми позики за кожен день користування позикою (584,00 процентів річних) у межах строку повернення позики, зазначеного в пункті 1.2 цього Договору
22.02.2021 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» (фактор) та ТОВ «Лінеура Україна» (клієнт) укладено договір факторингу №015-220221.
Пунктом 4.1 вказаного договору передбачено, що клієнт відступає факторові права грошових вимог до боржників, які виникли у клієнта на підставі кредитних договорів з боржниками, в розмірі дійсної заборгованості, права грошових вимог, що відступаються клієнтом факторові, їх кількість, сума та деталізація, визначаються відповідним реєстром.
Згідно витягу з реєстру прав вимог №015-220221 від 22.02.2021 до ТОВ «Сіроко Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №361754 від 22.12.2019.
21.10.2024 між позивачем ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» (фактор) та ТОВ «Сіроко Фінанс» (клієнт) укладено договір факторингу №20241021/2. Пунктом 1.1. договору факторингу встановлено, що за цим договором фактор передає грошові кошти (розмір фінансування) в розпорядження клієнта за плату у передбачений договором строк, а клієнт відступає фактору належні йому права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимог №20240205/1, сформованого 21.10.2024 до ТОВ «ФК «»Артеміда-Ф» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №361754 від 22.12.2019.
З розрахунку заборгованості (виписки з особового рахунку), складеного ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», вбачається, що заборгованість відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №361754 від 22.12.2019 станом на 31.10.2025 становить 15200,97 грн, а саме: заборгованість за основним зобов'язанням (тіло кредиту) - 3400,00 грн; залишок заборгованості по процентам за користування 9373,80 грн; інфляційне збільшення 2427,17 грн.
Повідомлення про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором, та досудову вимогу ТОВ Фінансова компанія «Артеміда-Ф» було направлено відповідачу ОСОБА_1 шляхом направлення на адресу реєстрації відповідача: АДРЕСА_1 .
Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно із ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Згідно із ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Відтак, матеріалами справи підтверджено укладення кредитного договору між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем та підтверджуються обставини уступки права вимоги за договором №361754 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 22.12.2019 на користь ТОВ «ФК «Артеміда-Ф».
Із дослідженого судом кредитного договору №361754 від 22.12.2019 встановлено, що оспорюваний договір укладено в електронній формі.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Положеннями ч. 1, ч. 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
За змістом ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; -електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як було встановлено судом, кредитний договір №361754 від 22.12.2019 укладений в електронній формі, що відповідає приписам статті 207 ЦК України із застосуванням Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний сторонами, відповідно до вимог ст. 12 вказаного Закону, а саме: з боку позикодавця засвідчено кваліфікованою електронною печаткою із позначкою часу, а з боку позичальника за допомогою одноразового ідентифікатора, та за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі.
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту, пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок у зобов'язанні належним чином.
Згідно із ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)(ст. 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, встановивши, що ОСОБА_1 22.12.2019 підписавши кредитний договір №361754 відповідно, отримав кредитні кошти, але своєчасно не виконав грошове зобов'язання, не сплатив заборгованість за укладеним договором, у зв'язку із чим утворилась заборгованість та суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у сумі 3400,00 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення із відповідача заборгованості за відсотками у розмірі 9373,00 грн та заперечень відповідача з посиланням на вимоги Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до п. 3 п. 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19) дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов'язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.
Відповідно п. 13 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.
Аналіз статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у пунктах 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.
Разом з цим, п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.
Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц (провадження № 61-21025св18).
Як встановлено із матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 , призваний на військову службу з 25.06.2008 та по теперішній час, що підтверджується витягом із послужного списку.
Згідно довідки №646/165/1/14/пс від 23.01.2026 майор ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації на особливий період у військовій частині НОМЕР_2 АДРЕСА_2 .
Таким чином на відповідача поширювалися пільги передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме: не повинні нараховуватися штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом у зазначений період.
Отже, вимога позивача про стягнення із відповідача заборгованості за відсотками за договором позики №361754 від 22.12.2019 в сумі 9373,80 грн не підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 2427,17 грн, то суд зазначає, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього, в силу закону, виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати (ч. 2 ст. 625 ЦК України). У нового кредитора згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Відповідно до постанови Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги. Стягнення інфляційних втрат є додатковою вимогою від укладеного між сторонами основного зобов'язання.
Оскільки сума, що підлягає до задоволення становить 3400,00 грн, то сума інфляційного збільшення розраховується наступним чином: 3400,00 грн х 119,001% = 646,04 грн. При цьому 119,001% загальний індекс інфляції за період з 21.02.2020 по 23.02.2022.
Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість в сумі 4046,04 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3400,00 грн; інфляційне збільшення 646,04 грн.
Таким чином, позов підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При подачі позову позивачем сплачено судовий збір в сумі 2422,40 грн, ціна позову становила 15200,97 грн, позов задоволено на суму 4046,04 грн, тобто на 26,61%, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 644,60 грн (2422,4 х 26,61%) судового збору.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, судом встановлено, що 29.10.2025 було укладено Договір про надання правової допомоги №211100091 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» та адвокатом Бачинським Остапом Михайловичем.
Відповідно до п. 4.2 договору, у разі ухвалення судом рішення на користь клієнта (задоволення позовних вимог у повному обсязі), клієнт зобов'язується сплатити адвокату винагороду у розмірі 7000 грн.
Оскільки за результатами розгляду справи позов було задоволено частково на 26,61%, тому сума яка має бути сплачена адвокату складає 1862,70 грн та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Також суд зауважує, що суд ухвалював рішення за відсутності учасників справи. Відповідно до положення ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, що у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
На відповідне застосування вказаних положень також звернула увагу Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 5 вересня 2022 року в справі №1519/2-5034/11.
Керуючись ст.ст. 526, 625, 629, 634, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 10-13, 76-81, 89, 141, 247, 263-265, 273, 279, 354 ЦПК України, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» заборгованість за Договором № 361754 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 22.12.2019 в розмірі 4046,04 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3400,00 грн; інфляційне збільшення 646,04 грн, а також 644,60 грн судового збору та 1862,70 грн витрат на правничу допомогу.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно вимог ст. 265 ч. 5 п. 4 ЦПК України:
позивач: ТОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф», код ЄДРПОУ 42655697, місцезнаходження: вул. Степана Бандери, буд. 87, оф. 54, м. Львів;
відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення складено 16.02.2026.
Суддя О.О. Жмудь