Рівненський апеляційний суд
19 лютого 2026 року м. Рівне
Справа № 569/16637/25
Провадження № 33/4815/336/26
Суддя Рівненського апеляційного суду - Полюхович О.І.,
з участю:
особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 ,
захисника - Власюка П.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 31 жовтня 2025 року, -
Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 31 жовтня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним за ч.1 ст.130 КУпАП та стягнуто штраф в розмірі 17000 (сімнадцяти тисяч) грн. 00 коп. в дохід держави з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
З матеріалів справи вбачається, що 04.08.2025 року близько 18 год. 13 хв. ОСОБА_1 в м. Рівне по вул. Басівкутська, 111-В керував транспортним засобом «NissanX-Trail», д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп'яніння (неприродна блідість обличчя, звужені зіниці, які не реагують на світло та виражене тремтіння пальців рук). Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законодавством порядку відмовився, чим порушив п.2.5 Правил дорожнього руху України.
Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення передбачене за ч.1 ст.130 КУпАП.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову місцевого суду скасувати, а провадження у справі щодо нього закрити за відсутності події та складу адміністративного правопорушення. Зазначає, що під час розгляду справи суд першої інстанції не надав належної оцінки відсутності законних підстав для зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 , оскільки працівниками поліції не доведено жодного порушення ПДР або інших обставин, передбачених ст.35 Закону України «Про Національну поліцію», які б надавали право на таку зупинку. Посилання поліцейських на п.7 ч.1 ст.35 цього Закону є безпідставним, адже на момент події будь-які обмеження чи заборони руху по вул. Басівкутській у м. Рівне були відсутні.
Вказує, що поведінка та висловлювання працівника поліції Мунька І., зафіксовані на відеозаписі, зокрема твердження про нібито перебування ОСОБА_1 «у розшуку» та можливість його доставлення до ТЦК та СП не ґрунтувалися на жодних перевірених даних і мали характер психологічного тиску. Такі дії не супроводжувалися фактичною перевіркою особи та були спрямовані на залякування водія. Доводить, що саме зазначений психологічний тиск і неправомірні погрози з боку поліцейських стали визначальним чинником його подальшої поведінки, зокрема відмови від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння, яка не була вільним і усвідомленим волевиявленням, а виникла внаслідок протиправних дій працівників поліції. Вважає, що під час оформлення матеріалів за ч.1 ст.130 КУпАП працівниками поліції допущено істотні порушення вимог ст.266 КУпАП, Порядку №1103 та Інструкції №1452/735, зокрема не складено та не долучено акт огляду на стан сп'яніння, а направлення на огляд містить суперечливі та неправдиві відомості щодо часу його складання і фактично було вручено після фіксації «відмови». За таких обставин дії поліцейських свідчать про порушення процедури та позбавляють зібрані матеріали ознак належних і допустимих доказів.
Також просить поновити строк на апеляційне оскарження.
Відповідно до ст.285 КУпАП, постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.
Постанова відносно ОСОБА_1 винесена 31 жовтня 2025 року за його відсутності (а.с.13). Докази про надіслання йому та отримання ним копії постанови суду в матеріалах справи відсутні.
Апеляційна скарга подана безпосередньо до суду І інстанції 20.01.2026 року (а.с.17).
Отже, оскільки строк на апеляційне оскарження пропущений з поважних причин, то цей строк слід поновити.
Заслухавши доводи ОСОБА_1 та захисника Власюка П.О. на підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали адміністративної справи, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно положень ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ст.252 КУпАП, оцінка доказів здійснюється органом (посадовою особою) за своїм внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Вимогами ст.280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Дослідивши під час апеляційного розгляду докази у справі про адміністративне правопорушення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суддя місцевого суду у порушення положень вказаних норм не з'ясував повно, всебічно і об'єктивно обставини справи, внаслідок чого дійшов необґрунтованого висновку щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Обґрунтовуючи свої висновки, суд першої інстанції послався на те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, повністю доведена доказами: протоколом про адміністративні правопорушення серії ЕПР1 №412425 від 04.08.2025 року, направленнями на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння від 04.08.2025 року, довідкою ІПНП, відеозаписами у матеріалах справи.
