20 лютого 2026 рокуСправа №160/22923/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулася фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовом до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №2352/04-36-7-08-РРО/2438308063-ФС від 20.07.2023.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у результаті фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 Головним управління ДПС у Дніпропетровській області було встановлено порушення ст. ст. 20-24 Кодексу законів про працю, а саме: наявність особи, допущеної до роботи без належного оформлення - продавця ОСОБА_2 . Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області направлено до Південно-Східному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці копію акта фактичної перевірки. На підставі означеного останнім винесено постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 67000,00 грн. Позивач вважає постанову про накладення штрафу протиправною та такою, що підлягає скасуванню судом, що стало підставою для звернення позивача до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою суду заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови - задоволено.
Зупинено стягнення у виконавчому провадженні ВП № 72621900, яке здійснюється старшим державним виконавцем Солонянського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Грабарь Людмилою Юріївною на підставі виконавчого документу - постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №2352/04-36-7-08-РРО/2438308063-ФС від 20.07.2023, до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі №160/22923/23.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
До суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що в ході фактичної перевірки позивача Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області був встановлений факт того, що на момент перевірки 13.06.2023 о 13:10 год відсутні трудові відносини мж продавцем ОСОБА_2 та позивачем, а саме: згідно відомостей ДПС, станом на час початку перевірки 13.01.2023 о 13:10 продавець ОСОБА_2 у трудових відносинах із позивачем не перебувала та повідомлення про прийняття працівника на роботу до ДПС не подано. Позивач стверджує, що ОСОБА_2 не була продавцем позивача під час перевірки, проте, ці твердження спростовуються поясненнями останньої, в яких зазначено посаду продавця позивача. Відтак, у ході фактичної перевірки встановлено порушення позивачем, зафіксовані в акті перевірки, вимог ч. 1 ст. 21, ч. 4 ст. 24 КЗпП України.
До суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній проти виявлених у ході фактичної перевірки порушень заперечив, підтримав позовні вимоги та просив суд позовну заяву задовольнити. Наголошував на тому, що ОСОБА_2 не була продавцем ФОП ОСОБА_1 , оскільки на момент перевірки та надалі перебувала та перебуває у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_3 . Натомість, позивач має у штаті іншого продавця - ОСОБА_4 , яка офіційно працевлаштована у позивача.
Ухвалою суду заяву представника позивача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про зупинення провадження у адміністративній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови - задоволено.
Зупинено провадження в адміністративній справі №160/22923/23 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови, до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 160/23410/23.
Ухвалою суду заяву представника позивача про поновлення провадження у справі - задоволено.
Поновлено провадження у справі №160/22923/23 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зареєстрована як фізична особа-підприємець з 27.07.2020, номер запису: 22150000000003063, у встановленому законом порядку та перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області.
Основним видом економічної діяльності позивача згідно КВЕД є: 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.
Наказом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 12.06.2023 №2823-п призначено проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , з питань дотримання норма законодавства, регулювання обігу готівки, порядку здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), за період діяльності, згідно ст. 102 ПК України, тривалістю не більше 10 діб.
Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області на підставі наказу від 12.06.2023 та направлень на проведення фактичної перевірки №3710, №3711 від 12.06.2023 в період з 13.06.2023 по 22.06.2023 проведена фактична перевірка господарської одиниці - магазин, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , суб'єкта господарської діяльності ОСОБА_1 .
За результатом фактичної перевірки Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області складено акт фактичної перевірки від 22.06.2023 (зареєстрований в органі ДПС за місцем державної реєстрації суб'єкта господарювання 23.06.2023 за реєстраційним №2352/04-36-07-08-РРО/2438308063), (далі - акт фактичної перевірки), в якому зафіксовані виявлені порушення:
- п. 1, п. 2, ст. 3 розділу ІІ Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (із змінами та доповненнями) в частині проведення розрахункових операцій без роздрукування та видачі розрахункового документу встановленого зразка (перший випадок відсутності марки акцизного податку у фіскальному чеку РРО; проведення розрахункової операції без застосування РРО на суму 29,00 грн; 8297,0 грн сума готівкових коштів в касі на місці проведення перевірки, які не проведенні належним чином через РРО; 86660,80 - інші фіскальні чеки РРО, в яких відсутні марки акцизного податку, загальна сума 94 986,80 грн.);
- п. 11 ст. 3 розділу ІІ Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг» №265/95-ВР від 06.07.1995 (із змінами та доповненнями) в частині не проведення розрахункових операції через реєстратори розрахункових операцій та/або через програмні реєстратори розрахункових операцій з використанням режиму попереднього програмування найменування товарів (послуг) (із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД для підакцизних товарів), цін товарів (послуг) та обліку їх кількості;
- п. 85.2 ст. 85 ПК України, в частинні не надання у повному обсязі всіх документів, що належать або пов'язані з предметом перевірки;
- ст. ст. 20, 21, 22, 23, 24 Кодексу законів про працю України, в частині неналежного оформлення трудових відносин з найманими працівниками.
