Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про відмову у забезпеченні позову
19 лютого 2026 року Справа №200/941/26
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кравченко Т.О., розглянувши заяву позивача - ОСОБА_1 про забезпечення позову, подану в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
встановила:
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), надісланий засобами поштового зв'язку 02 лютого 2026 року, в якому позивач просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо звернення до органів Національної поліції з метою «розшуку», затримання та доставляння ОСОБА_1 ;
- скасувати розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_3 про звернення до органів Національної поліції щодо розшуку ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 видалити персональні дані ОСОБА_1 з незаконного розшуку бази «Резерв ID» та «АРМОР».
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 не зареєстрований в державних реєстрах, використовує підроблений код ЄДРПОУ; здійснює незаконну діяльність, оскільки відсутній закон про його організацію і діяльність; порушує п. 12 ст. 92, п. 6 ст. 17 Конституції України; не є оперативно-розшуковим підрозділом, чим порушує вимоги Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»; відсутній «договір», «контракт», на підставі якого у позивача виникли зобов'язання перед цим субьєктом, чим порушені вимоги ст. ст. 11, 627 Цивільного кодексу України; порушена вимога п. 4 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»; відсутнє рішення суду про оголошення позивача у розшук; відсутній ЄДРДР на підставі якого, слідчий може оголосити позивача у розшук відповідно до ст. 281 Кримінально-процесуального кодексу України; порушені права людини, оскільки наявність статусу «у розшуку» призводить до незаконного обмеження свободи позивача та створює ризик незаконного затримання поліцією (без рішення суду).
Також позивач звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просить:
- вижити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії розпорядження (звернення) ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо незаконного розшуку, затримання та доставки ОСОБА_1 до вирішення справи по суті;
- заборонити органам Національної поліції України здійснювати затримання та примусову доставку ОСОБА_1 на підставі звернень ІНФОРМАЦІЯ_3 до набрання рішенням суду законної сили.
Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову, ОСОБА_1 покликається на норми ст. ст. 150, 151, 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) і зазначає, що на теперішній час в базах даних Національної поліції України щодо нього міститься статус «у розшуку ТЦК», що створює реальну загрозу його незаконного затримання, обмеження волі та примусового доставляння до відповідача, що, за висновком позивача, є кримінальним злочином за ст. 355 Кримінального кодексу України.
Також позивач вважає, що «примусова доставка та можлива «мобілізація» (до лав незаконного формування ІНФОРМАЦІЯ_2 ) до закінчення суду унеможливить подальший захист його прав у цій справі; предмет спору буде фактично втрачено».
Розглядаючи заяву ОСОБА_1 по суті, суд виходить з наведених нижче міркувань.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 150 КАС забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Види забезпечення позову визначені ст. 151 КАС.
П. 2 ч. 1 ст. 151 КАС передбачено, що позов може бути забезпечено, з-поміж іншого, забороною відповідачу вчиняти певні дії.
Відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Ч. 3 ст. 151 КАС визначені види забезпечення позову, застосування яких не допускається.
Порядок розгляду заяви про забезпечення позову визначений нормами ст. 154 КАС.
Відповідно до ч. 1 ст. 154 КАС заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 5 ст. 151 КАС про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову (ч. 6 ст. 154 КАС).
Відповідно до ч. 8 ст. 154 КАС ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
На підставі ч. 5 ст. 242 КАС при застосуванні норм ст. ст. 150-154 цього Кодексу суд враховує висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 826/16888/18, від 26 грудня 2019 року по справі № 640/13245/19, від 05 липня 2022 року у справі № 380/13491/21, а також в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 01 червня 2022 року у справі № 380/4273/21.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
За Рекомендацією № R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з правовими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Тому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи неможливість виконання рішення суду або ефективного захисту та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся чи має намір звернутися до суду, або про очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Щодо доводів на обґрунтування заяви про забезпечення позову з підстави очевидності ознак протиправності рішення суб'єкта владних повноважень слід зазначити таке.
Вирішуючи заяву, суд повинен проаналізувати та оцінити ці доводи заявника щодо «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, при цьому, пропри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом.
Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на фізичних та юридичних осіб. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС, зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Проаналізувавши доводи позивача, викладені у позовній заяві та в заяві про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що жоден, з наведених ОСОБА_1 аргументів, не є свідченням очевидної протиправності дій відповідача, які є предметом спору.
Більш того, ні до позовної заяви, ні до заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 не долучив будь-яких доказів, які б свідчили про те, що він перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 і саме ІНФОРМАЦІЯ_2 оголосив його у розшук.
«Розпорядження» ІНФОРМАЦІЯ_3 про звернення до органів Національної поліції щодо розшуку ОСОБА_1 , яке останній просить скасувати за результатами розгляду справи і дію якого зупинити в якості забезпечення позову, суду не надано.
Для перевірки наведених позивачем аргументів необхідне всебічне та повне з'ясування фактичних обставин у справі. Висновок про правомірність/протиправність рішень, дій та бездіяльності відповідача та їх відповідність/невідповідність критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС, суд може зробити лише на наслідками розгляду справи по суті.
Будь-яких ознак, які поза обґрунтованим сумнівом свідчать про очевидну протиправність оспорюваних дій (рішень) ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також про те, що вони явно суперечать вимогам закону, порушують права або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення, суд не виявив.
Отже, передбачені п. 2 ч. 2 ст. 150 КАС підстави забезпечення позову в даному випадку відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 КАС підставою для забезпечення позову є існування таких обставин, які можуть призвести не до будь-яких ускладнень для виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних інтересів позивача, а лише до істотних ускладнень чи взагалі до унеможливлення виконання рішення чи ефективного захисту прав.
Всі наведені позивачем доводи зводяться до ймовірності його мобілізації в умовах воєнного стану, однак жодних доказів, які б об'єктивно свідчили, що на час звернення ОСОБА_1 до суду відповідач вчинив дії (прийняв рішення), безпосередньо спрямовані на його призов на військову службу, (а не на ведення військового обліку), суду не надані.
Також суд вказує на неможливість застосування такого заходу забезпечення позову як зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не надано суду, не було предметом його розгляду і вивчення.
Надані позивачем докази не дають можливості встановити, чи дійсно ІНФОРМАЦІЯ_2 є належним відповідачем у справі, чи вчиняв саме цей територіальний центр комплектування та соціальної підтримки будь-які дії або приймав рішення щодо оголошення ОСОБА_1 у розшук.
За цих умов застосування заходів забезпечення позову, про які просить позивач, не узгоджується з критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності.
Керуючись ст. ст. 150, 151, 152, 153, 154, 241, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалила:
1. У задоволенні заяви позивача - ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання її повного тексту.
3. Повний текст ухвали складений і підписаний суддею 19 лютого 2026 року.
Суддя Т.О. Кравченко