20 лютого 2026 рокум. Рівне№460/6982/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Максимчука О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та Пенсійного фонду України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
1.Стислий виклад позицій учасників справи.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду (далі - суд) з адміністративним позовом (позовною заявою) до Пенсійного фонду України (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач 2) в якому позивач просить суд: 1) визнати незаконним та скасувати наказ Фонду соціального страхування України Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Рівненській області від 18.04.2023 року №191-к про звільнення ОСОБА_1 ; 2) зобов'язати солідарно відповідачів поновити ОСОБА_1 на займаній посаді; 3) стягнути солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.04.2023 року до дня поновлення на роботі.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначає, що з 01.08.2017 перебувала у трудових відносинах із Фондом соціального страхування України, обіймаючи різні посади та 16.01.2023 Фондом соціального страхування України у Рівненській області прийнято наказ №08-к «Про скорочення чисельності та штату працівників відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області». Зазначає, що 18.01.2023 отримала письмове попередження про наступне вивільнення у зв'язку з реорганізацією Фонду соціального страхування України шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023 та скороченням займаної нею посади та Наказом від 18.04.2023 №191-к позивача звільнено із займаної посади. При цьому, як зазначає позивач, відповідачем не було запропоновано їй іншої роботи (вакантної посади), що відповідала б її кваліфікації, освіті та досвіду роботи, чим порушено вимоги трудового законодавства. На думку позивача, вказане звільнення є незаконним, а наказ про звільнення протиправним та таким, що підлягає скасуванню. У зв'язку з незаконним звільненням, позивач вважає наявними підстави для поновлення її на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18.04.2023 до дня фактичного поновлення на роботі.
Відповідач-1 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та 07.05.2025 подав його до суду. Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач-1 зазначає, що позов підлягає залишенню без розгляду, оскільки чинним законодавством не передбачено солідарної відповідальності окремих юридичних осіб у спірних правовідносинах. Крім того, рішення про припинення Фонду соціального страхування України прийнято Верховною Радою України, воно є чинним та не визнавалося неконституційним. Вказує, що Фонд соціального страхування України припинено як юридичну особу 20.06.2023, а у зв'язку з реорганізацією було скорочено весь штат працівників, що, на його думку, унеможливлює поновлення позивача на посаді, оскільки відсутні як відповідна посада, так і юридична особа-роботодавець. Також зазначає, що посади працівників Фонду соціального страхування України не належали до посад державної служби, на відміну від посад у Пенсійному фонді України, а тому переведення працівників Фонду до Пенсійного фонду України суперечило б вимогам чинного законодавства. Окрім того, відмова профспілкової організації у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 , на думку відповідача, не містила належного правового обґрунтування. У зв'язку з наведеним відповідач-1 просить суд відмовити у задоволенні позову.
Відповідач-2 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та 28.04.2025 подав його до суду. Заперечуючи проти позову, відповідач-2 зазначає, що під час звільнення позивача було дотримано вимог чинного трудового законодавства, зокрема позивача письмово попереджено про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці до дати звільнення. Відповідач-2 вказує на відсутність можливості запропонувати позивачу іншу роботу у зв'язку з відсутністю вакантних посад, а також зазначає, що в день звільнення позивачу вручено копію наказу та проведено остаточний розрахунок із наданням письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми. Крім того, позивача було ознайомлено з наявними вакансіями у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області. Зауважує, що звільнення працівника допускається у разі неможливості його переведення, за згодою працівника, на іншу роботу. Також зазначає, що позивач не надала згоди на призначення на посади державної служби, а з 01.05.2023 працевлаштована на інше місце роботи, що, на його думку, виключає наявність вимушеного прогулу як підстави для стягнення середнього заробітку. З огляду на викладене відповідач-2 просить суд відмовити у задоволенні позову.
2. Заяви, клопотання учасників справи, інші процесуальні дії у справі.
Позовна заява подана до суду 15.04.2025 у паперовій формі безпосередньо через канцелярію суду, надійшла до суду і була зареєстрована в автоматизованій системі діловодства суду 15.04.2025 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2025, визначено суддю Максимчука О.О. головуючим суддею (суддею-доповідачем) з розгляду справи за вказаною позовною заявою.
Ухвалою від 17.04.2025 суд прийняв вказану позовну заяву до розгляду, відкрив провадження в адміністративній справі, вирішив здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановив відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач-2 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та подав до суду 28.04.2025 відзив, у якому виклав свої заперечення проти позову.
