20 лютого 2026 р. № 400/2785/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаВідділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), просп. Миру, 46/1,м. Миколаїв,54056, просп. Миру, 46/1,м. Миколаїв,54056
треті особиГоловне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008,
провизнання протиправною та скасування постанови від 20.02.2025 про закінчення виконавчого провадження №76731465,
ОСОБА_1 (далі по тексту - Позивач) звернувся з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі по тексту - Відповідач, Відділ), треті особи Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі по тексту - третя особа) з вимогами про:
- визнання протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №76731465 винесену 20.02.2025 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з примусового виконання виконавчого листа № 400/12210/23, виданого Миколаївським окружним адміністративним судом 14.12.2023 року.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що 20.02.2025 р. державним виконавцем Відповідача винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 76731465 на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» з підстав неможливості виконати рішення суду без участі боржника. Позивач вважає оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження незаконною та неправомірною, оскільки у Відповідача були відсутні фактичні та правові підстави на те, адже судове рішення про встановлення та здійснення виплати пенсії на користь позивача не було виконано, а державним виконавцем не вжито усіх заходів для забезпечення його виконання.
Ухвалою суду від 28.03.2025 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ст. 260 КАС України (без виклику сторін).
14.04.2025 р. Відповідачем подано відзив на позовну заяву, де вказано, що 10.12.2024 державним виконавцем на підставі заяви ОСОБА_1 та виконавчого листа №400/12210/23 від 14.12.2023 р. відкрито виконавче провадження №76731465. Надалі, Відповідачем здійснено всі необхідні заходи для забезпечення виконання вказаного виконавчого провадження. Відповідач зазначає, що у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, що і було зроблено державним виконавцем 20.02.2025 згідно вимога п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження». Державний виконавець, приймаючи постанову про закінчення виконавчого провадження від 20.02.2025 р. №76731465 діяв на підставі Закону України «Про виконавче провадження» та у межах своїх повноважень.
10.04.2025 р. Третя особа подала пояснення щодо позову, де зазначає, що виплата різниці пенсії Позивача за Рішенням від 10.11.2023 в розмірі 60000,00 грн. буде здійснено в межах бюджетних призначень в порядку черговості, а тому вказане рішення суду виконується в межах наявних у Головного управління повноважень.
Судом розглянуто справу в порядку письмового провадження.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.11.2023 р. №400/12210/23 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн до призначеної пенсії відповідно до постанови КМУ від 14.07.2021 № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 13844159) встановити та виплатити ОСОБА_1 з 01.07.2021 щомісячну доплату у розмірі 2000,00 грн до призначеної пенсії відповідно до постанови КМУ від 14.07.2021 № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
14.12.2023 р. на підставі вказаного рішення суд видав виконавчий лист № 400/12210/23 від 14.12.2023 р. про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області встановити та виплатити ОСОБА_1 з 01.07.2021 щомісячну доплату у розмірі 2000,00 грн до призначеної пенсії відповідно до постанови КМУ від 14.07.2021 № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», з урахуванням раніше виплачених сум, який Позивач надав до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) для його примусового виконання.
10.12.2024 р державним виконавцем Відділу винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №76731465.
10.12.2024 р. державним виконавцем Відділу винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
10.12.2024 р. державним виконавцем Відділу винесено постанову про стягнення виконавчого збору.
11.12.2024 р. до Відповідача надійшов лист інформація ГУ ПФУ у Миколаївській області, яким третя сторона повідомила що на виконання вказаного рішення суду Головним управлінням проведено перерахунок пенсії відповідно до покладених судом зобов'язань (додаток 1). Після перерахунку розмір пенсії ОСОБА_1 склав - 20487,40 грн., розмір доплати по перерахунку за рішенням суду склав - 60000,00 грн. Кошти на виплату заборгованості по ОСОБА_1 не виділялись. Головним управлінням внесено відомості щодо заборгованості за Рішенням від 10.11.2023, до «Реєстру судових рішень» Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України. З огляду на вищенаведене, виплата за Рішенням від 10.11.2023 буде проведено після відповідних бюджетних асигнувань.
23.01.2025 р. за наслідками перевірки виконання рішення боржником (третьою особою), на підставі ч. 1-3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем встановлено невиконання без поважних причин боржником рішення, про що складено відповідний акт та винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 5100,00грн., а також зобов'язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду.
