20 лютого 2026 року справа № 320/10755/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання неправомірною та скасування постанови.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі - відповідач), в якому просила суд визнати протиправною та скасувати постанову від 01.11.2023 №13229/ТД/ФС/ДПС-113 про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що наказ Головного управління ДПС у Київській області про призначення перевірки не відповідає вимогам, встановленим Податковим кодексом України, у частині визначення підстав призначення перевірки та суб'єкта, який підлягає перевірці. На переконання позивача, у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття спірного рішення на підставі акта фактичної перевірки. Також позивач зазначає, що у її діях відсутні ознаки порушення положень статті 24 Кодексу законів про працю України, оскільки, станом на момент проведення фактичної перевірки посадовими особами Головного управління ДПС у Київській області, щодо всіх працівників були виконані вимоги щодо працевлаштування.
05.03.2024, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Кушновій А.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.03.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження; витребувано докази у справі у позивача: витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців із зазначенням усіх видів діяльності, які має право проводити позивач; копію акта прийому-передачі до договору оренди нерухомого майна від 01.04.2023; від відповідача: копію Положення про Центральне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці; копії всіх матеріалів перевірки позивача; копію постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №13229/ТД/ФС/ДПС-113 від 01.11.2023 із доказами направлення позивачу та всіх матеріалів на підставі яких прийнято оскаржуване рішення.
12.04.2024 до суду від Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці надійшов відзив на позовну заяву, де вказує, що податкова перевірка була призначена та проведена посадовими особами Головного управління ДПС у Київській області з дотриманням вимог Податкового кодексу України. Відповідач наголошує, що повідомлення про прийняття працівників на роботу було подане позивачем до податкового органу вже після проведення перевірки.
15.05.2024 до Київського окружного адміністративного суду від Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці надійшли додаткові пояснення. Відповідач, з посиланням на правову позицію Верховного Суду, зазначає, що відповідає вимогам чинного законодавства України прийняття постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення на підставі акта фактичної перевірки, складеного органами ДПС України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) зареєстрована 21.07.2015, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
12.06.2023 посадовими особами Головного управління ДПС у Київській області проведена фактична перевірка Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
За результатом проведення фактичної перевірки складений акт від 22.06.2023 №13229/10-36-24-06/ НОМЕР_1 , яким встановлене порушення вимог статті 24 Кодексу законів про працю України - використання найманої праці трьох працівників ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) без укладення трудових договорів та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування про прийняття працівника на роботу.
01.11.2023 Центральне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці прийняло постанову №13229/ТД/ФС/ДПС-113 про накладення штрафу у розмірі 134 000 гривень за порушення законодавства про працю та зайнятість населення - статті 24 Кодексу законів про працю України у частині допуску до виконання роботи без оформлення трудових відносин працівників: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.
За змістом пункту 80.10 статті 80, пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України, якими регламентовано порядок оформлення результатів фактичної перевірки, результати такої перевірки у разі встановлення під час її проведення порушень оформлюються у формі акта, який складається та підписується посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності), є документом, що підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.
Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою, абзацом другим частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України встановлено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.
Згідно з частиною четвертою статті 265 Кодексу законів про працю України, штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, повноваження на проведення перевірки стосовно дотримання фізичними особами - підприємцями вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)) належить податковому органу відповідно до закону.
При цьому повноваження щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення шляхом накладення штрафу за законом (частина четверта статті 265 Кодексу законів про працю України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96 (далі - Положення №96), центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, є Державна служба України з питань праці (Держпраці). Відповідні приписи про це наведені у пункті 1.
Пунктом 8 Положення №96 передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.
З огляду на вищевикладене, у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб'єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.04.2024 у справі №560/3981/23.
Оскільки повноваження відповідача щодо накладення штрафів за порушення вимог законодавства про працю передбачені безпосередньо законом (частиною четвертою статті 265 Кодексу законів України про працю), суд відхиляє доводи позивача про відсутність таких повноважень органу Держпраці у підзаконному нормативно-правовому акті.
Розглянувши доводи позивача про невідповідність наказу Головного управління ДПС у Київській області про призначення перевірки вимогам, встановленим Податковим кодексом України, суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, другою статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.
Відповідно до частини четвертої статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
Отже, позивач, під час звернення до суду з адміністративним позовом, самостійно визначає обсяг доказів, які потрібно долучити до позовної заяви і якими підтверджуються позовні вимоги; у випадку неможливості надати відповідні докази - повідомляє про це суд.