В ході проведення перевірки 13.06.2023 продавець ОСОБА_2 надала пояснення, де вказала, що не роздрукувала чек, оскільки відволіклася на іншого покупця.
Копія акта фактичної перевірки від 22.06.2023 вручена під підпис продавцю ОСОБА_2 , але ФОП ОСОБА_1 відмовилася отримувати копію акта перевірки, про що складений відповідний акт від 22.06.2023.
Судом встановлено, що на акт перевірки надані заперечення позивачем, проте, акт фактичної перевірки залишений Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області без змін.
Листом Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 04.07.2023 позивача повідомлено про надходження 03.07.2023 копії акта фактичної перевірки, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці винесено постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №2352/04-36-07-08-РРО/2438308063-ФС, якою на позивача накладено штраф у розмірі 67000,00 грн.
Не погоджуючись з вищевказаною постановою відповідача про накладення штрафу, вважаючи її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення №96).
Згідно із пунктом 1 Положення №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем'єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
За змістом підпунктів 6, 9 пункту 4 Положення №96, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює: державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; державний контроль за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.
Відповідно до пункту 7 Положення №96, Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що Держпраці та утворені в установленому порядку її територіальні органи наділені контролюючими функціями за дотриманням роботодавцями законодавства про працю
Згідно із частиною 2 статті 259 КЗпП України, центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.
Отже, право здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з метою перевірки дотримання податкового законодавства закріплено за податковими органами згідно з частиною другою статті 259 КЗпП України.
За змістом норм пункту 80.10 статті 80, пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України (далі - ПК України), якими регламентовано порядок оформлення результатів фактичної перевірки, результати такої перевірки у разі встановлення під час її проведення порушень оформлюються у формі акта, який складається та підписується посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності), є документом, що підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.
Відповідальність за порушення законодавства про працю для фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена нормами абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.
Так, згідно з абзацами 2, 3 частини 2 статті 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:
- фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків (крім випадків, якщо платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків є сам працівник) - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження;
- вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.
Відтак, повноваження на проведення перевірки щодо дотримання фізичними особами-підприємцями вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) належать податковому органу відповідно до закону.
Одночасно з цим, повноваження щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення у спосіб накладення штрафу за законом (частина 4 статті 265 КЗпП України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, є Державна служба України з питань праці (Держпраці).
Постановою Кабінету Міністрів України №509 від 17.07.2013 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок №509).
Відповідно до пункту 2 Порядку №509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи накладаються на підставі:
рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;
акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв'язку з невиконанням вимог припису;
акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників;
акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування;
акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Отже, у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки і надання останнього Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб'єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством.
Відповідно до частини 1 статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частин 1, 2 статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Згідно із частинами 1-4 статті 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим:
1) при організованому наборі працівників;
2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;
3) при укладенні контракту;
4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;
5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);
6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;
6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу;
6-2) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом;
6-3) при укладенні трудового договору з домашнім працівником;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.
При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Абзацом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника (домашнього працівника) на роботу/укладення гіг-контракту або припинення трудового договору з домашнім працівником» №413 від 17.06.2015 установлено, що повідомлення про прийняття працівника (домашнього працівника) на роботу/укладення гіг-контракту подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації), та/або резидентом Дія Сіті до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а фізичною особою, яка уклала трудовий договір з домашнім працівником, - за її податковою адресою (місцем проживання) за формою згідно з додатком 1 до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором та/або до початку виконання робіт (надання послуг) гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті засобами електронного зв'язку з використанням електронного підпису відповідальних осіб, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави дійти висновку про те, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.06.2020 у справі №815/5427/17, від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, у справі №1840/2507/18, у справі №824/896/18-а, від 03.03.2020 у справі №1540/3913/18, від 27.06.2024 у справі №380/761/20, від 17.09.2024 у справі №460/13803/21.
Водночас, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Вчинення фізичною особою-підприємцем, яка використовує найману працю, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) є порушенням законодавства про працю та має наслідком застосування до такої особи відповідальності у вигляді штрафу відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.
