19 лютого 2026 рокусправа № 380/23745/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та зобов'язання вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах (91 день) у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходить військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Позивач наголошує, що він уклав свій перший контракт на проходження військової служби у віці до 25 років (будучи 2003 року народження) під час дії воєнного стану, перейшовши на контрактну службу зі строкової військової служби.
Позивач вказує, що у період з 21 грудня 2023 року по 20 березня 2024 року він брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Загальний строк його участі у бойових діях, підтверджений відповідною довідкою, становить 91 день.
Вважаючи, що він має право на отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби...», позивач 14.08.2025 звернувся до командира військової частини з відповідним рапортом.
Однак, листом від 26.09.2025 відповідач відмовив у здійсненні виплати. Підставою для відмови стало те, що станом на дату набрання чинності Постановою № 153 сукупний стаж участі позивача у бойових діях становив менше шести місяців (91 день), що унеможливлює виплату винагороди.
Позивач вважає таку відмову протиправною та такою, що ґрунтується на помилковому тлумаченні норм законодавства. Позивач звертає увагу суду на те, що відповідач проігнорував зміни, внесені до Постанови № 153 постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942. Зокрема, позивач наголошує на двох ключових аспектах:
1. Законодавець чітко визначив право на отримання винагороди для осіб, які були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа військовослужбовців строкової служби.
2. Абзац 3 пункту 4 Постанови № 153 імперативно встановлює, що військовослужбовцям, які мають стаж участі у бойових діях менше шести місяців, винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби (із розрахунку 1/6 від 1 млн грн за кожні 30 днів).
На переконання позивача, оскільки він має 91 день бойового стажу, він набув право на отримання пропорційної частини винагороди, а бездіяльність відповідача призводить до порушення його соціальних прав та гарантій як військовослужбовця.
Ухвалою від 08 грудня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Враховуючи характер спірних правовідносин, склад учасників справи та предмет доказування, суд дійшов висновку, що дана справа є справою незначної складності, а тому, відповідно до статей 12, 257, 262 КАС України, підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачу було встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Копії ухвали про відкриття провадження були надіслані учасникам справи до їх електронних кабінетів у підсистемі "Електронний суд" та отримані ними, що підтверджується довідками про доставку електронного документа.
Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України скористалася правом на подання відзиву на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечила у повному обсязі.
В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що діяв виключно в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідач наполягає на тому, що ключовою умовою для виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 гривень, згідно з абзацом 2 пункту 4 Постанови № 153, є наявність у військовослужбовця стажу безпосередньої участі у бойових діях строком не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою (13.02.2025).
Оскільки документально підтверджений строк участі позивача у бойових діях становить 91 день, відповідач вважає, що правові підстави для нарахування та виплати винагороди відсутні.
Відповідач вказує, що з листом про відмову у виплаті (від 26.09.2025) позивач був ознайомлений під особистий підпис 17 жовтня 2025 року. Водночас, позовна заява подана до суду лише 04 грудня 2025 року, тобто з пропуском місячного строку, встановленого частиною 5 статті 122 КАС України для спорів щодо проходження публічної служби. На думку відповідача, позивач не надав доказів поважності причин пропуску цього строку.
21 грудня 2025 року через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Згодом, 31 грудня 2025 року, представником відповідача було подано клопотання про долучення доказів, у якому він просив виправити технічну помилку при подачі відзиву та долучити до матеріалів справи документи, що стосуються саме позивача ОСОБА_1 (рапорт, відповідь на рапорт, витяг з наказу), які помилково не були приєднані до первісного відзиву. Інших заяв, клопотань чи заперечень від сторін не надходило. Суд розглядає справу за наявними у ній матеріалами.
Суд, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_2 , та має статус учасника бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_3 від 01.08.2024).
Судом на підставі наявних у матеріалах справи письмових доказів встановлено хронологію проходження позивачем військової служби:
Призов на строкову службу: 02 листопада 2021 року позивач призваний на строкову військову службу ІНФОРМАЦІЯ_2 .
