вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,
e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699
2-а/381/3/26
381/6802/25
Рішення
Іменем України
20 лютого 2026 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Самухи В.О., за участю секретаря судового засідання Папруга А.С., розглянувши у відкритому судового засіданні в спрощеному позовному провадженні в м. Фастів Київської області адміністративну справу з позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-
Встановив:
24 листопада 2025 року до Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Позов поданий представником позивача адвокатом Кірюшиним Артемом Андрійовичем з використанням системи «Електронний суд».
Зі змісту заявлених позовних вимог слідує, що позивач, як особа, що була притягненою до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП, заперечує правомірність Постанови від 01 квітня 2025 року № 246, винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 за справою про адміністративне правопорушення.
Позивач зазначає, що було неправомірно, на його думку, не складено протокол у цій справі про адміністративне правопорушення, що позбавило його права надати пояснення щодо обставин вчинення адміністративного правопорушення.
Позивач зазначає, що оскаржувана постанова не містить відомостей щодо часу вчинення адміністративного правопорушення та інших обов'язкових ознак об'єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, зокрема, інформації про спосіб його вчинення - спосіб відмови від проходження ВЛК, хоча сам позивач факт такої відмови заперечує.
Окрему увагу позивач звертає на порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема, стверджує про не повідомлення його про час і дату такого розгляду.
Сукупність наведених порушень, на думку позивача, свідчить про недоведеність його вини у вчиненні адміністративного правопорушення та, як наслідок, є підставою для скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Також, згідно доводів позивача, про факт винесення оскаржуваної постанови він дізнався лише після відкриття виконавчого провадження та винесення постанови державним виконавцем від 14 листопада 2025 року, що свідчить про поважність причин пропуску звернення до суду та необхідність поновлення цього строку.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями, справу передано на розгляд судді Самухи В.О.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 листопада 2025 року було відкритим спрощене позовне провадження та призначено справу до розгляду із викликом сторін. Також роз'яснено відповідачу його право подати відзив на позовну заяву.
28 листопада 2025 року на адресу Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшов відзив на позовну заяву та витребувані матеріали у справі про адміністративне правопорушення.
Відзив був поданий з використанням системи «Електронний суд».
У відзиві викладені аргументи щодо правомірності накладення адміністративного стягнення та винесення оскаржуваної постанови, так як в діях позивача вбачається склад інкримінованого йому адміністративного правопорушення, а процедура притягнення до адміністративної відповідальності була дотримана, зокрема, 27 березня 2025 року було складено протокол відносно позивача, а 01 квітня 2025 року - винесена оскаржувана постанова.
В судових засіданням брав участь представник позивача, сам позивач та представник відповідача не з'являлись, були повідомлені належним чином.
Позивач причини неявки не повідомив, представник відповідача просив проводити розгляд справи без його участь, про що зазначено у відзиві на позовну заяву.
З урахуванням участі в судовому засіданні представника позивача та подання представником відповідача клопотання про проведення судового засідання без його участі, суд, керуючись приписами статті 205 КАС України, проводить судовий розгляд за відсутності позивача та представника відповідача.
В судових засіданнях неодноразово оголошувалась перерва з метою забезпечення явки учасників судового розгляду та вирішення процесуальних клопотань представника позивача.
В судовому засіданні було відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, так як у відповідності до приписів статті 286 КАС України для цієї категорії справ передбачені скорочені строки розгляду.
Також, було відхилено клопотання про призначення експертизи і виклик свідків, з огляду на те, що порушені строки подання таких заяв і відповідні клопотання вже заявлені під час розгляду справи по суті.
Також, відхилено клопотання представника позивача про витребування доказів з огляду на порушення строків його подання, що визначені статтями 79, 80 КАС України.
В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, додатково зазначив, що позивач не відмовлявся від отримання повістки про проходження ВЛК, а протокол у справі про адміністративне правопорушення складений без його участі, що свідчить про факт підроблення його підпису в зазначеному протоколі.
Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, суд закінчив з'ясування обставин справи та перевірку їх доказами та перейшов на стадію ухвалення судового рішення.