Так, обґрунтовуючи позовні вимоги, крім іншого, протиправністю наказу Головного управління ДПС у Київській області про призначення перевірки, позивач копію такого наказу суду не надав.
Позивач не повідомив суд і про неможливість подання такого доказу (копії наказу Головного управління ДПС у Київській області про призначення перевірки); не надав суду доказів, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання такого доказу.
Таким чином, внаслідок невиконання позивачем процесуальних обов'язків, визначених частиною першої статті 77 та частиною четвертою статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд позбавлений можливості дослідити зміст наказу Головного управління ДПС у Київській області про призначення перевірки.
Більш того, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.03.2024, крім іншого, витребувано докази у справі у відповідача: копії всіх матеріалів перевірки позивача та копії всіх матеріалів на підставі яких прийнято оскаржуване рішення.
Проте, Центральне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці не надало суду копію наказу Головного управління ДПС у Київській області про призначення перевірки.
При цьому, суд наголошує, що позивач не навів належного обґрунтування того, яким чином вплинули на результат перевірки певні недоліки в оформленні наказу Головного управління ДПС у Київській області про призначення перевірки.
Отже, суд не вбачає правових підстав для застосування положень частини дев'ятої статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України та визнання невідповідності вимогам Податкового кодексу України наказу Головного управління ДПС у Київській області про призначення перевірки позивача.
Ураховуючи викладене, суд відхиляє доводи позивача про невідповідність наказу Головного управління ДПС у Київській області про призначення перевірки вимогам, встановленим Податковим кодексом України.
Розглянувши доводи сторін щодо порушення позивачем вимог статті 24 Кодексу законів про працю України, суд зазначає таке.
У першу чергу, суд звертає увагу позивача на те, що штраф у розмірі 134 000 гривень накладений постановою від 01.11.2023 №13229/ТД/ФС/ДПС-113 внаслідок допуску до виконання роботи без оформлення трудових відносин працівників двох працівників: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Отже, суд не розглядає доводи позивача щодо перебування ОСОБА_4 у трудових відносинах з іншим роботодавцем.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Кодексу законів про працю України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів від 17.06.2015 № 413 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу», повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) та/або резидентом Дія Сіті до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором та/або до початку виконання робіт (надання послуг) гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті засобами електронного зв'язку з використанням електронного підпису відповідальних осіб, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу.
Сторонами не заперечується, що у межах спірних правовідносин фактична перевірка позивача посадовими особами Головного управління ДПС у Київській області була проведена 12.06.2023.
Як вбачається зі змісту пояснень ОСОБА_3 , остання працює у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на посаді офіціанта в кафе «Буфет» з кінця травня 2023 року, трудовий договір не укладала.
При цьому, позивачем до позовної заяви додано копії трудових договорів №33 та №34 від 12.06.2023 з працівниками ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які не містять підпису роботодавця та працівників.
Як вбачається зі змісту акта перевірки від 22.06.2023 №13229/10-36-24-06/ НОМЕР_1 , згідно з ІКС «Податковий блок», станом на 15 год 20 хв 12.06.2023, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не подано до контролюючого органу повідомлення про прийняття на роботу працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Так, у матеріалах справи міститься копія повідомлення про прийняття на роботу/укладення гіг-контракту, подане позивачем до органу ДПС України 12.06.2023, з якого вбачається, що дата початку роботи працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - 13.06.2023.
Згідно квитанцією №2 до повідомлення про прийняття на роботу/укладення гіг-контракту, поданого позивачем до органу ДПС України 12.06.2023, останнє доставлене о 20:58:37 - тобто після встановлення факту допуску до роботи вказаних працівників.
Ураховуючи викладене, позивач не довів належними та допустимими доказами факт укладення трудових договорів з працівниками ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , направлення до органів ДПС повідомлення про прийняття на роботу останніх - до моменту допуску їх до роботи.
Отже, суд погоджується з висновком відповідача щодо порушення позивачем вимог статті 24 Кодексу законів про працю України у частині допуску до виконання роботи без оформлення трудових відносин працівників: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Так, у межах спірних правовідносин судом не встановлено підстав для визнання протиправною та скасування постанови Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 01.11.2023 №13229/ТД/ФС/ДПС-113 про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.
Згідно з частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до частини першої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, аналогічно відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись статями 243-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.