Відповідач-1 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та подав до суду відзив 07.05.2025, у якому виклав свої заперечення проти позову.
На момент розгляду справи по суті та ухвалення судом цього рішення інші заяви, клопотання від учасників справи до суду не надходили, і суд не здійснював інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).
З урахуванням вимог частини 4 статті 229 КАС України суд при розгляді справи в порядку письмового провадження не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
3. Встановлені судом обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши наявні у справі матеріали, з'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їхні позовні вимоги та заперечення, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, які враховані судом при вирішенні спору по суті.
В період з 01.08.2017 по 18.04.2023 позивач перебувала у трудових відносинах із Фондом соціального страхування України, обіймаючи різні посади, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 13.07.1984, копія якої міститься в матеріалах справи.
Наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Рівненській області від 16.01.2023 №07-к «Про попередження працівників управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області про наступне їх вивільнення» зобов'язано комісію з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області повідомити первинну профспілкову організацію управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області щодо прийнятого рішення про скорочення чисельності та штату працівників та масове вивільнення працівників.
Наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Рівненській області від 16.01.2023 №08-к «Про скорочення чисельності та штату працівників відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області» наказано скоротити увесь штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Рівненській області з 18.04.2023 року.
Наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Рівненській області від 16.01.2023 №09-к «Про скорочення чисельності та штату працівників відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» наказано скоротити увесь штат та усю чисельність працівників та повідомити первинну профспілкову організацію управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області про масове вивільнення працівників.
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Рівненській області 18.01.2023 за №04-26-121 видано попередження про наступне звільнення у зв'язку з реорганізацією Фонду соціального страхування України шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, про що ознайомлено ОСОБА_1
18.04.2023 головою комісії з реорганізації було видано наказ №191-к «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до якого звільнено позивача ОСОБА_1 - начальника відділу внутрішнього аудиту управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області 18.04.2023 року, відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням чисельності штату.
Протоколом Первинної профспілкової організації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Рівненській області від 30.01.2023 за №2 не надано згоди на розірвання трудових договорів з працівниками управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Рівненській області.
Листом Федерації профспілок Рівненської області від 01.02.2023 №01/06-10 у зв'язку із недопущення порушення трудових прав працівників Федерація профспілок Рівненської області порушує питання забезпечення переведення працівників Фонду до штату правонаступника.
Суд встановив, що Пенсійний фонд України неодноразово звертався із листами-пропозиціями до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Рівненській області щодо наявності вакантних посад державної служби в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області (лист від 14.12.2022, лист від 06.02.2023, лист від 23.03.2023, лист від 13.04.2023), про що ознайомлено працівників управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Рівненській області, в тому числі й ОСОБА_1 .
Не погодившись із позицією відповідачів та вважаючи, що звільнення є незаконним, а наказ про звільнення протиправним та таким, що підлягає скасуванню позивач, звернувся до суду з адміністративним позовом (позовною заявою) у цій справі з наведеними вище позовними вимогами до відповідачів.
Отже, у цій справі, яка розглядається судом, предметом спору є наказ Фонду соціального страхування України Управління виконавчої дирекції фонду у Рівненській області від 18.04.2023 року №191-к про звільнення позивача та зобов'язання солідарно відповідачів поновити позивача на займаній посаді, стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18.04.2023 до дня поновлення на роботі.
4. Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та висновки суду.
Встановивши наведені вище фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини, суд вважає, що до спірних правовідносин за наведених фактичних обставин справи підлягають застосуванню такі норми права і висновки суду про їх застосування.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України зокрема передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
01.01.2023 набрав чинності Закон України від 21.09.2022 №2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №2620-ІХ), яким Закон України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №1105-XIV) викладено в новій редакції.
Відповідно до пункту 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105-XIV (в редакції Закону №2620-ІХ, що діє з 01.01.2023) передбачено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року.
До завершення заходів, пов'язаних з приєднанням до Пенсійного фонду України Фонду соціального страхування України та його робочих органів, виконання функцій та завдань, передбачених цим Законом, забезпечують у межах компетенції виконавча дирекція та робочі органи Фонду соціального страхування України (п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону).