У відповідності до приписів статті 227 КАС України, ухвалення та проголошення судового рішення було відкладеним до 20 лютого 2026 року до 13 години 05 хвилин.
За наслідками дослідження матеріалів справи судом були встановлені наступні обставини.
Так, судом було встановлено, що 27 березня 2025 року відносно позивача було складено протокол № 246 про адміністративне правопорушення.
У протоколі зазначено, що 27 березня 2025 року об 14 годині 30 хвилин у ІНФОРМАЦІЯ_3 встановлено порушення громадянином ОСОБА_1 вимог статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме - мала місце відмова від проходження медичного огляду та лікування згідно із рішенням ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивачу інкриміновано вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
До матеріалів адміністративної справи долучені копії повістки № 2703/01 від 27 березня 2025 року, картки обстеження та медичного огляду № 85-876, направлення на проходження ВЛК від 27 березня 2025 року № 8/1742, акту про відмову від отримання повістки від 27 березня 2025 року, акту про вручення картки обстеження та медичного огляду (при відмові від підпису).
Судом встановлено, що 01 квітня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 було винесено постанову № 246 за правою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП та накладено на позивача адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25 500 гривень.
В постанові зазначено, що було установлено порушення громадянином ОСОБА_1 вимог статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме - вчинення відмови від проходження медичного огляду та лікування, згідно рішення ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Судом встановлено, що позивач заперечує обставини щодо вручення йому повістки про необхідність проходження ВЛК, попередження його про наслідки відмови від проходження ВЛК, а також заперечує складення протоколу про адміністративне правопорушення в його присутності та проставлення ним підпису у протоколі.
Встановивши зазначені обставини справи, суд вважає, що правовідносини сторін спору урегульовані наступними правовими нормами.
Так, згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Частиною першою ст. 55 Конституції України проголошено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та остаточне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з наданням ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушеного з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначає Конституцію цією законами України; 2) з використанням повторення з наданням, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх основних, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілей, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Стаття 6 КАС України передбачає, що суд при вирішенні справ керується принципом верховенства прав, відповідно до якої окремої людини, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та актуальністю змісту і спрямованості діяльності держави.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, що також передбачено ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду цієї справи воєнний стан в Україні триває.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначені загальні засади проходження в Україні військової служби, регулюються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до п. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
Проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначено в Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Частиною 2 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до частин 5 та 6 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
Згідно із ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що громадяни зобов'язані:
з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;
проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного чи резервіста.
Постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 затверджений Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації та в особливий період (далі Порядок № 650).
Вказаним Порядку № 560 визначено, зокрема, організацію медичного огляду військовозобов'язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби.
Згідно приписів пункту 74-1 Порядку призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (в редакції, чинній на дату направлення позивача для проходження ВЛК), під час вручення роздрукованого направлення військовозобов'язаним та резервістам під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.
Згідно приписів частини 1 статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно приписів частини 1 статті 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Згідно приписів частини 1 статті 11 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Згідно приписів частини 3 статті 210-1 КУпАП, передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Диспозиція цієї норми є відсильною та передбачає можливість притягнення до відповідальності за порушення необмеженого переліку профільних законодавчих норм, як законів, так і підзаконних нормативно-правових актів. В даному випадку термін «законодавство», на думку суду, повинен вживатися у значенні, наведеному в рішенні КСУ від 09 липня 1998 року по справі № 17/81-97 (справа про тлумачення терміну «законодавство»).
Далі, використаний в статті 210-1 КУпАП термін «порушення», на думку суду, включає як активну протиправну поведінку, так і бездіяльність, тобто утримання від виконання обов'язкових дій, що характеризується протиправністю.
У відповідності до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
За змістом п. 1 частини 1 ст. 247 КУпАП умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Стаття 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, зокрема, на підставі належних та допустимих доказів поза розумним сумнівом встановити, що особою вчинено протиправне та винне діяння, що містить всі ознаки конкретного складу адміністративного правопорушення.