07.02.2025 р. за результатами повторної перевірки відповідач, керуючись ст. ст. 63,75 Закону України «Про виконавче провадження», в межах виконавчого провадження за повторне невиконання без поважних причин боржником рішення, виніс повторну постанову про накладення штрафу на боржника у подвійному розмірі 10200,00 грн.
19.02.2025 р. за вих. № 2703 державним виконавцем направлено до Миколаївського РУ поліції ГУНП в Миколаївській області повідомлення про вчинення посадовими особами третьої особи кримінального правопорушення.
20.02.2025 р. державним виконавцем Відділу, винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 76731465 на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», за обставин, що рішення суду неможливо виконати без участі боржника.
Вважаючи оскаржувану постанову протиправною, Позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII (далі за текстом - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VІІІ).
Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.
Відповідно до 1 частини 1, пункту 1 частини 2 статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно пункту 1 частини 3, частини 4 стаття 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.
Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно з ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Частиною 6 ст. 26 Закон № 1404-VIII встановлено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Згідно із п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону
Відповідно до частин 1 - 3 ст. 63 Закон № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Отже, Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
Вищезазначене узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною в постанові від 25 листопада 2020 року по справі №554/10283/18.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру. Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).
Суд зазначає, що у справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (до прикладу справа «Сук проти України»).
Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист.
У постанові від 07.10.2020 року у справі № 461/6978/19 Верховний Суд зазначив, що закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:
- накладення на боржника штрафу та перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);
- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);
- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про вчинення кримінального правопорушення, після чого закінчує виконавче провадження.
Водночас Верховний Суд у згаданій вище постанові звернув увагу на те, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.
У постановах від 18.06.2019 року у справі № 826/14580/16 (пункти 40-43) та від 13.12.2022 року у справі № 340/5200/21 (пункти 57-60) Верховний Суд підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа. За цією позицією накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання. Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду. Отже, розглядаючи позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
У постанові від 13.12.2022 року у справі № 340/5200/21 Верховний Суд звернув увагу, що за наслідками прийняття постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження. Крім того, «закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» можливе у разі настання випадку, визначеного ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», яка, у свою чергу, регламентує порядок виконання рішень немайнового характеру. У справі, що розглядається, судове рішення, яке примусово виконується, містить зобов'язання здійснити особі перерахунок та виплату пенсії, що виключає його приналежність до рішень немайнового характеру».
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.11.2023 р. №400/12210/23, яке набрало законної сили 12.12.2023 року, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн до призначеної пенсії відповідно до постанови КМУ від 14.07.2021 № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 13844159) встановити та виплатити ОСОБА_1 з 01.07.2021 щомісячну доплату у розмірі 2000,00 грн до призначеної пенсії відповідно до постанови КМУ від 14.07.2021 № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження № 76731465, на час закінчення виконавчого провадження відсутні докази виконання судового рішення, рішення суду від 10.11.2023 р. №400/12210/23 в частині виплати заборгованості Позивачу досі залишається невиконаним, відомості про сплату штрафів та звернення їх стягнення до примусового виконання відсутні, тобто усі заходи до спонукання виконання судового рішення не вжито.
Як зазначається у оскаржуваній постанові від 20.02.2025 року, остання була винесена на підставі вимог п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з тим, що рішення суду неможливо виконати без участі боржника.
Отже, такі дії Відповідача свідчать про формальний підхід до реального виконання судового рішення, а вжиті ним заходи (накладення штрафів та повідомлення) є заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа, а тому накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що Відповідачем не було використано всі надані йому законом права для примусового виконання рішення суду, що потягло за собою передчасний висновок про необхідність винесення постанови про закінчення виконавчого провадження.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що постанова державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 20.02.2025 р. про закінчення виконавчого провадження ВП № 76731465, є протиправною та підлягають скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної заяви.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивач надав квитанцію про сплату судового збору в сумі 968,96 грн., яка підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), треті особи Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області - задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №76731465 винесену 20.02.2025 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (проспект Миру, 46/1, м. Миколаїв, 54056, ідентифікаційний код 43315529) з примусового виконання виконавчого листа № 400/12210/23, виданого Миколаївським окружним адміністративним судом 14.12.2023 року.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (проспект Миру, 46/1, м. Миколаїв, 54056, ідентифікаційний код 43315529) судовий збір у сумі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім грн. 96 коп.) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 20.02.2026 р.
Суддя Н. В. Лісовська