Пунктом 12 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105 Верховна Рада України зобов'язала Кабінет Міністрів України: забезпечити передачу коштів Фонду соціального страхування України до Пенсійного фонду України; привести нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом; забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону; забезпечити набрання чинності нормативно-правовими актами, зазначеними у підпунктах 2-4 цього пункту, одночасно з набранням чинності цим Законом тощо.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» (далі - Постанова №1442), зокрема: утворено комісію з реорганізації Фонду соціального страхування України та комісію з реорганізації управлінь виконавчої дирекції ФСС України (далі - управління ВД ФСС України); установлено, що до голови комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь ВД ФСС України переходять повноваження щодо управління справами Фонду та управлінь ВД ФСС України на період до завершення їх реорганізації; зобов'язано голову комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь ВД ФСС України здійснити заходи з припинення Фонду та управлінь ВД ФСС України у чотиримісячний строк з дня набрання чинності Законом №2620.
Таким чином, законодавцем в особі Верховної Ради України прийнято рішення про припинення Фонду соціального страхування України, а тому як наслідок, виникли законні підстави для проведення заходів з реорганізації Фонду соціального страхування України.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Частиною п'ятою цієї статті визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно із ч. 3 ст. 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.
Тобто юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Суд звертає увагу, що рішення про припинення Фонду соціального страхування України, прийняте Верховною Радою України, є чинним та у встановленому порядку неконституційним не визнавалося.
Суд з матеріалів справи встановив, що головою комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України 16.01.2023 видано наказ №9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», пунктом 1 якого передбачено скоротити штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві, з 18.04.2023.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв'язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.
За правилами частини 2 статті 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до частини 1 та 3 статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Зокрема, Верховний Суд в постанові від 05.10.2020 у справі №451/1028/18 зазначив, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва i праці, скорочення чисельності a6o штату працівників, чи додержано власником a6o уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу a6o що власник, a6o уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Так, суд встановив, що наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Рівненській області від 16.01.2023 №07-к «Про попередження працівників управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області про наступне їх вивільнення» зобов'язано комісію з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області повідомити первинну профспілкову організацію управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області щодо прийнятого рішення про скорочення чисельності та штату працівників та масове вивільнення працівників.
Як слідує з матеріалів справи, позивач ознайомлений з вказаними наказами, про що свідчить його підпис з зазначенням прізвища та ініціалів позивача.
Наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Рівненській області від 16.01.2023 №08-к «Про скорочення чисельності та штату працівників відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області» встановлено скоротити увесь штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Рівненській області з 18.04.2023 року.
Наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Рівненській області від 16.01.2023 №09-к «Про скорочення чисельності та штату працівників відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» встановлено скоротити увесь штат та усю чисельність працівників та повідомити первинну профспілкову організацію управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області про масове вивільнення працівників.
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Рівненській області 18.01.2023 за №04-26-121 видано попередження про наступне звільнення у зв'язку з реорганізацією Фонду соціального страхування України шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, про що ознайомлено ОСОБА_1 .
У повідомленні зазначено, що оскільки скороченню підлягає весь штат та чисельність працівників, інша робота у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування України не пропонувалась.
18.04.2023 головою комісії з реорганізації було видано наказ №191-к «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до якого звільнено позивача ОСОБА_1 - начальника відділу внутрішнього аудиту управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області 18.04.2023 року, відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням чисельності штату. З вказаним наказом позивач ознайомлена та отримала його копію 18.04.2023 року.
Відповідно до ч. 6 ст. 36 КЗпП України у разі зміни роботодавця, а також у разі їх реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділенні, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.
Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).
Таким чином, беззаперечно встановлено той факт, що оспорюваний наказ видано саме у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, його положення не суперечать чинному законодавству.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 викладено висновок, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При розгляді справи варто врахувати позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 16.01.2018 у справі №519/160/16-ц, від 06.02.2018 у справі №696/985/15-ц, від 12.06.2019 у справі №297/868/18, від 28.04.2021 у справі №373/2133/17, відповідно до яких суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов'язаний тільки з'ясувати наявність підстав для звільнення.
Згідно із п. 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) доповнено п. 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
З огляду на вищевикладене, положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.
Водночас, інші норми законодавств про працю, які не суперечать положенням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.
Згідно із ч. 1 ст. 43 КЗпП розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації, а також припинення трудового договору з домашнім працівником з ініціативи роботодавця відповідно до статті 173-6 цього Кодексу), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану норми статті 43 КЗпП України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.