З урахуванням наведених правових норм, суд вважає, що за наявності для того правових підстав, у військовозобов'язаних наявний обов'язок проходити медичний огляд згідно із рішенням ВЛК чи відповідного ТЦК та СП, відмова у проходженні медичного огляду в даному випадку може бути порушення приписів статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та, відповідно, утворювати склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
Разом із тим, кваліфікація дій військовозобов'язаного за частиною 3 статті 210-1 КУпАП виключається, якщо порушена процедура направлення особи для проходження медичного огляду.
Далі, згідно приписів частини 2 статті 77 КУпАП, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, як зазначалося вище, згідно приписів пункту 74-1 Порядку призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (в редакції, чинній на дату направлення позивача для проходження ВЛК), під час вручення роздрукованого направлення військовозобов'язаним та резервістам під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.
В судовому засіданні представник позивача категорично заперечував обставини щодо повідомлення позивача щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.
Представниками відповідача не долучено документів, що б свідчили про доведення до відома позивача, як військовозобов'язаного, направленого для проходження ВЛК, вимог законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.
Отже суд, керуючись приписами частини 2 статті 77 КАС України, констатує порушення процедури направлення позивача для проходження ВЛК в частині доведення йому під підпис вимог законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.
За таких обставин дії позивача, як військовозобов'язаного не можуть бути кваліфіковані за частиною 3 статті 210-1 КУпАП України і, як наслідок, його притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, так як в повній мірі не було дотримано процедури організації проведення ВЛК і не виконано законодавство встановлений обов'язок інформування військовозобов'язаного про наслідки відмови від проходження ВЛК.
За відсутності повної інформації про наслідки відмови від проходження ВЛК дії особи не можуть бути кваліфікованими, як ухилення від його проходження, що свідчить про відсутність в діях позивача ознак інкримінованого адміністративного правопорушення.
А отже, суд констатує відсутність підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
В силу правових висновків, викладених в Рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», суд не зобов'язаний детально відповідача на кожен із аргументів сторони спору.
В цьому випадку, суд вважає, що ним встановлені безумовні підстави для висновку про незаконність оскаржуваної постанови та необхідність закриття провадження у справі, тому суд не вважає за необхідне надавати правову оцінку доводам позивача щодо інших порушень процедури притягнення до адміністративної відповідальності.
Далі, згідно приписів пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду цієї справи суд має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Дана правова норма не конкретизує підстави для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, тому судом в даному випадку мають бути застосовані підстави, передбачені частиною 1 статті 247 КУпАП.
З огляду на те, що в діях позивача не встановлений склад інкримінованого йому адміністративного правопорушення, провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі приписів пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Далі, за відсутності в оскаржуваній постанові відомостей про її вручення, суд приймає до уваги доводи позивача про те, що про факт винесення оскаржуваної постанови від дізнався лише після відкриття виконавчого провадження № 79589996, що свідчить про дотримання ним процесуальних строків подання позовної заяви, встановлених в статті 286 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Далі, згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється за подання до суду, зокрема, позовної заяви.
Отже, понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 543/775/17 вказала на те, що судовий збір за подання позовної заяви у справах щодо накладення адміністративного стягнення складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605,60 гривень.
З урахуванням подання позовної заяви з використанням системи «Електронний суд», застосуванню підлягав понижувальний коефіцієнт при визначення розміру судового збору.
Таким чином, за подання позовної заяви мав бути сплаченим судовий збір у розмірі 484,48 грн.
Тому, за правилами частини 1 статті 139 КАС України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 484,48 гривень, як компенсація сплаченого ним судового збору за подання позовної заяви, а інша частина судового збору може бути повернена позивачу за правилами пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» за наявності відповідного клопотання.
Керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 255, 265, 258, 288, 289 КУпАП, ст. 4, 12, 46, 72, 77, 229, 241-256, 257, 286 КАС України, суддя,-
Ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати Постанову від 01 квітня 2025 року № 246, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 за справою про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 484,48 гривень, як компенсацію сплаченого ним судового збору за подання позовної заяви.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .
Суддя Самуха В.О.