490/1562/25 19.02.2026
нп 1-кп/490/590/2026
Центральний районний суд м. Миколаєва
Справа № 490/1562/25
19 лютого 2026 року м.Миколаїв
Центральний районний суд м.Миколаєва у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
під час проведення судового засідання по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024152020001476 від 13 листопада 2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_4 ,
потерпілої ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника - адвоката ОСОБА_6 ,
В провадженні Центрального районного суду м.Миколаєва перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024152020001476 від 13 листопада 2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.
17 лютого 2026 року прокурором у кримінальному провадженні - заступником начальника відділу обласної прокуратури ОСОБА_7 подано до Центрального районного суду м.Миколаєва клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_3 .. В обґрунтування поданого клопотання прокурор зазначила, що під час обрання та продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом встановлено наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України. Зокрема, наразі існує ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України: переховування обвинуваченого від суду, з підстав встановлених судом під час застосування запобіжного заходу та його продовження, який не зменшився та продовжує існувати. З урахуванням вказаного ризику та тяжкості кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_3 , а також покарання, яке загрожує у разі визнання його винуватим, виправдовує подальше тримання обвинуваченого під вартою. При цьому, застосування відносно ОСОБА_3 іншого запобіжного заходу окрім тримання під вартою, на думку прокурора, не забезпечить його належної процесуальної поведінки та він зможе переховуватися від суду. З урахуванням викладеного, прокурор просила задовольнити дане клопотання та продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 (шістдесят) днів. Розмір застави, з урахуванням положень ч.4 ст.183 КПК України, прокурор просила не визначати.
В судовому засіданні прокурор подане клопотання підтримала та просила задовольнити.
Потерпіла ОСОБА_5 подане клопотання прокурора підтримала.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_6 проти задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечував та просив змінити запобіжний захід ОСОБА_3 з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, оскільки зазначені у клопотанні прокурора ризики, на його думку, необґрунтовані та недоведені.
Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав думку свого захисника.
Вислухавши думку учасників процесу, дослідивши клопотання прокурора, суд приходить до наступного.
Так, ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м.Миколаєва від 15 листопада 2024 року відносно обвинуваченого ОСОБА_3 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який у подальшому неодноразово продовжувався судом, востаннє ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 24 грудня 2025 року до 21 лютого 2026 року включно.
Відповідно ч.3 ст.331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Водночас, ст.17 Закону України від 23.08.2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. П.1 ст.5 Європейської конвенції з прав людини визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (п.79 рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року у справі "Харченко проти України").
На думку суду, обраний відносно ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості кримінального правопорушення, що йому інкримінується, та не дає можливості перешкоджати інтересам правосуддя, ухиленню від суду, а також відповідає практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, забезпечення яких вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Крім цього, суд враховує, що відповідно до правової позиції викладеної у п.80 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2011 року у справі "Харченко проти України", при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів та бере до уваги доводи захисника ОСОБА_6 щодо клопотання прокурора, однак не вважає беззаперечно достатніми для зміни запобіжного заходу на більш м'який.
Разом з тим, достатні відомості про усунення та відсутність на теперішній час тих обставин, які раніше стали підставою для обрання та продовження у відношенні ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відсутні, а отже, підстав для зміни чи скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно нього судом не встановлено.
Так, суд вважає, що залишається достатньо підстав вважати, що ОСОБА_3 , опинившись на волі, зможе перешкодити встановленню істини у справі під час судового провадження і на це вказують такі обставини: характер протиправних дій, в яких він обвинувачується і щодо яких останньому органом досудового розслідування пред'явлене обвинувачення. Є достатньо підстав вважати, що ОСОБА_3 з огляду на тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання його винуватим у інкримінованому злочині, зможе ухилитися від суду та не виконувати його процесуальні рішення (ризик переховування).
На наявність ризику, передбаченого п.п.1 ч.1 ст.177 КПК України, вказує те, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років, а тому, усвідомлюючи тяжкість інкримінованого йому злочину, будучи обізнаними про покарання, яке загрожує йому в разі визнання винним за вироком суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності може вчинити спробу для виїзду до інших областей, за кордон або на непідконтрольні на даний час Україні території.
При цьому, суд приймає до уваги обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема те, що ОСОБА_3 неодружений, малолітніх дітей на утриманні не має, що вказує на відсутність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, до затримання працював в правоохоронних органах, а також враховує стан його здоров'я (відсутність даних щодо неможливості перебування в умовах ДУ "Миколаївський слідчий ізолятор" за станом здоров'я).
Крім того, судом враховано, що на час вирішення питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, триває судовий розгляд справи, який не може бути закінчений з об'єктивних причин, оскільки у кримінальному провадженні не вчинені всі необхідні дії для встановлення об'єктивної істини у справі.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого альтернативних запобіжних заходів, враховуючи вищезазначене, тяжкість, характер та ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, суворість покарання за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 , на думку суду, є підставою для продовження останньому саме виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки інші більш м'які запобіжні заходи, передбачені ст.176 КПК України, не забезпечать виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків і його належну поведінку.
За сукупності таких обставин, з урахуванням вимог ст.178 КПК України та положень п.2 ч.4 ст.183 КПК України, суд вважає за необхідне продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт, слід відмовити.
Доводи захисника в обґрунтування заперечень проти клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд відхиляє, оскільки вони не спростовують обставин, що вказують на наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, необхідних для тримання під вартою, та зводяться лише до незгоди з клопотанням прокурора.
На підставі викладеного, керуючись положеннями ст.ст.177, 178, 183, 194, 197, 331, 372 КПК України, суд -
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_3 - задовольнити.
Обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в державній установі "Миколаївський слідчий ізолятор" строком на 60 днів, а саме до 19 квітня 2026 року включно.
В задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду протягом семи днів з моменту її оголошення.
Головуючий ОСОБА_1