20 лютого 2026 рокуСправа №160/35309/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
11 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якій просить:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 30.09.2024 року по день фактичного проведення остаточного розрахунку - 27.11.2025 року.
стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України за шість місяців затримки, у сумі 183 454,18 грн. (сто вісімдесят три сорок вісім тисяч чотириста вісімдесят одна гривень 54 копійок) виходячи з установленого відповідачем середньоденного грошового забезпечення 1007,99 грн., із розрахунку: 1 007,99 грн. х 182 дні = 183 454,18 грн.
Обґрунтовуючи позов позивач зазначив, що він в період з 07.11.2015 по 30.09.2024 року проходив службу в органах внутрішніх справ України, а також в Національній поліції України.
Наказом ГУНП в Дніпропетровській області №1052 о/с від 30.09.2024 року згідно з Законом України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 з 18.04.2017 року звільнено з поліції з 30.09.2024 року за пунктом 2 частини 1 статті 77 (за станом здоров'я).
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 року в справі №160/836/25, яке набрало законної сили 27.08.2025 року, 27.11.2025 року Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області на банківську картку ОСОБА_1 зараховано грошові кошти:
у сумі 108 611,32 грн., з коментарем - безготівкове зарахування, ГУНП в Дніпропетровській області. Коментар: 1007020 ;2800; Добровільне виконання компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учасник бойових дій згідно рішення ДОА від 24.03.2025 року по справі №160/836/25 ОСОБА_1 (AП);
- у сумі 25 351,35 грн., з коментарем - безготівкове зарахування, ГУНП в Дніпропетровській області. Коментар: 1007020; 2800; Добровільне виконання компенсація ПДФО з додаткової відпустки як учаснику бойових дій згідно рішення ДОА від 24.03.2025 року по справі №160/836/25 ОСОБА_1 (AП).
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо нездійснення нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 30.09.2024 року по день фактичного проведення остаточного розрахунку - 27.11.2025 року, у зв'язку з чим звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 грудня 2025 року для розгляду адміністративної справи №160/35309/25 визначено суддю Олійника В.M.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 провадження в справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
28 грудня 2023 року на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти позовних вимог, вважає за необхідне надати відзив на позовну заяву та просить звернути увагу на наступне.
ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України (далі - ОВС України), а також в Національній поліції України (далі - НПУ) з 07.11.2015 по 30.09.2024.
Наказом ГУНП в Дніпропетровській області від 30.09.2024 №1052 о/с ОСОБА_1 звільнений з поліції з 30.09.2024. Стаж служби в поліції: 20 років 06 місяців 15 днів.
Відповідно до наказу ГУНП в Дніпропетровській області від 30.09.2024 №1052 о/с:
невикористана частина щорічної відпустки за 2021 рік складає: основної - 11 діб, додаткової - 12 діб;
невикористана частина щорічної відпустки за 2022 рік складає: основної - 9 діб, додаткової - 13 діб;
невикористана частина щорічної відпустки за 2023 рік складає: основної - 20 діб, додаткової - 14 діб;
невикористана частина щорічної відпустки за 2024 рік складає: основної - 23 доби, додаткової - 11 діб;
невикористана частина щорічної відпустки за 2025 рік складає: основної - 23 доби, додаткової - 11 діб.
За вищезазначені частини невикористаних відпусток у вересні-жовтні 2024 року, ОСОБА_1 нараховано та виплачено компенсацію, що підтверджується довідкою УФЗБО ГУНП від 22.12.2025 року №397.
З вищезазначених сум ОСОБА_1 у вересні-жовтні 2024 року було нараховано 446670,95 грн., у тому числі суми грошового забезпечення за вересень 2024 року, індексація грошового забезпечення за вересень 2024 року, грошова компенсація 113 діб невикористаної щорічної відпустки за 2021 - 2024 роки, та одноразова грошова допомога при звільненні. З нарахованої у вересні-жовтні 2024 року суми 446 670,95 грн. утримано 7003,78 грн.
Суму, що підлягала виплаті 439 667,17 грн. було зараховано у вересні-жовтні 2024 року на особовий банківський рахунок ОСОБА_1 , відкритий в АТ «Приватбанк» (у тому числі грошове забезпечення та індексація грошового забезпечення 29610,72 грн. - 27.09.2024, грошова компенсація за невикористані дні відпустки 112194,62 грн. - 25.10.2024, одноразова грошова допомога при звільненні - 297 861,83 грн. - 26.10.2024) - згідно довідки УФЗБО ГУНП від 22.12.2025 року №397.
