Справа № 420/29160/25
20 лютого 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Харченко Ю. В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника Військової академії (м. Одеса) про зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі № 420/29160/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.10.2025 року у справі № 420/29160/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 01.09.2016 р. по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період 01.09.2016 р. по 28.02.2018 р. січень 2008 року. Зобов'язано Військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у період з 01.09.2016 р. по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.09.2016 р. по 28.02.2018 р. січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових одержаних винагород та інших виплат, поліцейськими та особами рядового i військовослужбовцями, начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
09.02.2026 року Одеським окружним адміністративним судом було видано по даній справі виконавчий лист.
04.02.2026 року за вх.№ 12389/26 від представника Військової академії (м. Одеса) надійшла заява про зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі № 420/29160/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Заява обґрунтована тим, що на момент подання цієї заяви рішення суду набрало законної сили. Але відповідно до змін до державного бюджету на 2025 рік кошти для потреб оборони, зокрема, для покриття сум на виконання рішень судів та сплату судового збору, станом на день подання цієї заяви нажаль не надійшли. Військова академія у свою чергу вживає заходи щодо їх отримання та подальшої виплати (виконання рішення суду), але з урахуванням законодавчо визначених процедур виділення коштів, а також перерозподілу Міністерством фінансів, в подальшому - зарахування фінансів таким розпорядникам коштів як академія, станом на день подання цієї заяви відсутнє.
Заявник зазначає, що через те, що Військова академія є розпорядником коштів третього рівня та фінансується забезпечувальним фінансовим органом, яким є Сухопутні війська Збройних Сил України, тому академією направлено клопотання до Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України на отримання грошових коштів на виконання вказаного рішення суду. Станом на момент подання заяви про відстрочення виконання рішення суду, академія досі не отримала коштів від ІНФОРМАЦІЯ_1 на вищевказане клопотання.
Суд, розглянувши подану заяву, з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, зазначає наступне.
За приписами статті 129 Конституції України обов'язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства.
Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII та ст.14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Аналогічна норма закріплена в ст. 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Так, Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 зазначив, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року N 11-рп/2012).
Згідно з вимогами ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі “Горнсбі проти Греції» вказав, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі “Піалопулос та інші проти Греції», пункт 68).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07.05.2002 у справі “Бурдов проти Росії» визначив, що у контексті статті 6 Конвенції виконання судового рішення, прийнятого будь-яким судом, має розглядатися як складова “судового розгляду».
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. Обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Відповідно до положень ч.1 ст. 378 КАС України заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, яке підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв'язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.
Згідно з ч.5 ст. 378 КАС України відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення, ухвали, постанови. При відстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів, передбачених статтею 151 цього Кодексу.
Таким чином, процесуальне законодавство визначає підстави та порядок відстрочення виконання судового рішення в адміністративній справі з метою створення оптимальних умов для належного та якісного виконання такого.
При цьому, суд вважає за необхідне вказати, що реальне виконання судового рішення віднесено законодавцем до одного з основних завдань адміністративного судочинства, і саме на цій підставі відстрочення або розстрочення виконання судового рішення поставлено у залежність від обставин, що ускладнюють виконання судового рішення.
Норми процесуального закону не містять конкретного переліку обставин для відстрочення виконання судового рішення, а лише встановлює критерії для їх визначення у вигляді істотного ускладнення виконання рішення або неможливості його виконання.
Вирішуючи питання про відстрочення виконання рішення, суд із певною свободою розсуду повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору, наявність надзвичайних непереборних подій, інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини (зокрема, ненадання (несвоєчасне надання) бюджетних асигнувань або бюджетних зобов'язань заявнику та/або недоведення (несвоєчасне доведення) фінансування видатків до заявника - отримувача бюджетних коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов'язань та/або погашення податкового боргу).
У той же час, питання відстрочення постанови суду знаходяться в площинні процесуального права.
В частині правової оцінки наведених заявником доводів, суд повинен дослідити питання про те, чи достатньо таких для прийняття рішення про відстрочення виконання судового рішення.
Відстрочення виконання судового рішення застосовується з метою зменшення надмірного тягаря на боржника, якщо такий тягар може призвести до виникнення ситуації, за якої виконання судового рішення стане взагалі неможливим.
У постанові від 06.12.2019 по справі №2а/0570/6531/2011 Верховний Суд дійшов висновку, що відстрочення в розумінні зазначеної норми закону є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об'єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.
При розгляді заяви щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.
Оцінюючи доводи заяв про відстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення. (позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 30.01.2020 року у справі №819/150/17).
Так, заявник, мотивуючи заяву про відстрочення виконання судового рішення, вказує, що Військова академія є розпорядником коштів третього рівня та фінансується забезпечувальним фінансовим органом, яким є Сухопутні війська Збройних Сил України, та у 2025 році Військовою академією направлено клопотання до Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України на отримання письмової згоди на виконання вказаного рішення суду, а також відповідні заявки на виділення коштів. Але станом на момент подання заяви про відстрочення виконання рішення суду, академія досі не отримала відповіді від Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України на вищевказане клопотання, а також отримання коштів не відбулось.
Однак, суд вважає, що фінансове становище, відсутність на рахунках боржника коштів не є винятковим випадком для відстрочення виконання рішення.
У ході розгляду заяви, заявником не доведене існування передбачених ст.378 КАС України виняткових обставин, які ускладнюють можливість виконання судового рішення.
Суд зауважує, що заявник (боржник) не просить здійснити розстрочення виконання рішення суду шляхом часткової (поступової) сплати платежів, а просить відстрочення виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року строком на 120 днів, при цьому не вказує чітких підстав можливості виконання рішення суду після спливу терміну відстрочення.
Також, відповідачем не було надано належних пояснень того, яким чином відстрочення судом виконання судового рішення сприятиме його виконанню після закінчення терміну відстрочення, а також яких заходів вживає заявник для виконання вказаного рішення суду в якомога коротші строки.
У Рішенні від 27.11.2008 по справі №1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1,3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі №1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Згідно з ч.1 ст. 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Відповідно до ч.3 ст.378 КАС України, підставою для відстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Невиконання відповідачем судового зобов'язання в частині виплати коштів через відсутність у нього відповідних бюджетних призначень в розумінні ч.3 ст.378 КАС України не свідчить про неможливість виконання судового рішення та не може бути вагомою причиною для відстрочення його виконання.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви представника Військової академії (м. Одеса) про відстрочення виконання рішення суду у справі.
Керуючись статтями 243, 248, 378 КАС України, суд, -
У задоволенні заяви представника Військової академії (м. Одеса) про зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі № 420/29160/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили у порядку ст. 256 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст. ст. 293-295 КАС України.
Суддя Харченко Ю. В.