Верховний Суд у постанові від 05.10.2020 у справі №560/407/19 вказав, що відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця. При цьому, має бути встановлений факт використання фізичною особою-підприємцем найманої праці.
Факт допуску особи до роботи без оформлення трудового договору має бути підтверджений достатнім обсягом доказів, що характеризують відносини особи та суб'єкта господарювання, який його наймає, як трудові, від таких осіб повинно бути відібрано пояснення.
В акті, складеному за наслідками перевірки, мають фіксуватись лише ті порушення, які достеменно підтверджені доказами (документами, поясненнями тощо) у обсязі, що дозволяє беззаперечно стверджувати про виявлені факти. При цьому, такі докази не мають носити суперечливий характер, допускати неоднозначне тлумачення.
Важливість відображення (фіксації) у акті, складеному за наслідками проведеної уповноваженим органом перевірки, достовірної і повної інформації обумовлено тим, що такий документ є підставою для застосування фінансових санкцій та становить основну частину доказової бази при розгляді справи про накладення штрафу.
Отже, контролюючий орган, під час здійснення фактичної перевірки в межах наданої компетенції, зобов'язаний перевірити і з'ясувати усі обставини, які охоплювались предметом перевірки, зокрема, в частині факту допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту), а також підтвердити такі належними та допустимими доказами.
Такий підхід підтримано також у постановах Верховного Суду від 19.03.2025 у справі №240/23781/23, від 19.02.2025 у справі №340/8256/21.
Предметом спору у цій справі є постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №2352/04-36-7-08-РРО/2438308063-ФС від 20.07.2023, яка була прийнята відповідачем на підставі акта фактичної перевірки.
Підставою для накладення на позивача штрафу у розмірі 67000,00 грн послугував встановлений в ході фактичної перевірки, проведеної Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області факт допуску до роботи в магазині позивача найманого працівника (продавця ОСОБА_2 ) без оформлення трудового договору із позивачем та без повідомлення останнього про працевлаштування цієї особи центрального органу виконавчої влади.
На підставі висновків складеного Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області акта фактичної перевірки останнім були прийняті податкові повідомлення-рішення від 17.07.2023 №0185990708 на суму 1020,00 грн (форми «ПС»), від 17.07.2023 №0186000708 на суму 147717,70 грн (форми «С»), які позивач оскаржив у судовому порядку.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 у справі №160/23410/23 у задоволенні позовної заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною фактичної перевірки, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.12.2025 у справі №160/23410/23 апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 скасувати та прийняти нову постанову.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми «ПС» від 17.07.2023 №0185990708 на суму 1020,00 грн.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми «С» від 17.07.2023 №0186000708 на суму 147717,70 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 26.12.2025 у справі №160/23410/23 набрала законної сили 26.12.2025.
Згідно із ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 26.12.2025 у справі №160/23410/23 зазначено, зокрема, наступне:
«Як слідує з матеріалів справи, на початку перевірки в магазині був один продавець ОСОБА_2 , яка продала пиво « ІНФОРМАЦІЯ_1 » 0,45 л по ціні 29,00 грн. та отримала кошти без видачі розрахункового документу, який пізніше роздрукувала ОСОБА_4 .
Таким чином, встановлено, що пиво продала, саме, продавець ОСОБА_2 , як продавець ФОП ОСОБА_3 , а не продавець ФОП ОСОБА_1 - ОСОБА_4 .
Твердження відповідача, що все ж таки ОСОБА_4 видала розрахунковий документ відповідачу за придбане пиво спростовується відсутністю даного розрахункового документу в матеріалах справи, оскільки відповідач не надав суду даного доказу.
Крім того, продавець ОСОБА_2 , під час надання пояснень сказала, що реалізує, лише безалкогольне пиво, та за відсутності розрахункового документу не можливо встановити, яке ж, насправді, реалізоване пиво під час розрахункової операції, оскільки у відповідних електронних звітах з касового апарату ФОП ОСОБА_1 , розрахунковий документ на пиво «Рогань» 0,45 л. - відсутній і даний факт відповідачем не спростований.
Також судом встановлено, що ознайомлена з наказом про проведення фактичної перевірки та направленнями на перевірку продавець ОСОБА_4 після початку перевірки, а акт наданий на підпис продавцю ОСОБА_2 .
Таким чином суд дійшов висновку, що відповідачем не доведена жодними належними та допустимими доказами вина позивача.