23 березня 2023 року, під час дії правового режиму воєнного стану, позивач, будучи військовослужбовцем строкової служби та не досягнувши 25-річного віку, у добровільному порядку прийнятий на військову службу за контрактом до Національної гвардії України. Вказана обставина підтверджується Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.03.2023 № 87, згідно з яким солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу та укладено з ним контракт.
У період дії воєнного стану позивач залучався до виконання бойових завдань. Згідно з Довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 10.07.2025 № 4211, виданою командиром військової частини НОМЕР_1 , старший солдат ОСОБА_1 у період з 21.12.2023 по 20.03.2024 безпосередньо брав участь у вказаних заходах. Загальний строк (тривалість) безпосередньої участі у бойових діях за вказаний період складає 91 день.
Вважаючи, що він набув право на отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби...», позивач 14 серпня 2025 року звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом (вх. № 1442) про виплату вказаної винагороди.
За результатами розгляду рапорту, листом від 26 вересня 2025 року № 50/02/12-4731-2025, відповідач (Військова частина НОМЕР_1 ) повідомив про відмову у виплаті. Підставою для відмови суб'єкт владних повноважень зазначив те, що відповідно до пункту 4 Постанови № 153, право на отримання винагороди у розмірі 1 млн грн мають особи, чий строк участі у бойових діях станом на дату набрання чинності постановою (13.02.2025) становить не менше шести місяців. Оскільки станом на 13.02.2025 позивач мав лише 91 день участі, відповідач дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування виплати.
Не погоджуючись із такою відмовою та вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати винагороди (пропорційно до часу участі) протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Станом на день розгляду позову в Україні продовжує діяти воєнний стан.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон 2232-ХІІ).
Частиною 3 статті 1 Закону 2232-ХІІ визначено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно з частиною 9 статті 1 Закону 2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
Призовникам, військовозобов'язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова № 153) та затверджено «Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Згідно з пунктом 3 Постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.
Відповідно до пункту 4 Постанови № 153 установлено:
що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
Таким чином, кваліфікуючими умовами для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку п. 4 постанови КМУ від 11.02.2025 №153 є одночасна сукупність таких факторів як:
1) належність отримувача виплати до осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил;
2) призов або прийняття отримувача виплати на військову службу за контрактом після оголошення воєнного стану у віці до 25 років;
3) проходження служби на дату набрання чинності постановою КМУ від 11.02.2025 №153;
4) безпосередня участь особи у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій РФ території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою;
5) відсутність притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності під час проходження військової служби, а також діючих дисциплінарних стягнень.
Суд зазначає, що спірним питанням у справі є наявність у позивача права на отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 (далі - Постанова № 153), з урахуванням фактичного строку його безпосередньої участі у бойових діях, який становить 91 день.
Відмовляючи у задоволенні рапорту позивача, відповідач (Військова частина НОМЕР_1 ) посилався виключно на приписи абзацу 2 пункту 4 Постанови № 153, який встановлює умову для виплати винагороди у повному розмірі (1 000 000 грн) - наявність стажу участі у бойових діях строком не менше шести місяців. Оскільки бойовий стаж позивача є меншим, відповідач дійшов висновку про відсутність правових підстав для здійснення будь-яких виплат.
Суд вважає такий висновок відповідача помилковим, формальним та таким, що ґрунтується на вибірковому тлумаченні норм матеріального права без урахування всіх положень нормативно-правового акту в їх системному зв'язку. Суд оцінює дії суб'єкта владних повноважень крізь призму критеріїв, визначених частиною 2 статті 2 КАС України (зокрема, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості), і зазначає наступне.
Суд враховує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942 до Постанови № 153 були внесені суттєві зміни, спрямовані на розширення кола отримувачів винагороди та усунення диспропорцій у соціальному захисті військовослужбовців. Зокрема, пункт 4 Постанови № 153 доповнено положенням, згідно з яким виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, які "були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу".