24.03.2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом у письмовому провадженні розглянуто адміністративну справу №160/836/25 за позовом ОСОБА_1 до ГУНП про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії та прийнято рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено повністю, зокрема: зобов'язано Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення - 30.09.2024 року.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.08.2025 у справі №160/836/25 апеляційну скаргу ГУНП - залишено без задоволення, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року в адміністративній справі №160/836/25 - залишено без змін.
Після набрання законної сили рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 року ОСОБА_1 нараховано грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018, 2021-2024 роки у сумі - 141 118,60 грн.
Суми, що підлягали виплаті на виконання рішення суду після утримання податків і зборів склала:
- сума грошової компенсації за невикористані дні відпусток - 108 861, 32 грн.;
- сума компенсації податку на доходи фізичних осіб - 25 401,35 грн.
З урахуванням викладеного, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що позивач в період з 07.11.2015 по 30.09.2024 року проходив службу в органах внутрішніх справ України, а також в Національній поліції України.
Наказом ГУНП в Дніпропетровській області №1052 о/с від 30.09.2024 року згідно з Законом України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 звільнено з поліції з 30.09.2024 року за пунктом 2 частини 1 статті 77 (за станом здоров'я).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 року в справі №160/836/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії задоволено та вирішено:
Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, щодо відмови обчислення та виплати ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення - 30.09.2024 року.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення - 30.09.2024 року.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.08.2025 у справі №160/836/25 апеляційну скаргу ГУНП - залишено без задоволення, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року в адміністративній справі №160/836/25 - залишено без змін.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 року в справі №160/836/25, Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області нараховано грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018, 2021-2024 роки у сумі - 141 118,60 грн.
27.11.2025 року Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області на банківську картку ОСОБА_1 зараховано грошові кошти:
- у сумі 108 611,32 грн., з коментарем - безготівкове зарахування, ГУНП в Дніпропетровській області. Коментар: 1007020 ;2800; Добровільне виконання компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учасник бойових дій згідно рішення ДОА від 24.03.2025 року по справі №160/836/25 ОСОБА_1 (AП);
- у сумі 25 351,35 грн., з коментарем - безготівкове зарахування, ГУНП в Дніпропетровській області. Коментар: 1007020; 2800; Добровільне виконання компенсація ПДФО з додаткової відпустки як учаснику бойових дій згідно рішення ДОА від 24.03.2025 року по справі №160/836/25 ОСОБА_1 (AП).
ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо нездійснення нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 30.09.2024 року по день фактичного проведення остаточного розрахунку - 27.11.2025 року, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до приписів статті 116 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.
Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу індексації грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України, як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Суд відповідно до приписів частини 5 статті 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.
Суд відзначає, що нормами статей 116, 117 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
У разі ж невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України, відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Частина 1 статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Натомість частина 2 статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
У той же час, якщо спір вирішено на користь працівника, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі №380/3007/20.
Оскільки грошове забезпечення позивачеві не виплачено в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, то вказана обставина свідчить про те, що при звільненні з військової служби відповідач не провів з позивачем повного розрахунку.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України, згідно з якою на відповідача покладається обов'язок виплатити позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.
Крім того, у постанові від 16 лютого 2023 року у справі №420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника.
Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
Виходячи з цього, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.
Суд також ураховує, що стаття 116 Кодексу законів про працю України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію "за невиплату відповідних сум при звільненні".
У постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, доходить висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив грошове забезпечення, то позивач відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, статтею 117 Кодексу законів про працю України покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Отож, в справі, яка розглядається, суд встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зобов'язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов'язувати відповідача провести її нарахування та виплату.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд і в постановах від 31 березня 2021 року у справі № 120/2617/20-а, від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20 та від 16 лютого 2023 року у справі №420/20192/21.
Водночас у цій справі органом, який виносить рішення по суті спору, є суд, а тому відповідно до вимог частини другої статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ) саме суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні (але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті).
Щодо суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, яку належить стягнути з відповідача, суд ураховує наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).
За змістом пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Крім того, суд зазначає, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пункт 163.1 статті 163 Податкового кодексу України).
У підпункті 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Як видно з підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
Відповідно до абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.
