Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
20 лютого 2026 р. справа № 520/7423/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Григоров Д.В., розглянувши порядку письмового провадження звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про виконання рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2025р. по справі №520/7423/25 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо обчислення розміру пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014-2016 роки;
зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 28.09.2024 пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2020, 2021, 2022 роки, із урахуванням виплачених сум.
04.11.2025р до суду надійшла заява позивачки в порядку ст.382 КАС України, в якій вона просила :
- зобов'язати суб'єкта владних повноважень - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2025р. у справі № 520/7423/25, яким воно зобов'язано провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 28.09.2024 пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України від 09.07.2003р. № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2020, 2021, 2022 роки, із урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування заяви позивачка зазначає, що відповідачем ігнорується виконання судового рішення повністю в частині проведення перерахунку та виплати пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України від 09.07.2003р. № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2020, 2021, 2022 роки, із урахуванням виплачених сум.
Ухвалою суду від 10.11.2025р. прийнято до розгляду заяву позивачки, подану в порядку статті 382 КАС України у справі та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, надати до суду докази виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2025р. по справі №520/7423/25.
Ухвалою суду від 17.11.2025р. зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області протягом трьох місяців з дня отримання копії цієї ухвали подати до Харківського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2025р. по справі №520/7423/25.
11.02.2026р. до суду надійшов звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому останній зазначив, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2025р. по справі № 520/7423/25 проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 28.09.2024 року. Нараховано пенсійні кошти у розмірі 32346,32 грн. за період з 28.09.2024р. по 28.02.2026р. Нараховані кошти з урахуванням виплачених сум у розмірі 21429,02 грн. було виплачено у серпні 2025 на поточний рахунок одержувача, відкритий в банківській установі АТ КБ «Приватбанк».
Крім того, представник відповідача повідомив, що в листопаді 2025 ОСОБА_1 нараховано суму доплати за поточний період у розмірі 1819,55 грн. на поточний рахунок в банківській установі АТ КБ «Приватбанк» відповідно до Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 821 від 14.07.2025р. Сума залишку невиплачених коштів складає 9097,75 грн., та буде виплачена відповідно до вищезазначеного Порядку.
19.02.2026р. від позивачки до суду подано заперечення на звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2025р. по справі № 520/7423/25, згідно змісту яких остання підтвердила раніше викладену правову позицію та просила відмовити в затвердженні звіту та накласти на керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області штраф за невиконання рішення суду.
Надаючи правову оцінку наданому звіту від 11.02.2026р. та запереченням проти нього, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Також Конституційний Суд України у рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
19.12.2024 набрав чинності Закон України від 21.11.2024 за №4094-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» (далі також - Закон №4094-ІХ), яким статтю 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено у новій редакції та доповнено статтями 381-1, 382-1, 382-2, 382-3.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №4094-ІХ справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення (ч. 3 ст. 382-3 КАС України).
За змістом наданого до суду звіту про виконання судового рішення встановлено, що відповідач на виконання рішення суду у цій справі здійснив перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 28.09.2024 року. Нараховано пенсійні кошти у розмірі 32346,32 грн. за період з 28.09.2024р. по 28.02.2026р. Нараховані кошти з урахуванням виплачених сум у розмірі 21429,02 грн. було виплачено у серпні 2025 на поточний рахунок одержувача, відкритий в банківській установі АТ КБ «Приватбанк».
Разом з тим, в листопаді 2025 ОСОБА_1 нараховано суму доплати за поточний період у розмірі 1819,55 грн., сума залишку невиплачених коштів складає 9097,75 грн., та буде виплачена відповідно до вищезазначеного Порядку.
Отже, за змістом звіту, поданого відповідачем на виконання рішення суду у цій справі відповідач здійснив перерахунок пенсії позивачки, нарахував відповідні суми перерахованої пенсії, проте виплату вищевказаних сум перерахованої пенсії ОСОБА_1 провів не в повному обсязі. Сума залишку невиплачених коштів складає 9097,75 грн., що підтверджується відповідачем у поданому до суду звіті .
На переконання відповідача, невиконання судового рішення у відповідній частині обумовлюється незалежними від суб'єкта владних повноважень причинами.
Доказів вжиття завершальних заходів з виконання рішення суду у цій справі відповідачем до суду не надано.
Отже, суд констатує, що рішення суду в частині виплати перерахованої пенсії позивачки наразі залишається невиконаним.
Суд зауважує, що основним призначенням стадії виконання судового рішення є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, суд доходить висновку про відсутність підстав для прийняття звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про виконання рішення суду та про необхідність встановлення відповідачу нового строку подання до суду звіту про виконання рішення суду.
Переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.
Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо.
Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.
Специфіка застосування штрафної санкції полягає в тому, що вона накладається на керівника суб'єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює.
Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб'єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.
Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №704/1547/17 сформулював правову позицію, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту можна, зокрема, встановити новий строк подання звіту.
Тобто, суд вправі вжити заходів реагування судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту.
Для підтвердження мотивації такого підходу потрібно керуватися абзацом першим підпункту 3.2 пункту 3, абзацу другого пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року №16-рп/2009, де зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини, а виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Аналогічних висновків Верховний Суду дійшов у справі №560/523/19, які в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України є обов'язкові для врахування судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Таким чином суд зазначає, що на теперішній час не вбачається підстав накладення на керівника суб'єкта владних повноважень штрафу за не виконання рішення суду з огляду на вказані вище обставини, які свідчать про активні дії відповідача з приводу виконання рішення суду та його добросовісне ставлення до цього.
З урахуванням викладеного, суд вважає за можливим звільнити від сплати штрафу керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Що стосується строку, який має бути наданий боржнику для надання звіту про виконання судового рішення, то в цьому питання суд керується приписами частини 3 ст. 382-1 КАС України, за якими встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Таким чином, суд вважає, що належним та достатнім строком в даному випадку є тримісячний строк.
На підставі викладеного та керуючись статтями 248, 293, 294, 382 КАС України, суд -
Відмовити у затвердженні звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2025р. по справі №520/7423/25.
Встановити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Харківській області новий строк подання звіту про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2025р. по справі №520/7423/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області протягом трьох місяців з дня набрання чинності цієї ухвали подати до Харківського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2025р. по справі №520/7423/25.
Звільнити керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від сплати штрафу.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів до Другого апеляційного адміністративного суду. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Д.В. Григоров