Окрім відповідності суб'єктним критеріям (вік, статус військовослужбовця), необхідною умовою для отримання винагороди згідно з пунктом 4 Постанови № 153 є факт безпосередньої участі особи у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій.
Суд зазначає, що основним документом, який підтверджує таку участь, є довідка встановленого зразка, яка видається на підставі бойових донесень, журналів бойових дій та наказів командира.
Згідно з Довідкою № 4211 від 10 липня 2025 року, виданою командиром Військової частини НОМЕР_1 , старший солдат ОСОБА_1 у період з 21 грудня 2023 року по 20 березня 2024 року безпосередньо брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
У довідці чітко зазначено, що позивач перебував та виконував бойові (службові) завдання в районах ведення воєнних (бойових) дій.
Підставою для видачі вказаної довідки слугували первинні документи: бойові розпорядження, журнал обліку бойових дій, накази командира про вибуття та прибуття з районів ведення бойових дій.
Суд здійснив перевірку розрахунку кількості днів участі у бойових діях на підставі зазначених у довідці дат:
Період з 21.12.2023 по 20.03.2024 включно становить сумарно 91 (дев'яносто один) день.
Відповідач (Військова частина НОМЕР_1 ) не надав суду жодних доказів, які б спростовували достовірність відомостей, викладених у Довідці № 4211, або свідчили б про те, що в зазначений період позивач не виконував бойових завдань. Також у матеріалах справи відсутні відомості про притягнення позивача до кримінальної відповідальності, вчинення ним адміністративних правопорушень, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, або наявність незнятих дисциплінарних стягнень, що згідно з абзацом 5 пункту 4 Постанови № 153 могло б бути підставою для невиплати винагороди.
Таким чином, судом встановлено юридичний факт безпосередньої участі позивача у бойових діях в умовах воєнного стану загальною тривалістю 91 день. Ця обставина у поєднанні з належним статусом позивача (прийнятий на контракт зі строкової служби у віці до 25 років) створює повний склад юридичних фактів, необхідних для виникнення права на отримання грошової винагороди.
Твердження відповідача про те, що обов'язковою умовою для отримання будь-якої суми винагороди є наявність 6 місяців бойового стажу, спростовується прямими нормами законодавства. Абзац 3 пункту 4 Постанови № 153 містить спеціальну норму, яка регулює порядок виплат для осіб, чий бойовий стаж є меншим за пів року:
«військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях... (сумарно обчислених)».
Таким чином, Кабінет Міністрів України встановив диференційований підхід до розміру виплати:
Повна виплата (1 000 000 грн): за умови участі у бойових діях 6 місяців і більше.
Пропорційна виплата: за умови участі менше 6 місяців (кратна 30 дням).
Бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 полягає в ігноруванні спеціальної норми права (абзац 3 пункту 4 Постанови № 153), яка має пріоритет при регулюванні правовідносин за участю військовослужбовців з бойовим стажем до 6 місяців. Відмова у виплаті з посиланням на відсутність "повного" стажу є проявом надмірного формалізму та порушує законні очікування позивача на отримання гарантованої державою стимулюючої виплати.
Оскільки суд дійшов висновку про наявність у позивача права на виплату, необхідно визначити її розмір. Судом на підставі Довідки № 4211 від 10.07.2025 встановлено, що сумарний термін безпосередньої участі старшого солдата ОСОБА_1 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, становить 91 день.
Застосовуючи алгоритм розрахунку, визначений абзацом 3 пункту 4 Постанови № 153, суд здійснює наступне обчислення:
Визначення розрахункового періоду. Норма права передбачає виплату "за кожні 30 днів". 91 день : 30 днів = 3,03. Оскільки законодавцем встановлено дискретність виплати (за повні 30 днів), до розрахунку приймається 3 (три) повних періоди. Залишок в 1 день, виходячи з буквального тлумачення норми, не створює права на додаткову виплату та відкидається.
