13 лютого 2026 рокуСправа №160/27947/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання судового рішення в справі № 160/27947/24 за позовом за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, стягнення грошового забезпечення та зобов'язання вчинити певні дії, -
29.01.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про зміну способу або порядку виконання судового рішення у справі № 160/27947/24, у якій він просить змінити спосіб виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 року у справі № 160/27947/25 на стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 нарахованого, але не виплаченого грошового забезпечення, у сумі 143 249,04 грн.
В обґрунтування вказаної заяви позивач зазначив, що згідно з розрахунками грошового забезпечення на виконання рішення суду було розраховано суму доплати у розмірі 143 249,04 грн. проте вона не була виплачена відповідачем. Стверджує, що шляхом зміни способу та порядку виконання рішення суду вдасться забезпечити ефективний захист порушеного права позивача.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 заяву призначено до розгляду у судовому засіданні.
В судове засідання 13.02.2026 року сторони не з'явилися, про дату, час та місце розгляду заяви повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Позивачем подано клопотання про розгляд заяви про заміну способу і порядку виконання рішення суду без його участі.
Відповідно до частини 2 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Враховуючи особливості розгляду заяви, передбачені статтею 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути дану заяву без участі сторін в письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 року у справі № 160/27947/24 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 28.08.2021 року по 19.05.2023 року грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 28.08.2021 року по 19.05.2023 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року, з врахуванням раніше виплачених сум, в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення у справі № 160/27947/24 набрало законної сили 10.03.2025 року.
Згідно з частиною 1 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Відповідно до частини 3 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України суд робить висновок, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об'єкта стягнення або з інших причин. Тобто зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом.
Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити у задоволенні такої заяви.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 року у справі № 160/27947/24 позивачу здійснено перерахунок грошового забезпечення та нараховано доплату грошового забезпечення в розмірі 143 249,04 грн.
Вищевказані обставини підтверджуються листом Військової частини НОМЕР_1 від 02.10.2025 року.
Судом встановлено, що Військова частина НОМЕР_1 не заперечує свого обов'язку виплатити суму нарахованого грошового забезпечення позивачу, а лише вказує на те, що така виплата буде здійснена при надходженні бюджетних коштів.
При цьому, суд звертає увагу, що здійснене відповідачем нарахування грошового забезпечення позивачу, сума якого не виплачена, не є обставиною, що вказує на неможливість виконання судового рішення у цій справі саме через спосіб захисту, застосований судом при його ухваленні, та не надає достатніх правових підстав для застосування процесуального інституту встановлення порядку і способу виконання судового рішення, регламентованого статтею 378 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зобов'язання відповідача вчинити певні дії з нарахування і виплати грошового забезпечення на стягнення з боржника відповідної суми коштів є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.
Резолютивна частина рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 року має зобов'язальний характер, а судом при розгляді вказаної справи не вирішувалися позовні вимоги майнового характеру щодо стягнення певної суми коштів і, як наслідок, не перевірялася правильність нарахування заборгованості з грошового забезпечення.
Судом при розгляді справи не здійснювався розрахунок належної позивачеві доплати, а тому змінивши спосіб виконання судового рішення із зобов'язання провести нарахування та виплату недонарахованого та невиплаченого грошового забезпечення на стягнення конкретної суми, свідчитиме про зміну судового рішення по суті з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом судового дослідження при розгляді справи по суті.
Суд звертає увагу на те, що поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об'єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.
Так, у постанові від 24 грудня 2014 року у справі № 21-506а14 Верховний Суд України дійшов висновку, що зміну способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв'язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. Разом з цим зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.
Окрім того, Верховним Судом у постановах від 10 липня 2018 року у справі № 490/9519/16-а та від 30 липня 2019 року у справі № 281/1618/14-а сформульовано правовий висновок який полягає в тому, що змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов'язання виплатити зазначені виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті.
Оскільки у справі, що розглядається, способом відновлення порушеного права судом обрано зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення конкретних сум невиплаченого грошового забезпечення не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, то суд приходить до висновку про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просить позивач, адже запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у даній справі, встановлення способу виконання рішення суду шляхом, який обраний заявником, фактично змінить рішення суду у зв'язку зі зміною обраного способу захисту прав позивача.
З огляду на викладене, зважаючи на те, що єдиною причиною, яка ускладнює виконання рішення суду, є те, що виплата Військовою частиною нарахованої суми грошового забезпечення згідно з бюджетним законодавством можлива лише в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, за наявності відповідного бюджетного призначення, суд вважає безпідставними аргументи позивача, наведені в заяві, про наявність правових підстав для зміни способу та порядку виконання рішення суду у справі № 160/27947/25.
При цьому, суд враховує, що право особи, тобто стягувача, на здійснення виплати заборгованості, не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. У той же час, у спірних відносинах йдеться не про право особи на такі виплати, а про правові підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення. Суд наголошує, що зміна способу і порядку виконання рішення суду у такому випадку не захищає право позивача на отримання сум заборгованості, яка фактично може бути виплачена за наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.07.2023 року у справі № 420/6671/18.
Отже, зазначені обставини не вказують на неможливість виконання судового рішення у цій справі саме через спосіб захисту, застосований судом при його ухваленні, та не надають достатніх правових підстав для застосування процесуального інституту зміни порядку і способу виконання судового рішення, регламентованого статтею 378 Кодексу адміністративного судочинства України, а навпаки, вказують на те, що така зміна призведе до зміни способу судового захисту у цій справі, що суперечить призначенню даного процесуального інституту.
Одночасно суд зауважує, що фактичне виконання судового рішення в даному випадку можливе лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України, а не від визначеного судом способу виконання. У зазначеному випадку зміна способу і порядку виконання судового рішення не захищає право позивача на отримання нарахованої суми грошового забезпечення, яка фактично може бути виплачена лише за наявності відповідних бюджетних асигнувань, а також не може призвести до фактичного виконання рішення, позаяк така процесуальна дія не може вплинути на автоматичне збільшення фінансування державою витрат по виплаті заборгованості позивачу.
Щодо посилань позивача на частину 3 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно якої невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат, суд зазначає наступне.
Так, аналіз частини 3 статті 378 свідчить про те, що у випадку невиконання судового рішення, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням, це є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
Невиконання протягом двох місяців саме такої категорії рішень є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з відповідача відповідних виплат.
В даному випадку, спір виник щодо невиплати позивачу в належному розмірі грошового забезпечення та він не стосується обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг, відповідно невиконання такого рішення протягом двох місяців не тягне за собою наслідків у вигляді безспірної підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення на стягнення відповідних сум з відповідача.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про зміну способу та порядку виконання рішення суду.
Керуючись статтями 241, 243, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання судового рішення в справі № 160/27947/24 за позовом за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, стягнення грошового забезпечення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська