20 лютого 2026 рокусправа № 380/25606/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Галицької окружної прокуратури м. Львова в особі Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради до ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Галицька окружна прокуратура м. Львова в особі Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради (далі-позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі-відповідач), в якому просить:
- зобов'язати власника квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Офісом охорони культурної спадщини Львівської міської ради) охоронний договір на належну їй частину об'єкта культурної спадщини - пам'ятки архітектури місцевого значення, квартиру АДРЕСА_2 , у встановленому законом порядку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Галицькою окружною прокуратурою міста Львова встановлено, що будівля за адресою: АДРЕСА_3 (охоронний № 5399-Лв) є пам'яткою архітектури місцевого значення, внесеною до Державного реєстру нерухомих пам'яток України наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 18.01.2021 № 14 та взятою під охорону рішенням виконкому Львівської обласної ради № 227 від 17.07.1990. Квартира АДРЕСА_1 у вказаному будинку з 10.09.2024 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . Станом на теперішній час охоронний договір на частину об'єкта культурної спадщини (кв. АДРЕСА_1 ) власницею не укладено, до уповноважених органів із відповідними зверненнями вона не зверталась. Незважаючи на направлені вимоги, обов'язок щодо укладення охоронного договору не виконано. Таким чином, ОСОБА_1 умисно ухиляється від виконання передбачених законом обов'язків у сфері охорони культурної спадщини, що створює ризики неналежного збереження пам'ятки архітектури.
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. (суддя Кисильова О.Й.)
Рішенням Вищої ради правосуддя №100/0/15-26 від 22.01.2026 звільнено ОСОБА_2 з посади судді Херсонського окружного адміністративного суду (відряджена до Львівського окружного адміністративного суду) у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Відповідно до Розпорядження №7/р від 26.01.2026 проведено повторний автоматизований розподіл справи.
Згідно з повторним протоколом автоматизованого розподілу між суддями вказану позовну заяву передано для розгляду судді Брильовському Р.М.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі № 380/25606/25 адміністративну справу прийнято до провадження.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року у справі № 380/25606/25 відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні.
Офіс охорони культурної спадщини Львівської міської ради подав до суду пояснення, де зазначає про наступне. Квартира АДРЕСА_1 (82,9 кв.м) з 10.09.2024 перебуває у приватній власності ОСОБА_1 . Відповідно до ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1768 від 28.12.2001, власник зобов'язаний протягом одного місяця з моменту набуття права власності укласти охоронний договір. Незважаючи на неодноразові звернення та письмові повідомлення, відповідач до Офісу не звернулась, охоронний договір не уклала, чим допустила тривале порушення вимог пам'яткоохоронного законодавства. Відсутність охоронного договору позбавляє пам'ятку передбачених законом гарантій збереження. З огляду на викладене, наявні правові підстави для зобов'язання ОСОБА_1 укласти охоронний договір у судовому порядку.
ОСОБА_1 ( далі - відповідач ) подала до суду відзив на позовну заяву, в якому з наведеними позивачем у позовній заяві обставинами та вимогами не погоджується повністю. Зазначає про те, що прокурором не доведено наявності передбачених ст. 53 КАС України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для представництва інтересів держави, зокрема факту бездіяльності або неналежного здійснення повноважень уповноваженим органом. Відповідач не отримував жодного належного повідомлення про занесення будинку до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а також не отримувала листа-попередження від 27.10.2025 (поштове відправлення повернуто відправнику). В матеріалах справи відсутні докази мого належного інформування про набуття об'єктом статусу пам'ятки та пов'язані з цим обов'язки. За відсутності доказів моєї обізнаності та умисного ухилення, твердження про триваюче правопорушення є необґрунтованим.
Галицька окружна прокуратура м. Львова подала до суду відповідь на відзив. Зазначає про те, що у відзиві відповідач посилається на відсутність ухилення від укладення охоронного договору, необізнаність про внесення будинку по АДРЕСА_3 до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, неналежне повідомлення та відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави. Зазначені доводи є безпідставними. Відповідно до ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» власник пам'ятки чи її частини зобов'язаний укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини у місячний строк з моменту набуття права власності. Обов'язок є імперативним і не ставиться у залежність від направлення окремого повідомлення чи отримання свідоцтва про реєстрацію об'єкта. Наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 18.01.2021 №14 є публічним та загальнодоступним. Лист-попередження Офісу було направлено відповідачу рекомендованим відправленням з описом вкладення та повернуто за закінченням строку зберігання, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду не свідчить про неналежне повідомлення адресата. Відповідач з 10.09.2024 не вчинив жодних дій щодо укладення договору та не подала документів, передбачених п. 6 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1768, що підтверджує триваюче порушення вимог законодавства. Щодо представництва вказує, що прокурор діє на підставі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки уповноважений орган Офіс охорони культурної спадщини Львівської міської ради протягом розумного строку не звернувся до суду з відповідним позовом, що свідчить про неналежний захист інтересів держави. Отже, доводи відзиву підлягають відхиленню, а позовні вимоги задоволенню в повному обсязі.
Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.