Крім того, встановлено, що під час перевірки за відсутності ФОП ОСОБА_3 контролюючий орган провів фактичну перевірку його господарської діяльності, що відобразив в акті перевірки ФОП ОСОБА_1 та дав на підпис продавцю ФОП ОСОБА_3 ОСОБА_2 , і суд першої інстанції не звернув на даний факт уваги».
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав про особливості застосування інституту преюдиції.
Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 19.12.2019 у справі №916/1041/17).
Разом із тим, суд бере до уваги, що відповідач при винесенні спірних рішень керувався виключно відомостями, що містяться в акті перевірки.
Верховний Суд у постанові від 21.08.2020 у справі №822/1037/18 вказав, зокрема: « 3а таких обставин суд касаційної інстанції приходить до висновку, що відомості, викладені в акті перевірки, підлягають перевірці та оцінці на підставі наявних доказів під час розгляду справи управлінням Держпраці [...] Це свідчить, що викладені в акті перевірки відомості не є беззаперечним доказом вини особи у порушенні вимог законодавства про працю, а підлягають перевірці».
З урахуванням існуючої преюдиції відносно обставин, викладених в акті фактичної перевірки, за відсутності інших належних, достовірних, допустимих та достатніх доказів суд вважає, що відповідачем не доведено факт допуску ФОП ОСОБА_1 до роботи ОСОБА_2 без оформлення трудового договору та без повідомлення центрального органу виконавчої влади.
При цьому, слід зазначити, що відповідачем в ході розгляду справи про порушення позивачем законодавства про працю не здобуто та не надано до суду інших належних, допустимих та достовірних доказів, що беззаперечно свідчили б про фактичний допуск ФОП ОСОБА_1 до роботи працівника без оформлення трудових відносин й про існування таких доказів суд не повідомлено.
Одночасно із цим, суд зауважує, що посилання лише на фізичну присутність певних осіб під час перевірки не дають підстав для обґрунтованого висновку про наявність між такими особами та позивачем трудових правовідносин.
Аналогічний правовий висновок викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19.03.2025 у справі №240/23781/23.
Суд зауважує, що відповідач у спірних відносинах наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість достовірно виявити порушення вимог законодавства про працю суб'єктом господарювання при здійсненні своєї господарської діяльності.
Однак, відповідач у спірних відносинах такими повноваженнями не скористався, обмежившись виключно актом фактичної перевірки.
Відсутність належних та допустимих доказів порушення трудового законодавства позивачем виключає підстави для притягнення його до відповідальності на підставі абзацу 3 частини 2 статті 265 КЗпП України.
Суд зазначає, що пунктом 4 Порядку №509 передбачено, що під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу.
За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінекономіки, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб'єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв'язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка.
У разі відсутності підстав для складення постанови про накладення штрафу уповноважена посадова особа письмово повідомляє про це суб'єкту господарювання чи роботодавцю у строки, визначені абзацом першим пункту 3 цього Порядку.
Аналіз викладеної норми свідчить, що акт перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю (абз. 7 п. 2 Порядку №509) не є безумовною підставою для накладення штрафу, натомість наявність підстав для накладення штрафу уповноважена особа встановлює шляхом дослідження відповідних матеріалів, за наслідками чого може дійти висновку про відсутність підстав для складення постанови про накладення штрафу.
Суд зауважує, що матеріали фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 не давали підстав відповідачу для однозначного висновку про порушення позивачем законодавства про працю та відповідно для накладення штрафу за вказане порушення, однак, відповідачем прийнято постанову про накладення штрафу.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що постанова Південно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №2352/04-36-7-08-РРО/2438308063-ФС від 20.07.2023 не ґрунтується на вимогах законодавства, прийнята без встановлення усіх істотних обставин, а відтак, підлягає визнанню протиправною та скасуванню.
Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справах «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988, «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998, «Яллог проти Німеччини» від 11.07.2006, «Шабельник проти України» від 19.02.2009, зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією.
Європейський суд з прав людини у рішеннях від 07.11.2002 у справі «Лавентес проти Латвії» та від 08.02.2011 у справі «Берктай проти Туреччини» наголосив, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій».
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до ч. 1 і ч. 2 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем правомірність оскаржуваної постанови не доведена та не обґрунтована, ним також не спростовано доводи позивача викладені у позовній заяві, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору за подання позову до суду в розмірі 2684,00 грн.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про стягнення з Південно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати зі сплати судового збору у сумі 2684,00 грн.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 241, 243-246, 257, 258, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №2352/04-36-7-08-РРО/2438308063-ФС від 20.07.2023.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ 44729283) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 копійок.
Скасувати вжитті заходи забезпечення позову ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 у справі №160/22923/23.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Лозицька