20 лютого 2026 рокуСправа №160/21428/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Криворізької міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання недійсним та скасування рішення, скасування державної реєстрації земельної ділянки, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Криворізької міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,в якій позивач просить:
- визнати недійсним та скасувати п. 2 Рішення Криворізької міської ради (27 сесії 6 скликання) від 24.10.2012 №1459 Про безоплатну передачу у власність, спільну часткову, спільну сумісну власність земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення садівництва про передачу громадянам безоплатно у власність (в частині Додатку 1, за номером 1) земельної ділянки, що перебуває у їх користуванні, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а саме за кадастровим номером 1211000000:04:024:0008, площа якої 0.1000 га, що розташована за адресою місця: АДРЕСА_1 ;
- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 1211000000:04:024:0008, площа якої 0.1000 га, що розташована за адресою місця: АДРЕСА_1 та має цільове призначення: 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та усі речові права на неї з визнанням нечинним п. 1 Рішення Криворізької міської ради (27 сесії 6 скликання) від 24.10.2012 №1459 Про безоплатну передачу у власність, спільну часткову, спільну сумісну власність земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення садівництва про затвердження технічної документації із землеустрою щодо вищевказаної земельної ділянки та припинення таких прав.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що відповідно до нотаріального Договору купівлі - продажу від 10.10.20212 ВТА №167841, позивач придбав у ОСОБА_2 житловий будинок з господарчими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться на земельній ділянці за кадастровим номером 1211000000:04:024:0008, площа якої 0.1000 га. Даним договором визначено, що відповідно до ст. 377 ЦК України до покупця переходить право користування земельною ділянкою на якій розташований житловий будинок з господарчими будівлями та яка підлягає оформленню покупцем в установленому порядку. Рішенням Криворізької міської ради ( 28 сесії 6 скликання) від 28.11.2012 №1535 змінено прізвище особи, який безоплатно надано вказану земельну ділянку на ОСОБА_1 . Після оформлення належної технічної документації із землеустрою 14.01.2015 року на ім'я ОСОБА_2 було видано Свідоцтво про право власності на земельну ділянку. При цьому як на момент прийняття рішення про державну реєстрацію прав власності, видачі свідоцтва, формування відомостей про речове право ОСОБА_2 вже був померлим. Таким чином відповідачами при винесенні спірного рішення було грубо порушено норми матеріального права та зареєстровано земельну ділянку, належну позивача за вже померлою особою. Вважаючи спірне рішення необгрунтованим, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 31.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
29.08.2025 року Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області подано відзив проти позову, в якому відповідачем позовні вимоги заперечуються в повному обсязі та зазначає, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства України.
29.08.2025 року Криворізькою міською радою подано відзив проти позову, в якому заперечують проти позовних вимог та зазначають, що на момент набуття права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку позивач ще не набув права власності на житловий будинок, що розташований на цій земельній ділянці.
03.09.2025 року ОСОБА_1 подано заяву про уточнення позовних вимог у адміністративній справі № 160/21428/25.
Розглянувши надану позивачем заяву про уточнення позовних вимог суд не вбачає підстав для її прийняття з огляду на наступне.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 47 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Особливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження визначені статтями 262, 263 КАС України.
Частиною 2 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд наголошує, що встановлення строків звернення до суду з відповідними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Як вже було зазначено судом, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року відкрито провадження у справі №160/21428/25 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи, в порядку статей 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, натомість заява про уточнення позовних вимог надійшла до суду 03 вересня 2025 року, тобто поза встановленими процесуальними межами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку щодо необхідності закриття провадження у справі з наступних підстав.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п.24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у п.1 ст.6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1).
При цьому, частина перша статті 4 КАС України містить дефініції таких термінів:
- адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
- публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
- суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваним у справі рішенням Криворізької міської ради (27 сесії 6 скликання) від 24.10.2012 №1459 «Про безоплатну передачу у власність, спільну часткову, спільну сумісну власність земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення садівництва про передачу громадянам безоплатно у власність» (в частині Додатку 1, за номером 1) земельної ділянки, що перебуває у їх користуванні, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а саме за кадастровим номером 1211000000:04:024:0008, площа якої 0.1000 га, що розташована за адресою місця: АДРЕСА_1 передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, з визначеним кадастровим номером, що є підставою для набуття громадянином земельних прав.
Таким чином, спір у цій справі стосується приватноправових відносин, які виникають на підставі оскаржуваного рішення про передачу у власність земельних ділянок.
За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд зазначає, що позивач, звернувшись до суду з позовною заявою у цій справі, оскаржує акти органу місцевого самоврядування, на підставі яких у громадян виникають цивільні права на земельну ділянку, що свідчить про приватно-правовий характер спору.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку, що даний спір є не публічно-правовим, оскільки він випливає з приватноправових відносин і має вирішуватися судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Аналогічний правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 у справі №607/13749/16-ц (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 81691836) та 05.06.2019 у справі №666/944/15-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -82885657) та Верховним Судом у постанові від 02.12.2019 у справі №320/490/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 93245789).
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 у справі №607/13749/16-ц зазначила, що рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.
Якщо у результаті прийнятого рішення суб'єкта владних повноважень особа набуває речове права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і має розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу.
В постанові від 08 травня 2018 року у справі №910/13755/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
ВП ВС у вищевказаній справі зауважила, що оскільки позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру, яким затверджено проект землеустрою та надано земельну ділянку із земель державноївласності у власність фізичній особі, такий спір є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки цієї фізичної особи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2019 у справі №666/944/15-а в контексті спірних правовідносин, які виникли через незгоду позивачів із рішенням селищної ради, на підставі якого третім особам видано свідоцтво про право власності на спірну земельну ділянку, дійшла висновку, що такий спір є приватноправовим, а не публічно-правовим, оскільки існує невирішений спір про право на земельну ділянку, що унеможливлює його розгляд за правилами адміністративного судочинства.
У постанові від 20.03.2019 у справі №756/5081/14-ц, в якій прокурор, зокрема, заявив вимогу про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради про передачу громадянину у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Приміром, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права. Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних правовідносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являтися до суду для розгляду у порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права оренди земельної ділянки), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Отже, правові висновки, викладені у вищевказаних постановах Великої Палати Верховного Суду, підлягають обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, яка регулює питання закриття провадження у справі, передбачено, що суд закриває провадження у справі:
1) якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства;
2) якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом;
3) якщо сторони досягли примирення;
4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб'єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;
6) щодо оскарження нормативно-правових актів суб'єктів владних повноважень чи окремих їх положень, якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили;
7) щодо оскарження індивідуальних актів та дій суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані акти та дії суб'єкта владних повноважень було змінено або скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили;
8) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Суд зазначає, що норми вказаної статті містять вичерпний перелік підстав для закриття провадження в адміністративній справі, зважаючи на сутнісні характеристики права на звернення до суду.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне закрити провадження у адміністративній справі №160/21428/25 та роз'яснити позивачу, що дану справу віднесено до юрисдикції місцевого загального (цивільного) суду.
Керуючись ст.ст. 189, 238, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Закрити провадження у справі №160/21428/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Криворізької міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання недійсним та скасування рішення, скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Ухвала суду може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Луніна