Будівля за адресою: АДРЕСА_3 (охоронний № 5399-Лв) є пам'яткою архітектури місцевого значення, згідно з Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України» від 18.01.2021 № 14, взята під охорону Рішенням виконкому Львівської обласної ради №227 від 17.07.1990 (дана інформація розміщена на офіційному веб - сайті Львівської міської ради та підтверджується листом Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації від 29.10.2025).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що 10.09.2024 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , за вищевказаною адресою за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: 2351, виданий 10.09.2024, видавник: Лаврик Т.Я., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області.
20.10.2025 Окружна прокуратура з метою з'ясування укладення охоронного договору на частину пам'ятки культурної спадщини квартиру АДРЕСА_2 , направила запит в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради (далі по тексту Офіс) та Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації.
27.10.2025 Офіс направив лист на адресу ОСОБА_1 з проханням укласти охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини, оскільки, у її власності є частина житлових приміщень в будівлі-пам'ятці за адресою: АДРЕСА_4 та зазначив, що за невиконання зазначеної вимоги власниця буде притягнута до адміністративної відповідальності, відповідно до чинного законодавства (направив укрпоштою рекомендованим листом).
29.10.2025 Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації повідомив, що до департаменту не находило звернень від ОСОБА_1 щодо укладення охоронного договору на вищезазначену пам'ятку.
04.11.2025 Офіс надав інформацію, що охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини за адресою: АДРЕСА_4 , ОСОБА_1 не укладено. Власниця квартири до Офісу із зверненнями щодо укладення попереднього, охоронного договору не зверталась.
11.11.2025 та 02.12.2025 окружна прокуратура повторно звернулась до Офісу з метою надання інформації про укладення охоронного договору та про звернення з відповідною позовною заявою до суду з метою захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини.
Листами від 13.11.2025 та 10.12.2025 Офіс повідомив, що ОСОБА_1 не зверталась до Офісу щодо укладення охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини чи її частину за адресою: АДРЕСА_4 , у зв'язку з чим відповідний договір не укладено.
Вважаючи, що відповідач у відповідності до статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» зобов'язаний був у місячний строк укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір, однак не виконав вказаного обов'язку, позивач звернувся до суду з цим позовом в інтересах держави.
При прийнятті рішення суд керується такими нормами права.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які перебувають за її межами.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулюються Законом України від 08.06.2000 № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон № 1805-III), у преамбулі якого встановлено, що об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Відповідно до визначень, наведених у статті 1 Закону № 1805-III:
культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини;
об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;
нерухомий об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності;
пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України;
охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини;
виявлення об'єкта культурної спадщини - сукупність науково-дослідних, пошукових заходів з метою визначення наявності та культурної цінності об'єкта культурної спадщини; щойно виявлений об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об'єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 1805-ІІІ державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
За змістом пункту 17 частини першої статті 6 Закону № 1805-ІІІ до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить укладення охоронних договорів на пам'ятки.
Частиною другою статті 14 Закону №1805-III передбачено, що об'єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам'ятки вноситься до Переліку об'єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган (особу). Перелік щойно виявлених об'єктів культурної спадщини ведеться органами охорони культурної спадщини та публікується такими органами на своїх офіційних веб-сайтах. Включення об'єкта до такого переліку здійснюється одночасно з набуттям ним статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини.
Стаття 23 Закону № 1805-III передбачає, що всі власники пам'яток, щойно виявлених об'єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об'єкти зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.
При передачі пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи її (його) частини у володіння, користування чи управління іншій особі істотною умовою договору про таку передачу є забезпечення особою, якій передається пам'ятка, щойно виявлений об'єкт культурної спадщини чи її (його) частина, збереження пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи її (його) частини відповідно до вимог цього Закону та умов охоронного договору, укладеного власником або уповноваженим ним органом (особою) з відповідним органом охорони культурної спадщини.
Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов'язків, що випливають із цього Закону.
Частиною першою статті 24 Закону № 1805-ІІІ передбачено, що власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.12.2019 у справі № 806/1536/18 сформував правову позицію, відповідно до якої охоронний договір є актом за участю суб'єкта владних повноважень та співвласника пам'ятки культурної спадщини, має форму договору, визначає взаємні права та обов'язки його учасників у публічно-правовій сфері (реалізація державного управління охороною культурної спадщини) і укладається на підставі ст. 23 Закону № 1805-ІІІ. Укладання такого договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким покладається на власника зобов'язання щодо забезпечення збереження пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи її (його) частини. З аналізу наведених вище норм права вбачається, що об'єкти культурної спадщини охороняються законом навіть при відсутності належним чином укладеного охоронного договору. В той же час, охоронний договір встановлює чіткі вимоги для збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність.
Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Закону №1805-III Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.2001 № 1768 затвердив Порядок укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини (далі - Порядок № 1768).
Згідно з пунктами 1, 2 Порядку №1768 охоронний договір встановлює режим використання пам'ятки культурної спадщини (далі - пам'ятка) чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована.