Визначення вартості одного періоду. Базова сума становить 1 000 000 грн. За кожні 30 днів виплачується 1/6 від цієї суми. 1 000 000,00 грн : 6 = 166 666,67 грн (сума за один місяць участі).
Визначення загальної суми належної виплати. 166 666,67 грн х 3 (періоди) = 500 000,00 грн (п'ятсот тисяч гривень 00 копійок).
3 періоди по 30 днів становлять 90 днів, що дорівнює рівно половині від необхідного для повної виплати строку у 180 днів (6 місяців). Відповідно, розрахована судом належна сума становить рівно половину від максимальної винагороди, що підтверджує правильність розрахунку).
З огляду на встановлені обставини та проведений розрахунок, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими. Позивач має безумовне право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 500 000,00 гривень, що відповідає його фактичному документально підтвердженому бойовому стажу (91 день).
Враховуючи, що у прохальній частині позову позивач ставив вимогу про стягнення повної суми у розмірі 1000000 гривень, суд задовольняє позовні вимоги частково. У задоволенні вимоги про виплату решти 500000 гривень суд відмовляє, оскільки позивач не досяг необхідного для повної виплати критерію (шести місяців участі у бойових діях), а суд не може виходити за межі законодавчо встановлених норм матеріального забезпечення.
Стосовно доводів відповідача про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду у відносинах публічної служби у цій справі, суд зазначає, що згідно відмітки на листі "Щодо розгляду рапорта", з таким позивач ознайомлений 17.10.2025 року.
Позовна заява підписана позивачем 17.11.2025 року та подана того ж дня у поштове відділення, що вказує на подання позовної заяви у строк визначений КАС України
Вирішуючи спір, суд керується частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), згідно з якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У цій справі відповідач не довів правомірності своєї відмови у виплаті винагороди, оскільки його позиція ґрунтується на помилковому тлумаченні норм Постанови № 153 і нехтуванні принципом верховенства права (стаття 6 КАС України). Натомість позивач надав належні та допустимі докази (стаття 90 КАС України), які підтверджують його право на спірну виплату.
Обираючи належний спосіб захисту, суд враховує положення частини 2 статті 9 КАС України, яка дозволяє суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Крім того, суд враховує критерії, визначені частиною 2 статті 2 КАС України, зокрема те, що рішення суб'єкта владних повноважень має бути прийняте обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно. Відмова відповідача цим критеріям не відповідає.
Згідно з пунктом 4 частини 2 та частиною 3 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити необхідні дії з метою відновлення прав позивача.
Суд зауважує, що у спірних правовідносинах повноваження відповідача щодо виплати винагороди не є дискреційними, оскільки умови набуття права на виплату та алгоритм розрахунку її розміру імперативно визначені законодавством (Постановою № 153). За наявності встановленого юридичного факту безпосередньої участі позивача у бойових діях протягом 91 дня, у суб'єкта владних повноважень відсутня свобода адміністративного розсуду щодо обрання іншого варіанту поведінки, окрім як нарахування та виплати належних коштів.
Суд наголошує, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права і бути адекватним наявним обставинам. Зобов'язання відповідача лише «повторно розглянути рапорт» не забезпечить реального відновлення прав позивача, а лише створить передумови для нового звернення до суду, що суперечить завданням адміністративного судочинства.
Враховуючи, що судом встановлено наявність у позивача права на виплату та її розмір, єдиним належним та достатнім способом захисту є зобов'язання вчинити конкретні дії.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 належної суми одноразової грошової винагороди та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах пропорційно часу участі (за 91 день) у сумі 500 000,00 грн.
Судові витрати, враховуючи звільнення позивача від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (як учасника бойових дій) та відсутність доказів понесення інших витрат, розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 72, 73, 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях (за 91 день участі) у сумі 500 000 (п'ятсот тисяч) гривень 00 копійок, відповідно до абзацу 3 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153.
4. У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
5. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 19.02.2026.
Суддя Коморний О.І.