Однак з такими висновками суду погодитись не можна виходячи з наступного.
Частиною 1 ст.2 КУпАП передбачено, що законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України.
Згідно з ст.251 КУпАП, на співробітників поліції, як на осіб, що в силу ст.255 КУпАП уповноважені на складання протоколів про адміністративні правопорушення, в тому числі й за ст.130 КУпАП, покладено імперативний обов'язок щодо збирання доказів, які в силу системного аналізу вимог ст.ст.251 та 256 КУпАП мають бути додані до протоколу та/або посилання на які повинні міститися в самому протоколі.
Статтею 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП, встановлена адміністративна відповідальність не тільки за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння, а й за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Положенням п.2.5 ПДР України передбачено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Проведення огляду на стан сп'яніння здійснюється в порядку, встановленому ст.266 КУпАП, відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним Наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735 (далі - Інструкція) та Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМУ від 17.12.2008 № 1103 (далі - Порядок).
Згідно з ч.4 ст.266 КУпАП, огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров'я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров'я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського.
Відповідно до ч.6 ст.266 КУпАП, направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 пояснив, що після зупинки його транспортного засобу працівники поліції одразу повідомили йому про перебування в розшуку та намір доставити його до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. У зв'язку з цим він, побоюючись за власну безпеку та будучи переконаним, що фактично його буде примусово доставлено до ТЦК, відмовився виходити з автомобіля. При цьому ОСОБА_1 зазначив, що після його відмови вийти з авто працівники поліції почали безпідставно вказувати ознаки наркотичного сп'яніння з метою створення формальних підстав для складання адміністративних матеріалів
Доводи ОСОБА_1 підтверджуються відеозаписами з нагрудної камери працівника поліції, з якої вбачається, що під час спілкування з ним поліцейські повідомили про необхідність його доставлення до ТЦК (файл 181525UTS; час 01:22), а після відмови вийти з автомобіля працівник поліції зазначив, що вбачає в нього ознаки наркотичного сп'яніння та запропонував йому проїхати до медичного закладу для проведення огляду на визначення стану наркотичного сп'яніння (файл 181525UTS; час 02:10).
На переконання апеляційного суду, дії та манера спілкування працівників поліції свідчать про створення ситуації, спрямованої на провокування відмови з метою подальшого доставлення особи до ТЦК, що й було використано як формальна підстава для притягнення його до адміністративної відповідальності.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцію та законами України.
Закон України «Про Національну поліцію» прямо вимагає від працівників поліції діяти об'єктивно та неупереджено (ст.ст.7, 23).
Європейський суд з прав людини вказує, що провокація має місце, коли:
- ініціатива виходить від правоохоронців, а не від особи («Тейксейра де Кастро проти Португалії»»);
- особу ставлять у ситуацію, де вона фактично змушена вчинити дії, які кваліфікуються як правопорушення («Раманаускас проти Литви»);
- правоохоронці не просто фіксують факт порушення, а створюють умови для його вчинення («Баннікова проти росії»).
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами є будь-які фактичні дані, які мають значення для справи, здобуті у спосіб, що відповідає закону.
Докази, отримані внаслідок провокації, не можуть бути допустимими, оскільки вони здобуті шляхом тиску та маніпуляції з боку органу влади.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції не дав належної оцінки наявним у справі доказам та записам з нагрудної камери працівників поліції, тому прийшов до помилкового висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Відповідно до пункту 3 частини 8 статті 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право, зокрема скасувати постанову та прийняти нову постанову.
Згідно з п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
У статті 62 Конституції України закріплено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріали справи не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, які б вказували на наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст.6 ЄКПЛ, ст.294 КУпАП, суд, -
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 31 жовтня 2025 року відносно ОСОБА_1 скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Рівненського апеляційного суду О.І.Полюхович