Оскільки справляння та сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Враховуючи те, що обов'язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається на відповідача.
Відповідно до листа Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області №377658-2025 від 20.11.2025 року позивачеві повідомлено, що грошове забезпечення ОСОБА_1 у місячному розмірі станом на день звільнення - 30.09.2024 року складало:
посадовий оклад: 2 600,00 грн.;
оклад за спеціальним званням: 2 000,00 грн.;
надбавка за стаж служби в поліції: 1 840,00 грн.;
надбавку за специфічні умови проходження служби: 2 898,00 грн.;
надбавка за службу в умовах режимних обмежень: 390,00 грн.;
премія: 20 511,78 грн.
Розмір місячного грошового забезпечення на день звільнення становить: 30 239,78 грн.
Середньоденне грошове забезпечення становить: 30 239,78 грн. / 30 діб = 1 007,99 грн.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок виплатити позивачеві середнє грошове забезпечення, суд зазначає таке.
Період затримки розрахунку при звільненні повинен обчислюватися з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.
Отже, період затримки розрахунку при звільненні у цій справі обчислюється з 01.10.2024 року по 26.11.2025 року (включно).
Водночас суд бере до уваги те, що з 19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким викладено в новій редакції норму статті 117 Кодексу законів про працю України, а саме встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців.
З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем (27.11.2025 року) суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
А тому, з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як шість місяців за затримку терміном 184 календарні дні з 01.10.2024 року (перший день після звільнення) по 26.11.2025 року (день, що передує дню остаточного розрахунку).
Отже, сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаного правового регулювання та встановлених судом обставин, за період з 01.10.2024 по 26.11.2025 року становить 185 470,16 грн. (1007,99 грн. х 184 календарний день).
Однак, суд враховує наступне.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 року в справі №160/836/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії задоволено та вирішено:
Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, щодо відмови обчислення та виплати ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення - 30.09.2024 року.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення - 30.09.2024 року.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.08.2025 у справі №160/836/25 апеляційну скаргу ГУНП - залишено без задоволення, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року в адміністративній справі №160/836/25 - залишено без змін.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 року в справі №160/836/25, Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області нараховано грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018, 2021-2024 роки у сумі - 141 118,60 грн.
27.11.2025 року Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області на банківську картку ОСОБА_1 зараховано грошові кошти:
- у сумі 108 611,32 грн., з коментарем - безготівкове зарахування, ГУНП в Дніпропетровській області. Коментар: 1007020 ;2800; Добровільне виконання компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учасник бойових дій згідно рішення ДОА від 24.03.2025 року по справі №160/836/25 ОСОБА_1 (AП);
- у сумі 25 351,35 грн., з коментарем - безготівкове зарахування, ГУНП в Дніпропетровській області. Коментар: 1007020; 2800; Добровільне виконання компенсація ПДФО з додаткової відпустки як учаснику бойових дій згідно рішення ДОА від 24.03.2025 року по справі №160/836/25 ОСОБА_1 (AП).
Відтак, основна сума компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасник бойових дій згідно рішення ДОАС від 24.03.2025 року по справі №160/836/25 склала 141 118,60 грн.
Однак, суму виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 185 470,16 грн., суд вважає не співмірною та непропорційною із сумою по виконанню судового рішення від 24.03.2025 року по справі №160/836/25 у розмірі 141 118,60 грн.
У пункті 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Вирішуючи вимогу позивача про стягнення з військової частини середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд враховує висновки Верховного Суду України, що висловлені у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-1113с16.
У пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зафіксовано, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 (провадження №К/9901/5696/20) Верховний Суд застосовує критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, пропорційно загальному розміру належних позивачеві при звільненні виплат.
З урахуванням викладеного, враховуючи воєнний стан, який запроваджений в Україні 24 лютого 2022 року та триваючий на цей час, застосовуючи співмірність, пропорційно загальному розміру належних позивачеві при звільненні виплат, суд приходить до висновку про необхідність стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 40108866) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.10.2024 року по 26.11.2025 року в сумі 70 559,30 грн.
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, та у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №766/12481/16-а).
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат зі сплати судового збору, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, звільнений від сплати судового збору, у зв'язку з чим розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 40108866) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 01.10.2024 року по 26.11.2025 року в сумі 70 559,30 грн. (сімдесят тисяч п'ятсот п'ятдесят дев'ять гривень тридцять копійок).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник