Справа № 369/3001/24
Провадження № 2/369/1169/26
Іменем України
20.02.2026 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Пінкевич Н.С.
при секретарі Худинець Д.С.
за участі:
позивача ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про заборону виїзду за кордон
У лютому 2024 року позивач звернувсь до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 2009 року. Мають спільну доньку: ОСОБА_3 , 2016 року народження. Спільне життя не склалось, за рішення суду їх шлюб розірвано в 2023 році. Після припинення спільного проживання існує спір щодо визначення місця проживання дитини, який розглядається в судовому порядку. При цьому відповідачка ОСОБА_2 неодноразово повідомляла, що має намір вивезти доньку за кордон без його згоди, щоб унеможливити спілкування з донькою. Тому він має обґрунтовуванні побоювання, що дитини до країни не повернеться.
Вказав, що на даний час вони всі разом проживають в одній квартирі, дитина повністю забезпечена, їй створені всі умови для розвитку, навчання, відпочинку. Він бере активну участь у вихованні дитини, матеріальному забезпеченні. А зміна місця проживання дитини, зміна її оточення, умов проживання, не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини. Дитина може перенести моральні страждання, в тому числі через втрату друзів.
Просив суд: заборони виїзд малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України (за кордон) без згоди батька ОСОБА_1 з дати ухвалення судового рішення строком на один рік.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 лютого 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.
11 березня 2024 року до суду надійшла заява позивача щодо усунення недоліків.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 березня 2024 року відкрито провадження у справі, постановлено розглядати останню за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, встановлено учасникам процесу строки на подачу до суду заяв по суті справи.
30 травня 2024 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з доводами позову, відповідачка ОСОБА_2 вказала, що після розірвання шлюбу між ними склались напружені відносини. У придбаній за час шлюбу квартирі, ОСОБА_1 відмовився реєструвати дитину. З народження і до цього часу дитина зареєстрована за місцем проживання її батьків. За рішенням суду місце проживання доньки визначено з нею. Вона ніколи не мала наміру виїхати на постійне місце проживання за кордон, ні з дитиною, ні сама. Можливо потрібно буде вивезти дитину за кордон на відпочинок чи оздоровлення. Але це буде короткотривалі поїздки. Просила відмовити у задоволенні позову.
15 липня 2024 року до суду надійшла відповідь на відзив. Додатково позивач вказав, що рішення районного суду щодо визначення місця проживання дитини з матірю скасовано. Тому суд при розгляді даної справи має врахувати висновки апеляційного суду. Оскільки на період воєнного стану наявна можливість вивезти дитину за кордон без його згоди, про що ОСОБА_2 неодноразово вказувала йому, тому суд має забезпечити як найкращі інтереси дитини та заборонити її виїзд. Просив позов задоволити.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 жотвня 2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав. Просив задоволити та у подальшому розглядати справу за його відсутності.
У судовому засіданні відповідач проти позову заперечував. Просив відмовити у задоволенні позову та у подальшому розглядати справу за її відсутності.
У судове засідання представник служби у справах дітей Боярської міської ради Київської області не з'явився. Подали суду клопотання про розгляд справи за відсутності їх представника.
Згідно ч. 1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику)учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. ч. 4, 5 ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України).
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 1 статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (статті 51 Конституції України).
Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на проживання у сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Статтею 12 вищезгаданого Закону визначено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов'язків щодо виховання дітей, захищає права сім'ї, сприяє розвитку мережі дитячих закладів. Відповідно до статті 14 указаного Закону, діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
При розгляді справи судом встановлено, що 26 вересня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відділом реєстрації актів цивільного стану Авдіївського міського управління юстиції Донецької області зареєстровано шлюб.
Від шлюбу сторони мають неповнолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 серпня 2023 року шлюб між сторонами розірваний (справа 369/7441/23).
З наданих сторонами доказів та пояснень як мати ОСОБА_2 , так і батько ОСОБА_1 мають задовільні умови проживання, в тому числі й для дитини, працюють, мають дохід, позитивні характеристики з місця роботи, проживання, несуть витрати на утримання дитини, люблять та піклуються про свою дитину; після припинення спільного проживання та розірвання шлюбу між ними склались вкрай напружені та неприязні стосунки, тривають різні судові спори.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 1 б липня 2015 Року). Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111 /04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 грудня 2023 року, зокрема:
визначено місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_2 ;
стягнено з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків від встановленого законом прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 травня 2023 року до досягнення дитиною повноліття(справа 369/7772/23).
Постановою Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року рішення районного суду скасовано в частині задоволення вимог ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини разом з нею та ухвалено нове про відмову у задоволенні позовних вимог; у решті рішення залишено без змін.
У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Подібна норма міститься також у частині шостій статті 7 Сімейного кодексу України, відповідно до якої рівність прав і обов'язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин. Це узгоджується з практикою ЄСПЛ, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги (рішення у справі «Зоммерфельд проти Німеччини» («Sommerfeld v. Germany») від 08.07.2003 року, «Цаунеггер проти Німеччини» («Zaunegger v. Germany») від 03.12.2009 року).
Для дітей вкрай важлива комунікація батьків у спілкуванні між собою в питаннях виховання останніх, що батьками, як встановлено судом, не здійснюється.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2019 року у справі № 523/11605/16-ц) зазначено, що «обов'язки щодо забезпечення розвитку дитини покладаються на обох батьків, кожен з батьків зобов'язаний брати участь у вихованні дитини не епізодично, а постійно, характер таких зустрічей не повинен носити формальний характер, а між батьками та дитиною повинен існувати систематичний психоемоційний контакт, при цьому слід дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини».
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Встановлено, що сторони по справі, як батьки малолітньої дитини, бажають забезпечити їй належне виховання, однак, в той же час, належного компромісу щодо дитини не можуть знайти по всіх питаннях, конфліктні ситуації спричинені виключно на ґрунті неприязних стосунків батьків.
Суд вважає за необхідне зазначити про те, що саме батьки, як матір, так і батько, несуть відповідальність по відношенню до малолітньої доньки, та саме вони повинні докласти усіх зусиль для того, щоб у їх дитини виникало прагнення бути як із мамою, так і з татом.
При цьому, на обох батьках лежить відповідальність за збереження психічної рівноваги дітей, що досягається шляхом уникнення конфліктних, напружених стосунків між батьками, оскільки, саме це є причиною початку емоційних розладів у дитини.
Важливо підтримувати позитивні, неконфліктні взаємини з колишнім чоловіком (дружиною), зберігати незгоду між собою у таємниці від дитини, досягти співробітництва в інтересах дитини.
При вирішенні спору суд враховує, що батько дитини має право на спілкування з нею, однак це не повинно заважати нормальному розвитку дитини, порушувати її звичний режим.
Порядок перетину кордону громадянами України визначено ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 року №724, з відповідними змінами).
Пунктом 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (уснновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку, у тому числі в супроводі членів екіпажу повітряного судна, на якому вони прямують.
Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою, зокрема, за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску (пункт 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України).
На час запровадження на території України надзвичайного або воєнного стану діють положення абзацу тринадцятого пункту 23 Правил перетинання державного кордону громадянами України, відповідно до яких виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їхнього основного піклування.
Способами захисту сімейних прав та інтересів статтею 18 СК України визначено, зокрема наступні: 1) встановлення правовідношення; 2) примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку; 3) припинення правовідношення, а також його анулювання; 4) припинення дій, які порушують сімейні права; 5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права; 6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором; 7) зміна правовідношення; 8) визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
При вирішенні спору суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Переміщення дитини за межі держави постійного місця її проживання без згоди того з батьків, який здійснює опіку над дитиною, визнається незаконним згідно з Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.
Філософія цієї Конвенції полягає в боротьбі проти збільшення міжнародних викрадень, заснованій на бажанні захистити дітей та тлумаченні їхніх справжніх інтересів.
Відповідно, мета попередження та негайного повернення відповідає концепції «найкращих інтересів дитини».
За відсутності у національному законодавстві чітких положень, якими б було врегульовано порядок вирішення питання застосування судом превентивної тимчасової заборони на виїзд дитини за межі України та подальшого скасування такої заборони, Верховний Суд, виходячи із положень Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей й Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, статті 5 ЦПК України, вважає, що такі тимчасові заходи можуть підлягати до застосування у випадку доведення, що існує ризик викрадення (незаконного переміщення) дитини, яка має звичайне місце проживання в Україні.
Вказане узгоджується із висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року в справі №755/17184/19.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відтак, слід відмовити у задоволенні вимоги про заборону виїзду дитини за межі країни, оскільки позивач не надав жодного доказу на підтвердження своїх вимог, а обмежився по суті лиш своїми поясненнями та припущеннями. У судовому засіданні відповідачка стверджувала, що вона не має ні бажання, ні фінансової можливості виїхати за кордон, тим паче з дитиною. Доказів на спростування цим обставинам позивач не надав, не повідомив які саме дії вчинила чи вчиняє відповідачка щодо переміщення дитини за кордон. Свої доводи аргументував по суті лише напруженими та неприязними відносинами з ОСОБА_2 .
При цьому суд також враховує те, що батьки не можуть перекласти вирішення всіх питань лише на суд, вони мають вчитись комунікувати між собою, дослухатись до іншого і в першу чергу до своєї дитини, пам'ятати не лише про свої права, але й обов'язки створити дитині нормальну психологічну атмосферу.
Інші доводи та пояснення сторін не приймаються судом до уваги, оскільки батьки є повнолітні, працездатні, мають дохід та нормальні умови проживання, мають можливість забезпечити умови проживання дитини, враховуючи інтереси дитини та її вік, доводи сторін, баланс прав і обов'язків сторін спору на момент розгляду справи, принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участі у їх вихованні.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданого позову частково.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст.ст. 202-215, 328, 391, 655 ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про заборону виїзду за кордон - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 20 лютого 2026 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