Виходячи з наведеного, судом не беруться до уваги покликання позивача на неотримання при її звільненні попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Законодавцем в особі Верховної Ради України з 01 січня 2023 року припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України. При цьому відбулось скорочення усього штату та усієї чисельності працівників, визначених штатними розписами Фонду соціального страхування з 18.04.2023, у тому числі й посади, яку обіймала позивач. Про наступне вивільнення позивача попереджено більше ніж за 2 місяці, тобто у визначений законом строк.
На момент розгляду справи судом Фонд соціального страхування України припинено про що внесено відомості до Єдиного реєстру підприємств та організацій.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що при звільненні ОСОБА_1 дотримані норми трудового законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині скасування наказу про звільнення позивача.
Внаслідок передачі Пенсійному фонду України та його територіальним органам функцій Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їx відділень з 01.01.2023 виникло публічне правонаступництво, тобто передання адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень до іншого внаслідок припинення виконання першим суб'єктом покладеної на нього функції. За часткового правонаступництва від одного до іншого суб'єкта переходять лише окремі права i обов'язки.
Однак повне (універсальне) правонаступництво передбачає перехід до правонаступника вcix прав i обов'язків (у тому числі майнових) того суб'єкта, якому вони належали раніше. Це має місце, зокрема, у разі припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення). Підстави для повного (універсального) правонаступництва виникають з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, що реорганізується.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1105-XIV (у редакції з 01.01.2023) уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.
Згідно з частинами 2, 6 статті 4 Закону №1105-XIV у редакції від 02.04.2022 (чинній до 01.01.2023), фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Фонд є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, символіку, яка затверджується його правлінням. Фонд набуває прав юридичної особи з дня державної реєстрації у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
Правові основи організації та діяльності Пенсійного фонду України визначаються, зокрема Законом №1058-IV та Положенням №280.
Згідно із пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, на працівників Пенсійного фонду та його територіальних органів, які здійснюють повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань i функцій Пенсійного фонду, поширюється дія Закону України «Про державну службу».
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби регулює Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-ХІІ (далі Закон №889-ХІІ). Законом визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави i суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 Закону №889-ХІІ вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Прийнявши рішення про припинення Фонду соціального страхування України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників Фонду соціального страхування України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби у Фонді чи його територіальних управліннях.
В силу положень пунктів 1 i 2 частини першої статті 41 Закону №889-ХІІ без обов'язкового проведення конкурсу переведений може бути лише державний службовець: на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення; на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та cyб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Поняття рівнозначна посада закріплено на законодавчому рівні та визначено у п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону №889-ХІІ, згідно з яким це посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
Прирівняння посад державної служби проводиться Кабінетом Міністрів України під час затвердження схеми посадових окладів на посадах державної служби за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин, погодженим із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Отже, саме Закон №889-ХІІ визначає поняття рівнозначної посади, як посади державної служби, що належать до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу. Однак, КЗпП України такого поняття як рівнозначна посада не містить.
Розмежування сфер застосування принципів та норм публічного i приватного права є одним із ключових принципів, який реалізовано шляхом регламентування Законом про державну службу вcіx питань вступу, проходження та припинення державної служби (зокрема, оформлення прийняття на службу та звільнення, надання відпусток, встановлення соціальних гарантій тощо).
Необхідність розрізнення у законі проходження державної служби та звичайної трудової діяльності зумовлена тим, що державні службовці, виконуючи завдання i функції держави, мають особливий статус, забезпечують права та свободи громадян, захист публічного інтересу.
Крім цього, на державного службовця поширюються обмеження, запроваджені для уникнення конфлікту інтересів, суміщення державної служби з іншими видами діяльності.
Отже, чинним законодавством України не передбачено можливості переведення працівника, посада якого скорочується та на якого поширюється дія загальних норм трудового права, на посаду державної служби, на яку поширюється дія спеціальних норм права.
За таких умов, переведення працівників Фонду Соціального страхування України на посади державної служби у Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях суперечить вимогам Закону №889-ХІІ.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України від 12.05.2015 №389-VІІІ «Про правовий режим воєнного стану» (далі Закон №389-VІІІ) у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб'єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад, а також за наявності у Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік. Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.
