Справа № 420/3122/26
20 лютого 2026 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Пекний А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження заяву позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Військової частини НОМЕР_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови, зупинення виконання постанови про стягнення виконавчого збору,
встановив:
Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач, ВЧ НОМЕР_1 , Військова частина) звернулася до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - відповідач, ВПВР УЗПВР в Одеській області ПМУ), в якому просить:
визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Косюти Василя Ігоровича від 27.01.2026 ВП № 80098849 про стягнення виконавчого збору у розмірі 34588 грн;
зупинити виконання постанови від 27.01.2026 ВП № 80098849 про стягнення виконавчого збору.
Протиправність оскарженої постанови позивач умотивовує тим, що державним виконавцем неправильно визначено розмір виконавчого збору, оскільки на примусовому виконанні знаходиться рішення майнового характеру і тому виконавчий збір має обраховуватися у розмірі 10 відсотків суми що підлягає стягненню, у відповідності до частини 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», а не у фіксованому розмірі відповідно до частини 3 статті 27 цього ж Закону.
Ухвалою від 11.02.2026 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків.
19.02.2026 Військовою частиною подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення виконання оскарженої постанови від 27.01.2026 ВП № 80098849 про стягнення виконавчого збору.
Необхідність вжиття заходів забезпечення позову Військова частина обґрунтовує тим, що протиправність оскарженої постанови є очевидною, однак вона є чинною і підлягає безумовному виконанню Військовою частиною, однак повернення надміру сплаченого виконавчого збору може потребувати докладання значних зусиль, в тому числі ще одного позовного провадження, оскільки чинним законодавством не врегульовано питання повернення виконавчого збору у разі скасування постанови про стягнення виконавчого збору в подібних випадках. Майбутнє позовне провадження щодо повернення надміру сплаченого виконавчого збору у випадку задоволення позовних вимог збільшить обсяг спірних відносин в цілому, а також рівень завантаженості судів, що завадить судам концентрувати увагу на більш важливих справах. Крім того, неправильне визначення розміру виконавчого збору прямо впливає на розмір майна (коштів) Військової частини, які підлягають арешту, проте Військова частина є бюджетною установою, яка в першу чергу забезпечує охорону державного кордону та здійснює відсіч збройної агресії Російської Федерації в умовах воєнного стану, тому арешт коштів може однозначно ускладнити виконання покладених на позивача завдань у сфері національної безпеки.
Відповідно до частин 1 - 5 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження.
Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Ураховуючи наведене, суд розглядає подану позивачем заяву про забезпечення позову в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи).
Оцінюючи наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суд виходить з такого.
Відповідно до частини 1 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (ч.2 ст.150 КАС України).
Згідно частини 1 статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
За приписами частини 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. Метою застосування заходів забезпечення позову є, перш за все, захист прав позивача до ухвалення рішення у справі.
За змістом статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову та доведеності належними доказами обставин, на які посилається заявник в заяві; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи наявна хоча б одна з вищенаведених обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи з забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Із наведеного випливає, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Доводи позивача щодо необхідності ужиття заходів забезпечення позову зводяться до того, що оскаржена постанова про стягнення виконавчого збору є очевидно протиправною, а для повернення стягнутого виконавчого збору у разі задоволення судом цього позову треба буде докласти значних зусиль і витрат, що істотно ускладнить ефективний захист та поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Оцінюючи ці доводи, слід зазначити таке.
Щодо очевидної протиправності оскарженої постанови слід звернути увагу, що пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Тобто, чинним законодавством регламентовано, що виконавець, здійснюючи примусове виконання рішень, повинен керуватись виключно порядком, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно із частиною 1 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Частиною 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Водночас, згідно із частиною 3 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Тобто, розмір виконавчого збору залежить від того, якого характеру рішення виконується - майнового чи немайнового.
За приписами частини 4 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Частинами 5 та 9 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» визначені випадки, коли виконавчий збір не стягується.
З наведених правових норм вбачається, що обов'язком державного виконавця є винесення постанови про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.
У межах цього спору при розгляді справи по суті визначальним для оцінки правомірності оскарженої постанови буде установлення характеру рішення, яке перебуває на виконанні у відповідача, тобто майнове воно чи немайнове.
Тому у цьому випадку до вирішення спору суті неможливо стверджувати, що очевидними є ознаки протиправності оскарженої постанови, оскільки надання оцінки правомірності оскарженої постанови можливо лише під час розгляду справи по суті на підставі оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Крім того, встановлення ознак протиправності оскарженої постанови за викладених вище обставин є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, враховуючи предмет позову, що є неприпустимим на даній стадії судового процесу.
Таким чином, відповідні доводи позивача є необґрунтованими.
Щодо інших доводів слід відзначити, що безумовно, рішення, дії та/чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень справляють певний вплив на правовий статус особи, щодо прав, свобод та/чи законних інтересів якої прийнято рішення, вчинена (невчинена) дія. Рішення, дії (бездіяльність) суб'єкта владних повноважень можуть мати наслідки, які особа оцінює щодо себе негативно.
Водночас, позивачем не наведено будь-яких прийнятних та переконливих обґрунтувань, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та/або витрат, що виключає можливість застосування заходів забезпечення позову в межах спірних правовідносин.
З доводів позивача не вбачається наявності виняткового, виключного випадку, який би зумовлював існування передбачених процесуальним законом підстав для забезпечення позову та вимагав би невідкладного й негайного вжиття таких заходів з тією метою, яка закладена законодавцем у інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві.
Необхідності вжиття таких заходів у цьому конкретному випадку не доведено.
На підставі наведеного, суддя не вбачає підстав для застосування заходів забезпечення позову, а тому заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.150, 151, 152, 154, 248 КАС України, суд
ухвалив:
Відмовити у задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про забезпечення позову у адміністративній справі за позовом Військової частини НОМЕР_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови, зупинення виконання постанови про стягнення виконавчого збору.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя А.С. Пекний