про залишення позовної заяви без руху
м. Вінниця
20 лютого 2026 р. Справа № 120/2063/26
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Віятик Наталія Володимирівна, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не проведення перерахунку та виплати заборгованості (доплати) до пенсії за період з 01.03.2023 по 28.02.2025;
- зобв'язати відповідача нарахувати та виплатити заборгованість з пенсійних виплат за вказаний період з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Ознайомившись з позовною заявою та доданими матеріалами вважаю, що зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху з наступних підстав.
Статтею 5 КАС України передбачено право на звернення до адміністративного суду. Позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб та повинна відповідати загальним вимогам, що встановлені статтями 160, 161 КАС України.
Норми статтей 160, 161 КАС України не містять виключень і поширюються на всі випадки звернення до суду з позовною заявою, у зв'язку з чим недотримання положень даних норм свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам Закону.
Відповідно до п.п. 4, 5 ч. 5 ст. 160 КАС України, в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Зміст позовних вимог - це вимоги позивача (предмет позову). Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів.
Іншими словами зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову.
Суд зауважує, що під викладом обставин розуміється обґрунтування порушених прав та інтересів позивача оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача у сфері публічно-правових відносинах.
Суд звертає увагу на те, що позовні вимоги повинні формулюватись у такий спосіб, який виключає можливість неоднозначного їх розуміння або тлумачення. Це означає, що позовні вимоги повинні бути максимально чіткими і зрозумілими для суду, не потребувати необхідності співставляти чи порівнювати їх зміст із змістом описової частини позову для встановлення дійсного предмету оскарження.
Також позовні вимоги повинні логічно випливати з обставин, що свідчать про факти порушень права.
Так, мотивуючі позовні вимоги, позивач вказує на протиправність дій відповідача щодо не проведення перерахунку та виплати заборгованості (доплати) до пенсії за період з 01.03.2023 по 28.02.2025.
Водночас, з КП "Діловодство спеціалізованого суду" судом встановлено, що 21.07.2025 ОСОБА_1 вже звертався до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо протиправної відмови у проведенні індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1, 17, 1, 11, 1, 11, 1,14, у розмірі 1,197 , 1,0796 та 1, 115.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12.12.2025 у справі №120/10086/25 адміністративний позов задоволено та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити індексацію пенсії ОСОБА_1 із послідовним застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2016-2017 роки (5 377, 90 грн.), з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірах 1, 17; 1, 11; 1, 11; 1,14; 1,197; 1,0796 та у розмірі 1, 115 і у зв'язку з цим провести перерахунок та виплату пенсії з 01.03.2025 р.
У свою чергу, позивач, обґрунтовуючи підстави звернення до суду із цим позовом зазначає, що 27.01.2026 він звернувся до ГУ ПФУ у Вінницькій області з заявою про проведення перерахунку та виплати заборгованості.
Так, листом від 10.02.2026 відповідачем повідомлено, що на виконання судового рішення від 12.12.2025 у справі №120/10086/25 позивачу проведено перерахунок та нараховано доплату за період з 01.03.2025 по 28.02.2026 в сумі 65332,45 грн. Зазначено, що доплати, нараховані на виконання судових рішень, обліковуються в автоматизованих базах даних обробки пенсійної документації та будуть виплачені в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету.
Таким чином питання виплати позивачу перерахованої пенсії за період з 01.03.2025 по 28.02.2026 в сумі 65332,45 гривень охоплюється рішенням суду у справі №120/10086/25 та належить до предмета його виконання.
Однак, позивач, не погоджуючись з повнотою виконання цього рішення, звернувся до суду з новим позовом, фактичною підставою якого є незгода позивача з діями пенсійного органу щодо виконання рішення у справі №120/10086/25 в частині невиплати пенсії, нарахованої у зв'язку з проведенням її перерахунку на виконання судового рішення.
При цьому матеріали позовної заяви не містять доказів звернення позивача до органів примусового виконання рішень щодо примусового виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/10086/25.
Суд констатує, що фактично зміст позовних вимог та виклад обставин, якими позивач їх обґрунтовує зводиться до незгоди позивача з діями відповідача на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/10086/25.
Тобто оскаржувані позивачем дії, які полягають у не виплаті нарахованих на виконання рішення суду сум пенсії, пов'язана з невиконанням судового рішення в адміністративній справі №120/10086/25.