Згідно абз. 3 ч. 7 ст. 10 Закону №389-VІІІ, після припинення чи скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців з дня його припинення чи скасування, на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, посади керівників комунальних підприємств, установ, організацій, на які особи призначені відповідно до абзацу першого частини п'ятої цієї статті, оголошується конкурс. Граничний строк перебування особи на посаді, на яку її призначено відповідно до абзацу першого частини п'ятої цієї статті, становить 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану.
Суд зазначає, що вказана норма передбачає саме призначення на посаду державної служби, яке відповідно до абз. 3 ч. 7 ст. 10 Закону №389-VІІІ є строковим. Зазначена норма не врегульовує умови та порядок переведення працівників підприємств (установ, організацій), що ліквідуються (припиняються) на посади державної служби.
З огляду на вказане, суд вважає помилковими доводи позивача щодо обов'язку правонаступника роботодавця запропонувати вакантні посади в Пенсійному фонді України чи його територіальних органах, а саме Головному управлінні пенсійного Фонду у Рівненській області (ст. 49-2 КЗпП України) та вимоги позивача про переведення на іншу рівнозначну посаду в Пенсійному фонді України, оскільки відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються саме Законом №889-ХІІ, якщо інше не передбачено цим же Законом (ч. 2 ст. 5 Закону №889-ХІІ), тобто для зайняття посад державної служби кандидат повинен відповідати вимогам викладеним в Законі №889-ХІІ.
Водночас слід зазначити, що Пенсійний фонд України неодноразово звертався із листами-пропозиціями до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Рівненській області щодо наявності вакантних посад державної служби в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області (лист від 14.12.2022, лист від 06.02.2023, лист від 23.03.2023, лист від 13.04.2023), про що ознайомлено працівників управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Рівненській області, у тому числі й ОСОБА_1 .
Тому позивач була ознайомлена з наявністю вакантних посад в Головному управлінні Пенсійного фонду в Рівненській області та мала можливість працевлаштуватися, звернувшись до відповідачів із заявою, заповненою особовою карткою встановленого зразка та документами, згідно з вимогами законодавства, встановленими для зайняття відповідної посади.
Щодо посилання позивача на те, що відповідачами не запропоновано йому вакантні посади не державної служби, суд звертає увагу на те, що жодним нормативно-правовим актом України не визначено процедури та форми щодо пропозиції роботи, проте такі пропозиції здійснювалися у спосіб, що гарантував доведення інформації до позивача.
Посилання позивача на відсутність законодавчих заборон на його переведення як працівника без проведення конкурсу у випадку реорганізації юридичної особи (працівники якої не є державними службовцями) на посаду державної служби до органу, приєднання якого здійснюється внаслідок реорганізації, при тому, що установа-правонаступник поряд зі своїми функціями, здійснює функції реорганізованої особи, суд вважає необґрунтованими, оскільки порядок призначення особи на державну службу законодавчо визначений і будь-яких виключень не містить.
Зважаючи на вищевикладене суд вважає, що оскільки позивач не пізніше ніж за два місяці попереджений про наступне вивільнення та про те, що інша робота йому не пропонується, оскільки скороченню підлягає увесь штат та чисельність працівників, звільнення позивача із займаної посади відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства України.
Тому суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ є обґрунтованим та прийнятий за наявності правових підстав, тому скасуванню не підлягає.
Статтею 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню також не підлягає, оскільки є похідною від основних вимог. Отже, похідні вимоги про поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При вирішенні цього спору, з огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що порушення прав позивача, про захист яких він просив в судовому порядку, не знайшло свого підтвердження у ході судового розгляду. У свою чергу, відповідачами як суб'єктами владних повноважень було доведено правомірність вчинених дій та надано обґрунтовані доводи щодо прийняття оскаржуваного наказу відповідно до норм чинного законодавства, а тому суд вважає, що у цій справі наявні фактичні і правові підстави для ухвалення судом рішення про відмову в задоволенні позову.
5. Розподіл судових витрат.
У зв'язку з тим, що суд дійшов до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову позивача до суб'єкта владних повноважень, а відповідачі не подали до суду доказів понесення будь-яких судових витрат, суд вважає, що підстави для розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України у цій справі відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та Пенсійного фонду України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (місцезнаходження: вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028; код ЄДРПОУ: 21084076).
Відповідач: Пенсійний фонд України (місцезнаходження: вул. Бастіонна, буд. 9, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ: 00035323).
Суддя Олександр МАКСИМЧУК