Тобто, охоронний договір укладається щодо всіх пам'яток культурної спадщини, незалежно від того до якої категорії вони відносяться (категорії національного значення чи місцевого значення). Порядком лише передбачено особливості укладення таких договорів, якщо пам'ятка належить до категорії пам'яток національного значення (пункти 3, 4 Порядку № 1768).
Власник пам'ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов'язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам'ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.
Пунктом 5 Порядку №1768 встановлено, що в охоронному договорі, складеному за зразком згідно з додатком, зазначаються особливості режиму використання пам'ятки, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам'яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.
Відповідно до пункту 6 Порядку №1768 до охоронного договору додаються: акт технічного стану пам'ятки (форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини) на момент укладення охоронного договору. Для ансамблів (комплексів) складається окремий акт на кожний їх об'єкт. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на 5 років. Якщо стан пам'ятки значно змінився (після проведення ремонтних, реставраційних та інших робіт чи внаслідок дії чинників, що призвели до руйнування або пошкодження), - у п'ятиденний термін після його зміни; 2) опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам'ятки, знаходяться на її території чи пов'язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання; 3) план поверхів пам'яток-будівель і споруд (у масштабі 1:100); 4) план інженерних комунікацій та зовнішніх мереж (за наявності); 5) генеральний план земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка (у масштабі 1:50, 1:100, 1:500, 1:1000 або 1:2000); 6) паспорт пам'ятки.
Аналіз наведеного правового регулювання свідчить про те, що укладання охоронного договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким на власника покладається зобов'язання щодо забезпечення збереження пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи її (його) частини. Укладання охоронних договорів спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Такими договорами не вирішується питання власності на об'єкт культурної спадщини, а лише встановлюється режим використання пам'яток та відповідальність за порушення такого режиму.
Судом встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_5 належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 10.09.2024, серія та номер: 2352, та свідоцтва про право власності від 10.09.2024, серія та номер: 2351
Суд зазначає, що саме юридичні або фізичні особи, у власності або користуванні яких перебувають об'єкти культурної спадщини чи їх частини, зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка, до якого мають бути додані додаткові документи. Такий висновок сформульований Верховним Судом у постанові від 13.12.2018 у справі №826/4605/16 та підтриманий у постанові від 19.02.2021 у справі №826/25854/15.
Таким чином, ОСОБА_1 зобов'язана була укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка.
Суд зауважує, що станом на момент розгляду справи відповідач свого обов'язку щодо укладення охоронного договору, передбаченого статтею 23 Закону №1805-III, не виконав (про що самостійно зазначає у відзиві на позовну заяву). Така поведінка відповідача свідчить лише про відсутність у нього наміру добровільно виконати вимоги закону, що суперечить загальним засадам правової держави.
Право суспільства на збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, гарантоване статтею 54 Конституції України.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Згідно з частиною четвертою статті 5 КАС України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частини третьої, четвертої статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
Частиною четвертою статті 53 КАС України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.
У цьому спорі приватне право (інтерес) відповідача протиставляється публічному інтересу, який виражається у збереженні та охороні історико-культурної спадщини.
Відтак, забезпечення справедливого балансу приватного та публічного інтересів у цій справі полягає у необхідності дотримання відповідачем вимог законодавства про охорону культурної спадщини, визначених, зокрема, Законом України «Про охорону культурної спадщини». Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.03.2023 у справі № 813/1431/18, від 10.01.2024 у справі № 813/2405/18, від 29.01.2024 у справі № 380/6862/22.
У розглядуваних правовідносинах бездіяльність відповідача порушує інтереси держави, оскільки не вживаються передбачені законом заходи для збереження об'єкта культурної спадщини місцевого значення.
Державний інтерес у цій справі полягає в попередженні порушень пам'яткоохоронного законодавства відповідачем, забезпечення укладення ним охоронного договору на пам'ятку архітектури місцевого значення у Львівській області, житловий будинок за адресою: м. Львів, вул. М. Тарнавського, 16, з метою встановлення режиму використання пам'ятки та відповідальності відповідача за порушення такого режиму.
Відтак, суд встановив, що дії відповідача щодо неукладення охоронного договору на належну їй частину об'єкта культурної спадщини - пам'ятку архітектури місцевого значення, квартиру №1, розташовану за адресою: м. Львів, вул. М. Тарнавського, 16, у встановленому законом порядку є протиправною.
При цьому суд враховує, що Рішенням від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025 Конституційний Суд України ухвалив визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв'язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Однак відповідно до пункту 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача укласти з Офісом охорони культурної спадщини Львівської міської ради охоронний договір на належну їй частину об'єкта культурної спадщини - пам'ятку архітектури місцевого значення, квартиру №1, розташовану за адресою: м. Львів, вул. М. Тарнавського, 16, у встановленому законом порядку.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною другою статті 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки позивачем не надано доказів понесення витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов Галицької окружної прокуратури м. Львова в особі Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради до ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Зобов'язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 ) протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Офісом охорони культурної спадщини Львівської міської ради (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 26256659) охоронний договір на належну їй частину об'єкта культурної спадщини - пам'ятку архітектури місцевого значення, квартиру АДРЕСА_2 , у встановленому законом порядку.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяБрильовський Роман Михайлович