Відтак, спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12.12.2025 у справі №120/10086/25.
Отже фактично позовні вимоги зводяться до оскарження дій відповідача щодо невиконання вказанго рішення суду.
У свою чергу суд зазначає, що відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Положеннями частини другої статті 14, частини першої статті 370 КАС України, передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Частинами другою та четвертою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).
За частиною першою статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII, у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 у справі № 686/23317/13-а, 16 лютого 2019 у справі № 816/2016/17.
Відповідно до ст. 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів позивача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 820/4261/18, від 09.07.2019 у справі №826/17587/18, від 11.12.2020 у справі № 826/13146/18, від 30.01.2024 у справі №640/20021/22 та від 23.07.2024 у справі №320/15401/23.
Суд акцентує увагу, що відповідно до пункту 2 частини першої статі 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Таким чином, позивачу необхідно привести у відповідність положенням КАС України позовні вимоги, та їх обґрунтування, з наданням відповідних доказів.
Щодо не проведення перерахунку та виплати пенсії з 01.03.2023 то суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У свою чергу, частиною 2 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися про їх порушення не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Щодо відліку строку звернення до адміністративного суду, то суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен дізнатися", що містяться в частині 2 статті 122 КАС України дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку позивача знати про стан своїх прав. Відтак при визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки. Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними процесуальних дій, передбачених КАС України.
У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Отже, законодавець обмежує строк, протягом якого особа може звернутися до суду. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 02.03.2020 у справі № 420/4352/19, від 13.04.2020 у справі № 520/11334/18, від 17.09.2020 у справі №186/1881/19, від 06.11.2020 у справі № 826/14116/18.
При цьому обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Верховний Суд неодноразово зазначав, зокрема у постанові від 01.06.2022 у справі № 640/4086/20 та від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись. Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Звернувшись до суду з цим позовом 16.02.2026 (подання до відділення поштового зв'язку), позивачем заявлено вимогу про зобов'язання відповідача, серед іншого, здійснити позивачу з 01.03.2023 перерахунок та виплату пенсії.
Отже, фактично спірні правовідносини виникли ще у березні 2023 року.
Разом з тим позовна заява подана до суду лише 16.02.2026, тобто з порушенням встановленого законом шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статі 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:
1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;
2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
З матеріалів позовної заяви видно, що індексація позивачу у період з 01.03.2023 не нараховувалася, а тому відсутні підстави для необмеження будь-яким строком невиплаченої йому суми пенсії.
Відтак у даному випадку застосуванню підлягає саме шестимісячний строк звернення до суду, передбачений частиною другою статті 122 КАС України.
Суд зауважує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від неї самої, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Вказана позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.01.2025 у справі № 160/28752/23 в аналогічних правовідносинах.
Додані до позову матеріали не містять відомостей про те, що, отримуючи з 01.03.2023 пенсійні виплати у розмірі, який позивач вважає неналежним, позивач без зволікань та протягом розумного строку вчиняв будь-які активні дії, спрямовані на з'ясування інформації щодо підстав визначення розміру такої виплати. Натомість позивач звернувся до відповідача щодо спірного питання лише 27.01.2026, що не може бути визнано як розумний строк для захисту порушеного права.
Також слід зазначити, що отримання листа у відповідь на заяву щодо пенсійного забезпечення або про перерахунок пенсії не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права, і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Наведена позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04.07.2023 у справі № 320/2938/21 та від 21.02.2024 у справі № 240/27663/23.
В силу приписів ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Однак, в порушення зазначених вище положень закону, до матеріалів позовної заяви не додано клопотання про поновлення строку звернення до суду із доказами поважності причин його пропуску.
Отже, позивачу необхідно подати заяву (клопотання) із зазначенням поважних причин пропуску строку на звернення до суду та наданням належних й допустимих доказів, які б підтверджували ці причини.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи невідповідність позову вимогам закону, позовну заяву належить залишити без руху з наданням позивачу (його представнику) строку для усунення виявлених недоліків позовної заяви, про які зазначено в цій ухвалі.
Керуючись ст.ст. 169, 248, 256 КАС України, -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії залишити без руху.
2. Запропонувати позивачу у 10- денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви, зазначені в мотивувальній частині ухвали суду.
3. Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Суддя Віятик Наталія Володимирівна